Новини освіти і науки:

G+

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

Наукові школи та концепції менеджменту: виникнення, еволюція.

Школа наукового управління (1900-1930 рр.)

Яскравими представниками школи наукового управління вважаються:

Фредерік Тейлор

Франк та Ліліан Гільбрет

Генрі Форд

Генрі Гант

Гастєв О.К.

Дунаєвський Ф.

Термін «наукове управління» увів Ф.У. Тейлор. Саме Тейлор вважається батьком наукового менеджменту. Його дослідження проблем наукові організації виробництва стали по суті першою спробою створити окрему науку управління. Його твори, насамперед «Наукова організація праці», поклали початок розвитку менеджменту в США, а потім і в інших країнах.

Система наукової організації праці Тейлора побудована на п’яти основних принципах:

1. Науковий вибір працівників (працівників): розробив тести:

* для перевірки здатності працівників виконувати ті чи інші види робіт;

* інспектування якості роботи та продукції;

* на вивчення особистих здібностей працівників.

2. Наукове вивчення працівників та їх навчання для досягнення максимальної ефективності праці.

3. Спеціалізація роботи.

4. Важливість мотиву заробітної платні, преміювання.

5. Справедливий розподіл відповідальності між працівниками і керівниками.

Сутність тейлоризму як теорії наукового управління полягає в жорсткій регламентації трудових процесів, у компетентному керівництві та дієвій системі матеріального стимулювання. Його вчення породило широкий рух « за наукове управління».

Хоча у центрі уваги Ф. Тейлора було управління підприємствами, він вважав, що ті ж принципи можуть бути застосовані до всіх видів соціального управління.

Розвиток школи наукового управління забезпечили дослідження Франка та Ліліан Гілбрет.

Вони досліджували проблеми стомлюваності, рухової активності, шляхи покращення загального стану працівника, робоче місце. Ліліан Гілбрет (як перша жінка, що підготувала тези з психології на ступінь доктора філософії в США) зосередила увагу на науковому доборі, навчання та розподілі службовців. Вона вже не ігнорувала (як Тейлор) людський фактор. Відтак, вчення Л. Гілбрет стало своєрідним місточком між точним управлінням часом, рухами, процесами, організацією діяльності та керівництвом персоналом.

Генрі Форд вважається одним із творців менеджменту автомобілебудівної галузі. Саме йому належить ідея конвеєрної організації праці. До основних постулатів його теорії відносяться:

· централізація управління на основі чіткої вертикальної організації об’єднання підприємств, що входять до ланцюга виготовлення автомобіля;

· глибокий поділ праці на основі високого рівня професіоналізму працівників конвеєрного виробництва;

· розвиток стандартизації у виробництві автомобілів, що дозволить випускати різні моделі;

· постійне удосконалення управління виробництвом.

Заслугою Генрі Ганта слід вважати обґрунтування необхідності виокремити управління як окрему сферу діяльності, яку необхідно науково досліджувати. Заклав основи теорії лідерства в управлінні.

У складі СРСР ми не пройшли школу наукового управління, оскільки тейлоризм був відкинутий як наукова система вичавлювання поту. Але не відгукнутися на появу науки управління за кордоном радянська держава не могла. Було проведено дві конференції з проблем наукової організації праці та зроблено висновок: в умовах механізації виробництва вивчати теорію управління є зайвим.

Проте у цей час створюється інститут для розробки наукових методів організації праці. У Москві Центральний інститут праці при ВЦРПС організував Гастєв Олексій Капітонович і керував ним до 1938 року. Робота інституту та публікації вченого ґрунтувалися на ідеї упорядкування праці кожного працівника.

У статті «Як треба працювати» (1921) О.К. Гастєв пропонує 16 правил організації власної праці та робочого місця, такі, як:

· спочатку продумай усю роботу досконально;

· приготуй увесь потрібний інструмент і пристосування;

· прибери з робочого місця все зайве, витри бруд і т.д.

Публікації О.К. Гастєва про НОП стали теоретичною основою цілого наукового напрямку досліджень в галузі управління («Що таке НОП», «Основні питання НОП»). Вчений пов’язував питання НОП з культурою організації («Організація і культура»).

Директор Харківського інституту праці Ф. Дунаєвський розробив теорію «адміністративної місткості». Він вперше дав поняття нормі керованості управляючого.

Класична школа (школа адміністративно-бюрократичного підходу) (1910-1940 рр.)

Анрі Файоль

Макс Вебер

Лінда Урвік

Керженцев П.М.

Гвішиані Д.

Омаров А.

Свою теорію управління запропонував французький інженер та науковець Анрі Файоль (1841-1925), який був керівником великої вугільної компанії. Його робота «Загальне і промислове управління» (1916) вважається першою цілісною теорією управління. А. Файоль дослідив власне управлінську діяльність і способи раціональної організації систем управління.

«Управляти – означає вести підприємство до мети, прагнучи найкраще використати його ресурси».

«Адміністративна функція має своїм предметом передбачення, організацію, розпорядництво, узгодження і контроль».

«Передбачити – тобто вивчати майбутнє і встановлювати програму дій».

«Організовувати – тобто будувати подвійний організм підприємства: матеріальний і соціальний».

«Розпоряджатися – тобто приводити в дію персонал підприємства».

«Узгоджувати – тобто пов’язувати і об’єднувати, поєднувати всі дії і всі зусилля».

«Контролювати – тобто спостерігати, щоб усе відбувалося згідно з встановленими правилами і відданими розпорядженнями».

Головний внесок Файоля в теорію управляння полягав у тому, що він розглядав управління як універсальний процес, який складається із декількох функцій. Він показав значення формальної структури організації, фактично заклав основи лінійно-штабної організаційної структури управління. Він розглядав організацію за аналогією з живим організмом, у якого є мозок і виконавчі органи. Показав важливість способів групування робіт, розподілу повноважень та відповідальність, запропонував принципи побудови та функціонування організації:

· поділ праці;

· авторитет. відповідальність;

· дисципліна;

· єдність розпорядництва;

· єдність керівництва;

· підпорядкування особистого інтересу загальному;

· винагородження праці;

· централізація;

· ієрархія;

· порядок;

· справедливість;

· сталість персоналу;

· ініціатива;

· єдність персоналу.

Файоль стверджував, що управління не є природженим талантом, а являє собою мистецтво, якому можна навчитись.

Інший напрям досліджень «класиків» стосується організації управління людьми. Німецький соціолог Макс Вебер (1864-1920 р.р.) розвинув серію раціональних ідей про структуру організації, яка відома як бюрократія. Вебер у поняття бюрократизму не вкладав негативного значення, а розглядав його як ідеальний тип організації, що дає змогу досягти максимальної ефективності. Згідно з цією теорією бюрократична організація управління повинна ґрунтуватися на системі чітко визначених правил поведінки суб’єктів управління, обов’язків, компетенції працівників, регламентації їх праці аж до докладного опису окремих управлінських операцій.

Суть ідей Вебера відображено в семи основних характеристиках ідеально формалізованої організації:

1. Розподіл праці, під час якого влада і відповідальність чітко визначені для кожного працівника і узаконені як офіційні обов’язки;

2. Посади або позиції, створені в ієрархії влади, діють в ланцюгу команди по скалярному принципу (А. Файоль: скалярний ланцюг – ланцюг начальників від найвищого до нижчого рангу).

3. Всі члени організації обираються на основі їх технічної кваліфікації засобом формальних екзаменів або шляхом навчання.

4. Посадові особи не призначаються, а обираються.

5. Адміністративні посадові особи не є власниками компанії, де вони служать.

6. Адміністратори є суб’єктами жорстоких правил, дисципліни, контролю відносно здійснення їх офіційних обов’язків.

7. Адміністративні посадові особи працюють за фіксованою платнею і є «кур’єрними» службовцями.

Мета Вебера полягає у тому, щоб деперсоналізувати управлінські функції з надією, що результативна одноманітність може сприяти доброзичливому і справедливому ставленню до всіх працівників. Вебер також вважав, що його раціональна, залежна і передбачувана система забезпечить задоволення багатьох однакових організаційних задач, а ієрархія, влада і бюрократія лежать в основі всіх соціальних організацій.

Лінда Урвік сформував основні елементи адміністративної діяльності, розробив систему принципів побудови формальної організації, які досі не втратили свої актуальності:

1. Відповідність людей структурі (спочатку доцільно розробити структуру організації, а потім добирати фахівців, які найбільше відповідають цій структурі).

2. Створення спеціального та генерального штабу.

3. Зіставлення прав та відповідальність.

4. Діапазон контролю (кількість осіб, які безпосередньо підпорядковані керівникові).

5. Спеціалізація (за різними ознаками, а саме: цілі, типи споживачів, операції).

6. Визначеність (для кожної посади повинні бути у письмовому вигляді визначені права, обов’язки, відповідальність, взаємозв’язки з іншими особами).

Керженцев Платон Михайлович у праці «Принципи організації» (1922) досліджує організацію як функцію управління.

«Організувати – означає об’єднувати людей для певної роботи».

«Кожна організація повинна мати перед собою чітко поставлену мету, цілком визначене завдання».

Він розглядає типи організації: лінійну, функціональну, комбіновану, генеральний штаб. Змальовує можливість різних організаційних методів (інструктування, розподілення сил, реорганізація) та досліджує багато інших проблем управління (НОП, стандартизація).

Гвішиані Д., Омаров А. – представники наукової управлінської думки цього періоду, ідеологи адміністративної школи в СРСР. В подальшому їхнє вчення назвали схоластичним. Нав’язується жорстока авторитарна система управління, що в свою чергу формує безініціативність, слухняність, боязнь відповідальності.

Неокласична школа (школа людських стосунків) (1920-1950 р.р.)

Мері Паркер Фоллет Елтон Мейо

Дейл Карнегі Геллерштейн І.

Честер Барнард Толчинський А

Як реакція на недолік попередніх теоретичних поглядів в менеджменті виникла течія за гуманізацію відносин.

Прихильники школи людських стосунків вважали, що управлінські методи, які використовувались раніше, спрямовані на досягнення матеріальної ефективності, а не на зміцнення співробітництва. Ця школа є реалізацією нового прагнення менеджменту розглядіти кожну організацію як певну соціальну систему.

Теорія людських стосунків ґрунтується на таких постулатах:

1. Люди в основному мотивуються соціальними потребами і відчувають свою індивідуальність завдяки тому, як вони ставляться до інших людей.

2. Внаслідок розвитку промислової революції, раціоналізації та спеціалізації виробничих операцій процес праці значною мірою втратив привабливість, тому задоволення людина повинна шукати в соціальних взаємовідносинах.

3. Люди більш чутливі до думки групи рівних їм людей, ніж до спонукання та заходів контролю, які надходять від керівника.

4. Працівник відгукується на розпорядження керівника, якщо керівник може задовольнити соціальні потреби своїх підлеглих та їхні бажання, щоб їх зрозуміти.

Завдання менеджменту на цьому етапі полягало також у тому, щоб поряд із формальними залежностями між членами колективу розвивати плідні неформальні контакти. Останнє суттєво впливає на міжособистісні стосунки в колективі. Тому співробітництво у трудовому колективі за важливістю можна порівняти хіба що з самим менеджментом. Саме тому неформальними стосунками треба управляти, враховуючи психологію особистості.

Представники школи людських стосунків стверджували, що якщо керівництво виявляє велику увагу до своїх працівників, то рівень задоволеності повинен зростати, а це, в свою чергу, має привести до зростання продуктивності праці.

Мері Паркер Фоллет (1868-1933 рр.) можна вважати найзначнішим авторитетом у розвитку школи людських стосунків, оскільки саме вона була першою, хто визначив менеджмент як забезпечення виконання роботи за допомогою інших осіб. Вона стверджувала, що ієрархічна різниця між менеджерами і підлеглими штучна, і що це робить незрозумілими природне партнерство між трудом і управлінням. М.П. Фоллет вважала, що управлінське лідерство не повинно установлюватись відповідно до традиційних ліній влади, а на підставі переваги знань та здібностей менеджера. Вона була побічницею комунікації між менеджерами і підлеглими; дотримувалась погляду на лідерство як на груповий процес і визнання людського фактору в організаціях.

Дейл Карнегі вважається одним із засновників школи людських стосунків. У книзі «Як завойовувати друзів і впливати на людей» (1936) висуває 6 правил, які дозволяють подобатись іншим людям:

1. Щиро цікавитись іншими людьми.

2. Посміхатись.

3. Пам’ятати, що ім’я людини – найважливіші звуки будь-якою мовою.

4. Бути вдячним слухачем. Заохочувати інших говорити про себе.

5. Говоріть про те, що цікавить вашого співрозмовника.

6. Переконуйте співрозмовника у його значущості.

12 правил, які дозволяють схилити людей до вашої точки зору:

1. Найдієвіший спосіб отримати верх у спорі – це уникнути його.

2. Проявляйте повагу до думки, співрозмовника. Ніколи не говоріть, що він не має рації.

3. Якщо ви не маєте рації, визнайте це швидко і рішуче.

4. Дотримуйтесь дружнього тону.

5. Змушуйте співрозмовників одразу говорити «так».

6. Нехай більшу частину часу говорить співрозмовник.

7. Нехай співрозмовник вважає, що певна думка належить йому.

8. Щиро прагніть дивитись на людей з точки зору співрозмовника.

9. Ставтесь із співчуттям до думок та бажань інших.

10. Закликайте до розсудливих мотивів.

11. Драматизуйте свої ідеї, подавайте їх ефективно.

12. Кидайте виклик, чіпляйте за живе.

Честер Баранрд ( 1886-1961рр.) – американець, підприємець, вчений, мислитель, читав лекції в Гарвардському університеті, написав книгу «Функії адміністратора», яка в значній мірі вплинула на всю сферу управління. В цій книзі Ч.Барнард зробив аналіз діяльності управляючого з позиції системного підходу. Його вчення доводить, що співробітництво, а не керівництво являє собою творчий процес, однак уміння вести за собою є не замінимим детонатором, який приводить в дію його сили.

Школа поведінкових наук (наука про поведінку) (195р. і до нашого часу).

Д.Мак-Грегор Абрам Маслоу

Туган-Барановський М. Ф. Герцберг

Роберт Блейк Джейн Мутон

Розвиток психології, соціології, удосконалення методів досліджень надали вивченню поведінки людини науковості. Наука про поведінку прагнула надати працівникові допомогу у розумінні власних можливостей. Основою метода цієї науки було підвищення ефективності діяльності підприємства за рахунок зростання активності кожного учасника.

Д. Мак-Грегор висунув теорію « Х-У », яка визначає два основних підходи до управління: теорія «Х» заснована на використанні метода «батога і пряника», тобто методів заохочення і покарання. Теорія «У» зосереджує увагу на тому , що людина завжди здатна взяти на себе відповідальність.

Микола Туган-Баранрвський (1865-1919рр.) – український вчений, один із перших розробив теорію потреб, виокремив п’ять груп потреб: фізіологічні, статеві, симптоматичні інстинкти, альтруїстичні, практичні. Визначив значущість духовності, моральних та релігійних поглядів, приналежність до народності та розвитку виробництва.

Ф. Герцберг розробив теорію, суть якої полягає у виокремленні двох категорій факторів, які впливають на поведінку людини: гігієнічні та мотиватори. Гігієнічні фактори пов’язані з середовищем:управлінською політикою, умовами роботи, заробітною платнею, стосунками з керівником та колегами, мірою контролю. Фактори-мотиватори пов’язані із сутністю та характером роботи: успіх, схвалення, визнання, висока відповідальність, можливість творчого та посадового зростання.

Емпірична школа (школа науки управління) (1950 і до нашого часу).

Пітер Ф. Друкер Мері Кей

Г. Саймом Д. Міллер

Р. Акофф Д.Марч

М. Старро Р. Макмурі

Виникнення цього напрямку стало віддзеркаленням боротьби між школами наукового менеджменту та людських стосунків. Ця школа застосована на ідеї професіоналізації управління. Більш чітко виділяється управління як специфічна праця. В розвиток управління внесли суттєвий вклад математики, статистика, інженерні науки.

Основні напрямки теорії та практики емпіричної школи:

1. Увага до управлінського рішення.

2. Вивчення та практичне застосування теорії моделей.

3. Використання ком’ютерної техніки.

4. Еволюція ефективності: умови, фактори, критерії, оцінка.

Представники цієї школи доводять, що завдання вчених – зібрати та узагальнити матеріали існуючої практики і розробити на цій основі рекомендації управлінцям. Ця школа зародилась не в кабінетах, а на практиці. Її автори наголошують, що сучасний управлінець не повинен бути вузьким спеціалістом. Він повинен володіти загальними знаннями технічного, гуманітарного, економічного та інших профілів, володіти науково обґрунтованими методами і засобами управління.

Пітер Ф. Друкер створив вчення про менеджмент як професійну діяльність, вперше виокремив навчальну дисципліну з менеджменту та довів необхідність її вивчення у вищих навчальних закладах.

Йому належить концепція управління за цілями, яка мала революційний характер в управлінні. П. Друкер визначив три самостійних, але взаємопов’язаних напрями: вироблення методології ціле визначення, цільова організація процесу управління, мотивація до досягнення цілей. Після функціонального підходу до управління це була найбільш значна та вагома концепція, яка створила умови для ефективного керівництва.

Д. Мак-Грегор і Р. Макмурі запропонували об’єднати досягнення усіх шкіл в торію менеджменту. Розпочався розвиток теорії капіталістичного менеджменту. З’явилась універсальна теорія менеджменту. Основною ідеєю цієї теорії є посилання ролі керівника і його управлінської діяльності у виробництві та суспільстві. Таким чином, управління оформлюється як самостійна наука і особливий вид діяльності.

Основні положення нової інтегрованої парадигми управління зводяться до того, що:

· ставка робиться на людину, яка сама допомагає собі реалізуватись;

· організація розглядається як живий організм, що живе, розвивається, формує систему цінностей та цілей;

· постійне оновлення – основа життєдіяльності організації, яка живиться своїми внутрішніми прагненнями та пристосовується до зовнішніх умов;

· необхідне поєднання різних підходів до управління;

50-60 рр.: набуває розвитку школа соціальних систем.

70-ті рр. :розвиток кібернетики, економіки, математичних методів аналізу, компютеризація зумовили появу ще однієї школи. ЇЇ найбільш відомими представниками є: Р Акофф та С.Бір.

Зявилась нова дисципліна – теорія управлінських рішень, яка спрямувала зусилля на розробку методів математичного моделювання, алгоритмів розробки оптимальних рішень, розроблена теорія ситуативного підходу.

80-ті рр.: утворився напрям організації культури. Поступово витісняються методи адміністративно-командного управління.

90-ті – 2000 рр.: сформульовано і уточнено нові задачі управління:

- переорієнтація на кінцеві результати;

- розширення стимулюючих інструментів;

- довгострокове планування розвитку;

- планування кар’єри;

- формування нового господарського мислення.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ МЕНЕДЖМЕНТУ В ОСВІТІ.	\|	Основні ідеї та концепції сучасного менеджменту в освіті.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.015 сек.