МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах
РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ" ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів Контакти
Тлумачний словник |
|
|||||||
Юридичний процес — елемент процесуально-правового механізмуКурс на побудову в нашій країні правової держави вимагає теоретичних розробок проблем усіх різновидів юридичного процесу. До нинішнього часу єдиного визначення .юридичного процесу немає. Але більшість учених-юристів як правові форми діяльності визначають такі: правотворчість, правозастосування, правосуддя і контроль. На основі аналізу цих форм діяльності держави можна дійти висновку, що всі вони мають однакові ознаки, тобто всі вимагають розгляду юридичних справ, здійснюються на грунті норм права і завжди обумовлюють відповідні юридичні наслідки. До того ж це діяльність лише уповноважених суб'єктів, результат якої здебільшого фіксується в офіційних документах, регулюється процесуальними нормами і забезпечується правилами юридичної техніки. Отже, юридичний процес — це система взаємопов'язаних правових форм діяльності уповноважених державних органів, посадових осіб, а також визначених нормами права інших суб'єктів, що знаходить свій вираз у здійсненні операцій для вирішення юридичних справ, що обумовлюють відповідні юридичні наслідки і регулюються процесуальними нормами. Відтак, юридичний процес починається з розгляду відповідної юридичної справи. Юридична справа — це передбачена нормами чинного права конкретна життєва обставина, що розглядається і вирішується на підставі закону, маючи відповідні юридичні наслідки. Ці два моменти і визначають природу юридичної справи, вони є юридичними фактами для виникнення процесуальних правовідносин. Юридичний процес — це визначений нормами права порядок здійснення відповідних операцій, який веде до вирішення юридичне значущих питань. Тобто державний орган чи посадова особа знаходяться у таких умовах, коли вони повинні безпосередньо використовувати норми права для вирішення конкретних юридичних справ. При цьому об'єктом операцій виступають одночасно норми матеріального і процесуального права. Здебільшого суддя, слідчий чи інший суб'єкт процесуальних правовідносин починають цю діяльність зстадії вибору і аналізу правових норм. До наступних стадій належать: 1) перевірка чинності та юридичної сили норм права; 2) перевірка правильності тексту статті і нормативного акта; 3) тлумачення правових норм; 4) з'ясуваннямеж дії норм права у просторі, часі і по колу осіб. Для встановлення достовірності норм права ці стадії є обов'язковими. Всі операції з нормами права здійснюються лише точно визначеним колом органів держави і посадових осіб. Конкретний склад, обсяг компетенції кожного з уповноважених учасників процесу встановлені відповідним законодавством, у якому зафіксовано, хто може бути суб'єктом процесу, що він повинен робити і яким чином здійснювати свої функції. Законодавством передбачено також коло суб'єктів, уповноважених проводити дізнання, попереднє слідство по кримінальних справах, здійснювати нагляд за слідством і правосуддям, підтримувати державне звинувачення, виконувати вироки і рішення судів. Крім цього, законодавством встановлено критерії розмежування повноважень. Наприклад, вводяться інститути підвідомчості цивільних справ, особливо детально регламентується інститут підсудності. Чіткий розподіл функцій між учасниками юридичного процесу і офіційний їх характер обумовлюють необхідність відповідних засобів забезпечення результатів, що мають бути одержані у процесі розгляду справ. Такими засобами здебільшого є процесуальні документи, що містять приписи індивідуального і особового характеру. Список процесуальних документів у їх традиційному розумінні складають вироки, рішення суду, постанови судді, слідчого і т. ін. Офіційного характеру зазначені документи набувають не тільки тому, що вони формуються уповноваженими на те особами, а й тому, що природа цих документів, їх структура, головні реквізити передбачені чинними законодавчими актами. За своїм функціональним призначенням процесуальні документи різняться між собою. Особливе місце серед них займають правозастосувальні процесуальні акти, що містять у собі приписи підсумкового твердження щодо юридичної справи. Це, насамперед, звинувачувальний висновок слідчого, вирок і рішення суду, протест прокурора. Неабияке значення мають процесуальні акти, що виконують допоміжну, проміжну чи інформаційну функції. Так, допоміжним процесуальним актом слід вважати постанови слідчого про проведення різних слідчих дій, ухвали судді про забезпечення позову і т. ін.; до проміжних — постанову слідчого про визнання потерпілим, звинуваченим, законним представником і т. ін.; до інформаційних — протоколи судового засідання і т. ін. До того ж процесуальні документи мають і загальну для всіх функцію. Вони є своєрідними юридичними чинниками, тобто визначають динаміку розгляду справи з моменту її надходження до компетентних органів і до моменту встановлення юридичних наслідків. Юридичний процес набуваєрегламентації за допомогою, передусім, норм цивільно-процесуального і кримінально-процесуального права. Стан, коли матеріальне право має свої процесуальні форми, є об'єктивно зумовленим. Види юридичного процесу, здебільшого, класифікують за предметною ознакою. При цьому за основу класифікації беруть відповідні галузі матеріального права, що застосовуються у діяльності конкретних органів держави. Тому й юридичний процес має такі види, як кримінальний, цивільний, адміністративний і т. ін. Але така класифікація не дає можливості установити функціональний зв'язок юридичного процесу з механізмом правового регулювання, а також уявити юридичний процес як систему. Тому за функціональною ознакою виділяють такі види процесів: установчий, правотворчий, правозастосовчий, судовий і контрольний. Установчий процес — це діяльність уповноважених органів держави, посадових осіб і організацій щодо реалізації норм матеріального права, що встановлюють їхні права по формуванню, скасуванню чи перебудові органів держави, визначення чи звільнення посадових осіб й інших об'єктів управління. Правотворчий процес — це діяльність уповноважених органів держави, організацій і посадових осіб по підготовці, затвердженню і офіційному проголошенню нормативно-правових актів. Правозастосовчий процес — це діяльність уповноважених органів держави, організацій, посадових осіб, пов'язана із розглядом і вирішенням індивідуальних справ, що мають юридичне значення. Судовий процес — це діяльність суду і суддів щодо здійснення правосуддя. Контрольний процес — це діяльність органів держави, громадських організацій і посадових осіб для перевірки відповідності дотримання підлеглими суб'єктами правових приписів і припинення правопорушень передбаченими організаційно-правовими засобами. Усі види процесів реалізуються через відповідні процесуальні правовідносини. Процесуальні правовідносини зумовлюють динаміку матеріальних правовідносин, вони є похідними останніх. Це визначає специфіку і характер процесуальних правовідносин. Суб'єктів процесуальних правовідносин можна поділити на дві групи. З одного боку — це група безпосередньо заінтересованих у результатах юридичного процесу суб'єктів (зокрема, потерпілі, звинувачені, законні представники неповнолітніх), з другого — група суб'єктів, що виконують свої функції для забезпечення реалізації "чужих" інтересів, на меті яких найбільш ефективний розгляд юридичної справи (слідчі, прокурори, працівники міліції).
|
||||||||
|