Студопедия
Новини освіти і науки:
Контакти
 


Тлумачний словник






Шлюб та його види

Сім'я починається з шлюбу. Римські юристи приділялибагатоуваги правовим питанням шлюбних відносин, вивчивши та проана­лізувавши, дали відповідні оцінки їх різновидам.

Давньоримське суспільство намагається ідеалізувати сім'ю. Римські юристи досить ідеалістично визначали шлюб. Наприклад, Модестін писав: «Шлюб є союз чоловіка і жінки, спільність всього життя, єднання божественного і людського права».Між тим в усі часи рабовласницької держави дружина, жінка ні­коли не займала рівного з чоловіком, мужем положення. Вона зав­жди знаходилася в залежності від батька, чоловіка, брата, опікуна тощо. Йдеться не про традиційну моральну чи фактичну залежність, а про правову нерівність. Римляни цього не приховували.

Римському праву відомі два види шлюбу: законний римський шлюб і шлюб, що укладався між перегрінами та іншими вільними, які не мали права вступати до римського законного шлюбу. римський законний шлюб, в свою чергу, історич­но поділявся на два види: шлюб з чоловічою владою і шлюб без чоловічої влади.

Законний римський шлюб укладався відповідно до норм цивіль­ного права, допускався тільки між римськими громадянами, що мали] из соїіиЬіі. Шлюби між римськими громадянами, з одного боку, і перегрінами (латинами, вільновідпущениками, колонами), з другого, категорично заборонялися. Деякі станові обмеження що­до вступу до шлюбу зберігалися навіть після того, як усі вільні Римської імперії були проголошені римськими громадянами. Так, особи сенаторського звання не могли брати шлюб з вільновідпуще­ницями, провінціальний магістр не міг брати за дружину громадян­ку цієї провінції, мали місце й деякі інші обмеження

Перегріни брали шлюб між собою відповідно до норм права нафодів, тобто до свого національного права. Латини, вільновідпу­щеники, колони укладали між собою шлюб відповідно до свого правового статусу. Проте такі шлюби правових наслідків римського законного шлюбу не породжували. Дитина, народжена в такому шлюбі, не набувала статусу римського громадянина.

Фактичні шлюбні відносини людей, які не могли вступитив законний римський шлюб (різне громадянство чи стан), дістали наз­ву конкубінат. Йшлося про стійке співжиття чоловіка і жінки з над­міром утворити сім'ю, а не короткочасний тимчасовий зв'язок, який суворо притискувався з часів Августа (ряд суворих законів, спря­мованих на зміцнення моральних підвалин сім'ї, переслідування перелюбства, особливо з боку жінки).



Интернет реклама УБС

Конкубінат практично не мав ніяких правових наслідків. Діти, народжені в конкубінаті, не набували імені й статусу свого батька, не мали права на аліменти, не могли стати спадкоємцями після його смерті, не одержували сгатусу шлюбних дітей, на них не поши­рювалась батьківська влада. Жінка в таких відносинах не поділяла громадського положення і соціального стану свого фактичного чо­ловіка та ін.

У республіканський період законний римський шлюб називався шлюбом з чоловічою владою — сит тапи. За цим шлюбом жінка підпадала в повну залежність чоловіка чи домовладики, якщо чоло­вік сам знаходився під владою батька. Вона займала становище дочки батьків свого чоловіка, абсолютно позбавляючись агнатських зв'язків зі своїми батьками, братами, сестрами та іншими близьки­ми родичами Влада чоловіка при цьому шлюбі фактично була необмеженою Проте вже Закони XII таблиць допускали можли­вість укладення шлюбу, за яким дружина не підпадала під повну владу чоловіка. Жінка мала право перешкодити встановленню влади чоловіка, тікаючи з дому на три доби наприкі'нці кожного шлюбного року, цим самим перериваючи перебіг давності. Таким способом вона зберігала незалежність.

Згодом влада чоловіка послабляється. Це пов'язано з розвитком індивідуалізації приватної власності. Дружина набувала певних прав на сімейне майно і водночас деяку особисту незалежність від чоловіка. Внаслідок цього на зміну шлюбу сит тапи приходить новий шлюб—без чоловічої влади. Вже в класичний період він остаточно витісняє шлюб з чоловічою владою.

Утвердження шлюбу без чоловічої влади — визначний поворот в історії римського сімейного права. Дружина виходить з-під необ­меженої влади домовладики, а також свого чоловіка й формально стає незалежною особою. Такий шлюб істотно відрізнявся від шлю­бу з чоловічою владою. Вони по-різному укладалися і припинялися. Однак утвердження нового шлюбу мало й деякі негативні наслідки. Незалежність дружини, свобода розлучення, накопичення величез­них багатств негативно вплинули на сімейно-моральні підвалини римського суспільства. Август змушений був прийняти ряд законо­давчих актів з метою зміцнення шлюбних відносин і припинення зловживань свободою розлучень. Він намагався стимулювати укла­дання шлюбів і дітонародження. Встановлюється кримінальна від майнового порядку. Наприклад, чоловіки віком з 25 до 60 і жінки з 20 до 50 років, що не брали шлюбу, не мали права бути спадко­ємцями за заповітом, а ті, що знаходилися в шлюбі, але не мали дітей, могли одержати тільки половину заповіданого майна. При цьому бездітність розумілась по-різному для чоловіків і жінок. Чоловіки не вважалися бездітними за наявності хоча б однієї ди­тини, а жінки — тільки трьох, вільновідпущеники — чотирьох. Ці заходи не принесли очікуваного успіху, сама сутність шлюбу без чоловічої влади не похитнулась.

Укладення шлюбу. Укладення шлюбу з чоловічою владою зво­дилось до встановлення тапиз (руки) над жінкою. За цим шлюбом влада могла бути встановлена одним з трьох способів:

а) здійснен­ням певних релігійних обрядів;

б) шляхом манципацІЇ;

в) внаслідок набувальної давності, що втратило своє значення з виникненням і утвердженням шлюбу без чоловічої влади. Замість них все частіше застосовується проста угода осіб, що беруть шлюб, з наступним урочистим введенням дружини в дім чоловіка. Зрозуміло, угода молодих брати шлюб укладалася в присутності близьких родичів, в урочистій обстановці.

Умови вступу до шлюбу були такі:

а) вільне волевиявлення подружжя. В ранньореспубліканський період таку згоду могли дати домовладики нареченого й нареченої. Проте якщо з якої-небудь причини вони такої згоди не давали, мо­лоді добивалися дозволу на вступ до шлюбу через магістрат;

б) досягнення шлюбного віку—14 років для нареченого і 12 років для нареченої;

в) наявність права брати римський шлюб як необ­хідний елемент цивільної правоздатності, без якого неможливо було вступити до шлюбу. Цим правом були наділені тільки римські громадяни. Тому в 212 р. це обмеження було знято, проте до цього ж року в законний римський шлюб мали право вступити тільки ті хто мав право;

г) відсутність нерозірваного шлюбу у жениха чи нареченої на момент укладення нового шлюбу. Суворий моногамний характер римської сім'ї не допускав багатоженства. Ніяких перепон для вступу до другого шлюбу після розірвання першого римське право не містило. Однак вдова повинна була дотриматися траурного ро­ку, тобто між смертю чоловіка і вступом до нового шлюбу мало пройти не менш як 10 місяців. Метою цього обмеження було, з од­ного боку, прояв певної поваги до пам'яті покійного, а з другого — усунення сумніву, що міг з'явитися, у визначенні ба­тьківства дитини, що народжувалася за цей час. Проте цей звичай майже не мав правового значення. Якщо вдова в цей період все ж виходила заміж, її шлюб не визнавався недійсним, однак сама вдова піддавалась безчестю;

д) відсутність близького споріднення. Споріднення по прямій лінії в усіх випадках було перешкодою для вступу до шлюбу. По боковій лінії в найдавніші часи шлюби між родичами виключно до шостого ступеня не допускались. Ці обмеження були пом'якшені в республіканський і імператорський періоди. Крім того, не допуска­лися шлюби між опікуном і підопічною, між замужньою жінкою, що допустила перелюбство, та її спільником.

Провінційний магістрат не мав право вступати до шлюбу з гро­мадянкою даної провінції. Ця заборона мала двояку мету: виклю­чити можливість тиску на волю нареченої й перешкодити виникнен­ню сімейного впливу через магістрата. Не допускався вступ до шлюбу осіб, що знаходилися в близькому свояцтві, яким визнава­лося відношення між одним із подружжя і родичами другого з под­ружжя. Наприклад, молодший брат не міг брати за дружину, вдову померлого старшого брата.

Припинення шлюбу. Шлюб припинявся смертю одного з под-ружжя чи розлученням. До смерті прирівнювалася втрата свободи одним із подружжя (продаж у рабство, полон чи засудження до вічної каторги).

Одним із основних принципів римського сімейного права було дотримання абсолютної свободи розлучення в усі часи Римської держави. Проте повна свобода розлучення породжує певні негатив­ні наслідки. В імператорський період, особливо з утвердженням християнської релігії, встановлені істотні обмеження розлучення. Розлучення за взаємною згодою було заборонено. Згодом були ви­роблені певні підстави до розлучення: порушення подружньої вір­ності, посягання на життя одного з подружжя, нездатність до діто-народження, до шлюбного життя, вступ до монастиря одного з под­ружжя. При розлученні без поважної причини накладався штраф.




<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
Сім'я. Агнатське і когнатське споріднення | Правові відносини подружжя

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:


 

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.002 сек.