Студопедия
Новини освіти і науки:
МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах


РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання


ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ"


ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ


Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків


Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні


Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах


Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами


ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ


ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів



Контакти
 


Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция






Вітчизняні музичне і театральне життя ХІХ ст.

Питання 7.

Розвитку вітч. образотворч. мистецтва др. пол. XIX ст. у Російській імперії була характерна властива російс. живопису і відображаюча його чітку реалістичну орієнтацію загальножанрова сюжетно-композиційна демократичність, нерозривна пов’язаність із сусп. життям. Провідну роль у підготовці спеціалістів, передусім викладачів середніх і вищих навчальних закладів, відіграли Петербурз. Академія мистецтв та Москов. училище живопису, скульптури і зодчества. Вищу мистецьку освіту надавали створені за ініціативи заснованого у 1865 р. Російського тов-ва художників школи малювання, викладачами першої з яких на східноукраїнських землях - рисувальної школи Одеського товариства заохочування красних мистецтв (Одеса, 1865 р.) були видатні вітчиз. майстри Г. Ладиженський, К. Костанді, Є. Буковецький. Функціонували громадські й приватні школи малювання (Київська рисувальна школа М. Мурашка (1875 р.) й ін.), з якими пов’язані перші творчі кроки видатних вітчиз. і рос. художників Г. Дядченка, І. Їжакевича, Ф. Красицького, М. Врубеля, І. Левітана та ін. Вирішальну роль у формуванні принципів побутового, пейзажного, портретного, історичного та інших жанрів нового вітчиз. живопису відіграло заснування в 1870 р. вихованцями Петербурз. Академії мистецтв, зокрема за підтримки укр. митців І. Рєпіна, А. Куїнджі, М. Пимоненка і П. Левченка, загальноросійс. демократичного об’єднання “Товариство пересувних художніх виставок” на чолі з І. Крамським та В. Стасовим. Учасники товариства відмовились від наслідування класицизуючих засад академічної естетики на користь принципів критично-реалістичного відображення суспільної проблематики.

Провідне місце в історії тогочасн. вітчиз. живопису посів побутовий жанр, представлений, гол. чином, розробкою фольклорно-етнографічної тематики з домінуванням романтизованого реалістичного відтворення буднів та свят укр. селянства на полотнах: “Гопак”, “Суперниці” М. Пимоненка; “Чумак”, “Колядки на Україні” і “Жінка з полотном” К. Трутовського; “Вечорниці” І. Рєпіна; “В люди”, “Гуси” та “Рання весна” К. Костанді. Чарівну неповторність сільських краєвидів у різні пори року та соковите розмаїття укр. флори і фауни розкривають такі, продовжуючі найкращі традиції мистецтва Д. Безперчого і В. Штернберга, твори пейзажного жанру, як-от: “Козача левада”, “Ярмарок у Полтаві” С. Васильківського; “Село взимку”, “Пейзаж з річкою” і “Водяній млин” П. Левченка; “Чумацький шлях”, “Вечір на Україні” й “Місячна ніч на Дніпрі” А. Куїнджі, - та ліро-епічні полотна Г. Ладиженського, К. Крижицького, Г. Дядченка й ін. Яскравим свідченням ідейної наснаженості творчості представників головно портрет., батального та історич. жанрів легендарними образами укр. минувщини виступають ілюстрації упорядників альбому “З української старовини” (СПб., 1900 р.) С.Васильківського і М. Самокиша, перший з яких виконав аквареллю низку типів козацтва, зокр. портрети гетьманів Б. Хмельницького і П. Сагайдачного, а другий - графічні замальовки їх визначних перемог. Взірцем вітчиз. історич. жанру др. пол. XIX ст. є композиція “Запорожці пишуть листа турецькому султану” І. Рєпіна. З укр. землею нерозривно пов’язана творчість багатьох зарубіж. митців і, зокр., російських художників, як-от виконавців розпису інтер’єру Собору св. Володимира в Києві В. і М. Васнєцових, М. Нестерова, М. Врубеля й ін.

Вітчиз. образотворче мистецтво др. пол. XIX ст. на західноукр. землях розвивалось у річищі еволюції польс. й австр. національних шкіл живопису, узагальнюючи за їх активного посередництва визначальний тоді для перспектив європ. культуротворення в цілому та франц. зокрема досвід плідного творчого протистояння в рамках останнього сталих традицій академізму та новаторських пошуків романтичного, реалістичного та імпресіоністичного напрямів. Гол. осередками становлення кадрів вітчиз. живопису залишались, Віденська та Мюнхенська акад. мистецтв, до яких долучилася й академія мистецтв у м. Кракові. Важливу роль у розвитку в Сх. Галичині вітчиз. образотворчого мистецтва відіграло перше професійне об’єднання західноукр. творчої інтелігенції - львівс. “Товариство для розвою руської штуки” (1898 р.). Творчості найвизначніших західноукр. майстрів др. пол. XIX ст., головно, вихідців зі Сх. Галичини і Буковини, ідейних попередників та організаторів згаданого тов-ва, як-от: К.Устияновича, Т. Копистинського, І. Труша й ін. - було притаманне демократичне за світоглядною спрямованістю, реалізоване переважно в рамках портрет., побутов. і пейзажн. жанрів освоєння вітчиз. худож. тематики на межі сполучення досягнень укр. і європ. образотвор. мист-ва. Вихованець Віденс. акад. мис-тв, Корнило Устиянович (1839 - 1903 рр.) - фреск. розпис західноукр. церков (поєднуючі академічн. техніку та романтичне світовідчуття композиції - “Христос перед Пілатом” і “Мойсей” у Преображенському храмі Львова й ін.), побутові полотна (“Бойківська пара”, “Гуцул” й ін.) й ін. Теофіл Копистинський (1844 - 1916 рр.) - низка портретів єпископів греко-катол. церкви, побутові замальовки буднів і свят укр. селянства (“Гуцулка”, “Гуцул з Липовиці”), що хар-ються сполучення академічної манери виконання з ідейно-естетич. настановами сентименталістського та романтичного напрямів. Впродовж др. пол. XIX ст. зусиллями в першу чергу згаданих вище представників вітчиз. образотворч. мист-ва йшло становлення укр. національної школи живопису в загальноєвропейському художньому контексті.

Питання 8.

Розвиток вітчиз. архітектури др. пол. XIX ст. зумовлювався активізацією капіталіст. відносин, загальною демократизацією громадс. життя і, внаслідок цього, невідповідністю прагматичним запитам нової суспільної формації норм класичного мистецтва. Спричинена проведенням у Росії державного комплексу реформ 1860 - 1870-х рр., стрімка розбудова великих промислових міст значно прискорила розвиток будівельних науки і техніки, сприяла поширенню нових, передусім торгівельно-банківських та адміністративно-конторських, типів будівель, передбачала мощення, освітлення вулиць, проведення водогону й каналізації. Із розвитком великого промислового виробництва пов"язано, значною мірою, і прискорене освоєння вітчиз. зодчими нових будівел. матеріалів та конструкцій, насамп. металевих і бетонних. Позначена еклектичним поєднанням конструктивних прийомів і рішень багатьох худож. стилів минулих історичних епох, вітчиз. арх-ра тогочасся засвідчує також і плідне синтезування, крім традицій укр. та рос. мистецтва, традицій сакрального будівництва багатьох культур Сходу та Заходу від античності до модерну. Використання образів та форм середньовіч. російськ. культового зодчества і елементів візантійської церковної архітектури у їх органічному сполученні запроваджував ідеолог офіційно визнаного російсько-візантійського стилю К. Тон, послідовниками якого були автор проекту київс. Десятинної церкви В. Стасов, автор проекту київського Володимирського собору І. Штром та проектант культових споруд у Києві й Севастополі Д. Грімм. Починаючи з 1860-х рр. цей зумовлений популяризацією слов’янофільських ідей стиль трансформується у синтезуючий прийоми російських народних архітектури та образотворчого мистецтва демократичний псевдоросійський стиль.

Зразки середньовіч. культового і світського буд-тва впливали на пошуки розробників ретроспективного стилізаторства західноєвроп. архіт-ри А. Штакеншнейдера, В. Шретера (Оперний театр у Києві, Одеський вокзал), В. Городецького (київс. Миколаївський католицьк. собор у манері стилізованої готики) та ін. Разом із тим, впродовж остан. десятиріч XIX ст. - активізація розробки засад заснованого на синтезі конструктивних прийомів укр. народної дерев’яної арх-ри, вітчиз. арх-ри і мистецтва доби Барокко та європ. модерну укр. архітектурного стилю, головну роль у розквіті якого на поч. XX ст. відіграли видатні зодчі і митці О. Сластіон, В. Кричевський, Є. Сердюк і Д. Дяченко. Важливе місце у вітчиз. містобудівництві посіли споруди культурно-освітніх закладів, як-от, наприклад: клубні будівлі (Купецьке зібрання в Києві (1881 - 1882, В. Ніколаєв) й ін.), бібліотеки, музеї (Музей старожитностей і мистецтв у Києві (1898 - 1904, П. Бойцов і В. Городецький)), театри (Оперний театр у Києві (1897 - 1901, В. Шретер)) і т.д. Розвитку містобудівництва на західноукр. землях у др. пол. ХІХ ст. були, у значн. мірі, притаманні всі особливості, якими позначено формування впродовж цього о періоду архітект. обличчя східноукр. міст. Однією з перлин вітчиз. сакральної арх-ри є ансамбль резиденції буковинського митрополита в Чернівцях (1864 - 1882, Й. Главка) - православний культовий комплекс, що органічно сполучив традиційні композиційні прийоми та декор середньовічного храмового будівництва країн Сходу та Заходу.

Культове будівництво в Сх. Галичині - низка збудованих у Львові православних храмів та римо-католицьких костелів: церква Переображення Господнього (1875 - 1898, С. Гавришкевич), храм Св. Івана Золотоустого (1876 - 1888), костел Св. Єлизавети (1903 - 1911, Т. Тальовський) та ін. Також тривало зведення лютеранських кірх та юдейських синагог, приміщень публічного призначення (будівля Наукового товариства імені Т. Шевченка (1880 - 1882, М. Фехтер) та Художньо-промисловий музей (1898 - 1904, Л. Марконі та Ю. Яновський). У формах стильового напряму бідермеєр зведено будівлю львівського театру "Руська бесіда" (1851 - 1864, С. Гавришкевич і В. Шмідт), тоді як спроектований З. Горголевським Міський театр у Львові (1895 - 1900) витримано вже в псевдобарокковому стилі. З-поміж адміністративних, фінансово-кредитних, торгівельних й інших типів споруд пригадаємо і такі перлини львівського містобудівництва, як: Головний корпус Львівської технічної академії (1874 - 1877, Ю. Захарієвич), будівлі Галицького намісництва (1877 - 1880, Ф. Ксенжарський) та Галицького сейму (1877 - 1881, Ю. Гохбергер), Палац Справедливості (1891 - 1895, Ф. Сковрон) і споруду Галицької ощадної каси (1888 - 1891, Ю. Захарієвич).

Питання 9.

Становлення укр. професійного музич. життя XIX ст. позначене його пов’язаністю як із традиціями вітчиз. духовних композицій епохи Бароко, так і з укр. прадавньою народною поетично-пісенною творчістю. Творча інтелігенція розгорнула активну діяльність на східноукр. землях перших музич. організацій і, в першу чергу, заснованих у 1840-х - 1850-х рр. Київс. і Одеськ. філармонічних товариств, Симфонічного товариства шанувальників музики і співу в м. Києві. Непересічним здобутком укр. композиторської творчості є твори київс. митців І. Вітвицького та М. Завадського - п’єси для скрипки і фортепіано, прелюдії та хори для органу, обробки укр. народ. пісень. В др. пол. XIX ст. сформувались основи сучас. професійного укр. національного музичного мистецтва на основі вітчиз. поетично-пісенних фольклорних традицій на перетині впливів європ. і рос. класики. Гол. роль у розвитку укр. національного муз. мист-ва відіграв засновник укр. композит. школи і опер. мист-ва, диригент, піаніст, музикознавець Мик. Лисенко (1842 - 1912 рр.) - вихованець Лейпцігської та Петербурз. консерваторій, прибічник ідеології “могутньої купки”, збирач і популяризатор укр. фольклору. Він заклав підвалини укр. муз. фольклористики обробками народ. пісень і, передусім, циклом творів “Музика до “Кобзаря” Т. Шевченка. Вершинні його здобутки: історико-героїчні муз. драми, лірико-побутові, лірико-фантаст. і дитячі опери, зокр. “Різдвяна ніч”, “Наталка Полтавка” і “Тарас Бульба”, симфон. фантазії й ін. У др. пол. XIX ст. - розквіт твор-ті автора першої укр. опери “Запорожець за Дунаєм” С. Гулака-Артемовського, майстрів опер. та інструментальних жанрів П. Сокальського, П. Ніщинського й ін.

Гол. осередки укр. театр. життя пер. пол. XIX ст. - це театри кріпосних акторів, аматорські театральні трупи, перші професійні трупи Полтавського і Харківського міських театрів, де грали: комедії Д. Фонвізіна й І.Крилова, комічні опери Я. Княжніна, трагедії О. Пушкіна; драми В. Шекспіра, Ж.-Б. Мольєра, Ф. Шіллєра, укр. п’єси І. Котляревського і Г. Квітки-Основ’яненка. Заходами трупи Полтавс. вільного театру (1808–1821 рр.) сценічне життя та історію нової укр. драматургії почали створені директором театру І.Котляревським у 1819 р. п’єси “Наталка Полтавка” і “Москаль-чарівник”. На сцені очолюваного Г. Квіткою-Основ’яненком Харківс. міського театру (з 1812 р.) з успіхом проходили вистави за його п’єсами “Сватання на Гончарівці” та “Шельменко-денщик”, в яких був зайнятий укр. комедійний актор К. Соленик. Після урядового дозволу в 1881 р. у Російс. імперії “благонадійних” вистав “на малорос. наріччі” постановками п’єс І. Котляревського “Наталка Полтавка” та “Кум-мірошник” розпочала гастролі у Кременчуці перша професійна укр. драм. трупа Г. Ашкаренка (1880 р., Кременчук) за участі видат. акторів М. Кропивницького і М.Садовського. З її складу в 1882 р. вийшов очолений М. Кропивницьким колектив великих майстрів укр. театр. сцени: М. Садовського, М. Садовської, П. Саксаганського, М. Заньковецької і А. Затиркевич-Карпінської, - тогорічні вистави якого в Єлисаветграді (Кіровограді) і поклали початок національному профес-му “театрові корифеїв”. Провідне місце в формуванні репертуару “театру корифеїв” посіли М.Кропивницький, І. Тобілевич (Карпенко-Карий), М. Старицький, Б. Грінченко, О. Кониський й ін. З 1880-х рр. на перший план виходить соціально-психологічна драма, насамперед п’єси таланов. актора, режисера, драматурга Івана Тобілевича (Карпенка-Карого) (1845 - 1907) - соціальні комедії “Мартин Боруля”, “Сто тисяч”, “Хазяїн” і “Суєта”, де з’ясовується суспільна сутність вторгнення капіталіст. відносин у патріархальний побут укр. села.

Становлення вітчиз. музич. життя XIX ст. на західноукр. землях, пов’язаного з місцевим, національним культурно-просвітн. рухом, засвідчило плідне сполучення традицій укр. вокальних, інструментальних жанрів Бароко і Класицизму з вагомими здобутками європ. професійного муз. мистецтва на основі укр. поетично-пісенної фольклор. спадщини. Важливу роль у підготовці нечисленних кадрів західноукр. творчої інтелігенції пер. пол. XIX ст. - композиторів, диригентів і співаків для богослужінь греко-католицької церкви, відіграли Болонська філармонічна академія, Віденська і Лейпцігська консерваторії. Гол. осередками організації вітчиз. муз. життя на західноукр. землях тривалий час були численні громадські гуртки музичних самодіяльності та самоосвіти, передусім аматорські хори вихованців і викладачів початкових шкіл, гімназій, семінарій. У цей час постала західноукр. композиторська “перемишльська школа” (М. Вербицький, І. Лаврівський, С.Воробкевич, Віктор Матюк). Засновником укр. композит. справи на західноукр. землях був М. Вербицький - автор музики до укр. держ. і націонал. гімну “Ще не вмерла Україна”. Продовжувачами традицій “перемишльс. школи” були майстри вокальних жанрів і оперн. мистецтва - перший у Сх. Галичині укр. композитор-професіонал Денис Січинський (ліричні пісні, хорові композиції на поезії Т. Шевченка і т.д.) і композитор Ярослав Лопатинський (твори для фортепіано і скрипки, патріотичні хорові композиції, ліричні пісні й ін.). В сер. ХІХ ст. - активізація самодіяльних театр. колективів Сх. Галичини у Львові, Перемишлі, Тернополі, чільне місце в репертуарі яких посіли реаліст.-побутові п’єси східноукр. авторів, передус. “Наталка Полтавка”, “Москаль Чарівник”. Лише з появою першого укр. професій-го “Руського народного театру” тов-ва "Руська Бесіда" (1864, Львів) почався актив. розвиток західноукр. національних драматургії і театр. життя. Крім романтичних історич. драм галиц. письменників - членів “Просвіти К. Устияновича, О. Барвінського, О. Огоновського, соціально-побут. п’єс Г. Цеглинського, віхою в історії західноукр. драматургії др. пол. XIX ст. були і сентименталістсько-романтичні п’єси Ю. Федьковича. Внесок у розвиток укр. драматургії на Закарпатті зробили О. Духнович й І. Данилович. Перу першого належать дві клерикально-дидактичні п’єси (“Добродітель превишаєт богатство” і “Головний тарабанщик”), а в соціально-побутовій комедії І.Даниловича “Семейноє празднество” висвітлено специфіку пробудження укр. національної самосвідомості в українців Угорщини.




Переглядів: 338

<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
Вітчизняне образотворче мистецтво др. пол. ХІХ ст. | Содержание

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

 

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.005 сек.