Новини освіти і науки:

G+

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

Під промисловим зразком розуміють результат творчої діяльності людини в галузі художнього конструювання.

Під винаходом (корисною моделлю) мають на увазі результат творчої діяльності людини в будь-якій галузі технології.

Згідно зі ст. 154 ГК України до відносин, пов’язаних з використанням у господарській діяльності прав інтелектуальної власності, застосовуються положення ГК України з урахуванням особливостей, передбачених ЦК України й іншими законами. Отже, положення ГК України про інтелектуальну власність є спеціальними відносно норм ЦК України. У Господарському кодексі України питанням інтелектуальної власності присвячено главу 16, у Цивільному кодексі України – книгу четверту.

Права на об’єкт інтелектуальної власності є джерелом важливих ресурсів для ефективного розвитку господарської діяльності. До числа таких ресурсів можна віднести:

• використання власних об’єктів інтелектуальної власності в комерційній діяльності;

• використання об’єктів інтелектуальної власності, створених іншими особами, шляхом купівлі у власників відповідних прав;

• вільне використання загальнодоступних відомостей, що дає відповідну базу даних на етапі початку виробництва вказаних виробів, яка дозволить уникнути порушення прав інтелектуальної власності третіх осіб.

Слід зазначити, що об’єкти інтелектуальної власності відносяться до основних фондів суб’єктів господарювання, зокрема, до такого їх виду, як нематеріальні активи.

Нематеріальні активи – активи, які не мають матеріальної форми, можуть бути ідентифіковані й утримуються підприємством з метою використовування понад один рік для виробництва, торгівлі, з адміністративною метою або для надання в оренду іншим особам. Їх основні риси:

- відсутність матеріально-речової (фізичної) структури;

- використовування протягом довгого часу (більше року);

- здатність приносити підприємству економічний прибуток;

- високий ступінь невизначеності щодо розміру можливості отримання прибутку.

Нематеріальні торговельні активи, необхідні для господарської діяльності, реґулюються ст. 155 ГК України "Об’єкти прав інтелектуальної власності", згідно з якою такими визнаються:

- винаходи та корисні моделі;

- промислові зразки;

- сорти рослин та породи тварин;

- торговельні марки (знаки для товарів і послуг);

- комерційне (фірмове) найменування;

- географічне зазначення;

- комерційна таємниця;

- комп’ютерні програми;

- інші об’єкти передбачені законом.

Однак слід зазначити, що запропонований законодавцем перелік не є вичерпним, і це дає можливість суб’єктам господарювання використовувати й інші результати інтелектуальної, творчої діяльності.

В Україні відносини, які виникають у зв’язку з придбанням і здійсненням права власності на винаходи і корисні моделі, промислові зразки, реґулюються Законами України "Про охорону прав на винаходи і корисні моделі" від 15.12.1993 р., "Про охорону прав на промислові зразки" від 15.12.1993 р., ст. 156 ГК України, розділом 39 ЦК України.

Статтею 23 Закону України "Про охорону прав на винаходи і корисні моделі" і статтею 20 Закону України "Про охорону прав на промислові зразки" визначаються конкретні права винахідників і авторів промислових зразків, які виходять із патенту. Зокрема, патент надає його власнику виключне право використовувати винахід, корисну модель або промисловий зразок на свій розсуд. Надання власникові патенту виключного права на використання є не чим іншим, як здійсненням власником своєї правомочності.

Права, які надаються патентом, набувають чинності з дня публікації відомостей про його видачу, але за умови сплати річного збору за підтримання дійсності патенту. Документ про першу оплату вказаного збору повинен бути одержаний Укрпатентом одночасно з документом про оплату збору за видачу патенту. Без такої оплати збору патент не видається. Крім виключного права на виготовлення, власник патенту має право забороняти іншим особам використовувати винахід, корисну модель або промисловий зразок без його дозволу. Право на використання вказаного об’єкта тому й називається виключним, що виключає всіх третіх осіб з цього права.

В Україні термін дії патенту на винахід до 20 років видається після проведення експертизи по суті. Термін дії патенту прийнято обчислювати від дати подання заявки до Укрпатенту, якщо заявку спочатку було подано в одній з країн Паризького Союзу, а потім заявлено в Україні, тоді термін дії патенту обчислюється від дати раніше поданої заявки відповідно до конвенційного пріоритету.

Сортом рослин як об’єктом права інтелектуальної власності за ст. 1 Закону України "Про охорону прав на сорти рослин" та розділом 42 ЦК України визнається окрема група рослин. Різновидами сорту, на які можуть набуватися права, є: клон, лінія, гібрид першого покоління, популяція.

Сортові рослин присвоюється назва, яка повинна його однозначно ідентифікувати й відрізнятися від будь-якої іншої назви сорту того ж чи спорідненого виду. Назва сорту включає його родове чи видове позначення і власну назву. Власна назва може бути представлена будь-яким словом, комбінацією слів, комбінацією слів і цифр або комбінацією літер і цифр.

Сорт рослин вважається охороноздатним, тобто придатним для набуття права на нього як на об’єкт інтелектуальної власності, якщо за проявом ознак, породжених певним генотипом чи певною комбінацією генотипів, він є: новим, вирізняльним, однорідним і стабільним.

Закон України "Про племінну справу у тваринництві" від 15.12.1993 р. та розділ 42 ЦК України реґулюють відносини у сфері захисту прав на такий об’єкт права інтелектуальної власності, як порода тварин. Треба зазначити, що законодавство України не дає визначення цього поняття. Натомість ст. 1 цього Закону містить визначення поняття селекційного досягнення як створеної в результаті цілеспрямованої творчої діяльності групи племінних тварин (порода, порідний тип, лінія, родина тощо), яка має нові високі генетичні ознаки та стійко передає їх потомству. Таким чином, породу тварин можна розглядати як найбільш значущий різновид об’єктів права інтелектуальної власності (племінні (генетичні) ресурси) у племінній справі. Племінні (генетичні) ресурси згідно з законом – тварини, сперма, ембріони, яйцеклітини, інкубаційні яйця, які мають племінну (генетичну) цінність.

Суттєвими ознаками породи тварин як об’єкта права інтелектуальної власності є стабільність, однорідність породи та високі генетичні властивості. Використання в господарській діяльності цього об’єкта здійснюється на підставі племінного свідоцтва (сертифіката), який відповідно до ст. 1 Закону України "Про племінну справу у тваринництві" є документом установленої форми про походження, продуктивність, тип та інші якості тварин, сперми, ембріонів, яйцеклітин, складеним на основі даних офіційного обліку продуктивності, імуногенетичного контролю та офіційної класифікації (оцінки) за типом. Таким чином, авторство на сорт рослин, породу тварин, тобто немайнові права авторів, підтверджуються свідоцтвом, а майнові права особи, яка ними володіє, – патентом.

Строк чинності виключних майнових прав інтелектуальної власності на сорт рослин, породу тварин спливає через тридцять років, а щодо дерев та винограду – через тридцять п’ять років, що відліковуються з 1 січня року, наступного за роком державної реєстрації цих прав (ст. 488 ЦК України).

Під торговельною маркою (знаком для товарів і послуг) розуміють будь-яке позначення або будь-яку комбінацію позначень, за якими товари та послуги одних осіб відрізняються від однорідних товарів і послуг інших осіб. В Україні відносини, які виникають у сфері придбання та здійснення прав власності на знаки для товарів і послуг, реґулюються Законом України "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг", ст. 157 ГК України, розділом 44 ЦК України.

Право власності на знак має відповідний термін дії. Термін дії свідоцтва складає 10 років від дати подання заявки до Укрпатенту. За клопотанням власника свідоцтва, поданим протягом останнього року його дії, термін продовжується щоразу на 10 років (п. 3 ст. 5, Закону України "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг").

Стаття 159 ГК України й розділ 43 ЦК України розкривають правомочність суб’єктів господарювання за комерційним найменуванням.

Громадянин-підприємець має право заявити як комерційне найменування своє прізвище або ім’я.

Відомості про комерційне найменування суб’єкта господарювання вносяться за його поданням до реєстрів, порядок ведення яких установлюється законом. Суб’єкт господарювання, комерційне найменування якого було включено до реєстру раніше, має пріоритетне право захисту перед будь-яким іншим суб’єктом господарювання.

У випадку якщо комерційне найменування суб’єкта господарювання є елементом його торговельної марки, то здійснюється правова охорона і комерційного найменування, і торговельної марки.

Особа, що використовує чуже комерційне найменування, на вимогу його власника зобов’язана припинити таке використовування і відшкодувати заподіяні збитки.

Стаття 160 ГК України й розділ 45 ЦК України розкривають правомочність суб’єктів господарювання на географічне зазначення (ст. 160 ГК). Право на використання географічного зазначення мають лише суб’єкти господарювання, котрі виробляють товари (надають послуги), щодо яких здійснено державну реєстрацію відповідного географічного зазначення.

Використанням географічного зазначення суб’єктом господарювання вважається: застосування його на товарах, для яких зареєстровано це географічне зазначення, а також на упакуванні; застосування в рекламі, у проспектах, друкованих виданнях, офіційних бланках, вивісках тощо.

Суб’єкти господарювання, що здійснюють посередницьку діяльність, можуть використовувати свою торговельну марку поряд з географічним зазначенням товару виробника не інакше як на підставі договору.

Умови надання правової охорони географічного зазначення визначаються Законом України "Про охорону прав на зазначення походження товарів" від 16.07.1999 р.

У ст. 161 ГК України розкрито правомочність суб’єктів господарювання щодо використання назви країни походження товару.

Вироби іноземного походження або в установлених законодавством випадках їх упакування, а також вироби вітчизняного виробництва чи їх упакування, призначені для експорту, повинні містити інформацію про країну їх походження.

Інформація про країну походження повинна бути розміщена в доступному місці виробу (упакування) та нанесена способом, який відповідає встановленим вимогам.

Забороняється використання суб’єктами господарювання напису (клейма) "Виготовлено в Україні" або аналогічного за змістом щодо товарів, які мають іноземне походження.

Уповноважені органи державної влади контролюють дотримання вказаних вимог відповідно до закону.

У ст. 162 ГК України розглянуто правомочність суб’єкта господарювання щодо комерційної таємниці. Суб’єкт господарювання, що є володільцем технічної, організаційної або іншої комерційної інформації, має право на захист від незаконного використовування цієї інформації третіми особами за умови, що ця інформація має комерційну цінність у зв’язку з тим, що вона невідома третім особам і до неї немає вільного доступу інших осіб на законних підставах, а володілець інформації вживає належних заходів до охорони її конфіденційності (ч. 1 ст. 162 ГК України). Така інформація повинна бути обмежена часом дії в сукупності умов, зазначених у ч. 1 ст. 162 ГК України. Поняття комерційної таємниці реґламентує також ст. 505 ЦК України.

Комерційна таємниця відіграє важливу роль у забезпеченні конкурентоспроможності товарів і послуг. Цей факт зумовлює необхідність її правової охорони. Частково правова охорона комерційної таємниці здійснюється в рамках Законів України "Про науково-технічну інформацію" від 25 червня 1993 року і "Про захист інформації в автоматизованих системах" від 5 липня 1994 року, де забезпечується право охорони на нерозкриту інформацію, нерозкрита інформація може бути об’єктом правової охорони доти, доки вона зберігає свою конфіденційність. Слід також констатувати той факт, що сьогодні в законодавстві України немає спеціального закону про комерційну таємницю. Основною перешкодою на шляху до його розроблення є те, що інформація про комерційну таємницю, через її конфіденційність, не підлягає реєстрації.

Правова кваліфікація інформації як комерційної таємниці не є незмінною й абсолютною, вона може змінюватися залежно від часу, зміни виду діяльності й інших обставин.

Право суб’єкта господарювання на комерційну таємницю – це право на індивідуалізацію способу її використання, виключне право на захист від стороннього втручання в її використання, у тому числі від неправомірного доступу до неї.

Це суб’єктивне право суб’єкта господарювання, включає три елементи: 1) можливість самого суб’єкта господарювання діяти певним чином – визначати склад інформації, яка становить комерційну таємницю, режим її конфіденційності, уживати заходів до збереження її секретності, розпоряджатися нею тощо; 2) вимагати, щоб зобов’язані особи діяли відповідно до чинного законодавства і не порушували його право; 3) звертатися за захистом до владних державних органів у разі порушення права на комерційну таємницю, зокрема шляхом неправомірного збирання, розголошування та використовування комерційної таємниці.

Особа, що протиправно використовує комерційну інформацію, яка належить суб’єкту господарювання, зобов’язана відшкодувати заподіяні йому такими діями збитки відповідно до закону. Особа, яка самостійно і добросовісно одержала інформацію, яка є комерційною таємницею, має право самостійно і добросовісно використовувати цю інформацію на свій розсуд.

Топографія (компонування) інтеґральної мікросхеми (ІМС)– це зафіксоване на матеріальному носії просторово-геометричне розміщення сукупності елементів інтеґральної мікросхеми та з’єднань між ними. Тобто топографія (компонування) ІМС лише втілюється в носії ІМС і матеріально являє собою розміщену в різних частинах обсягу ІМС таких її складових, як елементи, міжелементні з’єднання та контактні площадки.

Виходячи з визначення топографії (компонування) ІМС, її слід відрізняти від поняття самої ІМС. Охороні відповідно до Закону України "Про охорону прав на топографії інтеґральних мікросхем" та розділу 42 ЦК України підлягає право саме на топографію (компонування) ІМС. Але цим законом не охороняються права на ідеї, способи, системи, технології або закодовану інформацію, які можуть бути втілені в топографію (компонування) ІМС.

Обсяг прав на топографію ІМС визначається зображенням топографії (компонування) ІМС на матеріальному носії.

Топографія (компонування) ІМС підлягає правовій охороні шляхом проведення процедури державної реєстрації та видачі свідоцтва. Це свідоцтво охороняє право впродовж 10 років від дати подання заявки до Укрпатенту або від дати першого використання топографії. Єдиною вимогою охорони топографії є те, що вона повинна бути оригінальною або розглядатись як еквівалент і бути результатом творчого внеску.

Під раціоналізаторською пропозицією розуміють визнану юридичною особою пропозицію, що містить технологічне (технічне) або організаційне рішення в будь-якій сфері діяльності цієї юридичної особи (ст. 481 ЦК України). Безумовно, серед потенційних сфер діяльності юридичної особи, щодо яких може бути подана раціоналізаторська пропозиція, є і господарська діяльність. Тому обґрунтованим видається визнання її ще одним об’єктом права інтелектуальної власності, який суб’єкт господарювання може використовувати у своїй діяльності. Являючи собою переважно технологічне (технічне) вирішення змін у конструкції виробів, технології виробництва й техніки, що застосовується, змін у складі матеріалів, раціоналізаторська пропозиція має значні відмінності від винаходу та корисної моделі. По-перше, відсутнє визнання існування цього об’єкта права інтелектуальної власності за допомогою дій державних органів, тобто певної публічної процедури, що притаманне винаходу та корисній моделі; по-друге, як реґулювальний акт до відносин, пов’язаних із використанням прав на раціоналізаторську пропозицію, може бути застосований локальний акт, тобто такий, що стосується лише внутрішніх відносин.

У розділі 41 Цивільного кодексу України дано розширене тлумачення поняття раціоналізаторської пропозиції. У разі визнання пропозиції раціоналізаторською, вона приймається для використання. Після закінчення місяця після затвердження позитивного рішення автору видається охоронний документ – свідоцтво встановленої форми. Свідоцтво підписується керівником підприємства і засвідчується печаткою. Воно закріплює за автором немайнові та майнові права.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Об'єктів інтелектуальної власності	\|	І комунальних підприємств

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.007 сек.