Студопедия
Контакти
 


Тлумачний словник

Реклама: Настойка восковой моли




Авто | Автоматизація | Архітектура | Астрономія | Аудит | Біологія | Будівництво | Бухгалтерія | Винахідництво | Виробництво | Військова справа | Генетика | Географія | Геологія | Господарство | Держава | Дім | Екологія | Економетрика | Економіка | Електроніка | Журналістика та ЗМІ | Зв'язок | Іноземні мови | Інформатика | Історія | Комп'ютери | Креслення | Кулінарія | Культура | Лексикологія | Література | Логіка | Маркетинг | Математика | Машинобудування | Медицина | Менеджмент | Метали і Зварювання | Механіка | Мистецтво | Музика | Населення | Освіта | Охорона безпеки життя | Охорона Праці | Педагогіка | Політика | Право | Програмування | Промисловість | Психологія | Радіо | Регилия | Соціологія | Спорт | Стандартизація | Технології | Торгівля | Туризм | Фізика | Фізіологія | Філософія | Фінанси | Хімія | Юриспунденкция

Цивільне право України. За ред. О.В. Дзери.,К.-2000.

Цивільний кодекс України. Коментар. відп.ред. ХарітоновЄ.О.,Харків 2003.

Цивільний кодекс України.

Договір у цивільному праві.

Право власності.

Загальні засади цивільного законодавства.

Цивільні правовідносини.

Цивільне право.Цивільний кодекс.

Питання.

Тема 4: Основи цивільного права України.

 

 

Література.

1. Цивільне право. Цивільний кодекс 2003 року. Майнові відносини,

пов’язані з володінням, користуванням і розпорядженням матеріальними благами, а також деякі особисті стосунки, пов’язані з майновими (наприклад, авторське право) та виключно особисті немайнові відносини, об’єктами яких можуть бути, наприклад, честь, гідність, позитивна ділова репутація регулює цивільне право.

Після набуття Україною незалежності в нашій державі було прийнято значну кількість нормативних актів, в тому числі кодексів, призначених регулювати різні види суспільних відносин. Серед них особливе місце займає Цивільний кодекс України, який був прийнятий 16 січня 2003 року. Це пояснюється тим, що він належить до числа тих засадних законодавчих актів, які призначені визначати основи становища приватної особи, її взаємини з державою, тобто є підгрунтям громадянського суспільства.

Визначаючи засади правового регулювання цивільних відносин в умовах суспільних та економічних перетворень у суспільству, Цивільний кодекс займає провідне місце поміж інших актів, призначених регулювати становище приватної особи, торговельний обіг, господарську діяльність тощо.

Новий Цивільний кодекс грунтується на принципово новій – при -ватноправовій – концепції регулювання особистих немайнових та майнових відносин, що засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

Відносячись до новаторських законодавчих актів, Цивільний кодекс 2003 року містить значну кількість норм, що регулюють відносини, котрі не входили до сфери дії радянського цивільного права, – наприклад, участь держави у цивільних відносинах; становище господарських товариств; право на користування земельною ділянкою; права на чужі речі; інтелектуальна власність; зобов’язання, що виникають внаслідок створення небезпеки, ведення справ іншої особи без її доручення, рятування життя і здоров’я фізичних осіб; договори лізингу, ренти, франчайзінга, факторингу та ін.



Интернет реклама УБС

Щоб визначити місце цивільного кодексу України у системі вітчизняного законодавства, варто звернути увагу на те, що будь-які кодекси можуть бути за своїм характером двох видів.

Перший вид можна назвати „пасіонарним”, оскільки у цьому випадку має місце не тільки узагальнення та систематизація вже нагромадженого законодавчого матеріалу, скільки створення важливого законодавчого акту на принципово новій або значно оновленій основі. Такі кодекси є реалізацією концепції, що суттєво відрізняється від існуючої раніше. Вони вносять істотні зміни у рівень регулювання певного виду суспільних відносин, переводячи його в нову якість. Нерідко вони потім стають взірцем для наслідування у процесі правотворчості в інших державах. Яскравим прикладом такого типу кодексів можу бути Французький цивільний кодекс 1804 року (Кодекс Наполеона), що успішно крокував світом і діє вже майже 200 років. Поміж кодексів, прийнятих останнім часом законом такого типу, є Цивільний кодекс Нідерландів.

Другий вид кодексів є підсумком певного етапу розвитку відповідної галузі права. Тому його можна назвати „підсумковим”, оскільки від підсумовує досягнення у цій та інших сферах, фіксуючи їх стан на момент створення нового узагальнюючого закону. Прикладом такого кодексу може бути німецький Цивільний кодекс, прийнятий у 1896 році. У вітчизняному праві прикладом „підсумкового” кодексу є створення „Руської Правди”. А в наші дні – прийнятий одночасно з Цивільним кодексом – Господарський кодекс України.

Цивільний кодекс України можна віднести до законодавчих актів „пасіонарного типу”. Це пов’язано з тим, що він створювався на новій концептуальній основі як загальний кодекс приватного права, з урахуванням сучасних європейських тенденцій і досвіду.

За своїм характером Цивільний кодекс є актом універсальної дії, що застосовується до регулювання будь-яких відносин, які знаходяться у сфері дії приватного права і не регламентуються спеціальним законодавством. Це означає, що він може субсидіарно застосовуватися, навіть без спеціальної згадки про це, до сімейних, підприємницьких та інших відносин, які безпосередньо не врегульовані нормами відповідного кодексу і грунтуються на рівноправності становища сторін цих відносин.

2. Цивільні правовідносини. Цивільним законодавством регулюються

особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини).

До предмету цивільно-правового регулювання відносять лише ті з майнових відносин, які застосовані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

Немайнові відносини належать до сфери цивільно-правового

регулювання. Для цих відносин є характерним те, що вони не мають безпосередньо економічного змісту. Їх предметом є: ім’я, честь, гідність, ділова репутація, особисте життя, авторство та твори літератури, науки та мистецтва, свобода пересування та інші блага невід’ємні від особистості. Деякі з особистих немайнових прав можуть належати також юридичним особам. Зокрема, це право на недоторканність ділової репутації, на таємницю кореспонденції; на інформацію, фірмове найменування, виробничу марку, товарний знак тощо.

Як особисті немайнові, так і майнові відносини є відносинами цивільними, основними ознаками яких є:

1. Суб’єкти. Учасники цивільних правовідносин відносно один одного

виступають як юридично рівні суб’єкти, відокремлені одне від одного в організаційно-правовому і майновому сенсі;

2. Предмет. Цивільні правовідносини –це правовий зв’язок, що вини-

кає з приводу матеріальний і нематеріальних благ;

3. Метод. Відносини сторін регулюються на засадах ініціативи

учасників. Головною підставою виникнення правовідносин між суб’єктами цивільного права є домовленість (договір) сторін;

4. Зміст. Учасники цього виду правовідносин виступають як носії

цивільних прав і обов’язків.

5. Захист суб’єктивних прав і спонукання до виконання суб’єктивних

обов’язків здійснюється за допомогою специфічних заходів впливу і, як правило, у судовому порядку;

6. Розмаїття підстав виникнення, зміни і припинення цивільних

правовідносин.

Учасниками цивільних відносин є:

1. Фізичні особи – громадяни України, а також іноземні громадяни і

особи без громадянства, які користуються однаковими з громадянами України майновими й особистими немайновими правами за винятками, встановленими в законі;

2. Юридичні особи – вітчизняні, іноземні, спільні, вітчизняні з

іноземними інвестиціями тощо.

Необхідною умовою участі особи у цивільних правовідносинах є наявність у неї цивільної правосуб’єктності, тобто соціально-правової можливості (здатності) бути учасником цивільних відносин.

Елементами правосуб’єктності є: правоздатність та дієздатність.

Цивільна правоздатність – це здатність особи мати цивільні права і обов’язки.

Цивільна дієздатність – це здатність особи своїми діями набувати для себе цивільні права і створювати цивільні обов’язки.

Учасниками цивільних відносин можуть бути також суб’єкти публічного права: держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави тощо. Стосовно вказаних суб’єктів недоцільно розрізняти їхню правоздатність та дієздатність, оскільки ці поняття тут виступають як єдине ціле. До того ж, на відміну від юридичних та фізичних осіб, вони не іменуються „особами”, хоча й визнаються учасниками цивільних відносин. Це пов’язане з тим, що вони є суб’єктами не приватного, а публічного права. Участь у цивільних відносинах для них є не головним призначенням, а лише зумовлена певною ситуацією.

3. Загальні засади цивільного законодавства. Загальними засадами

цивільного законодавства є:

1. Неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя

людини. Це означає вимогу забезпечення свободи особистості, яку іноді іменують „суверенітетом особистості”, вкладаючи в це поняття можливість індивіда визначати тип і характер поведінки, своє місце в суспільстві в системі цивільних правовідносин і т.п. за власним розсудом;

2. Неприпусимість позбавлення права власності, крім випадків,

встановлених законом. Це полягає в забезпеченні правової охорони власності, незалежно від її форм та видів;

3. Свобода договорів. Це полягає у визнанні за суб’єктом цивільного

права можливості укладати договори (або утримуватися від укладення договорів) і визначати їх зміст на свій розсуд відповідно до досягнутої з контрагентом домовленості;

4. Свобода підприємницької діяльності, не забороненої законом. Це

означає закріплення у законодавчому порядку загального правила про право зайняття підприємницькою діяльністю, а також встановлення юридичних гарантій реалізації цього права. Варто звернути увагу на те, що із сенсу цієї статті випливає розмежування законодавцем: підприємницької діяльності, яка заборонена законом, і підприємницької діяльності, яка не заборонена законом. Перша з них є правопорушенням і тому не входить до сфери правового регулювання. Що ж стосується підприємницької діяльності, яка не заборонена законом, то право займатися нею є однією з важливих засад цивільного законодавства України;

5. Судовий захист цивільного права та інтересу. Цей принцип

відображає та розвиває положення ст. 124 Конституції України про те, що правосуддя в Україні здійснюється виключно судами, юрисдикція яких поширюється на всі правовідносини, що виникають в державі. Проте слід мати на увазі, що реалізація принципу судового захисту цивільного права та інтересу не означає встановлення вимоги звернення за захистом виключно до суду. Захист цивільних прав може здійснюватись органами державної влади, органами місцевого самоврядування, нотаріусом, а також власними силами у порядку самозахисту;

6. Вимога справедливості, добросовісності та розумності цивільного

законодавства. Це практично виражається у встановленні його нормами рівних умов для участі всіх осіб у цивільних відносинах; закріпленні можливості адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу. Справедливість можна трактувати як визначення нормою права обсягу, межі здійснення і захисту цивільних прав і інтересів особи адекватно її ставленню до вимог правових норм. Добросовісність означає прагнення сумлінно захистити цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов’язків. Розумність – це зважене вирішення питань регулювання цивільних відносин з урахуванням інтересів усіх учасників, а також інтересів громади (публічного інтересу).

4. Право власності. Правом власності є право особи на річ (майно), яке

вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Зміст права власності складається з трьох правомочностей власника:

1. Права володіння;

2. Права користування;;

3. Права розпорядження.

У літературі їх часто називають „тріадою права власності”.

Право володіння – це юридична можливість фактичного впливу на річ. Тут слід взяти до уваги, що саме по собі володіння може бути закон-

ним, таким, що грунтується на законі, і незаконним. Але право володіння завжди є тільки законним.

Право користування – це юридична можливість видобування власником споживчі властивості речі (користування особистими речами, проживання в будинку)

Право розпорядження полягає в юридичній можливості власника визначати фактичну і юридичну долю речі. Наприклад, власник може подарувати або продати річ іншій особі.

Усі суб’єкти права власності рівні перед законом.

Власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі.

Власник має право використовувати своє майно для здійснення підприємницької діяльності. Це право передбачає вільне використання власником своїх здібностей і майна для підприємницької та іншої економічної діяльності. Під підприємницькою діяльністю розуміють самостійну, яка здійснюється на свій ризик, діяльність, що спрямована на систематичне отримання прибутку від користування майном, продажу товарів, виконання робіт та надання послуг особами, які зареєстровані у такій якості у встановленому законом порядку.

У Конституції України передбачені такі форми власності:

1. Державна власність;

2. Комунальна власність;

3. Приватна власність.

Усі форми власності знаходяться під захистом закону.

У державній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить державі Україна. Від імені та в інтересах держави право власності здійснюють відповідно органи державної влади.

Суб’єктом права комунальної власності визначається не адміністративно-територіальна одиниця і не орган місцевого самоврядування, а безпосередньо територіальна громада. Відповідно до Конституції України право комунальної власності не повинно розглядатися у якості різновиду права державної власності, а виключно як самостійний вид власності. Суб’єктами права комунальної власності є територіальні громади села, селища, міста.

Суб’єктами права приватної власності є фізичні та юридичні особи. Вони можуть бути власниками будь-якого майна, за винятком окремих видів майна, яке відповідно до закону не можуть їм належати (Постанова „Про право власності на окремі види майна”).

4. Договір у цивільному праві. Договором є домовленість двох або

більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків. Отже договір є правовою формою (засобом) узгодження волі двох чи декількох сторін, спрямованої на досягнення певного правового результату.

Договір може бути одностороннім, двостороннім або багатостороннім.

Якщо у договорі одна сторона наділена лише правом вимоги до другої

сторони, а інша лише обов’язком відносно першої, то такий договір є одностороннім, тобто таким, що зобов’язує лише одну сторону. Отже, в односторонньому договорі одна сторона є лише кредитором, а інша – лише боржником.

Більшість договорів є двосторонніми, у яких кожна із сторін має як права, так і обов’язки відносно другої сторони. Так, наприклад, у договорі куплі-продажу продавець зобов’язаний передати покупцю певну річ і має право вимагати від покупця сплатити покупної ціни, а покупець, навпаки, зобов’язаний сплатити продавцю визначену договором грошову суму і має вимагати від нього передання речі. Таким чином, у двосторонньому договорі кожна зі сторін є водночас і кредитором і боржником.

Багатосторонніми називаються договори, що укладаються більш ніж двома сторонами. До багатосторонніх належить, наприклад, договір простого товариства. Особливістю таких договорів є те, що у них, як правило, відсутня зустрічність прав і обов’язків сторін. Обов’язки кожної сторони у таких договорах у більшості випадків спрямовані не на задоволення прав інших сторін, а на досягнення певної спільної мети.

Існують такі типи договорів:

1. Куплі-продажу. Це найбільш розповсюджений договір. Це договір, за яким одна сторона зобов’язується передати майно (товар) у власність іншій стороні, а покупець зобов’язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму. Цей договір може бути укладений в усній або у письмовій формі в залежності від його різновиду. Це договір двосторонній. Право власногсті на продане майно покупець отримує з моменту його передачі. Особливим різновидом цього договору є купівля-продаж будинку. Він обов’язково повинен бути письмовим, нотаріально засвідченим і підлягає реєстрації у місцевих органах влади. Для придбання деяких видів майна вимагається особливий дозвіл (зброя, вибухові речовини і т.п.)

2. Дарування. Дарувальник повинен бути власником майна. Договір дарування є узгодженим волевиявленням обох сторін, і являє собою не тільки акт розпорядження майном, але й акт прийняття подарунку. Для здійснення договору дарування необхідно як воля дарувальника, так і згода обдаровуваного. Договір дарування вважається укладеним з моменту передачі майна обдаровуваному або передачі його у майбутньому, і тому він може належати як до реальних, так і до консенсуальних. Договір дарування речей, які мають особливу цінність, укладається у письмовій формі. Договір дарування валютних цінностей на суму, яка перевищує п’ятдесятикратний розмір неоподаткового мінімуму доходів громадян, укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному плсвідченню.

3. Рента. Новий вид договору. Одна сторона (одержувач ренти) передає другій стороні (платникові ренти) у власність майно, а платник ренти взамін цього зобов’язується періодично виплачувати одержувачеві ренту у формі певної грошової суми або в іншій формі.

4. Довічного утриманні. За договором довічного утримання одна сторона (відчужувач) передає другій стороні (набувачеві) у власність житловий будинок, квартиру, інше нерухоме майно або рухоме майно, яке має значну цінність, взамін чого набувач зобов’язуеться забезпечувати відчужувача утриманням або доглядом довічно.

5. Найму;

6. Позичка;

7. Підряду;

8. Доручення;

9. Зберігання та інші.


Читайте також:

  1. A) правові і процесуальні основи судово-медичної експертизи
  2. I. Загальна характеристика політичної та правової думки античної Греції.
  3. IV. Відмінність злочинів від інших правопорушень
  4. V. Класифікація і внесення поправок
  5. А. Правобережну Україну.
  6. А/. Верховна Рада України.
  7. А/. Право власності.
  8. Аграрне право
  9. Аграрне право та законодавство США, Німеччини, Франції, Великої Британії, Ізраїлю, Польщі, Росії
  10. АГРАРНЕ ПРАВО УКРАЇНИ
  11. Аграрне право як галузь права, його історичні витоки та особливості.
  12. Адаптація законодавства України до законодавства ЄС - один із важливих інструментів створення в Україні нової правової системи та громадянського суспільства

Загрузка...



<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
Формула Тейлора | Основи цивільного та сімейного права України.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:


 

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.004 сек.