Основні стадії процесу застосування норм права

Процес застосування норм права може починатися за ініціативою самого правозастосовувача, вказівкою вищестоящого органу або за заявами зацікавлених суб'єктів і являє собою систему послідовних дій, певні однорідні групи яких об'єднуються у так звані стадії правозастосування. У різних дослідженнях визначається різна кількість стадій процесу застосування норм права. На думку авторів, доцільно виокремити такі самостійні стадії цього процесу.

Перша стадія — це встановлення та аналіз фактичних обставин справи або ситуації, що потребує врегулювання чи вирішення. На цій стадії застосування правових норм належить встановити, яка дія, подія відбулись та чи мають вони юридичне значення. Всю сукупність обставин, які підлягають встановленню, можна віднести до трьох основних груп: а) фактичні обставини, з якими нормами права пов'язано виникнення юридичних наслідків; б) дані, які характеризують особистість суб'єктів, причетних до розгляду відповідної справи; в) обставини, що спонукали суб'єктів до певної поведінки (правомірної або протиправної). При цьому до уваги беруться умови, мотиви юридичне значущої поведінки.

Перша стадія — це вихідна стадія процесу правозастосування, адже саме уточнення, оцінка фактичних обставин справи, які мають юридичне значення, тягнуть за собою юридичну оцінку фактів, що встановлюються. Метою цієї стадії є встановлення об'єктивної істини, і по своїй суті ця стадія являє собою процесуальну діяльність, яка знаходить вираз у збиранні, перевірці та оцінці відповідних доказів по справі та їх джерел. При цьому методи і засоби, що застосовуються при встановленні та дослідженні обставин справи, повинні бути: дозволені правом; етичні; наукові; ефективні.

Друга стадія зводиться до вибору та встановлення аутентичності тексту норми права (юридична кваліфікація). На цій стадії встановлюється, на основі змісту якої норми права повинна розглядатися дана конкретна ситуація. Правова (юридична) кваліфікація виявляється як оцінка відповідних життєвих фактів з погляду їх значення для права, тих наслідків, які наберуть сили на основі відповідних правових вимог. Інакше кажучи, юридична (правова) кваліфікація — це встановлення тотожності (подібності) ознак конкретної поведінки суб'єктів тим ознакам, які зафіксовано у нормі права.

При виборі норми права, що передбачала б обставини, які слід урегулювати, треба встановити аутентичність правової норми: упевнитись, що текст норми, яка використовується, не був змінений у встановленому порядку, чи є вона чинною у даний момент. Для цього треба користуватися лише офіційно виданими текстами. Взагалі, кожну обрану для застосування норму права слід досліджувати в таких напрямах: а) чи була чинною норма права на момент, коли відбувалися обставини, що досліджуються; б) чи чинна вона на момент розглядання конкретної справи; в) чи чинна вона на території, де розглядається справа; г) чи поширюється її чинність на суб'єктів, які пов'язані з цією справою; д) чи є текст норми, який застосовується» аутентичним її офіційно встановленому змісту.

Тлумачення норм права. На цій стадії встановлюється державна воля правотворчого органу, що виражена у нормі права. Тлумачення права означає переклад його абстрактних приписів на більш зрозумілу і доступну мову конкретних понять і висновків. Поняття тлумачення права охоплює єдність двох процесів: усвідомлення і роз'яснення змісту норм права, державної волі, яка в ній виражена. Усвідомлення — це внутрішній розумовий процес, що не виходить за межі свідомості самого інтерпретатора. Роз'яснення — це викладення сенсу і змісту державної волі і вираження її-назовні. Отже, тлумачення норм права — це діяльність суб'єктів щодо усвідомлення і роз'яснення змісту правових норм.

Необхідність тлумачення норм права на практиці обумовлена причинами, основними з яких є: а) невідповідність юридичних норм фактичним умовам життя. Так, не виключено виникнення відносин, які не існували або не були помітними на момент видання норм права, але з часом стають такими, що підпадають під її дію. Прикладом може бути виникнення і поширення останніми роками такого різновиду хуліганства, як радіохуліганство, на яке в результаті тлумачення норми права поширюється дія ст. 206 КК України; б) юридичні норми часом містять спеціальні правові поняття, визначення, які мають багатозначний характер. Так, людині без юридичної підготовки нелегко визначити, хто може бути власником "джерела підвищеної небезпеки", та й саме це поняття непідготовленій відповідним чином особі нічого конкретного не дає; в) у нормах права часом використовуються оцінні поняття, що виражають лише соціальне значення тих чи інших явищ. Тому без спеціальної підготовки важко визначити, які дії є "особливо жорстокі", що означають "тяжкі наслідки", "малозначуще діяння", "суттєва новизна" і т. ін.; г) нерідко зустрічаються нечіткість, недбалість, недогляд правотворчих органів при оформленні своїх думок у нормах права. Часом їх воля знаходить свій вираз вельми схематично, деякі ознаки складу правопорушень взагалі не називаються (наприклад, та або інша форма вини) і встановити їх можна тільки тлумаченням норм права; д) необхідність тлумачення норм права іноді випливає із змісту самого нормативного акта. Мова йде про випадки, в яких правотворчий орган використовує вирази “і т. д.”, “і т. п.”, "інші", "тощо". Встановити їх істинне значення можна лише за допомогою тлумачення.

Залежно від тих або інших критеріїв розрізняють такі види та способи тлумачення правових норм. За суб'єктами тлумачення поділяється на офіційне та неофіційне. Офіційне тлумачення — це сформульоване у спеціальному акті роз'яснення змісту і мети правових норм, яке здійснюється уповноваженим органом і має загальнообов'язкове значення. Відтак, офіційне тлумачення виступає як своєрідна загальнообов'язкова директива щодо вірного, правильного розуміння і застосовування певної норми. Офіційне тлумачення, в свою чергу, поділяється на нормативне і казуальне.

Нормативне тлумачення норм права характеризується загальнообов'язковістю, поширенням на широке коло суспільних відносин і можливістю неодноразового використання в юридичній практиці. Існують два різновиди нормативного тлумачення: аутентичне, при якому зміст норми права роз'яснює той же орган, який її установив, і легальне, коли загальнообов'язкове тлумачення змісту дає орган, який дану норму не встановлював, але відповідним чином на це уповноважений (наприклад, тлумачення, що даються у постановах пленумів Верховного Суду України).

Казуальне тлумачення стосується певних осіб, до уваги беруться конкретні обставини, і є обов'язковим лише для осіб, щодо яких воно провадиться. Казуальне тлумачення буває судове, яке здійснюється судовими органами при розгляді конкретних справ і знаходить свій вираз у вироках чи рішеннях по цих справах, і адміністративне, що здійснюється міністерствами, відомствами, місцевою державною адміністрацією. Як приклад казуального адміністративного тлумачення може бути наказ міністра у Зв'язку з розглядом конкретної скарги. Найчастіше акт казуального тлумачення є складовою частиною правозастосовчого акта, яким вирішується конкретна юридична справа.

Неофіційне тлумачення не має загальнообов'язкової сили і поділяється на доктринальне, компетентне і повсякденне. Доктринальне тлумачення — це тлумачення норм права науковцями і науково-дослідними закладами у статтях, монографіях, наукових коментарях практики, усних або письмових обговореннях проектів нормативних актів. Воно не має обов'язкової сили, його переконливість базується на очевидній достовірності, авторитеті вчених. Воно суттєво впливає на правотворчу та правозастосовчу діяльність. Компетентне тлумачення — це тлумачення, яке здійснюють особи, обізнані з правом. У більшості випадків це юристи-практики: посадові особи державного апарату, адвокати тощо. Консультації в газетах з окремих питань права, вечори запитань та відповідей на правові теми — все це відноситься до неофіційного компетентного тлумачення норм права. Повсякденне тлумачення — це тлумачення норм права всіма суб'єктами права. Його значення для правозастосовчої діяльності пов'язано з виявленням правової свідомості широкого кола суб'єктів правовідносин.

Для виявлення співвідношення між текстуальним виразом правової норми і її дійсним змістом застосовують тлумачення норм права з точки зору обсягу їх змісту. Воно поділяється на буквальне (адекватне), розширене і обмежувальне. Буквальне (адекватне) тлумачення — це тлумачення, при якому дійсний зміст правової норми розуміється у повній відповідності до її текстуального виразу. Розширене тлумачення — це тлумачення, при якому дійсний зміст правової норми слід розуміти ширше за його буквальний текстуальний вираз. Як приклад такого тлумачення може бути розуміння норми, яка вказує на те, що "Судді незалежні і підпорядковуються лише закону". І хоча в ній не говориться про народних засідателів, на них як на членів суду також поширюється принцип незалежності. Обмежувальне тлумачення — це тлумачення, при якому дійсний зміст правової норми розуміється вужче за його текстуальний вираз. Як обмежувальне тлумачення є норма Кодексу про шлюб та сім'ю, в якій встановлюється, що "Повнолітні діти зобов'язані утримувати непрацездатних батьків, які потребують допомоги, і піклуватися про них". Ознайомившись з нею, ми розуміємо, що цей обов'язок не може бути накладений на дітей, котрі, хоча вже і стали повнолітніми, але самі є непрацездатними.

Тлумачення норм права здійснюється за допомогою певних прийомів і засобів, які допомагають розуміти дійсний зміст норм права. Найуживанішими з них є:

Мовне (граматичне) тлумачення — це усвідомлення дійсного змісту правових норм шляхом дослідження їх з точки зору значення словесних формулювань, правил граматики та синтаксису. Класичним прикладом застосування граматичного тлумачення є завдання з формулою: "Стратити неможливо помилувати". Від того, де в ній ставити кому або тире, залежить вибір одного з двох взаємовиключаючих варіантів поведінки.

Логічне тлумачення — це усвідомлення змісту норми права шляхом безпосереднього використання законів формальної логіки. При логічному тлумаченні досліджуються не окремі слова, а внутрішні зв'язки між частинами нормативного акта, логічна структура правових приписів. Необхідність логічного тлумачення випливає, насамперед, з особливостей оформлення норм права. Так, граматична форма речення, в якому міститься норма права, часом неточно виражає кількісну сторону норми. У нормі звичайно говориться про одну особу: "обвинувачений має право", слідчий зобов'язаний" тощо. Проте норма права стосується не одного якогось обвинуваченого або слідчого, а всіх, хто підпадає під відповідне процесуальне положення. Тому ми розуміємо, що для надання наведеним формулам Їх дійсного значення, логічно умовно до них додавати слова "кожний", "будь-який", в результаті чого і буде виявлено дійсну волю законодавця.

Систематичне тлумачення — це усвідомлення змісту норми права в залежності від місця, яке вона займає у нормативному акті, в залежності від Її зв'язків з нормами інших інститутів та галузей права.

Історичне тлумачення — це усвідомлення змісту норм права на основі дослідження конкретних історичних умов, за яких вони були прийняті, яку мету на той час було поставлено перед ними. За цим способом тлумачення вивчаються відповідні державні документи, матеріали обговорень і приймаються проекти нормативних актів, протоколи засідань органів, які займалися підготовкою законопроекту. Відтак, при історичному тлумаченні інтерпретатор спирається на факти, пов'язані з історією виникнення норми права, вивчає соціально-економічну і політичну атмосферу, що обумовила прийняття даної правової норми.

Третя стадія — це прийняття рішення по справі. Ця стадія пов'язана із застосуванням норм права, на яких оформлюються результати всієї правозастосовчої діяльності. Прийняте рішення знаходить свій вираз в акті застосування права, тобто у виданні індивідуального акта владного характеру, що встановлює права і обов'язки конкретних суб'єктів (вирок, наказ, рішення і т. ін.). Отже, акти застосування норм права виступають як один із засобів державного керівництва і засіб вирішення юридичних справ, що виконує функції індивідуального регулювання поведінки суб'єктів в конкретних правових відносинах. Акти застосування норм права характеризуються такими ознаками:

— це офіційний акт компетентного органу, що виражає волю держави і уособлює однобічне волевиявлення уповноваженого органу;

— він має обов'язкове значення;

— акт застосування завжди має індивідуальний характер;

— він може відігравати роль юридичного факту, тобто сприяти виникненню, зміні та ліквідації правовідносин;

— це акт, що виданий на основі і у відповідності до норм права» які застосовуються;

— він містить індивідуально-конкретне, державно-владне веління (розпорядження);

— він видається у певній формі і у передбаченому законом порядку;

— він має юридичну силу і забезпечується відповідними засобами.

Акти застосування норм права різняться від нормативних актів за такими ознаками: нормативні акти містять норми права, тобто приписи до невизначеного кола осіб. Для них характерні формулювання типу: "Кредитор не має права вимагати...", "Прокурор зобов'язаний розглянути..." і т. ін. Акти застосування містять індивідуальні приписи, що адресовані персонально до зазначених у них осіб та організацій; нормативні акти характеризуються можливістю неодноразової їх реалізації. Акти застосування щодо конкретного життєвого випадку мають одноразову чинність.

Четверта стадія застосування норм права — заключна, на якій здійснюються фактичні дії, завдяки чому норма права, її настанови впроваджуються у життя. Наприклад, студент, зарахований до вузу, починає навчання у навчальному закладі; пенсіонер фактично одержує пенсію, яку йому нараховано.

Важливе одне — послідовне додержання принципу законності на кожній із стадій реалізації норм права.

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Застосування норм права як особлива форма його реалізації	\|	Прогалини в праві і засоби їх усунення

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.007 сек.