Студопедия
Новини освіти і науки:
МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах


РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання


ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ"


ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ


Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків


Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні


Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах


Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами


ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ


ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів



Контакти
 


Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция






Вітчизняний літературний процес др. пол. ХІХ ст.

Питання 4.

Специфіка розвитку вітчиз. архітектури пер. пол. XIX ст. на східноукр. землях, в осн-ому представленої розробленими петербурзькою школою зодчества державними типовими проектами комплексів споруд адмін., культового й інш. призначення, полягала в пріоритетному розгортанні широкомасштабного містобудівництва на засадах утвердження позначеного впливом традицій укр. бароко XVII - XVIII ст. класицистичного стилю. Провідну роль у підготовці професійних кадрів вітчиз. будівельної справи відіграли стаціонарне навчання в архітектурних класах Петербурзької Академії мистецтв під керівництвом рос. і офіційно запрошених до Росії зарубіж. спеціалістів та стажування академістів у авторитетних закладах худож. освіти Італії і Франції. Вагомим чинником зростання фахової майстерності вітчиз. архітекторів було їх знайомство з першими російськомов. перекладами низки капітальних, узагальнюючих досвід європейс. зодчества від античності, наук. досліджень, зокр. “Чотирьох книг про архітектуру” (ХУІ ст.) італ. митця, будівничого епохи пізнього Відродження Андреа ді П’єтро (Палладіо). З його прізвищем зазвичай пов’язують зародження відомого під назвою палладіанства, вельми популярного і впливового, передусім в західноєвроп. класицистичній архітектурі XVII - XVIII ст., і, зокрема, в рос. класицистичній архітектурі кін. XVIII - пер. пол. XIX ст., витонченого стильового напряму. В контексті палладіанства, нерозривно пов’язаного зі здобутками античної та ренесанс. архітектур, сформовано взірцеві для згаданих архітект. національних шкіл, зокрема укр., типи міських і позаміських будівель: палацу як елемента міського ансамблю; об’єднуючої житлові й господар. споруди заміської вілли-ротонди та церкви.

Сучасні науковці виокремлюють три основні етапи розвитку російс. і укр. класицизму, причому перший умовно поділяють на: 1. ранній (1760 - 1780 рр.), 2. строгий (1780 - 1800 рр.) та 3. високий (1800 - 1840 рр.), - а другий - на: 1. ранній (1760 - 1780 рр.), 2. зрілий (1790 - 1830 рр.) і 3. пізній (1840 - 1850 рр.). Якщо ранній етап рос. класицизму примітний значною залежністю від архіт. традицій бароко і становленням централізованого міського планування з переходом від давньоруської ландшафтної системи забудови до європейської лінійно-вісєвої, прямокутної системи вулиць, то пов’язаний з перемогами рос. абсолютистської монархії у низці війн строгий класицизм уже характеризувався послідовним використанням позбавлених надмірної декоративності форм європ. модифікацій стилю передусім при формуванні адмін. міських центрів обов’язковими будівлями: присутственних місць, дворянського зібрання, пошти, театру, гімназій. Високий класицизм характеризувався синтезом монументальних мистецтв в рамках загальнодержавн. системи регламентації всіх видів будівництва. Видатні представники строгого класицизму: 1. шотланд. Чарльз Камерон (1730-ті - 1812 рр.) - автор проекту палладіанського, згідно з його “кубічною” центричною композицією, палацу укр. гетьмана К. Розумовського в м. Батурині (1799 - 1803 рр.); 2. італієць Джакомо Кваренгі (1744 -1817 рр.) - автор тріумфальної брами (1786 - 1787 рр.) і Собору Спасо-Преображенського монастиря (1791 - 1806 рр.) у м. Новгород-Сіверському та споруд провінційних поміщицьких садиб. Вихованець Д. Кваренгі, київський губернський архітектор поч. XIX ст. Андрій Меленський (1766 - 1833) - автор програми розбудови передусім історичних Подільського та Печерського районів Києва (перший Контрактовій дім, будинки київс. генерал-губернатора і Присутственних місць, перший київ. двоповерховий дерев’яний театр - 1806 р., церкви Миколи Доброго, Воскресенська і т.д.).

Специфіка розвитку вітчиз. архітектури пер. пол. XIX ст. на західноукр. землях - у цілеспрямованому переході, в першу чергу і головним чином, офіційних розробників державних проектів містобудівничої діяльності, від традиційних ідейно-художніх принципів європейського барокко до канонів класичного стилю. Його утвердження в тогочасному вітчиз. культурно-мистецькому житті зазвичай умовно поділяється на етапи зрілого (1790 - 1830 рр.) і пізнього (1840 - 1850 рр.) класицизму, які в містобудівному та архітект-му процесі на західноукр. землях, передусім у Східній Галичині, представлені широкомасштабною державною забудовою громадського і адміністративного призначення в річищі національних французької, італійської, німецької та австрійської модифікацій архітектури ампір. Показовим прикладом реалізації австрійським урядом програми з розвитку житлового будівництва та подолання середньовічної планувальної замкненості імперських, в тому числі і українських, міст є Львів, численні пам’ятки якого дають вичерпне уявлення щодо ідейно-естетичних настанов представників так званого німецько-австрійського або віденського напряму трансформації засад і художньої практики класицизму до української архітектури першої половини XIX ст. У Східній Галичині працював видатний італ. архітектор, директор Віденської академії мистецтв, виразник художніх принципів стилю ампір П’єтро Нобілє (1774–1854 рр.) - звів у співпраці з Ю. Бемом споруду львівського Оссолінеуму - тепер Наукова бібліотека НАН України ім. В. Стефаника. У переліку визначних західноукр. архітект. пам’яток пер. пол. XIX ст., що засвідчують провідну роль ідейно-естетич. настанов згаданого віденського напрямку в засвоєнні вітчизняними місцями канонів стилю ампір, відзначимо: будівлю Земського кредитного товариства у Львові (1809 - 1822 рр.), Львівську міську ратушу (1827 - 1835 рр., архітектори Ф. Трешер, Ю. Меркель, А. Вондрашек під керівництвом Ю. Глоговського), Палац львівського губернатора - тепер львівський державний природничий музей НАН України (1830 р., архітектор В. Равський) та Львівський міський театр - тепер Львівський академічний драматичний театр ім. М.Заньковецької (1837 - 1842 рр., архітектори Л. Піхль, Й. Зальцман).

Питання 5.

Національно-визвольні рухи і революц. події 1848 - 1849 рр. у країнах Зах. Європи справили суттєвий, як на той час, вплив на розвиток соціокультурної ситуації у Російській імперії другої половини ХІХ ст., і, в тому числі, сприяли активізації укр. сусп.-політ. та культ.-мистецького життя. Протягом вказаного періоду тривав поступовий розвиток пов'язаних із запровадженням у Росії комплексу державних реформ 1860-х - 1870-х рр. вітчизняних культ.-просвітницьк. і революційно-демократичного рухів. Разом із тим, ці десятиріччя в історії вітчизн. культури позначені хвилею репресивних заходів щодо неї царського уряду, свідченнями чого стали такі знакові події офіційної антиукраїнської кампанії, як валуєвський циркуляр 1863 р. і Емський указ 1876 р. На особливу увагу заслуговує такий потужний імпульс професійно-культуротворчих і, власне, націотворчих змагань тогочасної вітчизн. інтелігенції, як громадівський рух, виток якого - це заснована членами Кирило-Мефодіївського товариства Т.Шевченком, М.Костомаровим та П.Кулішем наприкінці 1850-х рр. у Петербурзі перша "громада". Їі спадкоємицею стала заснована гуртком укр. патріотів у польській студентській корпорації Київського університету - "хлопоманами" В.Антоновичем, Т.Рильським і К.Михальчуком, у 1860 р. київська "Укр. громада", що згодом, протягом 1870-х - 1890-х рр., відновила перервану репресіями діяльність вже як київська "Стара громада". Провідними ідейними настановами громадівського руху були культурне піднесення і розвиток укр. національної самосвідомості, та, в перспективі, соціальне, економічне і політичне визволення укр. народу.

Вагоме місце в укр. національному культ.-просвітницькому русі др. половини ХІХ - поч. ХХ ст. посіло і "просвітянство", представлене, в першу чергу, діяльністю київс. "Просвіти імені Т.Г.Шевченка" та постаттю автора славнозвісних "Листів з України Наддніпрянської" Б.Грінченка. На окрему увагу заслуговує і вітчизн. революц.-народницький рух др. пол. ХІХ - поч. ХХ ст., пов"язаний із діяльністю таких перших народницьких організацій: "чайковці" - "Велике товариство пропаганди", сен-жебуністи, "Київська комуна" (1873) і гурток В.Дебогорія-Мокрієвича (1875). Протягом 1890-х рр. - становлення вітчизн. політичного життя, засвідчене виступом заснованого за участі І.Липи, Б.Грінченка, М.Міхновського та В.Боровика "Братства тарасівців" (1891) із їхнім "Profession de foi молодих українців" та заснуванням пов'язаної у тому числі з ім'ям Л.Українки Групи української соціал-демократії (1896). Протягом наступного десятиліття розгорнули активну діяльність перші укр. політичні партії в Російській імперії, зокрема Революційна українська партія. Впродовж др. пол. XIX ст. західноукр. землі були у складі Австро-Угорської монархії, а загальн. тенденціями економ. розвитку Сх. Галичини, Півн. Буковини і Закарпаття були зародження капіталістичних відносин у сільськогосп. секторі на підставі формальної ліквідації аграрн. реформою 1848 р. феодальної залежності селян і станових привілеїв у сфері землекористування і розвиток капіталіст. промисловості. Це призвело до появи робітничої верстви і перебрання на себе політично найактивнішою верствою вітчиз. наукової та творчої інтелігенції від ліберально-поступової частини греко-католиц. духівництва ролі голов. суб’єкта укр. громадс. і культ.-мистецького життя Сх. Галичини, Півн. Буковини та Закарпаття.

Протягом цього етапу історії вітчиз. культ.-мистецького життя на західноукр. землях загальні тенденції його попереднього розвитку позбулись багатьох негативних факторів суспільного впливу, зокр., зумовлена подіями європ. бурж.-демократичних революцій 1848–1849 рр., демократизація громадс. процесів у Австр. і Угорс. монархіях обмежила колоніальну політику урядів обох держав з денаціоналізації укр. етніч. населення і уможливила функціонування укр. мови в системах науки, освіти, засобах масової інф-ції, закладах культурно-мистец. життя. Вітчизн. культ.-просвітницький рух пер. пол. XIX ст. на західноукр. землях трансформувався в мережу національних наук. та культ.-мистецьких інституцій європ. зразка, діяльність яких заклала підвалини сучасного вітчиз. професійного культуротворення. Всі ці тенденції значною мірою зумовили процес розвитку системи освіти та вітч. наук.-дослідниц. життя на західноукр. землях у др. пол. XIX ст. Завдяки жертовній відданості їх професійним обов’язкам місцевих наук. кадрів, передусім національно свідомої укр. інтелігенції Сх. Галичини, яка спромоглась сполучити демократизм ідейної програми “Руської трійці” з прогресивними здобутками європ. цивілізації, західноукр. наук.-дослідницьке життя др. пол. XIX ст. здобулося на вершинний прояв у активній діяльності двох масових громадських організацій - “Просвіти” і Наукового товариства імені Т. Шевченка.

(Також у цьому питанні треба стисло розповісти основ. зміст питань №№ 6,7,8 і 9 цієї теми).

Питання 6.

В укр. літ-урі др. пол. XIX ст. тривав розвиток як прозових жанрів, а саме рос.- та укр.-мовних нарисів, оповідань, повістей, романів, так і жанрів поетичних. Творча спадщина укр. майстрів художнього слова того часу відображає перехід від зумовленої фольклором традиційної родинно-побут. характеристики сільського способу життя до цілеспрямованої розробки актуальної соціальної та національної проблематики. Позначена сполученням художніх методів просвітницького реалізму, сентименталізму і романтизму, еволюція укр. літер. процесу в 1850–1860-х рр. призвела до утвердження в рамках етнографічно-побутової та соціально-побутової течій зумовленого ідейно-естетич. принципом народності класичного реалізму. Провідним теоретиком першої течії, відображаючої згідно постулату етнографічної вірогідності побутово-звичаєвий та морально-побутовий аспекти народного життя, був автор першого укр. істор. роману “Чорна рада. Хроніка 1663 р.” Пантелеймон Куліш (1819 - 1897 рр.) - розробник жанрів істор. та ідилічного оповідань, що в поетичних збірках “Досвітки. Думи і поеми” і “Хутірна поезія” еволюціонував від демократичної апологетики козаччини до її засудження з позицій просвітницько-раціоналістичної доктрини “освіченого абсолютизму”. Засновниця другої течії Марія Вілінська (Марко Вовчок) (1833 - 1907 рр.) збагатила вітчиз. літ-ру жанрами психологічно-побут. і соціально-проблемного оповідання (“Народні оповідання”), соціальної повісті, розвиваючи у пізніх російськомовних повістях і романах ідейно-художні принципи російської різночинсько-народницької белетристики. Одним із засновників вітчиз. жанру художнього нарису Анатолієм Свидницьким (1834 - 1871 рр.) у його першому укр. соціальному романі “Люборацькі. Сімейна хроніка” проаналізовано суспіл. чинники масової денаціоналізації молодої вітчизн. інтелігенції.

У річищі цих течій, в різних жанрах вітчиз. поезії та прози плідно працювали на той час О. Стороженко, Г. Барвінок, В. Забіла, О. Афанасьєв-Чужбинський та ін. Протягом 1870 - 1890-х рр., передусім під впливом представників рос. “натуральної школи”, в укр. літ-рі формувалась народницько-реалістична течія. В повістях і оповіданнях з народного життя (“Микола Джеря”, “Кайдашева сім’я”), історико-патріот. повістях і романах (“Гетьман Іван Виговський”, “Князь Єремія Вишневенький”), першого роману-програми укр. народницького руху “Чорні хмари” прозаїка Івана Левицького (Нечуя-Левицького) (1838 - 1918 рр.) розвинуто принципи соціально-побутової реалістичної течії. Проблеми ролі укр. інтелігенції у громадс. житті, перспектив суспіл. розвитку пореформеного села, нещасливої жіночої долі за капіталіст. устрою порушував ідейній спадкоємець Т. Шевченка, М. Вілінської й І. Нечуя-Левицького, автор першого вітчизн. соціально-психологічного роману “Хіба ревуть воли, як ясла повні?” Панас Рудченко (Мирний) (1849 - 1920 рр.). Багатогранна творча спадщина Бориса Грінченка (1863 - 1910 рр.) представлена, наприклад, кількома повістями публіцистичн. спрямування про соціальні суперечності пореформеного села та громадс. діяльність активістів народництва (“Серед темної ночі”, “На розпутті”), оповіданнями про руйнівний вплив капіталіст. устрою на етичні засади життя укр. селян (“Серед чужих людей”).

Західноукр. літер-рне життя др. пол. XIX ст. стало однією з найважливіших ланок у розбудові підвалин вітчиз. національної школи худож. слова, засновуючись на опануванні й розробці письменницькими силами Сх. Галичини, Півн. Буковини і Закарпаття творчого досвіду передусім чільних представників романтичного та реалістичного методів у літературах слов’ян. і зах.-європ. народів. На окр. увагу заслуговують літературні спроби попередників і, частково, сучасників класиків західноукр. літератури др. пол. XIX ст. Ю. Федьковича, І. Франка та О. Кобилянської, що представляли москвофільську та народовську течії, як-от: О. Духновича, М.Устияновича, І. Гушалевича, Б. Дідицького, А. Кралицького, К. Климковича, С. і Г. Воробкевичів й ін. Позначений домінантною зумовленістю сюжетно-тематичною специфікою та системами образності вітчизн. фольклору, їхня творчість характер-ється виразним стильовим синкретизмом - різноплановим оригінальним сполученням художніх принципів провідних методів західноєвроп. і слов’янс. літератур, передусім німецьких, польс., російс. сентименталізму і романтизму, заступлених згодом реалізмом, натуралізмом й імпресіонізмом. За несприятливих обставин ізольованості від культ.-мист-го життя Наддніпрянс. України та нерозвиненості нечисленних прозових і поетичних жанрів головно побутового й історичного характеру, згадані письменники зазвичай послуговувались церковнослов’янським “язичієм” і, в осн-ому, його західноукр., власне галицьким, варіантом, - “руським діалектом”.

Найважливішу роль в розбудові вітчиз. літер. процесу др. пол. XIX ст. на західноукр. землях відіграли класики нової укр. літератури Ю. Федькович, І. Франко та О. Кобилянська. Видатний уродженець Буковини, активний учасник вітчиз. культ.-просвітн. руху, почесний член Наукового тов-ва ім. Т. Шевченка і “Просвіти”, поет, прозаїк, публіцист і драматург Осип-Юрій Федькович (1834 - 1888 рр.) - основоположник нової укр. літератури на Буковині. В основному узагальнена на сторінках 4 збірок 1862–1882 рр. поетична спадщина Ю. Федьковича представлена жанровими формами передусім ліричних і громадсько-патріот. віршів, а також баладами і поемами. Його проза - засновані на новелічній структурі етнограф.-побутові та казково-легендарні оповід-я з народ. життя, морально-дидактичні твори для дітей, казки і байки. Найвидатніший діяч західноукр. громадс. і культ.-мист. процесів XIX ст., почесн. член “Просвіти” та Наук. тов. ім. Т. Шевченка, мовознавець, фольклорист, етнограф, історик, поет, прозаїк, драматург та публіцист Іван Франко (1856 - 1916 рр.) є однією з центральних постатей цілого вітчиз. літературн. процесу. Від створюваних невправним “язичієм” у річищі ідейних настанов москвофільства перших юнацьких спроб віршування, як-от сонетів та романтичних поезій з історії Київської держави, він перейшов до знакових у його творчості збірок 1880-х - 1890-х років (“З вершин і низин”, “Зів’яле листя”, “Мій ізмарагд” й ін.). Значний вплив на становлення Франка-прозаїка справила західноєвроп., передусім, франц. й німец., - натуралістично-реалістична романістика і література польського романтизму. Видатна буковинська письменниця Ольга Кобилянська (1868 - 1942 рр.) сформувалась у ідейно-естетичному річищі німец. та російськ. літературних традицій, згодом еволюціонуючи, зокрема під впливом філософії Ф. Ніцше, до світоглядних орієнтирів західноєвроп. модернізму. Центр. місце у її творчій спадщині першого етапу літер. діяльності (1864 - 1903 рр.) посідають сполучаючі риси соціально-побутового аналізу та неофольклорної міфологізації зразки малої і середньої прози - новели (“Аристократка”, “Мужик”) і психолог. повісті (“Людина”, “Царівна”, “Земля”).

Лекція 15. Тема 8. Українська культура ХІХ ст.




Переглядів: 438

<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
Вітчизняна архітектура пер. пол. ХІХ ст. | Вітчизняне образотворче мистецтво др. пол. ХІХ ст.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

 

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.006 сек.