Тканини рослин: утворення, будова і функції.

Рослинні тканини можна розділити на дві групи: прості, що складаються з клітин одного типу (паренхіма, коленхіма, склеренхіма) та складні, що складаються з клітин кількох типів (ксилема, флоема).

Залежно від виконуваної функції виділяють такі основні типи рослинних тканин: твірна, провідна, механічна, покривна, основна. Крім того, більшість цих типів тканин можна розділити на дрібніші групи, розподілити на постійні й тимчасові, складні й прості за будовою.

Твірні тканини, або меристеми, — це тканини, з яких утворюються усі інші тканини рослинного організму. Особливість меристем полягає в тому, що їхні клітини постійно діляться. Всі меристеми складаються зі щільно розміщених тонкостінних, паренхімних клітин з густим протопластом. За походженням меристеми бувають первинні та вторинні, а за положенням у тілі рослини — апікальні, або верхівкові, інтеркалярні, або вставні, латеральні, або бічні, і раневі, або травматичні.

Первинні меристеми закладаються ще в зародку насінини. Це апікальні меристеми зародкових коренів і бруньок. До апікальних меристем належать і меристеми бруньок та верхівок коренів. Усі інші меристеми закладаються саме із цих, апікальних меристем. Завдяки діяльності апікальних меристем пагони і корені ростуть у довжину. Крім апікальних ріст пагонів у довжину зумовлюють інтеркалярні меристеми, за рахунок яких ростуть не тільки пагони, а й листки. Інтеркалярні меристеми розміщені в основах міжвузлів стебел (злакові) і листків (листки ростуть основою). До бічних (латеральних) меристем належать корковий камбій (фелоген), камбій і перицикл.

Покривні тканини. Усі частини рослини відокремлюються від зовнішнього середовища за допомогою покривних тканин, які утворюються на ранніх етапах розвитку рослин і зберігаються упродовж усього життя. Покривні тканини захищають рослину від безпосереднього впливу несприятливих зовнішніх чинників і водночас забезпечують газообмін тканин із середовищем. Розрізняють первинні (епідерма, ризодерма) та вторинні (перидерма, кірка) покривні тканини.

Епідерма — постійна покривна тканина листків, квіток, деяких плодів. Вона також є покривною тканиною пагонів багатьох трав'янистих рослин. Певний час молоді пагони деревних і чагарникових рослин теж вкриває епідерма. У коренях роль покривної тканини виконує ризодерма. На багаторічних органах усіх рослин одношарова епідерма замінюється вторинною покривною тканиною — перидермою_. Внаслідок послідовного закладання прошарків фелогену на поверхні органів утворюються відносно товсті тріщинуваті сегменти відмерлих тканин, будова яких складніша за будову перидерми. Комплекс цих відмерлих тканин, розмежованих прошарками корка, що послідовно виникають, утворює третинну покривну тканину — кірку. Вона є у більшості дерев помірного клімату (клен, груша, граб, дуб, сосна та ін.). Дерева, в яких довго зберігається перидерма, мають гладенький стовбур.

Механічні тканини надають рослині міцності за різних механічних впливів: здавлювання, згинання, розтягування, скручування тощо. Живі клітини можуть виконувати механічну функцію завдяки напруженому тургору своїх оболонок, а відмерлі — внаслідок потовщення і здерев'яніння клітинних стінок. Клітини цих тканин відносно великі, оболонки їх дуже потовщені й міцні, щільно з'єднуються одна з одною, в них мало пор. Цитоплазма з органелами у більшості цих клітин рано відмирає. Розрізняють два типи механічних тканин — коленхіму та склеренхіму.

Коленхіма властива молодим частинам рослин, що ростуть. У коренях її немає. Характерна для двосім'ядольних. Склеренхіма — найтиповіша механічна тканина. Складається з клітин, що мають, на відміну від клітин коленхіми, рівномірно потовщені та здебільшого здерев'янілі (лігніфіковані) вторинні оболонки. Після сформування клітин склеренхіми цитоплазма їх відмирає і клітинна порожнина заповнюється повітрям. Розрізняють два основних види склеренхіми — волокна та склереїди.

Провідні тканини в еволюції рослинного світу забезпечили ефективне пересування поживних речовин у двох протилежних напрямках. Поживні речовини кореневого живлення разом із водою рухаються від підземних до надземних органів (висхідна течія), а від листків у напрямку кореневої системи, квіток або плодів транспортуються продукти фотосинтезу (низхідна течія). Поживні речовини за висхідною течією рухаються по ксилемі, а за низхідною — по флоемі.

Ксилема складається переважно із судин — трахеїд і трахей. Це власне оболонки змертвілих клітин, розміщені ланцюжками; у місцях контакту між сусідніми клітинами оболонки руйнуються, і виникають капіляри, довжина яких сягає десятки метрів. Усі типи клітин ксилеми видовжені, мають товсті здерев'янілі оболонки, що надає їм твердості, жорсткості й певної пружності. Крім того, до складу ксилеми входять живі паренхімні клітини й механічні елементи у вигляді волокон (склеренхімні волокна), створюючи опорний каркас для рослини. Флоема складається із провідних елементів, до складу яких входять без'ядерні ситоподібні трубки та клітини-супутники, а також паренхімні клітини й механічні волокна. На відміну від ксилеми, флоема складається лише з живих клітин.

Основні тканини зазвичай називають заповнювальними, оскільки вони утворюють основу органів і заповнюють порожнини між іншими тканинами. Основна тканина (паренхіма) становить основу первинної кори й серцевини стебел, первинної кори коренів, мезофілу листків або є у вигляді окремих клітин чи груп їх у флоемі та ксилемі. Основні тканини виконують різноманітні функції, залежно від положення клітин у тілі рослин і від участі в життєдіяльності.

За структурою, функціями і розміщенням в органах розрізняють тканини асиміляційну, запасальну й аеренхіму. Асиміляційна тканина (хлоренхіма) характерна для листків, зелених стебел та інших зелених частин рослин, що виконують асиміляційну функцію. Основною їх функцією є фотосинтез. У клітин запасальної тканини нагромаджуються продукти запасу. Це зазвичай тонкостінна тканина. Вона може бути в коровій частині органа, деревині, серцевині, насінні, сім'ядолях зародка, підземних видозмінах пагона і коренів (кореневищах, бульбах, коренеплодах, коренебульбах та ін.). Своєрідною запасальною тканиною є водонакопичувальна тканина, притаманна багатьом сукулентним рослинам (кактуси, молочаї, лілійні тощо). Аеренхіма, або повітроносна тканина, має великі міжклітинники. Найкраще розвинена у водяних і болотних рослин. Система міжклітинників у цих рослин тягнеться від листків до коренів і забезпечує їхні клітини повітрям. Завдяки системі міжклітинників, заповнених повітрям, листки водяних рослин тримаються на воді.

Видільні тканини поділяють на два типи: 1) тканини внутрішньої секреції — молочники (секретують молочний сік — латекс), смолянисті ходи у хвойних, ефіромасляні ходи у цитрусових; 2) тканини зовнішньої секреції — залозисті волоски, нектарники, омофори (виділяють ефірні олії, що надають аромату квіткам), гідатоди, або водяні продихи (виводять воду в процесі гутації, наприклад, у монстери).

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Утворення тканин тварин. Будова і функції тканин тварин.	\|	Елементний склад організмів. Неорганічні та органічні сполуки в організмах.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.004 сек.