• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

Внутрішні відмінності Українського Полісся

Волинське Полісся. Ця природна область знаходиться між річками Західний Буг на заході та Случ на сході. До складу Волинського Полісся входить більша частина Волинської та північно-західна частина Рівненської області. Східна межа проходить по відслоненнях кристалічних порід Українського кристалічного щита поблизу міст Корець, Соснове, Кльосів.

Основними фізико-географічними особливостями Волинського Полісся, які відрізняють його від інших поліських областей, є наявність крейдових порід, що залягають під четвертинними відкладами, значний розвиток льодовикових форм рельєфу (Волинське моренне пасмо), наявність карсту (озерні улоговини, лійки), широкий розвиток долинних ландшафтів, більш теплий і вологий клімат, ніж в інших поліських фізико-географічних областях, значна поширеність боліт і заболочених земель, більша лісистість, яка досягає 45 % всієї площі області.

У територіальному розподілі ландшафтів спостерігається певна закономірність. На півночі області, у верхів'ї Прип'яті та на її притоках, поширені молоді природно-територіальні комплекси – заплавні лучно-болотні ландшафти. Тут переважають лучні урочища з різнотравно-злаковим травостоєм. Значні площі зайняті болотами і заболоченими землями, особливо на заплавах низького рівня. Часто зустрічаються стариці, озера, протоки та густа мережа решток меандр. На прируслових урочищах поширені піски, зайняті чагарниками, а центральні частини заплав покриті луками, які використовують під сінокоси.

Наступний ландшафтний рівень утворюють місцевості надзаплавних терас і давніх долин. На Прип'яті та її великих притоках є дві надзаплавні тераси. Тут значну роль відіграють борові місцевості з дерново-слабопідзолистими ґрунтами, зайняті сухими боровими лісами з піщаними-валами, пасмами та розвіюваними пісками. Ще більші площі в цьому ландшафтному рівні займають місцевості слабодренованих надзаплавних терас зі слабопідзолистими супіщаними і дерново-ґлейовими ґрунтами. Вони зайняті орними землями, луками, вільхово-осиковими лісами і болотами.

Більш високий ландшафтний рівень пов'язаний з моренно-зандровими рівнинами переважно з дерново-середньопідзолистими ґрунтами, зайнятими суборами, сугрудками та сільськогосподарськими угіддями (зернові культури, картопля, льон).

У середній частині Волинського Полісся простягаються ландшафтні місцевості, пов'язані з Волинським моренним пасмом. Тут поширені моренні горби, вали, складені піщаними і супіщаними відкладами з гранітним, кварцитовими і кремнієвими валунами, та міжпасмові зниження і долини. У лісах переважають сосна і дуб, зустрічається ялина. Міжпасмові зниження зайняті заболоченими землями.

На півдні Волинського Полісся, особливо на межиріччях Західний Буг-Турія-Стохід-Стир, переважають ландшафтні місцевості денудаційних хвилястих рівнин з дерново-карбонатними ґрунтами на крейдових відкладах та дерново-середньопідзолистими ґрунтами, які широко використовують для вирощування зернових та городніх культур і навіть цукрових буряків. Невеликими масивами тут збереглися дубово-грабові та дубово-соснові ліси. Близько до поверхні залягають крейдові відклади, їх тріщинуватість і значна кількість опадів сприяли розвиткові карстових процесів, зокрема карстових озер, лійок, карстових «джерел-вікон».

Із природних багатств Волинського Полісся найважливіші земельні, водні, лісові, мінерально-сировинні й рекреаційні ресурси. Загальна площа лісів Волинського Полісся перевищує 2300 тис. га. На бори припадає близько 23 %, субори – 47, сугрудки – понад 21, груди – 3 %. Із корисних копалин використовується мінеральна сировина для будівельних матеріалів – мергель, крейда, глини, піски й, особливо, базальти (Рівненська область), а з горючих – торф.

Житомирське Полісся. Це область зони мішаних лісів, яка займає більшу частину Житомирської і східну частину Рівненської адміністративних областей. Західна межа Житомирського Полісся проходить поблизу населених пунктів Клесів, Соснове, Корець, Шепетівка, а східна – поблизу Народичів, Малина, Радомишля, Корнина. Ці межі пов'язані з виходами на денну поверхню порід Українського докембрійського щита, який, головним чином, зумовив виокремлення Житомирського Полісся. Особливість його природного середовища виявляється в більш високому гіпсометричному положенні (180-200 м), будові й глибині розчленування рельєфу, гідрологічних і гідрогеологічних особливостях, меншій заболоченості й залісеності порівняно з іншими поліськими областями, своєрідності корисних копалин, пов'язаних з кристалічним щитом. Помітний вплив на сучасні ландрафти мають палеогеографічні умови території в антропогені. Західна, більш висока частина Житомирського Полісся, не покривалася льодовиком і морени тут немає. На схід від лінії, що проходить поблизу населених пунктів Словечно, Старі Веледники, Лугини, Кривотин, Житомир, Івниця знаходиться моренна частина області, де зустрічаються льодовикові форми рельєфу (моренні горби, ками, ози), переважають супіщані дерново-середньопідзолисті ґрунти та сосново-дубові ліси.

Річкові долини Житомирського Полісся глибоко врізані в докембрійські породи і на окремих ділянках мають характер долин прориву. Так р. Тетерів біля Денишів, Житомира і Коростишева має вузьку долину зі стрімкими скелястими схилами висотою до 25-30 м. Подібні ділянки долини має Уж у Коростені, Случ біля Новограда-Волинського, Уборть в Олевську, Ірша у Володарську-Волинському, Кам'янка біля Житомира. На лесових «островах» у районі Словечансько-Овруцького кряжа, поблизу Новограда- Волинського, Городниці, Коростишева розвинуті ерозійні форми рельєфу.

Клімат Житомирського Полісся за своїми особливостями займає проміжне положення між більш вологим і теплим кліматом Волинського Полісся і більш континентальним кліматом східних областей.

Річки Житомирського Полісся відрізняються від інших поліських річок швидкою течією, а на окремих ділянках – перекатами і порогами, вищим підйомом води під час повені. Рослинний покрив тут зберігся менше, розораність території змінюється від 15-30 % у північно-західній частині до 50 % у східній і центральній. З усіх поліських областей Житомирське Полісся найменш заболочене. Загальна площа боліт становить лише 2,9 % території. Великі болотні масиви поширені лише на північному заході й півночі області.

Ландшафтна структура Житомирського Полісся досить строката. і складається з таких ландшафтних місцевостей:

ü рівнинно-зандрові на кристалічній основі з переважанням дерново-слабопідзолистих ґрунтів під лісами борового і суборового типів;

ü рівнинно-зандрові та долинно-зандрові заболочені місцевості з дерново-слабопідзолистими глеюватими і болотними ґрунтами на докембрійських кристалічних, крейдових і палеогенових осадочних породах під лісами борового типу;

ü моренно-зандрові та моренно-горбисті з дерново-слабопідзолистими і дерново-середньопідзолистими ґрунтами;

ü денудаційні хвилясто-рівнинні на кристалічних породах з дерново-слабопідзолистими щебенюватими ґрунтами.

У Житомирському Поліссі, на відміну від Волинського, поширені ландшафтні місцевості лесових островів із сірими лісовими ґрунтами, збезлісені й зайняті переважно сільськогосподарськими угіддями. На них розвинені яри і балки, відбуваються інтенсивні ерозійні процеси.

Ландшафти Житомирського Полісся зазнали значних змін внаслідок антропогенної діяльності – вирубування лісів, меліорації, розорювання, а особливо у зв'язку з добуванням корисних копалин – гранітів, лабрадоритів, пегматитів, кварцитів, п'єзокварцу, розсипних родовищ ільменіту, бурого вугілля, гравію та ін.

Київське Полісся. Ця природна область розташована між Житомирським і Чернігівським Поліссям. Західна межа проходить по виходах на денну поверхню докембрійських кристалічних порід, характерних для Житомирського Полісся. Її проводять на схід від населених пунктів Народичі, Малин, Радомишль, Холодків. Східна межа проходить по Дніпру.

У геоструктурному відношенні Київське Полісся займає північно-східний схил Українського кристалічного щита до Дніпровсько-Донецької западини. Кристалічний фундамент поступово знижується до долини Дніпра, де знаходиться на глибині 300-400 м. На ньому залягають морські осадочні відклади юри, крейди і палеогену, а також континентальні утворення неогену й антропогену. Вище місцевого базису ерозії зустрічаються відклади палеогену, неогену й антропогену, які беруть безпосередню участь у ландшафтах. Особливо значна роль належить антропогеновим відкладам, які в основному представлені льодовиковими, водно-льодовиковими, алювіальними, озерними та еоловими утвореннями. Загальна потужність їх у середньому дорівнює 15-20 м. Поверхня Київського Полісся – це акумулятивна низовина з панівними абсолютними висотами 120-170 м і глибиною розчленування широкими річковими долинами – 25-50 м. Головні з рік – Дніпро, Прип'ять, Уж, Тетерів, Здвиж.

Кліматичні умови області мають типові поліські риси. Зокрема, більша частина радіаційного тепла (до 60-70 %) витрачається на випаровування, чітко виявляється сезонність кліматичних процесів і явищ. Зима в Київському Поліссі м'яка і триває з кінця листопада до березня. Середні температури січня змінюються від -6,4 °С (Чорнобиль) до -5,9 °С (Київ), а мінімальні доходять до -37 °С. Взимку часто бувають відлиги. Сніговий покрив утримується до 100 днів, із середньою висотою 25-30 см. Весна триває 2-2,5 місяці. Літо триває з кінця травня до початку вересня. Середньомісячна температура в липні дорівнює +18...+19,5 °С, а максимальна — +37...+39 °С. Влітку випадає близько 40 % річної кількості опадів, яка становить 530-570 мм. Осінь триває із середини вересня до третьої декади листопада. Для неї характерні облогові дощі та тумани.

Внутрішні води Київського Полісся складаються з густої гідрографічної мережі рік, Київського водосховища, озер, боліт, ґрунтових і підземних вод.

Основними типами ґрунтів є різні види дерново-підзолистих, що є панівними, торф'яно-болотні та сірі лісові на лесових островах. Серед природної рослинності головну роль відіграють соснові, грабово-дубово-соснові, вільхові ліси, чагарники, лучна та болотна рослинність. Ліси і чагарники займають близько 50 %, луки – 2,2, болота і заболочені землі – 3,2 % території. Розораність сягає 36,8%.

Внаслідок Чорнобильської катастрофи 1986 р. значні площі сільськогосподарських угідь, лісових масивів, водних об'єктів Київського Полісся виведено з господарського використання у зв'язку із забрудненням радіоактивними елементами (в основному стронцієм та цезієм).

У ландшафтній структурі Київського Полісся найбільші площі займають:

ü моренно-зандрові слабохвилясті низовинні рівнини з дерново-середньопідзолистими ґрунтами, покриті боровими і суборовими лісами;

ü моренно-горбисті рівнини з дерново-середньопідзолистими ґрунтами із суборовими і сугрудковими лісами, зандровї низовинні рівнини з дерново-слабопідзолистими ґрунтами і боровими лісами;

ü надзаплавно-терасові низовини з дерново-слабопідзолистими ґрунтами і лісами переважно борового типу;

ü заплавні лучно-болотні низовинні зі слабопідзолистими і болотними ґрунтами;

ü лесові еродовані «острови» із сірими лісовими ґрунтами.

Чернігівське Полісся. Це фізико-географічна область зони мішаних лісів, яка простягається від Дніпра на заході до її східної межі, що проходить поблизу гирла р. Ревна (басейн р. Снов), на захід від смт. Холми і Понорниця, с. Оболоння, на схід від смт. Короп та на захід від м. Кролевець. Область розташована в межах Дніпровсько-Донецької западини, що значною мірою зумовило її фізико-географічні особливості. Кристалічний фундамент опускається на глибину кілька тисяч метрів і перекритий палеозойськими, мезозойськими та кайнозойськими відкладами. Вище місцевих базисів ерозії залягають палеогенові, неогенові та антропогенні відклади. Останні найчастіше представлені льодовиковими (морена), водно-льодовиковими, алювіальними, озерними, еоловими та лесоподібними відкладами. За характером рельєфу Чернігівське Полісся – акумулятивна низовина зі значними площами сучасних і давніх річкових долин.

Клімат Чернігівського Полісся можна схарактеризувати як помірно континентальний, зі значним зволоженням протягом року, великою відносною вологістю та слабкими вітрами. Порівняно із західними областями Чернігівське Полісся вирізняється більшою амплітудою річних температур, нижчими зимовими температурами, більшою тривалістю періоду зі сніговим покривом. Середня річна сума опадів – 500-610 мм.

Річкова мережа області густа. Річки характеризуються незначним падінням, спокійною течією і меандруванням.

У долинах Дніпра, Десни, Снову, Сейму багато заплавних озер. Заболоченість Чернігівського Полісся досить велика. Площа торф'яних боліт становить понад 4,5 % всієї території. Майже всі болота належать до низовинного типу. Перехідні й верхові болота трапляються дуже рідко. Найбільшими болотами є Замглай (8334 га), Остерське (10 558 га), Сновське (9400 га), Смолянка (4288 га), Видра (2458 га), Паристе (2340 га).

Більшість боліт меліоровано і перетворено на сільськогосподарські угіддя. У ґрунтовому покриві переважають дерново-підзолисті ґрунти, значні площі зайняті болотними та сірими лісовими ґрунтами; останні найбільш родючі. Особливістю природних умов Чернігівського Полісся є поширені місцями засолені ґрунти (лучні содові солончаки й солонці). Ці ґрунти приурочені до лесових «островів» на терасах з близьким до поверхні рівнем ґрунтових вод. У долинах Десни і Остра розвинулись лучні солонцюваті й осолоділі ґрунти.

Лісистість Чернігівського Полісся найменша порівняно з іншими поліськими областями і становить 15-18 %. Основні площі зайняті сосновими та дубово-сосновими лісами. Менш поширені липа, клен, в'яз. В області проходить східна межа суцільного поширення граба. Найбільші лісові масиви збереглися у межиріччі Дніпра-Десни, на лівобережній терасі Замглая, на межиріччі Снова-Десни. Великі площі займають заплавні й суходільні луки, які є значною кормовою базою. Болотні масиви вкриті такими вологолюбами, як різні осоки, очерет, рогозів, ситник.

Своєрідність ландшафтної структури області полягає в тому, що поліські місцевості займають 63 % всієї території, а понад 18 % місцевості має лісостепові риси. Велика частка долинних ландшафтів. Моренно-зандрові низовини з різними дерново-підзолистими ґрунтами в комплексі з глеюватими і болотними значно розвинуті на півночі та північному сході. Зандрові низовини характеризуються переважанням піщаних і супіщаних дерново-середньопідзолистих ґрунтів у поєднанні і заболоченими.

На Чернігівському Поліссі порівняно широко розвинені надзаплавно-терасові місцевості з дерново-середньопідзолистими ґрунтами. Вони широкими смугами простягаються вздовж рік Дніпра, Десни, Снова, Сейму.

Своєрідними ландшафтами характеризуються прохідні піщано-болотні долини. Дно долини зайнято низинними болотами з торфовищами. Піщані лучно-болотні місцевості прохідних долин поширені також у північно-східній частині Чернігівського Полісся на межі з Новгород-Сіверським Поліссям, у межиріччі Снову-Десна.

Лучно-болотні місцевості сучасних заплав займають значні площі в долині Дніпра, Десни, Снова, Убеді, Мени, Остра та їх приток. На поверхні заплав багато озер, стариць, проток, замкнутих знижень.

Однією з характерних рис Чернігівського Полісся є наявність досить великих лесових «островів» на вододілах і терасах. На них панують лісостепові ландшафти із сірими лісовими ґрунтами, які майже повністю використовуються під сільськогосподарські угіддя. На лесових «островах» розвивається яружна ерозія.

Новгород-Сіверське Полісся. Ця природна область займає східну частину Українського Полісся й охоплює північно-східну частину Чернігівської області та північно- західну частину Сумської області.

Ландшафти Новгород-Сіверського Полісся мають перехідний характер від поліських (79,2 %) до північнолісостепових (близько 15 %).

За природними умовами Новгород-Сіверське Полісся значно відрізняється від Чернігівського своєрідним геоструктурним положенням, має іншу геологічну будову, яка позначається на рельєфі, гідрологічних умовах, процесах ґрунтоутворення.

Новгород-Сіверське Полісся розташоване на південно-західному схилі Воронезького кристалічного масиву. Глибина фундаменту коливається від 100 (басейн р. Знобівка) до 400-900 м (Новгород- Сіверський – 384 м, Холми, Короп). Фундамент перекритий малопотужними осадковими відкладами верхнього палеозою і мезокайнозою, що залягають моноклінально. Особливо характерні для області породи крейдового віку, представлені мергелем і крейдою. Вони високо підняті над місцевим базисом ерозії, часто відслонюються по річкових долинах і в багатьох місцях на крейді збереглися палеогенові відклади, які мають незначну потужність. Найчастіше крейдові відклади перекриваються невеликою товщею антропогенових які представлені мореною, водно-льодовиковими, алювіальними відкладами та лесоподібними суглинками.

Частина Новгород-Сіверського Полісся за характером рельєфу – еродована височина. Річкові долини тут глибоко врізуються в корінні породи. На схилах долин розвинуті яри і балки. На крейдових від. кладах утворилися карстові форми рельєфу- лійки і провали. Як і в інших фізико-географічних областях, процеси глибинної водної ерозії розвиваються на лесових «островах» і частково на прирічко­вих місцевостях моренно-зандрових рівнин. Особливо активно ерозійна діяльність виявляється на правобережжі Десни та відрогах Середньоруської височини.

Клімат Новгород-Сіверського Полісся відрізняється від інших поліських областей найбільшою континентальністю. Середня температура січня знижується до -8 °С, період зі сталим сніговим покривом тут найдовший – до 110-115 днів. Внаслідок виходів тріщинних вод з крейдових горизонтів модулі стоку зростають до 4-4,5 л/с-км².

Відмітною рисою цієї області є поширеність ерозійних процесів. Еродовані лесові рівнини зі змитими ґрунтами, ярами і балками поширені на правобережжях річок Снов, Білоус, Убедь, Десна. Якщо рівень місцевого базису ерозії в Чернігівському Поліссі має показники 45-55 м, то на Новгород-Сіверщині (правобережжя Десни) він змінюється від 50-70 до 85 м. Завдяки цьому тут густота яружно-балкової мережі сягає 1-1,2 км/км², що більше, ніж в інших поліських областях. Найбільшої інтенсивності ерозійні процеси досягають у період сніготанення і злив. Інтенсивне змивання збіднює ґрунти на гумус і рухливі поживні речовини, зменшує водотривкість структури і зв'язність.

У межах моренно-зандрових рівнин ерозія виявляється значно менше. На розораних схилах тут спостерігаються площинне змивання (іноді зустрічаються дерново-підзолисті ґрунти, в яких змито не тільки гумусовий горизонт (15-25 см), а й весь ґрунтовий профіль).

У формуванні ґрунтів помітну роль відіграють корінні породи, зокрема мергельно-крейдові верхньої крейди. Вони збагачують ґрунти поживними речовинами, зменшують кислотність дерново-підзолистих ґрунтів. На лесоподібних відкладах сформувалися сірі лісові ґрунти та опідзолені чорноземи. Частка болотних і торфово-болотних ґрунтів незначна. Ліси і чагарники займають близько 33 % території. Переважають субори і сугрудки. На сільськогосподарські угіддя припадає понад 46 % площі.

У ландшафтній структурі області переважають моренно-зандрові місцевості з дерново-слабо- і середньопідзолистими ґрунтами під суборами і борами. Алювіально-зандрові місцевості на крейдовій основі зі значною залісеністю характерні для північної і північно-східної частини. Тут розвинені карстові явища. Значні площі займають місцевості лесових еродованих рівнин із сірими лісовими ґрунтами. Вони поширені в центральній та південній частинах і на правобережжі Десни. Яружно-балкові ландшафтні місцевості розвинені не тільки на лесових «островах», а й на підвищених ділянках крейдових порід. Тут поширені яри, балки, лощини, делювіальні схили зі змитими ґрунтами. На заплавах поширені мокрі й сухі луки, болота, озера-стариці, лісові й чагарникові ділянки.

Істотних змін зазнали ландшафти територій, де розробляються родовища крейди, пісків, що використовуються як сировина для будівельних матеріалів.

Переглядів: 2182