Облігації як об'єкт банківської діяльності

Облігації — стандартні боргові контракти, випуск і обіг яких регулює держава, що зменшує витрати на укладення угод із ними і дозволяє сформувати широкий вторинний ринок цих фінансових інструментів. Облігаційні позики, як правило, випускають на більш довгі строки порівняно з іншими цінними паперами. Суми, залучені внаслідок випуску облігацій, не оподатковуються податком на прибуток підприємств.

Чинне законодавство визначає облігацію як цінний папір, що засвідчує внесення її власником коштів і підтверджує зобов'язання відшкодувати йому номінальну вартість цього цінного паперу в передбачений в ньому строк із виплатою фіксованого процента (якщо інше не передбачено умовами випуску). Облігації всіх видів розповсюджуються серед підприємств і громадян на добровільних засадах.

За емітентом облігації поділяють на державні облігації, у тому числі державні облігації зовнішніх позик; облігації муніципальних або місцевих позик; корпоративні облігації; облігації іноземних емітентів (хоча чинне законодавство України розрізняє лише облігації внутрішніх і місцевих позик та облігації підприємств). Банки, що є підприємствами, мають право випускати облігації, які є за своєю правовою природою корпоративними.

Облігації є борговими зобов'язаннями і мають певні особливості. По-перше, облігація не є титулом власності, відповідно вона не дає права участі в управлінні емітента. По-друге, по закінченні встановленого терміну емітент зобов'язаний повернути держателю облігації суму, зазначену на титулі. По-третє, емітент зобов'язаний сплатити держателю доход у завчасно визначеному розмірі (у вигляді відсотка від номінальної вартості або в іншому еквіваленті).

Облігації можна класифікувати:

• за строками обігу — короткострокові (від 1 до 3 років); середньострокові (від 3 до 7 років); довгострокові (від 7 до 20 років);

• за способом виплати процентів — купонні (з процентними купонами, які вирізаються та надаються до оплати при настанні терміну виплати процентів); з нульовим або міні-купоном (продаються з дисконтом, зі скидкою в ціні, тому викупаються за номіналом або за викупною ціною); з плаваючою купонною ставкою (дохід виплачується за первинно фіксованою доходністю із врахуванням економічних показників, наприклад індексу інфляції); змішаного типу (зокрема, при продажу з дисконтом та купонними платежами при обігу); доходні облігації (за якими повертається номінал, а відсотки сплачуються залежно від прибутку емітента); з доплатою за вибором (інвестор у певний строк самостійно обирає викуп облігацій або їх обмін на акції);

• за характером обігу — такі, що відшкодовуються (у будь-який момент за бажанням держателя обмінюються на гроші); конвертовані (можуть бути обмінені на акції цього емітента); з правом дострокового погашення за ініціативою емітента; з правом дострокового погашення на вимогу інвестора; облігації з варрантом або підписними правами на акції або облігації;

• за способом забезпечення позики — забезпечені або гарантовані (з майновою заставою; повні (бланкові); із заставою у вигляді майбутніх податків (державні); із трастовим забезпеченням (заставляються цінні папери інших емітентів); з заставою пула заставних; проектні; облігації, що гарантуються іншими юридичними особами, у тому числі банками); незабезпечені (без забезпечення і без гарантій, застраховані, гарантовані, субординовані);

• за видами валют — у національній валюті, в іноземній валюті, у подвійній номінації.

Існують й інші класифікації облігацій.

Крім того, законодавство встановлює максимальну суму випуску облігацій: для акціонерних товариств — на суму, яка не перевищує розміру статутного капіталу або розміру забезпечення, яке надають товариству з цією метою треті особи; для інших емітентів — без обмежень.

Облігації підприємств мають містити певні реквізити: найменування цінного папера — «облігація»; фірмове найменування та місцезнаходження емітента облігацій; фірмове найменування або ім'я покупця (для іменної облігації); номінальну вартість облігації; строки погашення, розмір і строки виплати процентів (для процентних облігацій); місце та дату випуску, а також серію та номер облігації; підпис керівника емітента або іншої уповноваженої на це особи, печатку емітента. Крім основної частини до облігації може додаватися купонний лист виплати процентів. Облігації, запропоновані для відкритого продажу з наступним вільним обігом (крім безпроцентних облігацій), повинні мати купонний лист.

Окрему увагу слід приділити єврооблігаціям, що поступово починають відігравати помітну роль на ринку позикових капіталів країни. Єврооблігацїі — це облігації, обіг яких необмежений територією певної країни або юрисдикцією певного уряду. На ринку єврооблігацій діють три основні групи учасників:

• позичальники — уряди, місцеві органи влади (муніципалітети), великі компанії;

• кредитори — комерційні структури та багаті приватні інвестори;

• професійні учасники — організатори нових випусків та фінансові структури. Зазначений ринок регулює Міжнародна асоціація первинних ринків. У Європі єврооблігаціями торгують на Лондонській та Люксембурзькій біржах, а також на позабіржовому ринку.

Частіше за все при емісії таких облігацій емітент приймає рішення про призначення певного емісійного банку провідним менеджером (андеррайтером), який може формувати синдикат із різних банків та дилерів. Кожний учасник синдикату стає андеррайтером частини випуску облігацій на певних умовах. Така система реалізації емісії має низку переваг, до яких належать оперативність, стабілізація та стабільність, можливість укладення запроданих угод, за яких провідний менеджер бере на себе ризики від будь-яких коливань цін та випускає облігації у продаж на фіксованих умовах.

Успішні розміщення єврооблігацій урядом України відкрили дорогу на світові фінансові ринки іншим вітчизняним емітентам і створили сприятливі передумови для емісії єврооблігацій, у тому числі Києву та іншим регіонам. За рахунок випуску єврооблігацій уряд та місцеві органи влади отримали можливість перенести тягар бюджетного навантаження (поповнення бюджетів різних рівнів) за кордон і залучити значні довгострокові фінансові ресурси на умовах значно більш вигідних, ніж на внутрішньому ринку.

Порівняно із кредитами, що їх видають банки та інші кредитні організації, єврооблігаційні позики мають ряд переваг:

• єврооблігаційна позика розміщується частками в широкого кола інвесторів (поряд з інституційними інвесторами єв-рооблігації можуть придбавати приватні інвестори), завдяки чому залучаються вільні кредитні лінії для даного регіону;

• публічний випуск єврооблігації з котируванням на одній із західних фондових бірж на етапах підготовки та здійснення випуску єврооблігацій супроводжується рекламою компанії, що сприяє формуванню гарної репутації регіону на міжнародних фінансових ринках і дає йому можливість звертатися на ці ринки в майбутньому;

• єврооблігаційна позика, обертаючись на вторинному ринку, стає для інвесторів ліквідним фінансовим інструментом. При проведенні регіоном цілеспрямованої політики підвищення свого фінансового рейтингу ліквідний вторинний ринок на його боргові зобов'язання відкриває широкі можливості для інших схем фінансування;

• міжнародний ринок єврооблігацій характеризується розмаїттям форм і видів інструментів. Пропонує широкий вибір інструментарію, що найбільше підходив би для тієї чи іншої регіональної адміністрації, а також для конкретної ситуації і, більше того, часу випуску;

• юридичну й технічну реалізацію випуску єврооблігацій та організацію їхнього котирування на біржі беруть на себе першокласні міжнародні банки та фінансові компанії з великим практичним досвідом роботи. Крім того, банки-організатори зобов'язуються викупити всю суму єврооблігаційної позики при первинній підписці, гарантуючи позичальникові отримання ним повної суми позики (за вирахуванням комісії) в момент випуску¹.

Випуски єврооблігацій великими містами, компаніями та банками, які слідують за випусками держави, забезпечують відповідну підготовку ринку та більш сприятливі вартісні умови для емітента, які наближуються до вартості суверенної державної позики. Саме тому випуски єврооблігацій створюють додаткові канали залучення іноземних інвестицій у регіони та більш стабільне джерело фінансування проектів розвитку регіонів та галузей порівняно з іншими видами запозичень, особливо з внутрішнього ринку.

Прикладом такого підходу стало розміщення у грудні 2003 р. на європейському ринку трирічних облігацій участі у кредиті Приватбанку на суму $ 100 млн. Держателями єврооблігацій стали великі банки та приватні інвестори з Великобританії, Данії, Греції та інших країн світу. При цьому було зафіксовано, що обсяг заявок інвесторів на придбання зазначених боргових зобов'язань дещо перевищив обсяг випуску, що свідчить про зростання інтересу до українських позичальників. За допомогою випуску євробондів Приватбанк фактично отримав значний обсяг стабільних доларових ресурсів та створив кредитну історію на відкритих ринках капіталів. Це сприяло й підвищенню його іміджу як надійної та прозорої структури, яка стала першою фінансово-кредитною установою та другою компанією України, що випустила євробонди на відкритих ринках капіталів.

З погляду багатьох експертів перше успішне розміщення Приватбанком єврооблігацій відкриває шлях українським банкам та іншим фінансово-кредитним установам до перспективного європейського ринку приватних запозичень, оскільки Україна тепер асоціюється в потенційних інвесторів із певним рівнем довіри.

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Порядок здійснення банками операцій з акціями	\|	Застосування деривативів у банківській діяльності

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.004 сек.