Земельні сервітути

Головною особливістю земельних сервітутів є те, що їх предметом була земля. Це право користування чужою землею. Земля могла бути сільською або міською. Звідси поділ земельних сервітутів на сільські й міські. Якщо предметом сервітуту була земля сільськогосподарського призначення, то і сервітут був сільським. Якщо право користування чужою землею було спрямоване на міську землю, то і сервітут був міським.

У земельних сервітутах обов'язково передбачається два земельних наділи, безпосередньо сусідніх, з яких один обслуговує інший. Земельний сервітут повинен:

а) забезпечувати інтереси і надавати вигоди пануючому земельному наділу ,бути корисним і обтяжувати обслуговуючий;

б) забезпечувати своїми вигодами, перевагами, природними ресурсами постійне (а не періодичне, випадкове, безсистемне) обслуговування пануючого наділу. Сервітут існує доти, поки досягається ця постійна мета. Якщо ж внаслідок яких-небудь змін досяг

нення цієї постійної мети буде неможливим, сервітут припиняє своє існування. Зміна суб'єктів сервітутного права не припиняла дії сервітутів, але могла призвести до поділу сервітутних прав. Наприклад, якщо пануючий земельний наділ переходив до кількох спадкоємців, то сервітутні права поділялися між ними, тобто якщо право напувати 30 голів худоби перейшло до трьох спадкоємців, то кожний з них мав право напувати лише 10 голів.

Земельні сервітути не обмежувалися ніякими строками. Вони могли переходити в спадщину, відчужуватися будь-яким способом разом із земельним наділом. Самостійним об'єктом правочинів вони не могли бути.

Основна мета земельних сервітутів—надолужувати недоліки однієї земельної ділянки за рахунок іншої—сусідньої. Між тим, майже кожний земельний наділ (поряд з певними перевагами і вигодами) мав і певні недоліки. Різноманітність їх зумовила таку ж саму кількість земельних сільських і міських сервітутів. Всі І сусідські взаємовідносини земельних власників, що випливали з землекористування, регулювалися сервітутами. До земельних сільських сервітутів належали вироблені багатовіковою практикою дорожні й водні сервітути. Серед них найпоширенішими були найдавніші:

а) право проходу піши; проїзду верхи на коні або на носилках ;

б) право прогону худоби;

в) право проїзду возом з вантажем;

г) право водопроводу.

Пізніше почали розвиватися нові сільські сервітути: право брати воду, право прогону худоби на водопій, право випасу худоби. Сюди ж відносилися сервітути на право обпалювання вапна, добування піску та ін.

Сервітути, що випливали з землекористування міською землею, називалися міськими. Найпоширенішими серед них були:

а) право робити собі дах або навіс, вторгаючись при цьому в повітряний простір сусіда ;

б) право спирати колоду на чужу стіну .

Ще пізніше серед міських сервітутів одержали розвиток нові сервітути:

а) право стоку дощової води ;

б) право спуску води ;

в) право проведення каналу для нечистот ;

г) право вимагати усунення перешкод, які можуть зіпсувати вид ;

д) право вимагати, аби не були забудовані вікна ;

е) право зведення будови не вище встановленої висоти.

Разом з названими нерідко користувалися сервітутами протилежного змісту. Той, у кого був зазначений сервітут, міг, наприклад, збудувати будинок на пануючому наділі вище встановленої висоти, звести будівлю перед вікнами сусіда .

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Сервітути: поняття і види	\|	Особисті сервітути

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.006 сек.