Студопедия
Контакти
 


Тлумачний словник

Реклама: Настойка восковой моли




Утворення тканин тварин. Будова і функції тканин тварин.

Тканина– система клітин і неклітинних структур, об’єднаних загальною функцією, будовою і походженням. В організмі людини виділяють 4 типи тканин: епітеліальну, сполучну, м'язову і нервову.

Епітеліальна тканина є пограничною між організмом і середовищем та між окремими органами. Вона захищає організм від впливу зовнішнього середовища і забезпечує обмін речовин між організмом і середовищем. Епітелій вкриває всю зовнішню поверхню тіла, поверхню травного каналу, дихальних і сечостатевих шляхів, усі серозні оболонки порожнин тіла. З епітеліальної тканини побудо­вані нирки, майже всі залози організму, за винятком окремих відділів залоз внутрішньої секреції.

Для морфології епітеліальної тканини характерним є у першу чергу те, що ця тканина побудована лише з клітин-епітеліоцитів і практично не містить міжклітинної речовини. Морфологічна класифікація епітелію заснована на формі клітин і особливості їхнього розташування відносно один одного; в залежності від форми клітин виділяють:

- плоский,

- кубічний,

- циліндричний епітелій.

Функціонально епітелій поділяють на:

1. Покривний епітелій - (епітелій шкіри; епітелій слизових оболонок, що вистилає порожнинні органи, наприклад, епітелій шлунку чи кишечнику); епітелій серозних оболонок, який вистилає стінки трьох великих порожнин - перикардіальної, черевної і плевральної; епітелій паренхіми внутрішніх органів, представлений епітелієм легень, печінки

2. Залозистий епітелій, основна функція якого – секреція (виділення) різних речовин.

Епітеліальній тканині великою мірою властива і репаративна регенерація, яка наступає після пошкодження. Найбільш помітно вона простежується при пошкодженні поверхневого епітелію та розташованих під ним тканин (при ранах). При цьому відновлення епітелію відбувається за рахунок інтенсивного розмноження (непрямого поділу).

Епітеліальна тканина має поверхневе розташування, вона виконує захисну і обмінну функцію, має добре виражену регенераційну здатність. Так, епітелій шкіри не пропускає збудників інфекційних захворювань і деяких шкідливих речовин, а епітелій легень бере участь в газообміні. Частина епітеліальної тканини в процесі розвитку перетворилась в залозистий епітелій, який виділяє секрет з особливими речовинами. Ці речовини можуть виділятися у зовнішнє і внутрішнє середовище організму. Виділення речовин у зовнішнє середовище відбувається через протоки залоз ( піт, слина, шлунковий сік, тощо). Ці речовини мають назву секретів, а залози, що їх продукують – залоз зовнішньої секреції. Друга група залоз не має вивідних проток – синтезовані ними речовини поступають безпосередньо в кров і лімфу. Такі речовини мають назву інкретів, або гормонів, а залози, що їх виділяють – залоз внутрішньої секреції. Епітеліальні клітини швидко гинуть і дуже швидко відновляються. В цій тканині немає кровоносних судин, а живлення її відбувається за рахунок кровоносних судин сполучної тканини.



Интернет реклама УБС

Сполучна тканина розглядається як тканина «внутрішнього середовища» організму. Назва «сполучна» пов’язана з характерним розташуванням цих тканин серед інших та здатністю «зв’язувати» або «сполучати» елементи їх в цілісні структури. Сполучна тканина складається з клітин та міжклітинної речовини. В міжклітинній речовині розрізняють неформальну масу та волокнисті структури.

Сполучна тканина є повсюди: підстилає епітелій, оточує судини, порожнисті органи. Функціями сполучної тканини є: 1) трофіч­на — бере участь в обміні речовин; 2) захисна — здатна до фагоцито­зу та формування імунітету; 3) механічна (опорна) — утворює зв'язки, сухожилки, хрящі, кістки. Разом із судинами є основою багатьох органів. Маючи велику здатність до регенерації, бере участь у за­гоюванні ран, утворюючи сполучнотканинні рубці.

Сполучна тканина має багато перехідних форм, тому її класифіка­ція досить складна і залежить переважно від її функцій. Залежно від переважання тих або інших морфологічних і функціональних особ­ливостей сполучну тканину поділяють на волокнисту, еластичну, ретикулярну, хрящову, кісткову тощо.

· Волокниста, або власне сполучна, тканина за співвідношенням клітинних і неклітинних елементів поділяють на пухку, в якій ба­гато клітин і відносно мало волокнистих елементів, і щільну (пере­важають волокнисті елементи). Пухка неоформлена сполучна тканина міститься під шкірою, заповнює проміжки між клітинами, тканинами та органами, супро­воджує судини, нерви й протоки. Щільна неоформлена сполучна тканина в людини і ссавців утворює основу шкіри, а щільна оформле­на колагенова — сухожилки і зв'язки.

· Ретикулярна тканина утворює строму паренхіматоз­них і кровотворних органів. У ній розміщені стовбурові клітини, з яких виникають формені елементи крові. Ця тканина утворює сполучно-тканинний скелет кісткового мозку, селезінки, лімфатичних вузлів і входить до складу слизових оболонок травного та дихального апаратів.

· Хрящова тканина має клітини й волокна, що містяться у щільній основній речо­вині. У хрящах міжклітинної речовини більше, ніж у щільній спо­лучній тканині. Виділяють гіаліновий (суглобові поверхні, дихальні шляхи), еластичний (вушна раковина, хрящі гортані) і волокнистий (міжхребцеві диски, місця прикріплення зв'язок, сухожилків і ве­ликих м'язів до кісток) хрящі.

· Кісткова тканина має провапновану міжклітинну речовину, містить волокна типу колагену (осеїн) й неорганічні солі (Кальцію, Фосфору, Магнію тощо). У міжклітинній речовині є по­рожнини, сполучені тоненькими кістковими канальцями. У них містяться остеоцити — не здатні до поділу клітини зі слабко вираженими органелами. Другий тип клітин кісткової тка­нини — остеобласти. Це кісткоутворювальні клітини. Виділяючи міжклітинну рідину і замуровуючись у ній, вони перетворюються на остеоцити. Розрізняють перетинчасту і пластинчасту кісткові тканини.

М’язова тканина належить до групи збудливих тканин. Але м’язовим тканинам властива та особливість, що процес збудження виявляється в них специфічною реакцією – скороченням. Скорочення настає під впливом потоків імпульсів, що проходять з центральної нервової системи. Координовані чергування скорочень і розслаблень м’язів лежать в основі рухової функції окремих органів і рухової активності всього організму. Розрізняють посмуговану й гладку м'язову тка­нини.

Посмугована м‘язова тканина входить до складу скелетних м’язів, вона складається з багатоядерних м’язових волокон, у яких по довжині чергуються темні й світлі смуги (диски), що мають різні оптичні властивості. Із посмугованої тканини побудовані м'язи: скелетні, рота, язика, глотки, гортані, верхньої частини стра­воходу, діафрагми, мімічні, зовнішнього анального сфінктера. Скорочення контролюється свідомістю. Є посму­говані м'язи білі (повільні) й червоні (швидкі, мають багато міогло­біну).

Із гладкої (непосмугованої мускулатури) побудо­вані стінки порожнистих внутрішніх органів (крім верхнього відділу стравоходу, кінцевого відділу товстої кишки та діафрагми). Складається з клітин — міоцитів, у яких багато міофібрил. Міофібрили (не мають чіткої впорядкованості) забезпечують скорочення тканини. Скоро­чується ціла група міоцитів одночасно. Скорочення відбувається повільно, підсвідомо. Структура може тривалий час перебувати в стані скорочення. Міоцити оточені прошарками сполучної ткани­ни, в яких є кровоносні судини.

Особливе місце посідає серцевий м'яз. Більшість міокарда побудо­вана із одноядерних кардіоміоцитів. їхні міофібрили мають смуга­стість, як і скелетні м'язи. В серцевому м'язі мітохондрій більше, ніж у волокнах смугастих м'язів. Між собою кардіоміоцити сполуче­ні вставними дисками — нексусами. Завдяки наявності цих дисків збудження одного міоцита передається на інші міоцити. Скорочення міокарда не контролюється свідомістю.

Нервова тканина організму входить до складу нервової системи. Поєднання двох фізіологічних властивостей – збудливості і провідності – надає нервовій тканині особливого значення в усіх процесах, пов’язаних із здобуттям і використанням інформації. Нервова тканина утворює центральну нервову систему, периферичні нерви та їхні вузли. Нервова тканина складається з клітин — нейронів (нейроцитів) і нейроглії.

Нейроглія виконує опорну, трофічну, захисну функції. Гліальних клітин (гліоцитів) у центральній нервовій системі в 10—15 разів більше, ніж нейронів, вони мають дуже багато відростків, завдяки яким утворюється густа мережа, що й забезпечує широкі зв’язки нервових клітин між собою.

Нервові клітини, або нейроцити, складаються з тіла та відростків. Є два типи відростків: дендрити (короткі) й аксон (довгий). Дендритів може бути багато, вони несуть імпульси до тіла клітини, аксон завжди один, проводить імпульс від тіла клітини на периферію. Дендрити галузисті, аксон частіше не галузиться і тільки на периферії утво­рює аксональний кущик. По ходу аксон може утворювати одиничні відростки.

За функціями розрізняють нейрони чутливі, вставні й рухові. Чутливі (аферентні, доцентрові) несуть інформацію від рецепторів тіла до нерво­вих центрів; рухові (еферентні, відцент­рові) — від нервових центрів до перифе­ричних органів-ефекторів; чутливі забез­печують зв'язки між нервовими центрами.

 

Загрузка...



<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
Поняття про одноклітинні, колоніальні та багатоклітинні організми. Регуляція життєвих функцій організмів. | Тканини рослин: утворення, будова і функції.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:


 

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.001 сек.