Методика проведення етичної бесіди

На жаль, у школі ще й дотепер немає головної дисципліни — про мораль. Тому класному керівнику доводиться брати на себе функцію навчати моральності, надавши цьому процесу належної системи на весь період навчання учнів у загальноосвітній школі. Важливою формою в цій системі насамперед мають бути бесіди, а саме етичні бесіди.

Етична бесіда розглядається в практиці роботи школи як специфічна форма організації морального виховання учнів. Мета етичної бесіди – озброєння учнів знаннями етичних норм, правил культури поведінки; формування вмінь і навичок морального поведінки, дотримання норм моралі; виховання поваги людини до себе й інших; формування потреби в дотриманні моральних норм і пропаганді норм моральності у взаємостосунках людей.

Методика проведення бесіди, етичної бесіди, передбачає урахування індивідуальних і вікових особливостей учнів, рівня їхньої вихованості, особистісних потреб учнів та колективу школярів.

Щоб відверта розмова не підмінилась монологом або не перетворилася на безкорисну балаканину необхідно дотримуватися наступних вимог. Під час обговорення необхідно:

відбирати такі питання для обговорення, які викличуть дітей на відверту розмову;

зробити зміст бесіди особистісно значущим для кожного вихованця

пов'язувати матеріал з реальним життям класу, з проблемами життя дітей.

Етапи підготовки й проведення етичної бесіди:

Підготовчий етап, найбільш тривалий і трудомісткий, містить у собі різноманітну спільну діяльність учителя й вихованців. Вибір теми етичної бесіди й визначення мети і завдань проводиться з урахуванням програми виховання колективу школярів, а також становища в класному колективі. Учителеві необхідно підібрати літературу, допоміжні матеріали з теми. Важливу роль у досягненні мети відіграє включення кожного учня в підготовку й проведення бесіди. Для цього доцільно розбити клас на творчі групи з урахуванням інтересів і можливостей учнів. Кожна група має отримувати різнорівневі завдання: репродуктивного, частково-пошукового, творчого характеру за змістом бесіди.

Орієнтовний план-конспект проведення етичної бесіди:

1. Вступ – опис яскравого факту або події (розповідь вихователя), читання розповіді, вірша, казки; розповіді дітей з життя. Особливий інтерес викликає в учнів програвання конкретних ситуацій, уривків з розповідей, сценок, де розкривається емоційне ставлення до того, що відбувається.

2. Основна частина.

Проводиться у вигляді бесіди, спрямованої на з'ясування дітьми морально-етичних понять. Серед них: питання, спрямовані на аналіз і оцінку поведінки героїв, знайомих дітей; роз'яснення виховних норм і правил поведінки, розповіді-загадки (альтернативні завдання), вирішення моральних завдань учнями, створення життєвих ситуацій для переконання дітей у необхідності моральних учинків, вікторини.

3. Заключне слово ведучого. Висновки.

Тематика бесід залежить від віку та розвитку школярів. Наприклад, для учнів 4-5 класів: «Про доброту й увагу до людей», «Про дружбу». «Бути дисциплінованим – що це значить?», «Про точність і охайність», «Про скромність і зазнайство.

Тематика бесід для учнів 6-9 класів: «Про борг і честь», «Як слово наше відгукнеться», «Якщо друг виявився раптом...», «Як дарувати подарунки.

Тематика бесід для учнів 10-12 класів: «Золоте правило моральності, що воно значить для тебе», «Моральні основи взаємин юнаків і дівчат», «Кохати або бути коханим?», «Пізнай себе й зроби себе кращим», «За гроші не все купується. За гроші не все продається».

3 Методика підготовки диспуту.

У розвитку школярів настає такий період, коли вони не задовольняються інформацією класного керівника про правила і форми поведінки. Підвищується рівень соціального розвитку юнаків і дівчат, формуються такі важливі якості, як самооцінка, критичність, соціальна активність, прагнення самостійно розібратися в складних обставинах моральних категорій, з'являється здатність до філософського мислення. Тому старшокласники в системі виховання схильні до участі у такій цікавій формі позакласної роботи, як диспут.

Диспут – вільний, жвавий обмін думками, колективне обговорення питань, які хвилюють його учасників.

Диспут - спеціально організована вистава, в ході якої відбувається демонстративне зіткнення прямо протилежних точок зору, думок по якому-небудь питанню (проблемі). Взагалі диспут (від лат. dіsputare – міркувати, сперечатися) трактується в словниках як вид діалогічного мовлення, публічна суперечка на будьяку тему. Із приводу даної проблеми учасники диспуту й виражають різні думки й судження. Розгортається диспут завдяки оцінкам, аргументаціям, значеннєвим зв'язкам з реальним життям, опорі на особистий досвід, яким користуються учасники суперечки. У диспуті є елементи монологу й діалогу.

Тема диспуту не повинна нав’язуватися класним керівником, вона має виходити з потреб учнівського колективу. Тематику диспутів підбирають з таким розрахунком, щоб спонукати учнів до думки про мету життя, про справжнє щастя, про обов'язок людини перед суспільством. Тематика диспутів має спонукати учнів до глибоких роздумів, пошуку власних шляхів вирішень обговорюваної проблеми. На диспуті можна обговорити факти, що мають місце в класі чи в школі, літературний твір, газетну чи журнальну статтю.

· Успіх і ефективність диспуту залежать також від кількості учасників. Оптимальною є група з 15—20 осіб. Всі учасники мають бути членами одного колективу" добре знати один одного, зважати на особливості темпераменту та характеру.

· Диспут потребує значного інтелектуального й емоційного напруження. З цього погляду важливо створювати позитивний емоційний фон у колективі, члени якого ведуть суперечку.

· Важливо, щоб у підготовці і проведенні диспуту брали участь усі учні. При цьому не бажаний поділ вихованців на "акторів" і "глядачів". Головне завдання класного керівника — створити оптимальні умови для активної соціальної й інтелектуальної діяльності кожного юнака і дівчини.

· При виборі теми варто потурбуватися, щоб предмет зацікавленої розмови був досить серйозним, спонукав учасників до роздумів, до бажання віднайти істину.

· Визначивши тему майбутнього диспуту, класний керівник разом з учнями має сформувати обмежене коло питань, які стануть предметом дискусії. Питань має бути небагато (5—6), і між ними повинен бути належний логічний зв'язок. Формулювання питань також повинне спонукати учасників до неоднозначності висловлювання думок.

· Наступний етап у підготовці диспуту — добір літератури, адже учасники диспуту повинні виявити знання і переконання.Диспут проходить ефективно, коли учні збагатилися певними науковими положеннями щодо проблем, які винесено на обговорення, добрали яскраві факти, щоб аргументувати свої судження. Непоганим матеріалом для диспуту можуть бути результати анкетування учнів на задану тематику, письмові твори і навіть результати тестування. Класний керівник рекомендує літературу до диспуту.

· Тема диспуту, питання, які пропонуються для обговорення, список рекомендованої літератури оприлюднюються на великому плакатІ-запрошенні за 2—3 тижні до диспуту. Учитель-вихователь упродовж цього часу зі своїми помічниками організовує учнів на опрацювання рекомендованої літератури, постійно підтримує інтерес до проблем диспуту.

Керівник диспуту бере на себе велику відповідальність за його успіх. Він повинен уважно слухати тих, хто виступає, фіксувати думки учасників, скеровувати їх у потрібне русло, домагатися, щоб виступи опонентів не виходили за рамки диспуту чи конкретного питання, відчувати настрій кожного учасника, стимулювати інтелектуальну активність вихованців, вчасно і логічно генерувати важливі ідеї, думки, стежити за логічною послідовністю диспуту. Важливу роль у проведенні диспуту відіграє ведучий, який нібито створює відповідний «мікроклімат» у колективі – повагу до присутніх, заборону перебивати виступаючого, водночас ведучий не повинен захоплюватися оціночними вирішеннями («правильно», «неправильно», «от як, куди тебе занесло!»).

Починати диспут доречно із вступного слова ведучого, в якому він називає тему, основні аспекти проблеми. Для того щоб включити вихованців у розмову, треба повідомити їм цікавий факт, певну життєву ситуацію, яка потребує належного висловлювання думки.

Ведучий не може задовольнитися виступами лише "активних" учасників. Є вихованці, які через особливості прояву свого темпераменту (флегматик, меланхолік) соромляться виступати, борються із ваганнями, їм буває важко подолати гальмівні процеси. Тому треба час від часу запрошувати таких учнів до висловлювання думок з того чи іншого питання, проблеми, підбадьорювати їх.

Керівник диспуту має виявляти тактовність, делікатність, толерантність. Не варто обривати висловлювання учасників на півслові чи дорікати їм за судження, навіть якщо вони помилкові. Головне — цінувати самостійність і активність думки, бажання оприлюднити й відстоювати її.

Г. Плоткін пропонує правила для учасника диспуту, розроблені разом зі школярами:

1. Кожен має право висловити свою думку. Якщо в тебе є що сказати слухачам, нехай вони довідаються про це.

2. Говори, що думаєш, думай, що говориш! Висловлюйся ясно й чітко. Не стверджуй того, у чому не розібрався сам.

3. Намагайся, якнайбільш переконливо викласти свою точку зору. Спирайся тільки на безсумнівних факт.

4. Не повторюй того, що до тебе було сказано.

5. Поважай чужу думку. Намагайся зрозуміти її. Умій вислухати точку зору, з якої не згодний. Будь витриманим. Не перебивай виступаючих. Не надавай особистісних оцінок. Правоту доводь доводами, а не лементом. Не нав'язуй своєї думки.

6. Якщо доведена помилковість твоєї позиції, май мужність визнати свою неправоту.

З метою оволодіння школярами культурою диспуту можна запропонувати до використання ряд словесних кліше:

Я згодний (згодна), тому що ...

Я не згодний (не згодна), тому що ...

Я виражаю особливу думку, тому що ...

Ефективними є й інтерактивні вправи, такі, наприклад, як «метод ПРЕС», у який вже закладені мовні кліше. Так, 4 представника дискусійної групи висказують свою точку зору на запропоновану проблему:

1-й учень висловлює свою думку, пояснює у чому полягає його точка зору (починає словами «Я вважаю, що...»);

2-й учень пояснює, на чому ґрунтуються докази його позиції («Тому що....»);

3-й учень наводить факти, які підтверджують позицію («Наприклад...»);

4-й учень узагальнює думку, робить висновок про те, чому необхідно прийняти таку позицію («Отже, тому...»).

У кінці диспуту ведучий має підбити загальні підсумки, подякувати всім за активність, самостійність у судженнях, особливо виділити найцінніші положення і проблеми, щодо яких вдалося дійти спільності в думках і судженнях, закликати учнів до подальших роздумів навколо порушених питань. Буває, що час диспуту затягнувся, учні виявляють значну активність, не всі питання розглянули. У разі згоди учасників можна запропонувати продовжити розмову в інший день.

У ході диспуту можна вдаватися до так званих емоційних пауз і послухати пісню, вірш. Проте такі паузи не повинні переводити думки учасників у іншу сферу, відволікати від головної проблеми.

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Види бесід	\|	Методика підготовки диспуту

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.006 сек.