Студопедия
Новини освіти і науки:
МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах


РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання


ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ"


ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ


Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків


Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні


Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах


Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами


ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ


ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів



Контакти
 


Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция






Місцеві ради – представницькі органи місцевого самоврядування

1. Поняття представницьких органів місцевого самоврядування

Представницькими органами територіальних громад згідно з Конституцією та Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні», є відповідні місцеві ради.

Для з'ясування сутності цих органів доцільно визначити їх
роль і місце в системі місцевого самоврядування. Згадаємо ще раз визначення територіальної громади, яке містить Конституція України.

«Місцеве самоврядування, — зазначається у ч. 1 ст. 140, — є правом територіальної громади — жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста — самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.

Але ч. З ст. 140 вже зазначає, що питання місцевого значення вирішується як громадою, так і через органи самоврядування, тобто не самостійно колективом громади.

Оскільки Україна у 1997 р. ратифікувала Європейську Хартію про місцеве самоврядування доцільно проаналізувати, як вищезгадане визначення погоджується з основними вихідними положеннями Хартії, яка після ратифікації повинна бути імплементована у внутрішнє законодавство України.

Стаття 3 Хартії так визначає поняття місцевого самоврядування: «Під місцевим самоврядуванням розуміється право і реальна здатність органів місцевого самоврядування регламентувати значну частину державних справ і управляти нею, діючи у межах закону, під свою відповідальність і в інтересах місцевого населення.

Це право здійснюється радами або зборами, що складаються з членів, обраних шляхом вільного, таємного, рівного, прямого і загального голосування. Ради чи збори можуть мати підзвітні і виконавчі органи. Це положення не виключає звернення до зборів громадян, референдуму або будь-якої іншої форми прямої участі громадян там, де це допускається законом».

Отже, Хартія основним елементом місцевого самоврядування визнає органи, а не територіальні колективи. І це також цілком закономірно, адже вся історія існування самоврядування протягом відміну від громади постійно, кваліфіковано і повинні нести відповідальність за свою діяльність, що не властиво територіальній громаді.

Слід підтримати думку тих авторів, які стверджують, що враховуючи кінцеві невизначеність, багатогранність та різноманітність згаданих питань, використовувати інститути безпосередньої демократії, властиві територіальним громадам, є не завжди доцільним, а у деяких випадках і неможливим. Саме цим і по­яснюється необхідність обрання демократичним шляхом представницьких органів з визначеними повноваженнями, що у повній мірі відповідає положенням Європейської Хартії про місцеве самоврядування.

Світовий досвід свідчить, що виборні органи є головними носіями самоврядних повноважень. Представницька демократія є
більш професійною, ніж безпосередня демократія і, відповідно до
ст. 5 Конституції України, саме ради, як виборні, а, отже, і представницькі органи, є органічним елементом системи народовладдя і виступають однією з форм участі громади в управлінні суспільними і державними справами.

Основні ознаки рад як представницьких органів:

ради є колегіальними органами, які складаються з обраних
безпосередньо населенням на підставі виборів депутатів;

вони здобувають мандат довіри безпосередньо від населення в межах територіальної громади, яка є первинним суб'єктом
місцевого самоврядування, основним носієм його функцій і повноваження. В цьому полягає легітимність відповідної ради;

діяльність ради розповсюджується на всю територію
громади;

ради відповідно до закону наділяються правом представляти
ти інтереси територіальних громад;

ці органи приймають рішення від імені громад;

ради є органами загальної компетенції, до відання яких
відносяться всі питання, які вимагають нормативного регулювання;

представницькі органи займають провідне місце у системі
всіх органів місцевого самоврядування;

—вони виражають волю всього населення територіальної
громади, надаючи їй загальнообов'язкового характеру і здійснюючи таким чином місцеву владу;

—у своїй діяльності ради сполучають місцеві інтереси з державними.

Отже, представницькі органи місцевого самоврядування ради — є колегіальними органами загальної компетенції, які складаються з обраних безпосередньо населенням відповідної територіальної громади депутатів, виражають їх волю, приймають від її імені рішення, що мають загальнообов'язковий характер, і які сполучають місцеві і загальнодержавні інтереси.

2. Система місцевих рад як представницьких органів місцевого самоврядування

Система місцевих рад будується у повній відповідності з існуючим в Україні адміністративно-територіальним устроєм.

Адміністративно-територіальний устрій України — це обумовлена географічними, історичними, економічними, етнічними, соціальними, культурними та іншими чинниками внутрішня територіальна організація Української держави з поділом її на складові частини — адміністративно-територіальні одиниці, відповідно до яких будується система державних органів і система місцевого самоврядування.

Згідно із Законом України «Про адміністративно-територіальний устрій України» систему адміністративного устрою складають адміністративні одиниці: області, райони, міста (районного, республіканського, обласного значення і міста, що мають спеціальний статус), райони в містах, селища і села.

Отже, адміністративно-територіальний поділ — необхідна умова організації представницької влади на місцях. Іншими сло­вами, ради повинні бути «прив'язані» до певної адміністративно-територіальної одиниці.

Під адміністративно-територіальною одиницею розуміється частина території України, що є просторовою основою для організації та діяльності місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування. Таким чином, саме адміністративні одиниці є просторовою основою відповідних територіальних громад, а звідси, і їх представницьких органів — рад, які утворюються з метою зручності управління на місцях.

У свою чергу, за соціально-територіальними ознаками адміністративно-територіальні одиниці поділяються на населені пункти (села, селища, міста) та регіони (райони і області).

Такий поділ є підставою для виділення в системі представ­ницьких органів місцевого самоврядування двох підсистем: базової та регіональної.

Для визначення елементів базової підсистеми потрібно з'ясувати сутність такої категорії, як населений пункт.

Згідно зі ст. 7 Закону «Про адміністративно-територіальний устрій України», населений пункт — це частина комплексно заселеної території, яка склалася внаслідок господарської та іншої соціальної діяльності, має сталий склад населення, власну назву, зареєстровану в порядку, що передбачений Законом.

Населені пункти поділяються на сільські та міські.

До категорії сільських населених пунктів належать села, до міських — селища і міста.

До базового рівня місцевого самоврядування згідно зі ст. 2 Закону про місцеве самоврядування та статтями 21 і 22 Закону про адміністративно-територіальний устрій відносяться також інші територіальні утворення — сільський, селищний округ; сільський, селищний та міський округ.

Таким чином, до категорії сільських населених пунктів як елементів базової підсистеми територіальної організації системи рад місцевого самоврядування відносяться села; сільські, селищні округи; сільські округи.

Села — це населені пункти зі сталим складом населення, переважна частина якого зайнята в сільському господарстві.

Сільський, селищний округ є адміністративно-територіальним утворенням, яке склалося у кількох сусідніх сіл, селищ і діє під юрисдикцією єдиної територіальної громади та відповідних органів місцевого самоврядування, в першу чергу, представницьких.

Сільський округ утворюється на основі добровільного об'єднання територіальних громад кількох сусідніх сіл в одну територіальну громаду з єдиним представницьким органом.

До категорії міських населених пунктів як елементів базової підсистеми територіальної організації системи представницьких органів місцевого самоврядування відносяться селища, міста, а також на підставі ст. 5 Закону про місцеве самоврядування в Україні, райони в місті.

На відміну від сіл, селища — це населені пункти, розташовані при промислових підприємствах, будовах, залізничних вузлах, гідротехнічних спорудах, підприємствах по виробництву і переробці сільськогосподарської продукції, та інші населені пункти, які мають комунальну і соціальну інфраструктуру та переважна частина населення яких зайнята у промисловому виробництві чи соціально-культурній сфері.

У свою чергу міста поділяються на такі види: міста районного значення; міста республіканського (Автономної Республіки Крим) значення; міста обласного значення; міста, що мають спеціальний статус відповідно до Конституції України (Київ та Севастополь), райони в містах та міські округи.

Спеціальною ознакою міст є не лише те, що вони виступають територіальною основою для формування представницьких органів місцевого самоврядування, а й те, що Законом про адміністративно-територіальний устрій України визначається кількість населення, яка мешкає в перелічених містах (статті 10—11).

Це є підставою для подальшого визначення кількісного складу рад місцевого самоврядування в Законі України «Про вибори Депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів» від 14 січня 1998 року.

Так, до категорії міст районного значення відносяться міста, на території яких розташовані промислові підприємства, комунальне господарство, житловий фонд, мережа соціально-культурних закладів і підприємств з кількістю населення понад 10 тисяч жителів, переважна частина якого зайнята в промисловості чи соціально-культурній сфері.

До категорії міст республіканського (Автономної Республіки Крим) значення відносяться міста з кількістю населення понад 50 тисяч жителів, які є економічними і культурними центрами, мають розвинуту промисловість, комунальне господарство, значний житловий фонд.

Такі ж вимоги ставляться і до категорії міст обласного значення. Однак треба зазначити, що із загальних вимог до згаданих міст є винятки. Зокрема, до категорії міст республіканського (Автономної Республіки Крим), а також до міст обласного значення можуть бути віднесені населені пункти з кількістю населення менше 50 тисяч жителів, якщо вони мають важливе промислове, соціально-культурне, історичне, оборонне значення, перспективу економічного розвитку, або населені пункти, які включені до курортних зон і на територіях яких розташовані санаторії, стаціонарні лікувальні та оздоровчі заклади, туристичні бази, інші заклади відпочинку.

До категорії міст, що мають спеціальний статус, відносяться міста Київ та Севастополь, чисельність населення яких перевищує 1 мільйон жителів.

До категорії міст Закон про адміністративно-територіальний устрій України відносить також міський округ, який має свою специфіку.

Міський округ — це адміністративно-територіальне утворення, яке сформувалося внаслідок об'єднання міста з навколишніми селами, селищами чи іншими містами зі збереженням їх статусу як самостійних адміністративно-територіальних одиниць та їх органів місцевого самоврядування з метою ефективнішого соціально-економічного та культурного розвитку цих населених пунктів. Особливостями статусу місцевого округу є те, що, по-перше, він перебуває під юрисдикцією міської ради, яка обирається виборцями міського округу та представляє спільні інтереси територіальних громад, сіл, селищ і міст, що входять до її складу, в межах повноважень, делегованих їй відповідними радами.

По-друге, міська рада округу одночасно є представницьким органом місцевого самоврядування територіальної громади центру міського округу.

До базового рівня місцевого самоврядування відносяться також райони в містах.

Закон про адміністративно-територіальний устрій України (ст. 16), а також Закон про місцеве самоврядування в Україні (ст. 5) передбачають, що у містах з кількістю населення не менш як 300 тисяч жителів можуть утворюватись адміністративно-територіальні одиниці — райони у місті. Закон про місцеве самоврядування в Україні уточнює це положення.

Згідно з п. 2 ст. 5 цього Закону, у містах з районним поділом за рішенням територіальної громади міста або міської ради відповідно до Закону можуть утворюватися районні в місті ради.

Проте, на відміну від вищеперелічених категорій сіл, селищ,
міст та інших територіальних утворень, в яких, згідно з Законом
про вибори депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських
голів, голови ради обираються окремо від депутатів представницьких
органів, райони в містах ради обирають голову ради, який одночасно є і головою виконавчого комітету.

Отже, до базового рівня місцевого самоврядування як територіальної основи підсистеми загальної системи місцевих рад відносяться: села; селища; сільські; сільські, селищні; селищні ок­руги; міста (районного, республіканського (Автономна Республіка Крим), обласного значення, міста, що мають спеціальний статус відповідно до Конституції України (Київ та Севастополь), райони в міста та міські округи.

У системі місцевих рад виділяється окрема підсистема — обласних та районних рад, територіальною базою яких є регіональний рівень системи місцевого самоврядування, до якого відносяться області і райони.

Область є адміністративно-територіальною одиницею, яка; утворилася в межах території України та характеризується певними історичними, економічними, екологічними, географічними та демографічними особливостями, складається з районів та міст обласного значення.

Район — це частина території області переважно з агропромисловим характером економіки, транспортною, інформаційною та іншою соціальною інфраструктурою, спрямованою на забезпечення зв'язків між населеними пунктами, що знаходяться на його території.

Райони складаються з сіл, селищ, міст районного значення.

Проте наявність базового та регіонального рівнів не передбачає підпорядкованості між ними та не ставить питання визначення первинності чи вторинності у системі представницьких органів місцевого самоврядування, оскільки первинним суб'єктом місцевого самоврядування є територіальна громада.

 

3. Правовий статус представницьких органів місцевого самоврядування України

Правовий статус представницьких органів місцевого самоврядування — це сукупність їх прав і обов'язків, які визначаються Конституцією України, Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні», іншими законами та нормативно-правовими актами.

Конституція України та Закон про місцеве самоврядування в Україні виходить з принципу самостійності місцевого самоврядування.

Самостійність, як знакова ознака будь-якого самоврядування, в тому числі й місцевого, не переноситься автоматично на представницький орган, який утворюється територіальною громадою, не перетворює його на своєрідного диктатора, оскільки він співпрацює з органами державної влади, особливо на регіональному рівні системи представницьких органів місцевого самоврядування.

Крім того, самостійність місцевого самоврядування теж не є абсолютною, оскільки його повноваження можуть здійснюватися як територіальною громадою безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування, в першу чергу, через представницькі (п. 2 ст. 2 Закону). Однак представницький орган не є своєрідним «органом в органі», тобто не входить як структурна частина до іншого органу, як це властиво виконавчому комітету, постійним комісіям ради тощо. Він не є і частиною горезвісної «вертикалі» побудови рад радянського періоду і тому не підпорядкований будь-якому вищестоящому органу державної влади. Представницьким органам притаманна підпорядкованість лише по горизонталі територіальній громаді, яка і формує ці органи.

Підставою ефективного розподілу праці між громадою і радами є компетенція. Ради наділяються законом притаманною лише їм власною компетенцією; вони вправі самостійно здійснювати цю компетенцію, а також нести відповідальність за її реалізацію. Аналіз компетенції рад дозволяє зробити висновок про те, що саме на них покладається основний обсяг самоврядних повно­важень.

Цей висновок підтверджується тим, що представницький орган місцевого самоврядування має право вирішувати будь-яке питання, віднесене до повноважень інших органів місцевого самоврядування, крім тих питань, які є предметом виключно місцевого референдуму. Тобто рада як представницький орган територіальної громади може в принципі вирішувати будь-яке питання, віднесене до повноважень органів місцевого самоврядування. В той же час територіальна громада правомочна вирішувати будь-яке питання, віднесене до відання місцевого самоврядування в цілому. Згідно з п. З ст. 10 Закону про місцеве самоврядування в Україні, представницькі органи місцевого самоврядування, сільські, селищні, міські голови, виконавчі органи місцевого самоврядування діють за принципом розподілу повноважень у порядку і межах, визначених законами.

На нашу думку, є обґрунтованим висновок вчених про те, що розподіл, про який йдеться в п. З згаданої статті Закону, не означає поділу влади у системі місцевого самоврядування. Доповнимо це положення тим, що взагалі принцип розподілу влади, проголошений у ст. 6 Конституції України в системі органів місцевого самоврядування не діє.

Так, ради виконують представницькі функції відповідно до статей 25, 26, 43, 44 Закону; виконавчі органи здійснюють виконавчі функції відповідно до статей 27—41 Закону; сільський, селищний, міський голова як головна посадова особа територіальної громади, обирається для здійснення повноважень, передбачених статтями 12 та 42 Закону.

При цьому Закон закріплює принцип верховенства рад стосовно виконавчих органів, за яким ради мають підзвітні виконавчі органи (ст. 11 Закону).

Закон про місцеве самоврядування в Україні не розглядає питання про структурну побудову представницьких органів місцевого самоврядування, і навряд чи в цьому є потреба. Адже в Конституції України і цьому Законі закріплено право населення самостійно визначати систему органів місцевого самоврядування, в тому числі і представницьких.

Тому питання про структурний устрій представницьких органів доцільно вирішувати в статутах територіальних громад, правових документах, які регулюють організацію місцевого самоврядування (регламентах, положеннях тощо).

Ради, як виборні органи, не можуть призначатися «зверху», їх склад не повинен погоджуватися з державними владними структурами.

У найбільшій мірі правовий статус представницьких органів місцевого самоврядування виявляється у закріпленому в законі переліку питань виключного відання рад, тобто таких питань, які вправі вирішувати тільки представницькі органи самоврядування і ніякі інші. Саме це гарантує провідну роль представницьких органів у всій системі органів місцевого самоврядування.

Правовий статус представницького органу місцевого самоврядування
в Україні (ради) полягає в тому, що цей виборний орган
територіальної громади є одним з основних елементів системи
місцевого самоврядування, який має власну, визначену ним структуру
і який відносно самостійно здійснює надані йому законом
повноваження, на підставі функціонального розмежування їх між
територіальною громадою і органами, які він утворює.

4. Порядок формування представницьких органів місцевого самоврядування

Відповідно до ст. 10 Закону про місцеве самоврядування в Україні порядок формування та організація діяльності рад регламентуються Конституцією України, цим та іншими законами, а також статутами територіальних громад. Окремо ж порядок формування представницьких органів місцевого самоврядування визначається у ст. 45 зазначеного Закону.

На підставі п.п. 1 і 2 цієї статті сільські, селищні, міські, районні у містах (у разі їх створення), районні, обласні ради скла- 1 даються з депутатів, які обираються населенням відповідної території на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування.

Порядок організації і проведення виборів депутатів визначається Законом України «Про вибори депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів» від 14 січня 1998 р.

Вибори депутатів місцевих рад є вільними і відбуваються на основі гарантованого Конституцією України і зазначеним законом загального, рівного і прямого виборного права шляхом таємного голосування.

Виборний процес здійснюється на засадах вільного і рівноправного висування кандидатів, рівності можливостей для всіх кандидатів у проведенні виборчої кампанії; неупередженості до кандидатів з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів; контролю за джерелами фінансування та витратами на виборчу кампанію; гласності і відкритості виборчої кампанії; свободи агітації. Участь громадян у виборах до органів місцевого самоврядування є добровільною. Вважається, що виборці, які не взяли участі у голосуванні, підтримують результати волевиявлення тих виборців, які взяли участь у виборах.

Участь у місцевих виборах є особистою справою кожного громадянина України. Нікого не можна примусити до участі чи неучасті у місцевих виборах.

Право голосу на місцевих виборах мають громадяни України, яким на день проведення виборів виповнилося 18 років і які проживають на території відповідних сіл, селищ, міст, районів у містах.

Не мають права голосу на місцевих виборах громадяни, яких визнано судом недієздатними.

Недієздатним визнається громадянин, який внаслідок душевної хвороби або недоумства, згідно зі ст. 16 Цивільного кодексу України, не може розуміти значення своїх дій або керувати ними. Порядок розгляду справ щодо визнання судом громадянина недієздатним визначають статті 256—260 Цивільно-процесуального кодексу України.

Згідно з виборчим законом депутатом сільської, селищної, міської, районної у місті, районної, обласної ради, сільським, селищним, міським головою може бути обраний громадянин України, який має право голосу і якому на день виборів виповнилося 18 років.

Закон передбачає, що громадянин України одночасно може балотуватися кандидатом у депутати лише однієї ради або кандидатом на посаду відповідно сільського, селищного, міського голови. Він може бути депутатом лише однієї ради.

Одночасно депутатом сільської, селищної, міської, районної у місті, районної, обласної ради, а також сільським, селищним, міським головою не може бути обраний громадянин України, який має судимість за вчинення умисного злочину, якщо ця судимість не погашена або не знята у встановленому законом порядку.

Особи, які займають посади, що відповідно до закону є несумісними зі статусом депутата ради, сільського, селищного, міського голови, зобов'язані в разі їх обрання залишити цю посаду (припинити діяльність) та у передбачених законом випадках припинити будь-яку підприємницьку діяльність (принцип несумісності посад).

Виборчий закон визначає види місцевих виборів, строки і порядок їх проведення.

Згідно зі ст. 9 цього Закону вибори депутатів місцевих рад, сільських, селищних, міських голів можуть бути черговими, позачерговими, повторними, замість тих депутатів і голів, які вибули, а також у разі утворення нової адміністративно-територіальної одиниці.

Рішення про проведення чергових і позачергових виборів депутатів місцевих рад, сільських, селищних, міських голів приймає Верховна Рада України.

Рішення про проведення повторних виборів депутатів місцевих рад, сільських, селищних, міських голів приймає відповідна територіальна виборча комісія.

Рішення про проведення виборів депутатів місцевих рад, сільських, селищних, міських голів замість тих, які вибули, приймають відповідні ради.

Рішення про проведення виборів депутатів місцевої ради, сільського, селищного, міського голови у разі утворення нової адміністративно-територіальної одиниці приймається відповідно до ст. 55 виборчого Закону.

Згідно зі ст. 10 Закону чергові вибори депутатів місцевих рад, а також сільських, селищних, міських голів проводяться на території України одночасно і призначаються не пізніше як за 90 днів до закінчення строку повноважень депутатів місцевих рад поточного скликання, сільських, селищних, міських голів.

Позачергові вибори відповідно депутатів місцевих рад, сільських, селищних, міських голів призначаються не пізніше як за 90 днів до дня виборів.

Повторні вибори, вибори депутатів місцевих рад, сільських, селищних, міських голів замість тих, які вибули, а також у разі утворення нової адміністративно-територіальної одиниці призначаються у строки, передбачені цим Законом.

Рішення про призначення виборів доводиться до відома населення органом, який їх призначив, через засоби масової інформації або в інший спосіб не пізніш як на третій день після його прийняття.

При цьому Закон окремо визначає особливості виборів депутатів рад базового, регіонального рівнів та їх голів. Зокрема, вибори депутатів сільської, селищної, міської, районної у місті ради проводяться за мажоритарною виборчою системою відносної більшості по одномандатних виборчих округах, на які поділяється вся територія відповідно села, селища, міста, району в місті.

Вибори депутатів районної ради проводяться за мажоритарною виборчою системою відносної більшості по багатомандатних виборчих округах, межі яких співпадають з межами відповідних сіл, селищ, міст районного значення, які є адміністративно-територіальними одиницями, що входять до складу цього району.

Вибори депутатів обласної ради проводяться за мажоритарною виборчою системою відносної більшості по багатомандатних виборчих округах, межі яких співпадають відповідно з межами районів та міст обласного значення, що входять до складу цієї області.

Відповідно до п. З ст. 45 Закону про місцеве самоврядування в Україні та ст. 5 виборчого Закону рішення про загальний склад (кількість депутатських мандатів) місцевої ради, що має обиратися, приймається відповідною радою поточного скликання не пізніше ніж за 75 днів до дня виборів.

У разі коли рада поточного скликання у встановлений строк не визначаться щодо загального складу ради, яка має обиратися, загальний склад відповідної ради дорівнює мінімальній межі, встановленій виборчим Законом.

Загальний склад сільської, селищної, міської, районної у місті ради має становити в адміністративно-територіальних одиницях з чисельністю населення: до 3 тисяч — від 15 до 25 депутатів; до 5 тисяч — від 20 до ЗО депутатів; до 20 тисяч — від 25 до 35 депутатів; до 50 тисяч — від ЗО до 45 депутатів.

Згідно з визначеною системою представницьких органів місцевого самоврядування в залежності від зазначеної кількості депутатів формуються сільські, селищні та міські ради районного значення.

Закон передбачає, що при наявності населення у кількості до 100 тисяч обирається від 35 до 50 депутатів; до 250 тисяч — від 40 до 60 депутатів; до 500 тисяч — від 50 до 75 депутатів.

Залежно від цієї кількості можуть обиратися депутати до ради міст обласного і республіканського значення (в Автономній республіці Крим), а також районних в місті рад.

Якщо кількість населення складає 1 мільйон, обирають від 60 до 90 депутатів; понад 1 мільйон — від 75 до 120 депутатів, такий кількісний склад депутатів є основою для формування рад міст зі спеціальним статусом — Києва та Севастополя та обласних рад.

Як вже зазначалося, якщо рада не визначилася щодо свого загального складу в термін, встановлений Законом, загальний склад відповідної ради, що обирається, має відповідати мінімальному рівню, встановленому Законом.

Свої особливості має порядок формування районних та обласних Рад, основою якого є обрання депутатів до цих представницьких органів на підставі суворо визначеної кількості від територіальних громад при виборах до районних рад і також від ра­йонів та міст обласного значення при виборах депутатів до обласних рад.

Відповідно до п. 4 ст. 5 виборчого Закону загальний склад районної ради визначається з урахуванням кількості територіальних громад адміністративно-територіальних одиниць, що входять до складу району. Територіальні громади в межах району повинні мати в районній раді рівну кількість депутатських мандатів. При цьому у разі наявності у районі до 10 (включно) територіальних громад кожна з них має бути представлена в районній раді не менш ніж 4 депутатами, від 11 до 30 (включно) — З депутатами, понад 30 — 2 депутатами. Загальний склад районної ради не повинен перевищувати 120 депутатів.

На підставі ст. 5 Закону загальний склад обласної ради визначається з урахуванням кількості районів, міст обласного значення, що входять до складу області. Райони, міста обласного значення повинні мати в обласній раді рівну кількість депутатських мандатів. При цьому у разі наявності в області до 15 (включно) районів, міст обласного значення кожний район, місто обласного значення мають бути представлені в обласній раді не менш як 4 депутатами, від 16 до 30 (включно) — 3 депутатами, понад 30 — 2 депутатами. При цьому загальний склад обласної ради не повинен перевищувати 200 депутатів.

Для проведення виборів депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів відповідними територіальними виборчими комісіями утворюються виборчі округи.

При утворенні виборчих округів територіальні виборчі комісії керуються рішеннями відповідних рад про загальний склад цих рад.

Мажоритарні одномандатні виборчі округи для виборів депутатів сільських, селищних, міських, районних у містах рад утворюються з урахуванням Закону при додержанні приблизно рівної кількості виборців у розрахунку на один виборчий округ.

Мажоритарні багатомандатні виборчі округи для виборів депутатів районних, обласних рад утворюються з додержанням вимог, передбачених виборчим Законом (ст. 4).

Для організації та проведення місцевих виборів утворюються також виборчі комісії — сільські, селищні, міські, районні у містах, районні, обласні (територіальні) виборчі комісії; окружні виборчі комісії; дільничні виборчі комісії.

Для проведення голосування і підрахунку голосів під час місцевих виборів територія сіл, селищ, міст, районів у містах поділяється на виборчі дільниці, які утворюються сільською, селищною, міською, районною у місті радою або її виконавчим комітетом.

Виборчі дільниці утворюються не пізніше як за 55 днів до дня виборів з кількістю від 20 до 3000 виборців, а у виняткових випадках — з меншою або більшою кількістю виборців.

Наступними стадіями виборчого процесу відповідно до Закону є: складання списків виборців, що належить до компетенції відповідних виконавчих комітетів; висування кандидатів у депутати; виборча кампанія, агітація і пропаганда за кандидатів в депутати; фінансове забезпечення виборчої кампанії; голосування; підбиття результатів голосування.

На підставі результатів голосування обраними по багатомандатному виборчому округу вважаються ті кандидати, які на виборах одержали більшу, порівняно з іншими кандидатами, кількість голосів виборців, які взяли участь у голосуванні. При цьому загальна кількість обраних кандидатів не може перевищувати кількість встановлених депутатських мандатів по даному виборчому округу.

У разі коли два або більше кандидатів набрали найбільшу і водночас однакову кількість голосів виборців, окружна (територіальна) виборча комісія приймає рішення про проведення повторного голосування по цих кандидатурах, яке проводиться не пізніше як у двотижневий строк після дня виборів.

Дострокове припинення повноважень депутата представницького органу є підставою для того, щоб відповідна місцева рада не пізніш як через місяць з моменту вибуття депутата прийняла рішення про вибори нового депутата. Такий депутат обирається на строк до набуття повноваження депутатами, обраними на наступних чергових місцевих виборах.

У разі вибуття депутата менш як за шість місяців до закінчення строку повноваження відповідної ради вибори депутата замість того, який вибув, за рішенням відповідної ради можуть не проводитись.

Відповідно до ст. 50 Закону України «Про внесення змін до Закону «Про вибори депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів» у разі проведення позачергових, повторних виборів, виборів замість депутатів місцевих рад, які вибули, виборів у разі утворення нової адміністративно-територіальної одиниці, а також інших виборів у термін, який не співпадає з терміном проведення загальних чергових виборів, депутати обираються на строк до набуття повноважень депутатами, обраними на наступних чергових виборах.

Рада вважається правомочною за умови обрання не менше двох третин депутатів від загального складу ради.

Згідно із виборчим Законом (ст. 47) окружна (територіальна) виборча комісія може визнати вибори недійсними, якщо в ході їх проведення або під час підрахунку голосів допущено порушення Закону, яке вплинуло на результати виборів. В такому разі за пропозицією окружної комісії відповідна виборча комісія призначає повторне голосування на тих виборчих дільницях, де вибори було визнано недійсними.

Визнання виборів недійсними може призвести до того, що у відповідну місцеву раду буде обрано меншу кількість депутатів, І ніж та, що визначена представницьким органом.

Якщо до ради обрано менше двох третин її складу, до обрання необхідної кількості депутатів продовжує здійснювати повноваження рада попереднього скликання.

У разі дострокового припинення повноважень деяких депутатів, внаслідок чого до складу ради входить менше двох третин депутатів, до обрання необхідної кількості депутатів така рада вважається правомочною за наявності більше половини депутатів від загального складу ради.

Строк повноважень рад — чотири роки. Строк повноважень місцевих рад може бути припинений достроково.

Відповідно до ст. 78 Закону про місцеве самоврядування в Україні, підставами для дострокового припинення повноважень є: прийняття радою рішень з порушенням Конституції України, Закону про місцеве самоврядування та інших законів, прав і свобод громадян, ігнорування при цьому вимог компетентних органів про приведення цих рішень у відповідність із законом. Достроково припиняються повноваження ради також у випадку, якщо сесії ради не проводяться без поважних причин у строки, встановлені Законом, або рада не вирішує питань, віднесених до її відання.

Згадані підстави стосуються як рад базового, так і рад регіо­нального рівня.

Відповідно до статей 19 та 140 Конституції, ст. 2 Закону про місцеве самоврядування в Україні, органи та посадові особи місцевого самоврядування повинні під свою відповідальність вирі­шувати питання місцевого значення в межах Конституції і зако­нів України.

Тому рішення місцевих рад повинні відповідати Конституції та законам України. Прийняття місцевими радами рішень з перевищенням їх повноважень, з порушенням встановленої процедури є підставою дострокового припинення їх повноважень.

Прийняття місцевими радами рішень з порушенням прав і свобод громадян, в результаті чого обмежуються права людини, створюються перешкоди для їх здійснення, на особу покладаються обов'язки, не передбачені законодавством, або громадянин незаконно притягається до якогось виду відповідальності, також може бути підставою для дострокового припинення повноважень ради.

Суб'єктами порушення питання щодо дострокового припинення повноважень місцевої ради, згідно з п.п. 2—4 ст. 78 Закону про місцеве самоврядуванні в Україні є територіальна громада, рада, її голова та Верховна Рада України.

Так, територіальна громада у будь-який час може достроково припинити повноваження органів чи посадових осіб місцевого самоврядування, якщо вони порушують Конституцію або закони України, обмежують права і свободи громадян, не забезпечують здійснення наданих їм законом повноважень, у разі ігнорування сільською, селищною, міською, районною у місті радою інтересів територіальних громад. В останньому випадку територіальна громада може висловити недовіру сільській, селищній, міській, районній у місті раді на місцевому референдумі.

Місцевий референдум про дострокове припинення повноважень сільської, селищної, міської, районної у місті ради призначається як на пропозицію голови цих рад, так і на вимогу не менш як 1/10 частини громадян, що проживають на відповідній території і мають право голосу.

За наявності підстав, передбачених ч. 1 ст. 78 Закону про місцеве самоврядування в Україні, рішення суду про визнання актів ради незаконними, висновків відповідного комітету Верховної Ради України остання може призначити позачергові вибори сільської, селищної, міської, районної у місті, районної, обласної ради. Питання про призначення Парламентом України позачергових виборів сільської, селищної, міської, районної у місті, районної, обласної ради може порушуватись перед Верховною Радою України сільським, селищним, міським головою, головою обласної, Київської, Севастопольської міської державної адміністрації.

Прийняття місцевою радою рішення з порушенням Конституції України, Закону про місцеве самоврядування в Україні та інших законів, прав і свобод громадян є підставою дострокового припинення повноважень ради за умови, що рада не привела таке рішення у відповідність із законом на вимогу компетентних органів.

Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні» не визначає органи, які мають право вимагати від місцевих рад привести рішення у відповідність із законом. Це питання регулюється іншими чинними законами України.

Згідно із Законом України «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини» від 23 грудня 1997 р. Уповноважений Верховної ради України з прав людини має право вносити подання до органів місцевого самоврядування для вжиття відповідних заходів у місячний строк щодо усунення виявлених порушень прав і свобод людини і громадянина (ст. 15 Закону).

Нагляд за відповідністю актів органів місцевого самоврядування вимогам Конституції України та чинним законам здійснює також прокуратура (ст. 19 Закону України «Про прокуратуру» від 5 листопада 1991 р.). Прокурор має право вносити протест на рішення місцевих рад про скасування акта або приведення його у відповідність із законом. Однак, згідно з розділом 15 п. 9 Конституції України прокуратура здійснюватиме нагляд за додержанням і застосуванням законів місцевими радами тільки до введення в дію законів, що мають регулювати діяльність державних органів щодо контролю за додержанням законів.

Комітети Верховної Ради України здійснюють контроль за відповідністю підзаконних актів Конституції та законам України, їхні рекомендації підлягають обов'язковому розгляду органами місцевого самоврядування. Про результати розгляду та вжиті заходи місцеві ради повинні повідомити комітети у встановлений ними строк (статті 5, 8 Закону України «Про комітети Верховної Ради України» від 4 квітня 1995 р. зі змінами від 14 липня 1998 р.).

Місцеві державні адміністрації на відповідній території забезпечують законність і правопорядок, додержання прав і свобод громадян (ст. 25 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» від 9 квітня 1999 р.)1.

Дострокове припинення повноважень ради тягне за собою конституційно-правову відповідальність місцевих рад, яка застосовується державою чи територіальною громадою до місцевих рад, а також адміністративно-правові, цивільно-правові та інші види відповідальності.

5. Функції і компетенція представницьких органів місцевого самоврядування

Конституція України, Закон про місцеве самоврядування та інші закони наділяють місцеві ради повноваженнями — правами й обов'язками, які випливають з завдань і функцій місцевого самоврядування на відповідній території.

В функціях представницьких органів місцевих рад найбільш повно розкривається соціальне призначення місцевого самоврядування. Як важливий елемент правового статусу представницьких органів місцевих рад функції обумовлюють конкретно-предметну визначеність цих основних органів в системі самоврядування. Вони є своєрідною основою, з якої випливають повноваження, форми і методи діяльності рад.

Однак функції не можна ототожнювати з цілями, завданнями, повноваженнями представницьких органів.

Функції — це основні сторони соціального призначення представницьких органів місцевого самоврядування в Україні, які втілюються в конкретні напрями і види діяльності рад щодо здійснення завдань, визначених Конституцією України, Законом про місцеве самоврядування, іншими законами і нормативними актами.

Законодавство наділяє місцеві ради функціями керівництва, забезпечення, організації, контролю тощо. Закріплюючи функції як реальні правові важелі, Закон про місцеве самоврядування створює тим самим необхідні юридичні передумови для їх здійснення. Поряд з правовими нормами з цією метою використовуються й інші засоби.

Одним з таких засобів є повноваження рад, тобто їх права і обов'язки в конкретних сферах місцевого, господарського, соціального, культурного будівництва. Тобто повноваження об'єктивно співвідносяться з основними функціями рад.

Будучи вторинними, похідними від функцій, повноваження, і безумовно, не вичерпують всіх можливих шляхів реалізації останніх, адже для здійснення передбачених функцій існують також неправові засоби. Зокрема, в механізмі реалізації функцій радами використовуються певні форми і методи організації їх роботи: планування, контроль тощо.

Реалізація функцій місцевими представницькими органами забезпечується не лише організаційно-правовими, а й матеріальними та фінансовими засобами.

Всі функції рад у сукупності створюють складну динамічну систему, яка виражає найхарактерніші риси рад.

Складність класифікації функцій пов'язана з різноманітністю сфер застосування кожної з них, специфікою форм і методів їх реалізації. Досить важко знайти єдиний критерій класифікації функцій, оскільки вони повинні охоплювати всі сторони і напрями діяльності представницьких органів місцевого самоврядування.

Існують також відмінності в функціях рад базового і регіонального рівнів.

Критеріями класифікації функцій представницьких органів місцевого самоврядування можуть бути правова, організаційна та матеріально-фінансова самостійність в межах повноважень, визначених Законом про місцеве самоврядування та іншими законами; територіальні межі здійснення повноважень рад; конкретні сфери діяльності місцевого самоврядування; завдання, які вирішують ці органи, на певному етапі діяльності рад; способи випливу цих органів на певні об'єкти тощо.

Функції представницьких органів місцевого самоврядування: в основному тотожні з функціями територіальних громад.

До функцій представницьких органів належать, зокрема, такі:

політична функція — допомога з боку представницьких органів щодо формування шляхом виборів рад відповідного рівня, в
участі населення у всеукраїнських і місцевих референдумах тощо;

економічна функція — вирішення радами економічних питань місцевого значення;

соціальна і культурна функції, до яких відносяться прийняття і реалізація відповідними радами програм соціального і
культурного значення, управління закладами соціально-культурного призначення, вирішення соціальних і культурних питань на
території відповідної ради;

екологічна функція представницьких органів — прийняття
відповідних програм охорони навколишнього середовища та
участь у підготовці загальнодержавних і регіональних програм;

представницька функція — управління державними і громадськими справами, що здійснюється відповідними радами, на
підставі їх повноважень;

нормотворча функція — прийняття, зміна та скасування
нормативно-правових актів;

фінансово-бюджетна функція — прийняття і здійснення
контролю за відповідними місцевими бюджетами;

контрольна функція передбачає контроль з боку відповідних рад за діяльністю органів посадових осіб, установ і організацій, розташованих на території ради, захист інтересів, прав і свобод населення;

матеріально-технічна функція здійснюється у сфері управління об'єктами комунальної власності, інфраструктури сіл,
селищ, міст.

Предметним відображенням функцій є повноваження місцевого самоврядування.

Термін «повноваження» звичайно визначається як офіційно надане кому-небудь право певної діяльності, ведення справ.

Юридична наука використовує цей термін для характеристики прав і обов'язків певних органів, посадових осіб. Він в рівній мірі охоплює і права, і обов'язки.

Повноваження місцевого самоврядування — це закріплені нормами муніципального права за населенням (територіальними громадами), виборними та іншими органами місцевого самоврядування, посадовими особами права і обов'язки, необхідні для здійснення завдань і функцій місцевого самоврядування на своїй території.

В Законі про місцеве самоврядування поряд з терміном «пов­новаження» використовується й іншій термін — «компетенція» (зокрема, статті 15, 26). На жаль, в Законі не визначаються від-мінні риси цих двох категорій.

Між тим, компетенція органу місцевого самоврядування е складною правовою категорією, структура якої складається не лише з прав і обов'язків, а й предметів відання, які е першим елементом компетенції.

Під предметом відання місцевого самоврядування розуміються сфери місцевого життя, в межах яких діє передбачений законом, а, отже, і юридична компетентний в них орган.

Кожний орган місцевого самоврядування повинен мати своє власне поле діяльності. Тому правове регулювання компетенції цього органу представляє перш за все, визначення тієї сфери місцевого життя, в якій діє цей орган самоврядування.

Отже, предмет відання, як структурний елемент загального
поняття «компетенція», є способом юридичного зазначення тих
сфер місцевого життя, які визначаються в якості предмету власних дій органу місцевого самоврядування. .

Другий елемент компетенції — права і обов'язки — є основним, головним її змістом. Свої завдання і функції органи місцевого самоврядування реалізують шляхом здійснення належних їм прав і обов'язків.

Права і обов'язки органів місцевого самоврядування тісно взаємопов'язані з предметами їх відання: якщо на підставі визначення предметів відання орган отримує відповідь на питання, в яких саме сферах місцевого життя він в принципі є компетентним, то права і обов'язки характеризують межі можливостей органу в тій чи іншій сфері місцевих відносин.

Орієнтовний перелік повноважень територіальної громади та утворюваних нею органів в цілому передбачає п. 1 ст. 143 Конституції України.

В частині другій цієї статті міститься перелік повноважень, які належать лише представницьким органам регіонального рівня — обласним та районним радам.

У ч. З ст. 143 статті Основного Закону визначаються у загальному вигляді повноваження органів державної виконавчої влади, які делегуються органам місцевого самоврядування. Цим у певній мірі порушується принцип самостійності місцевого самоврядування, оскільки, відповідно до ч. 4 згаданої статті, органи місцевого самоврядування з питань здійснення ними повноважень органів виконавчої влади підконтрольні відповідним органам виконавчої влади.

Подальший розподіл загально визначених у Конституції повноважень територіальної громади та її органів, в тому числі і представницьких, здійснюється Законом про місцеве самоврядування в Україні, який на підставі Основного Закону поділяє ці права й обов'язки між суб'єктами їх здійснення: базового рівня — радами (ст. 25 Закону), їх виконавчими органами (статті 27—41), сільським, селищним, міським головою (ст. 42) та регіонального рівня — районними і обласними радами (ст. 43 Закону).

Окрему групу становлять повноваження районних і обласних рад, делеговані відповідним місцевим державним адміністраціям (ст. 44).

Щодо повноважень представницьких органів місцевого самоврядування, то відповідно до статей 25 і 26 Закону виділяють два види повноважень представницьких органів місцевого самоврядування: загальні та виключні права й обов'язки.

На підставі ст. 25 цього Закону сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України та іншими законами до їх відання.

Поряд з загальними, у ст. 26 Закону закріплюються і виключні повноваження цих органів, питання яких вирішуються цими радами лише на їх пленарних засіданнях.

Щодо районних і обласних рад, то Закон закріплює лише перелік питань, які вирішуються цими радами виключно на сесіях.

Виключні повноваження рад місцевого самоврядування досить сталі — їх не можна змінити довільно.

Загальні повноваження більш рухомі, але обмежені повноваженнями, які вирішуються лише на пленарних засіданнях рад.

Так, голови згаданих органів, крім здійснення наданих їм Законом повноважень можуть здійснювати інші повноваження місцевого самоврядування, визначені Законом про місцеве самоврядування та іншими законами, якщо вони не віднесені до виключних повноважень ради або не віднесені останньою до відома її виконавчих органів.

Стаття 26 Закону про місцеве самоврядування в Україні закріплює питання, які вирішуються радами базового рівня виключно на пленарних засіданнях, що є основною організаційно-правовою формою діяльності рад.

Розгляд цих питань саме на пленарних засіданнях передбачає:

що в залежності від важливості ці питання виділені законодавцем як такі, що можуть вирішуватися лише провідним, головним представницьким органом в системі органів місцевого самоврядування;

що ці питання розглядають колегіальне обраними представниками територіальної громади — депутатами;

що розгляд саме цих питань здійснюється радою на підставі принципу розподілу повноважень між органами місцевого
самоврядування у порядку і межах, визначених законом про місцеві самоврядування та іншими законами;

що ніякі інші органи та посадові особи місцевого самоврядування не мають права приймати рішення з питань, віднесених
до виключних повноважень рад базового рівня;

у свою чергу ці ради не мають права передавати вирішення
цих питань іншим органам і посадовим особам самоврядування.

Виключні повноваження базового рівня в залежності від предмету відання, за своїм змістом можна поділити на такі групи:

1) повноваження, пов'язані з реалізацією населенням форм волевиявлення та визначення статур органів самоорганізації населення та добровільних об'єднань органів самоврядування:

- прийняття рішення про проведення місцевого референдуму; прийняття відповідно до законодавства рішень щодо організації проведення референдумів та виборів органів державної влади, місцевого самоврядування та сільського, селищного, міського го­лови; прийняття рішень про наділення органів самоорганізації населення окремими власними повноваженнями органів місцевого самоврядування, а також про передачу коштів, матеріально-технічних та інших ресурсів, необхідних для їх здійснення; прийняття рішень про об'єднання в асоціації або вступ до асоціацій, інших форм добровільних об'єднань органі місцевого самоврядування та про вихід з них;

2) повноваження, які випливають з контрольної функції ради:

-заслуховування звіту сільського, селищного, міського голови про діяльність виконавчих органів ради; прийняття рішення про недовіру сільському, селищному, міському голові; заслуховуванля звітів постійних комісій, керівників виконавчих органів ради та посадових осіб, яких вона призначає або затверджує; заслуховування повідомлень депутатів про роботу в раді, виконання ними доручень ради; розгляд запитів депутатів, прийняття рішень по запитах; прийняття рішень щодо дострокового припинення повноважень депутата ради в порядку, встановленому законом; скасування актів виконавчих органів ради, які не відповідають Конституції чи законам України, іншим актам законодавства, рішенням відповідної ради, прийнятими у межах її повноважень; прийняття рішення щодо дострокового припинення повноважень сільського, селищного, міського голови у випадках, передбачених цим Законом;

3) повноваження, пов'язані з організацією роботи ради та
утворюваних нею органів:

- визначення відповідно до закону кількісного складу ради; затвердження регламенту ради; утворення і ліквідація постійних та інших комісій ради, затвердження та зміна їх складу, обрання голів комісій; утворення виконавчого комітету ради, визначення його чисельності, затвердження персонального складу; внесення змін до складу виконавчого комітету та його розпуск; обрання за пропозицією сільського, селищного, міського голови на посаду та звільнення з посади секретаря ради; затвердження за пропозицією сільського, селищного, міського голови структури виконавчих органів ради, загальної чисельності апарату ради та її виконавчих органів, витрат на їх утримання; утворення за поданням сільського, селищного, міського голови інших виконавчих органів ради; затвердження плану роботи ради та заслуховування звіту про його виконання; заснування засобів масової інформації відповідної ради, призначення і звільнення їх керівників; вирішення відповідно до закону питання про мову (мови), якою користується У своїй роботі рада, її виконавчий орган та яка використовується в офіційних оголошеннях; прийняття рішення про дострокове припинення повноважень органів територіальної самоорганізації населення у випадках, передбачених законом; затвердження договорів, укладених сільським, селищним, міським головою від імені ради, з питань, віднесених до її виключної компетенції;

4) повноваження в галузі планування та в бюджетно-фінансовій сфері:

- затвердження програм соціально-економічного та культурного розвитку відповідних адміністративно-територіальних одиниць, цільових програм з інших питань місцевого самоврядування; затвердження місцевого бюджету, внесення змін до нього; затвердження звіту про виконання відповідного бюджету; встановлення місцевих податків і зборів та розмірів їх ставок у межах, визначених законом; утворення позабюджетних цільових (у тому числі валютних) коштів, затвердження положень про ці кошти; затвердження звітів про використання зазначених коштів; прийняття рішень щодо випуску місцевих позик; прийняття рішень щодо отримання позик з інших місцевих бюджетів та джерел, а також щодо передачі коштів з відповідного місцевого бюджету; прийняття рішень щодо надання відповідно до чинного законодавства пільг по місцевих податках і зборах; встановлення для підприємств, установ та організацій, що належать до комунальної власності відповідних територіальних громад, розміру частки прибутку, яка підлягає зарахуванню до місцевого бюджету;

5) повноваження в галузі управління комунальною власністю:

- прийняття рішень щодо відчуження відповідно до закону комунального майна; затвердження місцевих програм приватизації, а також переліку об'єктів комунальної власності, які не підлягають приватизації; визначення доцільності, порядку та умов приватизації об'єктів права комунальної власності; вирішення питань про придбання в установленому законом порядку приватизованого майна, про включення до об'єктів комунальної власності майна, відчуженого у процесі приватизації, договір купівлі-продажу якого в установленому порядку розірвано або визнано недійсним, про створення, ліквідацію, реорганізацію та перепро-філювання підприємств, установ та організацій комунальної власності відповідної територіальної громади; прийняття рішень про передачу іншим органам окремих повноважень щодо управління майном, яке належить до комунальної власності відповідної територіальної громади, визначення меж цих повноважень та умов їх здійснення; створення у разі необхідності органів і служб для забезпечення здійснення з іншими суб'єктами комунальної власності спільних проектів або спільного фінансування (утримання) комунальних підприємств, установ та організацій, визначення повноважень цих органів (служб); вирішення відповідно до законодавства питань про створення підприємствами комунальної власності спільних підприємств, у тому числі з іноземними інвестиціями;

6) повноваження в галузі охорони природи, використання землі, інших природних ресурсів:

- вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин; затвердження відповідно до закону ставок земельного податку, розмірів плати за користування природними ресурсами, що є у власності відповідних територіальних громад; вирішення відповідно до закону питань про надання дозволу на спеціальне використання природних ресурсів місцевого значен-НЯІ а також про скасування такого дозволу; прийняття рішень про організацію територій і об'єктів природно-заповідного фонду місцевого значення та інших територій, що підлягають особливій охороні; внесення пропозицій до відповідних державних органів щодо оголошення природних та інших об'єктів, що мають екологічну( історичну, культурну або наукову цінність, пам'ятками природи, історії або культури, які охороняються законом; надання відповідно до законодавства згоди на розміщення на території села, селища, міста нових об'єктів, сфера екологічного впливу діяльності яких згідно з діючими нормативами включає відповідну територію;

7) повноваження у сфері благоустрою та забудови населених пунктів:

- затвердження в установленому порядку місцевих містобудівних програм, генеральних планів забудови відповідних населених пунктів, іншої містобудівної документації; встановлення відповідно до законодавства правил з питань благоустрою території населеного пункту, забезпечення в ньому чистоти і порядку, торгівлі на ринках, додержання тиші в громадських місцях, за порушення яких передбачено адміністративну відповідальність; прийняття у межах, визначених законом, рішень з питань боротьби зі стихійним лихом, епідеміями, епізоотіями, за порушення яких передбачено адміністративну відповідальність; прийняття рішень, пов'язаних із створенням спеціальних вільних та інших зон, змінами в статусі цих зон, внесення до відповідних органів пропозицій з цих питань; надання згоди на створення таких зон за ініціативою Президента України або Кабінету Міністрів України;

8) повноваження у сфері соціального захисту населення, забезпечення законності, правопорядку, охорони прав, свобод і законних інтересів людини і громадянина:

- створення відповідно до закону міліції, яка утримується за рахунок коштів відповідного місцевого бюджету; затвердження і звільнення керівників та дільничних інспекторів цієї міліції; заслуховування повідомлень керівників органів внутрішніх справ про їх діяльність щодо охорони громадського порядку на відповідній території, порушення перед відповідними органами вищого рівня питання про звільнення з посади керівників цих органів У разу визнання їх діяльності незадовільною; прийняття рішень з питань адміністративно-територіального устрою в межах і порядку, визначених цим та іншими законами.

Виключно на пленарних засіданнях міських рад (міст з районним поділом) вирішуються також такі питання:

- визначення обсягу і меж повноважень, які здійснюють районні у містах (у разі їх створення) ради та їх виконавчі органи в інтересах територіальних громад районів у містах;

- встановлення нормативів централізації коштів від земельного податку на спеціальних бюджетних рахунках районів міста.

В багатьох випадках групи виключних повноважень рад базового рівня за своїм змістом збігаються але є певні відмінності.

Так, районні й обласні ради виключно на своїх пленарних засіданнях вирішують такі питання:

- розподіл переданих з державного бюджету коштів у вигляді дотацій, субвенцій відповідно між районними бюджетами, місцевими бюджетами міст обласного значення, сіл, селищ, міст районного значення; вирішення за дорученням відповідних рад питань про продаж, передачу в оренду або під заставу об'єктів комунальної власності, які забезпечують спільні потреби територіальних громад і перебувають в управлінні районних, обласних рад, а також придбання таких об'єктів в установленому законом порядку; вирішення в установленому законом порядку питань щодо управління об'єктами спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, що перебувають в управлінні районних і обласних рад; призначення і звільнення їх керівників; вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин; вирішення відповідно до закону питань про надання дозволу на спеціальне використання природних ресурсів відповідно районного, обласного значення, а також про скасування такого дозволу; прийняття за пропозицією відповідних рад базового рівня рішень, пов'язаних зі створенням спеціальних вільних та інших зон, зміною у статусі цих зон, внесення до відповідних органів пропозицій з тих питань; прийняття рішень щодо делегування місцевим державним адміністраціям окремих повноважень районних, обласних рад; прийняття рішення про недовіру голові відповідної місцевої адміністрації (пп. 18—20, 25—27, 29 ст. 43 Закону «Про місцеве самоврядування в Україні»).

Ще однією особливістю виключних повноважень районних і обласних рад є те, що ст. 44 Закону про місцеве самоврядування їм надано право делегування повноважень згаданих рад місцевим державним адміністраціям.




Переглядів: 5264

<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
 | 

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

 

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.034 сек.