Місце центрального банку в банківській системі

Функції Національного банку України

Правовий статус територіальних управлінь Національного банку України

Керівні органи Національного банку України

Принципи діяльності Національного банку України

Місце центрального банку в банківській системі

План

Місце :Навчальна аудиторія.

Час: 80 хв.

ТЕМА: ПРАВОВЕ СТАНОВИЩЕ НАЦІОНАЛЬНОГО БАНКУ УКРАЇНИ.

ЛЕКЦІЯ 3.

Навчальна мета:розкрити правове становище Національного банку України.

Метод:Лекція.

Навчальні питання:

1. 15 хв.

2. 10 хв.

3. 15 хв.

4. 15 хв.

5. 15 хв.

6. Заключна частина - 10 хв. (підсумок лекції, відповіді на запитання студентів).

Матеріально – технічне забезпечення: нормативні документи.

Джерела та література:1, 2, 3, 34, 35, 37, 40.

До основних факторів, що мають визначати місце центрального банку (і НБУ у тому числі) в економіці держави, слід віднести: а) систему чинних законів; б) взаємозв'язок політики центрального банку з економічною програмою уряду; в) принципи взаємодії центрального банку з національною банківською системою; г) ступінь розвитку кредитної (у тому числі банківської) системи країни, у взаємодії з якою центральний банк здійснює свій вплив на економіку.

Це базові зовнішні чинники, що визначають діяльність центрального банку. Що ж до внутрішніх, то науковці до них відносять: розподіл відповідальності в керівництві центрального банку; кадровий склад; організаційну структуру; статус філій.

У країнах із розвиненою ринковою економікою кредитно-фінансову систему очолює центральний банк, який створює сприятливі умови для функціонування цієї системи через забезпечення стабільності валюти та надійності банківського сектора. Виходячи зі статусу незалежного органу та функціональних особливостей правового статусу, центробанк повинен бути єдиним емісійним центром, що як публічна установа держави користується монопольним правом грошової емісії на території держави. Він має бути банком держави який зобов'язується підтримувати загальнодержавні економічні програми, якщо вони не суперечать грошово-кредитній політиці. Він також повинен бути банком банків, тобто кредитором останньої інстанції, який надає банкам і фінансово-кредитним інститутам можливість рефінансування на певних умовах і у випадках тимчасового дефіциту ліквідних коштів. Водночас центральний банк має залишатися органом банківського нагляду і контролю, який визначає необхідний рівень стандартизації і компетентності у національній кредитно-фінансовій системі. Отже, можна говорити про подвійну правову природу центробанку, який, з одного боку, є органом державного управління у сфері банківської діяльності, а з іншого — займається господарською діяльністю.

Правовий статус центрального банку та рівень його незалежності від державних органів істотно різняться в країнах із розвиненою та перехідною економіками. Не останню роль відіграє і форма правління в державі. Незалежність центрального банку означає, по-перше, що банк може вільно реалізувати свої функції для забезпечення власних цілей, а по-друге, що його рішення не можуть переглядати будь-які інші структури влади або управління.

Центральний банк не повинен турбуватися щодо стану національної економіки — це функція уряду, а також щодо кредитування народного господарства — це функція комерційних банків, щодо наявності обігових коштів у підприємств — це справа самих підприємств або ж уряду. Уряд має цілу низку інструментів для здійснення реформування економіки: лекальну та регіональну політику; він може використо-вати кошти державного бюджету, щоб втілювати державну політику. Центробанк цього не повинен робити. Наприклад, у Великобританії для Банку Англії визначено суттєві напрями діяльності: а) підтримка стабільності, тільності та вартості грошей; б) забезпечення стабільності Фінансової системи; в) підвищення ефективного та конкурентоспроможного Британського фінансового сервісу.

Однак слід розуміти, що міцність національної грошової одиниці поряд із економічним чинником багато в чому залежить від морального базису, тобто від наявності довіри громадян країни до своїх грошових знаків, а через них — і до центрального банку як емітенту цих знаків.

Конституція України визначила головні аспекти діяльності Національного банку як центральної ланки і керівного органу грошово-кредитної та валютної системи країни, закріпивши його автономний статус у структурах влади. Наявність владних повноважень є однією з найважливіших ознак НБУ, що свідчить про право центробанку встановлювати формально-обов'язкові правила поведінки і домагатися здійснення їх за допомогою передбачених законами засобів впливу. НБУ є центром банківської системи і виступає одночасно у двох іпостасях: як орган держави, що виконує функцію забезпечення стабільності національної валюти, і як своєрідний центр самоуправління банківської системи.

Закон «Про Національний банк України» закріплює статус центрального банку як особливого центрального органу державного управління. Робиться це, в першу чергу, для виведення центробанку з-під юрисдикції Кабінету Міністрів України як центрального органу виконавчої влади. Нацбанк підтримує економічну політику уряду в тому разі, якщо вона не суперечить забезпеченню стабільності грошової одиниці України (п. 4 ст. 52 Закону).

Виважену й обережну політику, зорієнтовану на стабільну перспективу, може проводити лише незалежний центральний банк. На це впливають і політичні чинники, зокрема характер політичних інтересів владних структур у монетарній політиці. Сьогодні політики і чиновники прагнуть отримати від монетарної політики позитивний ефект якомога скоріше, тобто зацікавлені у зростанні грошової маси, в інтервенційній грошовій політиці за короткий проміжок часу, навіть якщо це призведе в майбутньому до інфляції. І тому країна, де центральний банк підпадає під серйозний вплив політиків, тобто втрачає незалежність, може гарантовано очікувати на інфляцію. Стабілізація не може дозволити собі бути слабкою. Як зазначав німецький економіст, автор класичної грошової реформи в Німеччині Ерхард, «м'які засоби не створюють твердих валют».

Політичний вплив на центральний банк тягне за собою й економічний. В умовах перехідної економіки незалежний центральний банк більш потрібний, ніж потім, коли буде побудовано ринкову економіку, оскільки згодом він матиме більше можливостей для маневрування, політичний тиск не буде таким жорстким і негативним за наслідками.

Незалежність центрального банку слід розглядати як запоруку соціальної стабільності, нормального розвитку суспільства, міцного конституційного ладу тощо. Як зазначив Ю. В. Килимник, автономний статус центрального банку є фактором сили країни, а не навпаки. Деякі науковці розглядають незалежність центрального банку за низкою чинників: інституційних, економічних, кадрових.

Зокрема, відповідно до ст. 108 Договору про Європейське співтовариство Європейський центральний банк є незалежним. Його незалежність складається з п'яти компонентів: а) цільова автономія; б) функціональна автономія; в) інституційно-фінансова автономія; г) особиста автономія; д) юридична автономія. Основна мета діяльності ЄЦБ — підтримка стабільності цін, тобто боротьба з інфляцією.

Існують певні критерії, на підставі яких можна говорити про ступінь незалежності центрального банку держави: статутні положення, інституційні та політичні особливості центральних банків, у тому числі спосіб призначення або усунення правління та голови банку, розміри його власності та непорушність рішень банку іншими структурами уряду. Вважається, що ступінь незалежності банків Італії, Франції, Великобританії значно нижча, ніж банків ФРН, Швейцарії, Японії та СІЛА.

До критеріїв автономії центрального банку можна віднести: а) залежність центрального банку від інших органів державної влади; б) фінансові відносини між урядом і центральним банком; в) процедуру призначення на посаду голови та членів керівних органів; г) строк повноважень голови та членів керівних органів; д) стабільність посад голови та членів керівних органів; є) «інтерналізацію» керівних органів банку. Відповідно, до методів забезпечення незалежності центробанку належать: обрання, призначення та відсторонення від посади керівника та інших вищих посадових осіб центробанку; усунення втручання з боку уряду та парламенту; принципи співробітництва з урядом; бюджетний нагляд та документальний аудит.

Відповідно до чинного законодавства України, що базується на Конституції України, Національний банк України є підзвітним Верховній Раді України. НБУ не розглядається як орган, піднаглядовий або підконтрольний будь-якому іншому органу законодавчої або виконавчої влади. З Кабінетом Міністрів НБУ проводить взаємні консультації з питань грошово-кредитної політики, розробки і здійснення загальнодержавної програми економічного та соціального розвитку. Відповідно до Закону «Про Національний банк України» не допускається втручання органів законодавчої та виконавчої влади або їх посадових осіб у виконання функцій і повноважень Ради Національного банку чи Правління Національного банку інакше, як у межах, визначених цим Законом.

НБУ належить до кола осіб (народні депутати, Президент України, Кабінет Міністрів України), які наділені правом законодавчої ініціативи. Це дає йому право вносити до Верховної Ради України законопроекти або пропозиції щодо зміни чинного законодавства, а також самостійно приймати рішення в межах грошово-кредитної політики.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Джерела банківського права	\|	Принципи діяльності Національного банку України

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.007 сек.