• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

МОЛЮСКИ- ЛІХТАРИКИ

Приблизно у 30-ти видів каракатиць у чорнильно­му мішку є особлива капсула, у якій знаходиться ве­лика кількість яскравих світних бактерій. Завдяки їм каракатиця схожа на маленький ліхтарик.

Цікаво, що каракатиця за своїм бажанням може вимикати світло. Для цього вона виділяє кілька кра­пель чорнила, яке тонкою плівкою накриває капсу­лу зі світними бактеріями.

Каракатиця використовує такі бактерії як зброю. Вона вивергає блискучу хмаринку перед ворогом, ос­ліплюючи його, а сама тим часом ховається у безпеч­не місце.

Понад 100 видів глибоководних кальмарів теж ма­ють «ліхтарики», але їх улаштування значно склад­ніше, ніж у каракатиці. Кальмари майже усіяні дріб­ними та великими світними різнокольоровими «лам­почками». Такі «лампочки» можна побачити і у сере­дині м'язів цих тварин і навіть на очах. Очні «ліхтарі» допомагають кальма­ру орієнтуватися у темряві глибин.

Світні види восьминогів можна порахува­ти на пальцях. Найцікавіший серед них - пекельний вампір.

ЦІКАВЕ ПРО ГОЛОВОНОГИХ

Унікальна здатність восьминога

Восьминоги мають унікальну здатність пролазити крізь щілину! Відомо безліч прикладів, коли восьминоги вражали людину, навіть декотрі фахівці вважали, що ці тварини здатні телепортувати. Ось один з таких прикладів. Восьминіг, розмір якого становив 0,5 м, спокійно проліз крізь щілину, яка не переви­щувала 1 мм! Це й спричинило припущення про телепортацію тварини.

Компас восьминога

Восьминоги можуть пересуватися по суші. Для цього вони тримають запас води, який знаходиться у мантійній площині. Швидкість їх пересування по суші неодна­кова. Деякі види восьминогів ледве рухаються, інші можуть досягати швидкості 0,5 км/год. Восьминіг завжди знає, де знаходиться море. Він безпомилково прямує до нього з надзвичайною прямо­лінійністю, не відхиляючись від курсу, коли навіть на його шляху зустрі­чаються перешкоди.

Літаючі молюски

Найкращі «пілоти» серед молюсків — деякі види кальмарів. Рятуючись від ворогів, вони набирають велику швидкість і злітають над по­верхнею води на 4—5 м. Так вони можуть до­лати відстань до 50 м.

Восьминоги плавають повільніше, ніж каль­мари. Але у критичні хвилини деякі види во­сьминогів теж здатні пролетіти кілька метрів над поверхнею води.

Захисне пристосування

На зразок ящірки, деякі види восьминогів можуть «розлучатися» зі своїм щупальцем, за яке його спій­мав ворог.

Як відпочиває восьминіг

Під час сну восьминіг затримує дихання, а очі за­лишає відкритими. Його тіло підтримується майже усіма щупальцями, які міцно присмокталися до дна.

Два щупальці восьминіг витягує убік, щоб відчу­ти можливу загрозу під час сну. Навіть при глибоко­му сні він відчуває найлегші коливання в^ди і у будь-яку небезпечну мить може швидко прокинутися і втекти.

Домівка восьминога

Восьминоги будують собі житло. Для цього вони збирають каміння, черепашки у купу, а посередині ро­блять заглиблення. Там вони й ховаються. Крім того, восьминоги можуть себе прикрити каменем.

Цікаво, що будівництвом восьминоги займаються вночі, а каміння, яке вони використовують для будів­ництва домівки, перевищує їх власну вагу в десятки разів.

Самогубство серед восьминогів

Серед восьминогів, яких тримали у неволі, фахівці час від часу спостері­гали, як вони без явних причин починали відкушувати собі щупальці, що призводило до загибелі. Що змушує тварин до самогубства, невідомо й досі.

МОЛЮСКИ –ВЕЛЕТНІ

Відомо, що тварини набувають велетенських розмірів, якщо вони живуть більше десяти років. Звичайні молюски живуть лише 2—3 роки, тому довгий час вчені заперечували існування молюсків-велетнів.

Підтвердженням цього факту став випадок, коли на березі Атлантичної океану біля Норвегії знайшли кальмара довжиною 9 м. Вага цього велетнь становила близько 1 т. Та, як виявилось, це не найбільший молюск. У південній півкулі був знайдений кальмар довжиною 21 м, очі якого були п 40 см у поперечнику. Це найбільші очі, зареєстровані у тваринному світі.

У народів, що населя­ють північну Європу, ці велетенські чудовиська називали кракенами. Вчені називають їх архітеутіс.

У XIX ст. кракенів вразила епідемія, то­му що саме в ці часи їх багато разів знаходили викинутими з води або їх знаходили на поверх­ні у різних місцях Світо­вого океану. Більшість випадків було зареєстро­вана біля Великобританії, Нової Зеландії та Норве­гії.

Про життя цих тварин-велетнів у вчених нема єдиної думки. Фахівці вважають, що на відмі­ну від інших кальмарів їх родичі-гіганти — по­гані плавці, малоактив­ні тварини, які чекають, доки до них наблизиться здобич.

Серед вчених нема єди­ної думки про те, чому саме ці кальмари набува­ють велетенських розмі­рів та про їх життя взагалі

РАКОПОДІБНІ НА МОРСЬКОМУ ДНІ

МОРСЬКІ ЖОЛУДІ

Морські жолуді відносяться до ракоподібних, хоча зовсім на них не схожі. Вони мають гіллясті вусики і живуть у черепашках з кришкою, які складають­ся з вапнякових пластин. Своєю широкою основою морські жолуді «прирос­тають» до плаваючих на поверхні води предметів, на яких і мандрують.

Морські жолуді живуть великими групами, щільно притискуючись один до одного. Таким чином вони обліплюють скелі та каміння.

Ці рачки наносять велику шкоду пароплавству. Вони обліплюють поверх­ню корпусу корабля, який довгий час знаходиться у морі. На одному квадратному метрі оселяється понад 35000 личинок морських жолудів, які з ча­сом стають дорослими і більш важкими. Тому вага судна збільшується.

ОМАРИ

га морського судна збільшується на кілька тонн.

Правші та лівші існують не тіль­ки серед людей, а й серед тварин. Наприклад, у деяких ракоподібних, у тому числі і в омарів, права або ліва клішня може бути непомірно великою.

Як приклад можна назвати та­кож равликів, молюсків. У більшос­ті з них черепашки закручені право­руч. Зустрічаються також черепаш­ки, закручені ліворуч.

ГІГАНТИ МОРЯ

Гіганти моря — це китоподібні водні ссавці, які зовні дуже схожі на риб. На відміну від представників класу ссавців нащадки китів понад 70 млн. років тому переселилися з суші у воду. Вчені вважають, що у далекому ми­нулому кити були представниками четвероногих сухопутних тварин. З ча­сом вони перебралися на мілководдя, де можна було краще сховатися від во­рога, а пізніше зовсім оселилися у морі.

Хоча кити мають грудні, спинні та хвостові плавники, це теплокровні тва­рини, які мають легені, розмножуються внутрішньоутробно і своїх малюків годують молоком. Саме цими та іншими якостями вони й відрізняються від риб. Цікаво, що кити з часом втратили вовну, яка для постійного життя у воді не дає ніякої користі. І тільки на морді кита можна побачити рідкий во­лосяний покрив — спогади про кошлатих пращурів.

Замість вовни, яка на суші у ссавців виконує функцію теплоізоляції, ки­ти мають товстий підшкірний шар жиру, який надійно зберігає їх внутріш­нє тепло навіть у льодяних полярних морях.

У прадавні часи люди вважали, що представники цього класу дуже небез­печні для мореплавців, тому що вони агресивні і здатні проковтнути навіть не один корабель. Це відобразилося у народних казках та легендах.

Глотка китів порівняно з ротовим от­вором мала. Саме це не дозволяє китам ковтати великі предмети. Тому кити у своїй більшості живляться планктоном — дрібними плаваючими рослинами та тва­ринами.

Кити поділяються на дві групи: вуса­тих та зубатих. До вусатих відносяться смугасті, сірі, гренландські та гладкі ки­ти, які розповсюджені у різних части­нах Світового океану.

Вусаті кити здобувають їжу одразу ве­ликими партіями й фільтрують її від води за допомогою китового вуса.

Китовий вус — рогові ворсинчасті пластини, які можна порівняти зі щіт­кою. Опинившись серед планктону, кит набирає повну пащу води, потім зми­кає щелепи й поштовхом язика витискує її з рота, а планктон, що залишив­ся, ковтає.

Якщо косяк планктону розпливається у різні боки, кит поводиться дуже цікаво. Він опускається на глибину і починає обертатися навколо своєї осі, спрямовуючись вертикально угору. Таким нехитрим способом кит утворює зир, у центр якого стягується планктон. Киту залишається пірнути усередині і одним ковтком захопити їжу.

СПІЛЬНЕ ДЛЯ КИТІВ

Кит з ревом виштов­хує фонтан пари і бри­зок, видуваючи з легень до 90% використовувано­го повітря (людина при диханні обновляє близь­ко 15% об'єму повітря у легенях). Завдяки цьому кит може робити вдихи з великими перервами. Ф Фонтан — водяна пара, яка утворюється у хо­лодному повітрі, коли за­лишає тепле тіло кита. Фонтан може тримати­ся у повітрі декілька секунд. Це залежить від часу, який кит провів під водою. Чим більше часу він знаходився на глиби­ні, тим довше він зали­шається на поверхні.

Кит може знаходитися на глибині понад 40 хвилин.

# Китів можна розрізня­ти за висотою та фор­мою фонтана, який вини­кає під час їх дихання. Наприклад, у гладкого південного кита подвій­ний фонтан. Таких фон­танів більше нема у жод­ного з китів.

Кити дихають повіт­рям, тому час від часу вони з'являються на по­верхні.

У цей час дихальні от­вори кита відкриваються і з'являється струмінь, який супроводжується голосним звуком.

ВЕЛЕТЕНЬ СЕРЕД ВЕЛЕТНІВ

Синій кит — найбільша тварина з будь-коли існуючих тварин на Землі. Довжина тіла цих китів може перевищувати ЗО м, а вага досягає 150 тонн.

Сині кити, які живуть у Північній півкулі, літо проводять в Арктиці біля берегів Гренландії, біля побережжя Чукотки, Алеутських островів, а взим­ку відпливають на південь до берегів Африки та Азорських островів.

Синій кит живиться планктоном. Його улюб­лена їжа — дрібні рач­ки. Повний китовий шлу­нок вміщує близько 2 т планктону. Рибою синій кит не живиться.

Під час полювання синій кит розвиває швидкість 10—15 км/год. Таце не межа його можливостей. Він може розвивати швидкість 40 км/год., але з такою швидкістю пливе недовго. Серед своїх родичів кит здається спокійнішим та повільнішим.

Синій кит тримається одиноко і тільки під час спарювання їх можна зустріти парами. У самиць цих велетнів кожні 2 роки з'являється потомство. Розмір тіла немовляти досягає 8 м, а його вага одразу перевищує 2 тонни, ка годує малюка молоком протягом 7 місяців.

Цікаво, що ці кити, зустрічаючись у відкритому океані з кораблями, мо­жуть довгий час переслідувати їх. Можливо, вони таким чином розважають­ся, але серед вчених існує припущення, що це звичка триматися біля матері тобто виявляється реакція «дотримання». Відомий випадок, коли кит майже місяць тримався близько від корабля й відстав лише тоді, коли корабель підійшов до берега.

ДЗЬОБАТІ КИТИ

Довжина тіла дзьоборила дося­гає 7 м. Цей кит має низьке покате чоло і короткий конічний дзьоб. Звідси пішла його назва.

Колір цієї тварини темно-сірий, світліший на череві. Але зустріча­ються особини з іншими відтінка­ми. Як правило, по тілу дзьобори­ла розкидані білі плями або довгі смужки.

Цих дивних китів можна зустрі­ти в усіх теплих та помірних водах Світового океану. Найчастіше їх можна побачити біля островів Японії. Тримаються дзьоборили, як правило, невели­кими групами, але зустрічаються й одинокі особини.

Як і численна родина китоподібних, дзьоборили живляться молюсками та глибоководними рибами. Занурюючись за їжею, дзьоборили можуть знахо­дитися під водою до ЗО хв, після чого піднімаються на поверхню для дихан­ня на 10 хвилин.

Іншим представником дзьоборилих китів є пляшконіс. Розмір цих китів — понад 9 м.

Пляшконіс має білу пля­му на череві та між груд­ними плавниками.

Цікаво, що чоло цієї тва­рини з роками збільшуєть­ся й нависає над дзьобом.

Ще одним представником дзьоборилих є ремнезуб.

Свою назву ці кити отри­мали завдяки плескатій фо­рмі своїх зубів. Нижня ще­лепа ремнезубів помітно ви­ступає наперед.

Живляться ці тварини тільки головоногими молюс­ками. Цікаво, що вони акти­вно втягують здобич у пащу за допомогою язика.

Ремнезуби — тварини, які мало досліджені фахівцями.

КИТ – УБИВЦЯ

Китом-убивцею називають косатку за її хижацькі звички. Цю тварину можна зустріти в усіх океанічних водах від Арктики до Антарктики.

Довжина тіла косатки перевищує 8 м, вага — понад 7 тонн. Швидкість цих тварин досягає 60 км/год. Косатки вважаються розумними тваринами і здатні відчувати небезпеку. Головна їжа косатки — головоногі молюски та риба. Але ці хижаки часто нападають на великих тварин. Жодний з морських ссавців не може відчувати себе у безпеці поруч з косаткою, оскільки вона може напасти не тільки на дельфінів, а й на китів, серед яких можуть бути горбачі і навіть кашалоти. На своїх родичів косатки, як правило, нападають зграями, намагаючись у беззахисних китів вирвати м'який язик. Свою жертву хижаки втоплюють, не дозволяючи їй зринути для чергового ковтка повітря.

Косатки являють собою загрозу і для тюленів, моржів, морських левів. Хи­жаки постійно контролюють лежбища ластоногих тварин і біда тому, хто відірвався від стада. Косатки нападають на цих тварин не тільки у воді, а й на березі. Вони вистрибують на мілководдя, проїжджаючи черевом по берегу, ха­пають здобич і з прибійною хвилею знову сповзають на глибину.

ЦІКАВЕ ПРО АКУЛ

Акули — дуже давні хижі та ненажерливі риби. Вони з'явились на Землі близько 400 млн років тому. У наш час їх налічується близько 375 видів, але вчені вважають, що, можливо, існують ще невідомі науці види акул.

Акули мешкають майже в усіх морях та океанах нашої планети, а деякі їх види можна зустріти навіть у прісноводних річках.

Ці тварини відносяться до хрящовидних риб. У акул відсутні скелетні кі­стки — в процесі еволюції вони перетворилися на гнучкі та легкі хрящі.

Серед акул є велетні, розмір яких переви­щує 15 м, а є й зовсім маленькі — розміром 20 см. Проте незалежно від розміру усі вони хижаки.

Щелепа акули знаходиться у нижній части­ні голови, тому вона повинна повернутися на спину, щоб захопити здобич.

Зуби акули дуже гострі. Вони розташовані у 5, а у деяких видів навіть у 7 рядів. Ціка­во, що коли акула втрачає зуб, то замість ста­рого виростає новий. Деякі акули водночас можуть змінити кілька зубів.

Протягом життя хижачка втрачає тисячі зубів, але вони знову виростають. Як прави­ло, новий зуб завжди більший старого.

Зуби акули ростуть у шкірі ясен, а не у щелепній кістці, на відміну від костистої риби.

Переглядів: 838