Тектоніка і геологічна будова

Опис території проводиться за схемою:

1 Встановлюється належність території до певної тектонічної області (областей);

2 Встановлюється кількість структурних (чи тектонічних) поверхів;

3 Характеризується в загальних рисах геологічна будова кожного структурного (тектонічного) поверху.

Велику допомогу при аналізі тектонічної будови території надає тектонічна схема (див. лабораторну роботу №19).

Шляхом детального аналізу окремих ділянок встановлюється морфологія та час утворення складок, будова поверхонь неузгоджень, готуються дані для виділення структурних поверхів. Головною ознакою структурного поверху є стратиграфічне і різке кутове неузгодження між товщами порід, що мають свій певний структурний план і своєрідний магматизм. Тобто, кожний структурний поверх характеризується своєрідною геологічною будовою, яка відрізняється від будови товщ порід , що залягають вище і нижче. Можливе також виділення структурних підповерхів, які являють собою частини структурних поверхів. Вони теж обмежені в розрізі поверхнями неузгоджень, але останні іноді мають лише місцеве розповсюдження на частині площі і не є різкими кутовими неузгодженнями. Підповерхи відповідають окремим стадіям тектономагматичного етапу розвитку території; визначають їх наявність за перервами в осадконакопиченні (стратиграфічна колонка) в межах структурного поверху.

Для територій з розвитком покривів виділяються тектонічні поверхи.

Після виділення структурних (тектонічних) поверхів і підповерхів, наводиться характеристика їх будови починаючи від древнього до молодого.

Характеристика починається з просторового положення (ділянки виходу порід на поверхню). Після цього у загальних рисах описують складки за співвідношенням довжини і ширини (лінійні, брахіморфні, ізометричні) і за положенням осьової поверхні (прямі, нахилені, перекинуті та ін.), ускладнення на крилах і в замку. Особливу увагу звернути на зміну характеру складок в плані.

Для порід, що залягають нахилено описується просторове положення структури і зміна елементів залягання на площі розповсюдження цих порід.

При аналізі розривних порушень виділяють головні (визначальні), що ускладнюють складчасту структуру або формують крупну тектонічну структуру (грабен – синкліналі, горст – антикліналі, сходинчасті скиди і підкиди та ін.). вказуються елементи залягання і характер їх зміни по площі та вік розривних порушень.

При описанні покриву дається характеристика будови автохтону і алохтону, тектонічних останців, вікон, вік утворення.

Особливу увагу слід звернути на глибинні розломи та регіональні розривні порушення, які відокремлюють тектонічні структури з відмінною геологічною будовою.

Інтрузиви, за віком приурочені до певного структурного поверху, описують у зв’язку із вміщуючою структурою; відмічається їх приуроченість до глибинних розломів, складок, розривних порушень, форма і розмір тіл, характер контактів. Вказується у яку стадію геосинклінального процесу утворився інтрузив – доорогенну, синорогенну чи посторогенну.

При переході до опису більш молодого структурного поверху надається характеристика поверхні неузгодження: які породи контактують вздовж цієї поверхні, тривалість перерви в осадконакопиченні, просторове положення границь неузгоджень.

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
	\|

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.004 сек.