Антикріпосницький і національно-визвольний характер народної війни

План

1. Антикріпосницький і національно-визвольний характер народної війни.

2. Суспільний лад України у період народно-визвольної війни.

3. Державний устрій України періоду народно-визвольної війни.

4. Характеристика права України періоду народно-визвольної війни.

5. Входження України до складу Росії та його політико-правові наслідки.

Рекомендована література

Батюк В. С. Українська державність напередодні та в роки Визвольної війни 1648–1654 рр. у працях дослідників із західної діаспори // Укр. іст. журн. — 1993. — № 1.
Горобець В. Н. Московська політика Богдана Хмельницького: дипломатична риторика та політична практика // Укр. іст. журн. — 1995. — № 4.
Грушевський М. Історія України-Руси: В 11 т., 12 кн. —К., 1994 — 2000. — Т. 7.
Єрмолаєв В. Деякі питання юридичної природи Переяславського акта 1654 р. // Вісник Академії правових наук України. — 2005. — № 3. — С. 84–90.
Козаченко А. Про державну владу Б. Хмельницького: окрем і питання // Право України. — 1998. — № 2.
Смолій В., Степанков В. Українська національна революція 1648–1657 рр. // Укр. іст. журн. — 1998. — № 1-2.
Степанков В. С. Богдан Хмельницький і проблеми державност і України // Укр. іст. журн. — 1991. — № 9–10.

Антикріпосницький і національно-визвольний характер народної війни

З початку народно-визвольної війни проти Речі Посполитої навесні 1648 р. розпочався період відродження Української держави. Передували воєнним подіям 1648-1654 рр. виступи окремих розрізнених рухів різних соціальних груп проти польського феодального панування в Україні. Першими піднялись козаки-“виписчики”, яких у 1591-1593 рр. очолив К.Косинський, а у 1594-1596 рр. – С.Наливайко. Найвизначнішим було селянсько-козацьке повстання 1637-1638 рр. під проводом Я.Острянина (Остряниці), яке було жорстоко придушене, а багато його учасників страчені, та прийнято “Ординацію війська Запорізького реєстрового” 1638 р., за якою козацький реєстр було скорочено до 6 тис.чол., ліквідовано виборність гетьмана і вищої старшини, які надалі мали призначатись, і старшинами було призначено польських шляхтичів, діяльність реєстрового козацького війська повністю контролювалась польськими комісарами.

Тож напередодні війни загострились соціально-економічні, політичні і національно-релігійні суперечності. Війна українського народу за рушійними силами і суттю була антикріпосницькою, антифеодальною, а за політичною спрямованістю – національно-визвольною. Повстання у Середньому Подніпров`ї розпочалось під час збирання феодальних повинностей у населення, реєстрове козацтво підтримало повстанців і, невдоволене порядками, введеними у Запорізькій Січі “Ординацією війська Запорізького реєстрового”, та домагаючись відновлення усіх своїх прав і вольностей, перейшло на бік керівника визвольного руху Зіновія-Богдана Хмельницького, вихідця із сім`ї українського православного дрібного шляхтича, високоосвіченого та обдарованого полководницькими і дипломатичними здібностями. Невдовзі повстання охопило всю Україну – Лівобережжя, Подніпров`я, Правобережжя, Східну Галичину, Волинь, Прикарпаття. Селяни розгромлювали маєтки землевласників незалежно від їх національної приналежності і вірування, виганяли місцеву владу, знищуючи притому документи, які засвідчували кріпосницький стан чи економічну залежність селян, королівські грамоти, інвентарі маєтків, орендні листи тощо. Повстанці називали себе козаками і відмовлялись виконувати феодальні повинності. Селянство стало великим бойовим резервом поповнення загонів повстанців.

Особливо антифеодальний характер війни проявився після укладення Зборівського договору 1649 р., який передбачав утворення у межах Речі Посполитої автономної території з Київського, Брацлавського (Полтавщина, частина Поділля і Волинь) і Чернігівського воєводств; ця територія перебувала під владою козацького гетьмана, мала власне військо, урядові повноваження на ній надавались лише православним шляхтичам, на ній не могло розміщуватись коронне військо та проживати жиди і єзуїти, а Київський митрополит отримував місце у польському Сенаті, а також проголошувалась загальна амністія і спеціальна амністія для шляхтичів-учасників козацького повстання. Поза тим, за договором над рядовим козацтвом і більшістю селян знову нависла загроза відновлення магнатсько-шляхетського гніту – чисельність козацького реєстру обмежувалась до 40 тис.чол. (та фактично їх було у кілька раз більше) і воно мало проживати лише на території 3 воєводств, а селяни, які не потрапили до козацького реєстру, знову переходили у підданство до своїх власників, яким мусіли відбувати панщину; вигнана з українських земель королівська адміністрація поверталась на колишні місця і польським панам передавались їхні маєтки в Україні. Тому повстанці покидали військо, полковники якого визнали умови Зборівського договору, і поповнювали полки, очолені вихідцями із селянства, які не підписались під договором. Селяни Подніпров`я, не сприйнявши умов договору, в деяких районах повстали, і Б.Хмельницькому загрожувала “Чорна Рада” за укладення Зборівського договору, тож він був змушений наказати старшинській адміністрації придушити повстання силою і покарати винних у порушенні миру; і лише небезпека нового вторгнення магнатсько-шляхетських військ на звільнену територію змусила гетьмана до терпимості до селянських виступів.

Попри селянство, у визвольній війні брали участь козацтво, міське населення і козацька старшина, щоправда, переслідуючи різну мету, - селянство намагалось послабити або й скасувати феодально-кріпосницький гніт, рядове козацтво і міська біднота виступали проти посилення соціально-економічного гніту та загрози їх закабалення і закріпачення, українські шляхтичі і православне духовенство, які приєднались до повстанців, домагались відновлення і зміцнення своїх станових прав і привілеїв, козацька старшина намагалась використати ситуацію для збереження феодально-кріпосницьких відносин і встановлення власного повного економічно-політичного панування над підлеглими. Тож у ході війни траплялись соціальні конфлікти, які іноді переростали у збройні виступи проти українських феодалів, нової адміністрації та вимушених поступок польській короні Б.Хмельницького. Одне із найзначніших заворушень відбулось у лютому 1650 р. на Запоріжжі – повстанці навіть обрали нового гетьмана України Худолія, та цей виступ невдовзі було придушено, а Худолія страчено.

Поза тим, у ході війни соціальні верстви об`єднались проти єдиного ворога – іноземних поневолювачів - з метою створити власну православну національну державу, і визвольний рух переріс у загальнонародний, у якому брали участь представники 23 народностей, проживаючих в Україні, і навіть антифеодальні виступи польських селян зірвали у 1649 р. скликання посполитого рушіння проти України. Селяни становили не лише основу військової сили, а й були єдиними годувальниками українського суспільства у роки війни. На українських міщан покладалось матеріальне забезпечення ведення бойових дій, а православне духовенство ідеологічно обгрунтовувало справедливість визвольної боротьби українського народу проти католицької Польщі. Запорізьке і реєстрове козацтво та українська шляхта були ядром і передовою бойовою частиною українського війська. Запорізька Січ упродовж війни була центром підготовки військових кадрів, важливою тиловою базою повстанців, водночас залишаючись передовою заставою у боротьбі із ворожими зазіханнями кримських феодалів. У 1652 р. внаслідок воєнних дій Січ було перенесено на зручніше місце, де вона проіснувала до 1709 р. як Чортомлицька Січ.

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
ПОШУК ТА ВІДБІР ДЖЕРЕЛ ІНФОРМАЦІЇ	\|	Суспільний лад України у період народно-визвольної війни

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.006 сек.