Студопедия
Новини освіти і науки:
МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах


РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання


ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ"


ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ


Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків


Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні


Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах


Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами


ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ


ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів



Контакти
 


Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция






Основні поняття спадкового права

Розділ XIV СПАДКОВЕ ПРАВО

Частина четверта

Інститут спадкового права в системі римського приватного пра­ва тісно пов'язаний з усіма іншими видами майнових прав. З од­ного боку, після смерті певної особи найчастіше залишається май­но, основу якого становлять право власності та інші речові права. Вони і є об'єктом переходу за спадщиною після смерті їх влас­ника. З другого боку, спадкування — один із способів набуття май­нових прав, що зближує його з зобов'язальним правом. Тому інсти­тут спадкового права і в системі римського приватного права, і в сучасних правових системах—один з найважливіших. Його зна­чення зумовлено також тим, що об'єктом спадкування переважно е право власності. Питання про те, що залишається після смерті померлого власника, кому воно має перейти, в якому порядку і об­сязі з найдавніших часів і до наших днів залишаються в центрі уваги суспільства і держави, законодавців і дослідників, кожної людини, оскільки вони тією чи іншою мірою стосуються їх інтересів.

Для того щоб глибше зрозуміти значення спадкування, джере­ла його виникнення і розвитку, передусім звернемося до основних понять спадкового права.

Спадкування — перехід майна після смерті його власника до інших осіб. Під майном прийнято розуміти сукупність прав і обо­в'язків померлого. Отже, до складу спадщини належать як права, так і обов'язки, актив і пасив, наявне майно померлого і його бор­ги, які він не встиг скасувати за життя. Перехід майна чи майно­вих прав і обов'язків, що належали певній особі, можливий лише після смерті власника. Спадкування майна за життя його влас­ника не буває.

Спадкове право — сукупність правових норм, які регулюють порядок переходу майна померлого до інших осіб. Як правовий Ін­ститут спадкування нерозривно пов'язане з правом власності.Зародовим ладом, тобто до поділу суспільства на стани і виникнен­ня держави і права, існували родові звичаї, за якими речі помер­лого члена роду переходили до інших членів того самого роду, про­те ще не було спадкового права. Воно, як і право власності, вини­кає після поділу суспільства на стани, коли інститут спадкування почав припускати вже приватну власність, а ця остання виникає тільки з появою обміну.

Особа, після смерті якої залишилося майно, називається спад­кодавцем. Ним може бути лише фізична особа. Юридична особа не може вмерти, її діяльність припиняється, але в цьому випадку права спадкування в неї не настає.

Особи, до яких переходить у встановленому порядку майно по­мерлого, називаються спадкоємцями. Ними можуть бути як фі­зичні, так і юридичні особи.

Спадкове майно, спадкова маса, або спадщина,— майно (пра­ва і обов'язки), що залишилося після смерті померлого власника. Це сукупність прав і обов'язків померлого,яка визначаєтьсянамомент смерті спадкодавця.

Перехід майна померлого (наступництво) до інших осіб мож­ливий за однією із двох правових підстав—чи за заповітом, чи за законом.

Римське спадкове право не допускало одночасного спадкуван­ня за заповітом і за законом: не може бути спадкування в одній час­тині майна померлого за заповітом, а в другій — за законом. Цей принцип римського спадкового права закладений ще в Законах XII таблиць і зберігся в праві Юстініана.

Разом з тим наступництво у правах і обов'язках померлого мог­ло бути двояким за характером — чи універсальним, чи сінгулярним. За універсальним наступництвом до спадкоємців переходи­ли права й обов'язки як єдине ціле, все повністю. Не можна було погодитися на наступництво лише в правах, відмовившись від обо­в'язків (боргів), чи покласти на одного спадкоємця борги спадко­давця, а іншому передати тільки права. Тому спадкоємці несли відповідальність за борги спадкодавця. Римські юристи, розв'я­зуючи в такий спосіб питання про борги спадкодавця, ніби під­креслювали, що в особі спадкоємців продовжує свою юридичну особистість спадкодавець.

Разом з універсальним наступництвом в римському спадково­му праві розвивалося й сінгулярне наступництво, відповідно до якого до окремих осіб переходили лише права спадкодавця, не обтяжені обов'язками.

Проте наступництво в правах і обов'язках мало місце лише піс­ля смерті спадкодавця, коли спадщина як майно власника ста­вало ніби не захищеним, відкритим, яке нікому не належала. То­му смерть спадкодавця дістала назву відкриття спадщини. Часом відкриття спадщини римське право вважало день смерті спадко­давця. При цьому в спадкоємців виникало право на набуття спад­щини, а не на саму спадщину. Для набуття спадщини необхідно було її прийняти, тобто здійснити передбачені законом дії, попе­редньо визначивши коло осіб, які відповідно до закону могли ма­ти право на набуття спадщини і закликати їх до прийняття спад­

щини — закликання до спадкування. Закликаний до спадкування спадкоємець повинен був висловити свою волю на прийняття спад­щини або на відмову від неї.

Римське спадкове право в процесі тривалого шляху свого роз­витку набуло ряд рис, які відповідали характеру римської влас­ності і сім'ї. Розвиток свободи заповіту і заповідальних розпоря­джень був зумовлений посиленням індивідуальної приватної влас­ності у міру вивільнення її від пережитків сімейної. Те саме можна сказати і про спадкування за законом, яке, в свою чергу, було зумовлене витисненням агнатського споріднення когнатським (кровним). Посилення кровного споріднення стало основою для зміцнення спадкування за законом. В той же час римські юристи знайшли вдалі прийоми для поєднання спадкоємців за законом зі свободою заповіту.

Римському спадковому праву завжди був властивий надмірний формалізм, від якого поступово вивільнялися. І все ж деякі фор­мальні вимоги зберігалися і в праві Юстініана, особливо це сто­сувалося таких питань, як форми заповідальних розпоряджень, порядок відкриття і прийняття спадщини тощо. Багато принципів римського спадкового права використовують у сучасному спадко­вому праві.

Римське спадкове право як право рабовласницької держави ві­дображало і забезпечувало інтереси передусім рабовласника, бу­ло спрямоване на зміцнення і розвиток рабовласницької приватної власності. Воно залишало за спадкоємцем те право, яким покійний володів за життя, а саме право засобами своєї власності присвою­вати продукти чужої праці. Проте, як і все приватне право взага­лі, закони про спадкування є не причиною, а наслідком, юридич­ним висновком із існуючого економічного ладу суспільства. Так, право передавати рабів у спадщину не є причиною рабства,а, на­впаки, рабство є причиною переходу рабів у спадщину.

Становий характер римського спадкового права проявлявся в багатьох приписах закону. Наприклад, деякі вільновідпущеники, звільнені римськими громадянами на певних умовах (латини Юніані), не вправі були лишати заповіти. Після смерті все їхнє майно переходило до володаря, який надав їм свободу. При цьому за­значене майно не обтяжувалося ніякими боргами померлого.


Читайте також:

  1. II. Основні закономірності ходу і розгалуження судин великого і малого кіл кровообігу
  2. II. Поняття соціального процесу.
  3. IV. Обов'язки і права керівника та заступника керівника подорожі
  4. V. Поняття та ознаки (характеристики) злочинності
  5. А/. Поняття про судовий процес.
  6. А/. Фізичні особи як суб’єкти цивільного права.
  7. Аграрна реформа 1861 р. Скасування кріпостного права в надніпрянській Україны.
  8. Аграрна реформа 1861 р. Скасування кріпостного права в надніпрянській Україны.
  9. Аграрне право як галузь права, його історичні витоки та особливості.
  10. Адвокатура в Україні: основні завдання і функції
  11. Адміністративне право як галузь права
  12. Адміністративний проступок: поняття, ознаки, види.




Переглядів: 1635

<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
Деліктні зобов'язання | Основні етапи розвитку римського спадкового права

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

 

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.004 сек.