Розвиток освіти та наукових знань в Україні II пол. 17-поч.18 ст.

Особливосі літературної діяльності в українській культурі :козацькі літописи, полемічна література, тощо.

З другої половини 17 ст. почався період піднесення літературної творчості, її ідейної та естетичної переорієнтації.Характерні риси літератури нового часу такі:1) зберігся звязок літератури з релігійним світоглядом2)мистецтво слова поступово ставало самостійною галуззю творчості;3)вироблялися нові форми і способи художньо-словесного зображення;4)головна увага письменників зосереджувалася на людині, а також її звязку з Богом, утверджувалися нові жанри художньої літератури, що розвивались під впливом соціально-економічних і культурно-освітніх умов. Друга половина17 ст. — це період розквіту в українській літературі стилю бароко.Феномен українського літературного бароко повязаний з іменами К.Транквіліона-Ставровецького, І.Гізеля, Л.Барановича, І.Галятовського, Г.Сковороди та інших видатних письменників і філософів.Важливе місце у літературній творчості 17 ст. посідають історико-мемуарні твори. Синопсис, Густинський літопис. Серед історичних творів 18 ст. особливо вирізняються три фундаментальні козацькі літописи — Літопис Самовидця, Г.Грабянки та С.Величка. Важливий внесок в історію всієї духовної культури українського народу та її барокової літературно-філософської традиції зробив Григорій Савич Сковорода. Творчість Г.Сковороди мала великий вплив на нову українську літературу, яку започаткував Іван Котляревський У Петербурзі 1798 р. вийшли друком три частини його знаменитої поеми Енеїда, створеної за мотивами твору давньоримського автора Вергілія.В літературній творчості 18 ст. чільне місце посідають історичні пісні про зраду сотника Сави Чалого, подвиги козацького ватажка С.Палія, зруйнування Запорозької Січі. Героями епічних творів, балад, чумацьких пісень виступають Морозенко, Богун, Нечай, Самійло Кішка, Маруся Богуславка, козак Голота та інші народні герої.У 18 ст. поряд з відомими раніше вертепом і шкільною драмою зявляються нові види та форми українського сценічного мистецтва, з-поміж яких провідне місце належало театру. Значної популярності досягли драми та інтермедії короткі одноактні вистави, які виконувалися між частинами шкільної драми.В другій половині 17 — 18 ст. подальшого розвитку досягнув ляльковий театр-вертеп. Вертепні вистави зазвичай супроводжували торги, ярмарки, свята. Популяризації театру-вертепу в народі сприяли студенти Києво-Могилянської академії.У другій половині 17 ст. виникли своєрідні професійні цехи музикантів. Обєднані в цехи музиканти обслуговували різноманітні урочисті церемонії, військові походи, панські розваги, їхній репертуар складався з військових маршів, народної танцювальної та інструментальної музики.В цей період працюють видатні українські композитори М.Дилецький, М.Березовський , А.Ведель та виконавці у цьому жанрі в Україні стали Олекса Лешковський, Клим Коновський, Василь Пікулинський, Іван Калейда та ін.

Рівень духовної культури будь-якого народу визначається насамперед станом освіти і поширенням наукових знань у суспільстві. Розвиток їх в Україні у другій половині 17 — кінці 18 ст. — яскраве свідчення духовного прогресу українського народу. Запорозький уряд на чолі з кошовим отаманом постійно виявляв піклування про створення розгалуженої системи освіти. Загалом у системі шкільництва на Запоріжжі можемо виділити три типи шкіл: січові, монастирські та церковнопарафіяльні. Школи Запорозької Січі продовжували традиції братських шкіл. Навчання в них обовязково поєднувалося з вихованням. Діяльність козацьких шкіл становить важливийетап в історії освіти в Україні. Знаменним було те, що навчання тут велося українською мовою.Важливим осередком духовної культури була Києво-Могилянська академія. Вона мала величезний вплив не лише на українську, а й на культуру словянських народів. Водночас діяла широкамережа початкових шкіл, народних училищ, гімназій і середніх спеціальних навчальних закладів колегіумів, у яких навчалися діти старшин, шляхти і духовенства, а також заможних прошарків міщан, козаків і селян.У розвитку освіти в Україні важлива роль належала колегіумам — середнім навчальним закладам, що здійснювали підготовку служителів релігійного культу, службовців державних установ, учителів початкових класів. У колегіумах навчалися переважно діти старшин, духовенства, заможних міщан і козаків.Центром освіти і науки, суспільного і культурного життя в Україні стала Києво-Могилянська колегія, яка грамотою Петра І від 26 вересня 1701 р. дістала статус академії. В 18 ст. поширилися медичні знання. Зявилася низка лікарів-українців, які отримали вчений ступінь доктора медицини: І.Полетика, І.Руцький, М.Кружень, П.Погорецький, Н.Максимович, І.Данилевський та ін..Діяльність українських лікарів була спрямована на пошуки засобів і методів боротьби з епідемічними захворюваннями.У розвитку освіти й культури в Україні важлива роль належала книгодрукуванню. В другій половині 17 — середині 18 ст. в Україні функціонувало 13 друкарень. Провідна роль належала друкарні Києво-Печерського монастиря, її видання розповсюджувалися не лише в Україні, Росії, Білорусі, а й у Молдові, Болгарії, Сербії, інших країнах. Одночасно діяли друкарні у Новгороді Сіверському, Чернігові. Кілька друкарень існувало на західноукраїнських землях. Найпотужнішою з-поміж них була друкарня А. Пілєра. Важливою подією в історії видавничої справи стало запровадження гражданського шрифту, що сприяло збільшенню публікацій офіційних паперів і світських видань. Першу в Україні друкарню з таким шрифтом було засновано 1764 р. в Єлисаветграді.

6. Ґенеза та періодизація національно-культурного відродження в Україні наприкінці 18 — початку 20 ст.

Наприкінці 18 ст., коли почався процес національного відродження, українська етнолінгвістична територія, тобто ті землі, де жили українці, перебувала в межах двох багатонаціональних імперій: Російської та Австрійської. Духовна культура українського народу кінця 18 — початку 20 ст. розвивалась в умовах постійних утисків Російської та Австрійської імперій. .Сутність відродження виявляється в модернізації нації, її оновленні у системі реалій сучасного життя, поступі загальнолюдської цивілізації.У сучасних наукових дослідженнях з проблем духовної культури під поняттям національне відродження розуміють такий етап у розвитку конкретного етносу, коли останній усвідомлює себе нацією, дійова особа історії і сучасного світу, що має право на вільний розвиток, самовизначення та державну незалежність. На першому етапі національно-культурного відродження як рушійна його сила виступило українське дворянство козацького походження на Лівобережжі та польсько-українського шляхетства на Правобережжі. Незважаючи на прийняття українським дворянством російської або польської шляхетсько-політичної ідеології, в його надрах продовжував жевріти український територіальний патріотизм. Найвиразніше ці ідеї прозвучали в книзі Історія Русів, яку видатний історик Олександр Оглоблін назвав вічною книгою незалежності українського народу. Головним девізом цього періоду національного відродження було гасло: повернутися до козаччини.На другому, народницькому, етапі національно-культурного відродження провідною його силою виступила демократично налаштована інтелігенція України, з-поміж якої вирізняється Т.Шевченко. Його творчість наскрізь пронизана національною ідеєю, палкою любовю до України та її народу. Головним гаслом цього періоду національного відродження став заклик повернутися лицем до народу.На третьому, модерністському етапі ґенези український національно-культурний рух проник від інтелігенції у середовище народних масс і тривав аж до Першої світової війни, яка в історії модерногоукраїнства відкрила нову історичну епоху — національно-визвольних змагань за незалежну Українську державу. Саме у той час формувалися політичні партії. Вони очолили національне відродження, стали провідниками української національної ідеї, а в програмних документах чітко формулювали кінцеву мету національно-визвольного руху — проголошення незалежної Української держави.Внутрішня сутність національно-культурного відродження в Україні на різних етапах його еволюції визначалася змістом української національної ідеї, сформульованої представниками національної еліти, що вийшла із середовища українського дворянства, письменників, діячів науки і культури, суспільно-політичних діячів України. У ній відображені віковічні прагнення українського народу до свободи, національної незалежності, державного суверенітету.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Перспективи розвитку української культури у ХХІ ст.	\|	Розвиток культури в добу Української революції 1917-1923 рр..

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.004 сек.