• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

Води, рельєф, склад гірських порід та ґрунти

Український Лісостеп багатий на поверхневі та підземні води. Як компонент ландшафту води відіграють важливу роль у фізико-географічному середовищі і мають велике народногосподарське значення. Вони складаються з рік, озер, боліт та підземних вод. Режим вод залежить від фізико-географічних особливостей території і в певній мірі від рівня розвитку продуктивних сил суспільства. Будівництво гідроелектростанцій, створення ставів на ріках і струмках, добування підземних вод з глибоких свердловин та інші господарські заходи змінюють характер поверхневого і підземного стоку [30].

Ріки Українського Лісостепу належать до басейнів Дніпра, Сіверського Дінця, Дністра, Південного Бугу та Західного Бугу. Понад півтори тисячі річок дренують територію Українського Лісостепу. Близько половини з них цілком течуть на території описуваної зони. Решта або перетинають Лісостеп транзитом, як, наприклад, Дніпро, Дністер, Сіверський Донець, або лише частково течуть на його території.

Середня густота річкової сітки у лісостеповій зоні України приблизно 0,19 км/км². Густота річкової сітки зменшується із заходу на схід. На .Правобережжі вона досягає 0,20 км/км², а на схід від Дніпра – всього 0,18 км/км². У межах басейнів найбільших рік середня густота річкової сітки розподіляється так: у басейні Дністра – 0,24 км/км², Південного Бугу – 0,14 км/км², Дніпра (від впадіння Десни до гирла) – 0,13 км/км², Сіверського Дінця – 0,15 км/км².

Найбільшими річками Українського Лісостепу, що мають довжину понад 500 км, є Дніпро, Дністер, Сіверський Донець, Прут, Південний Буг, Псел. Всі вони пролягають в межах зони середньою течією. Горинь та Інгулець дренують Лісостеп своїми верхів'ями.

Багато річок у зоні Українського Лісостепу мають довжину понад 100 км і цілком або майже цілком протікають у межах зони.

Велика кількість річок лісостепової зони України має довжину понад 10 км. Крім того, Лісостеп у зв'язку з частим розчленуванням підвищених плато має безліч дрібних потоків, часто безіменних, які утворюються з джерел у місцях розчленування ярами й балками схилів долин великих рік.

Серед грунтово-рослишшх зон України Лісостеп має найскладнішу річкову сітку. За своїми гідрографічними особливостями (ширина і характер долин, похил, швидкість течій, будова русла, живлення, режим стоку та ін.) річки Українського Лісостепу дуже різноманітні. Районування території України за спільністю умов формування річного стоку і підземного живлення показує, що найбільш строкатим є Лісостеп. З одинадцяти районів, виділених на території нашої держави за спільністю умов формування річного стоку, в зоні Лісостепу розташовано сім [36].

Річки мають дощове, снігове і підземне живлення. Участь весняного, дощового і підземного живлення визначається комплексом фізико-географічних умов території. Для снігового живлення насамперед має значення товщина снігового покриву, інтенсивність танення снігу навесні, затримання талих вод на шляхах попереднього стоку та ряд інших особливостей. Частка підземного стоку знаходиться у прямій залежності від глибини урізу русла річки. Чим більше водоносних горизонтів вона прорізує, тим більша частка підземного стоку.

Згідно з даними про річний стік на території України, частка підземного стоку лісостепових річок в середньому коливається в межах від 5 до 50% їх річного стоку.

На Волино-Подільській височині, де річки прорізують до шести водоносних горизонтів, частка підземного стоку становить: для річок з площею басейну 100-200 км² – 5-15%; 500-1000 км² – 25-35%; 2000 км² і більше – 35-45%.

Територія Центрального Українського Лісостепу має менший підземний стік.

На Придніпровській низовині частка підземного стоку в річках з площею басейну понад 1000 км² не перевищує 10%. Низький відсоток підземного стоку тут пояснюється тим, що водоносні горизонти Дніпровсько-Донецької западини значно заглиблені і їх мало прорізують навіть великі ріки [2].

Зважаючи на велике значення підземного живлення в характері річного і мінімального стоку, територію України прийнято поділяти на ряд гідрогеологічних областей. У зоні Українського Лісостепу підземний стік річок зв'язаний з різноманітними водоносними горизонтами. Західний Лісостеп (Опілля, Розточчя і Волинське плато) розташований в області поширення потужних водоносних горизонтів у крейдяних відкладах. Тут знаходяться верхів'я басейнів Західного Бугу, Стирі, Горині, Золотої Липи. Подільські притоки Дністра, Південної Случі, Південного Бугу зв'язані своїм підземним стоком з водоносними горизонтами в до­кембрійських, кембрійських, силурійських, девонських, юрських, крейдових, третинних і четвертинних відкладах. На території Придніпровської височини підземне живлення річок Лісостепу відбувається за рахунок водоносних горизонтів у кристалічних породах і продуктах руйнування кристалічного щита. Сюди належать ліві притоки Південного Бугу, праві притоки Дніпра та верхні частини басейнів Інгулу та Інгульця.

Річки Лівобережного Лісостепу протікають в області поширення водоносних горизонтів у крейдових, палеогенових і четвертинних відкладах Дніпровсько-Донецької западини.

Водний режим річок Українського Лісостепу залежить від геолого-морфологічиих і кліматичних умов території. Річний хід рівня води волиио-подільських рік характеризується періодичними змінами паводків і межені. Особливо яскраво ці коливання виражені на Дністрі і його меридіональних подільських притоках Золотій Липі, Стрипі, Коропці, Сіреті, Нічлаві, Збручі, Смотричі, Жванчику, Лядові, Мурафі та ін. Крім весняних повеней, зв'язаних з таненням снігу, рівень води в річках по кілька разів на рік піднімається після дощів. Такі коливання обумовлені інтенсивним поверхневим стоком внаслідок глибокого розчленування території.

Достатнє атмосферне зволоження Волино-Поділля, а також велика частка підземного стоку сприяють підтриманню задовільного рівня води в річках в усі пори року, і тому пересихання малих річок під час літньої межені тут не поширене. У зв'язку з несталістю снігового покриву і частими дощами взимку створюються своєрідні умови зимового живлення рік за рахунок поверхневого стоку. Таким чином, період, коли живлення відбувається виключно за рахунок підземних вод, буває порівняно дуже короткий.

На території Придніпровської височини найзначнішими притоками Південного Бугу є Десна, Соб з Кубличем і Синицею, Синюха з Гнилим і Гірським Тікичами, Ятраиню, Шполкою, Великою Виссю, Сухим і Чорним Ташликами. З правих приток Дніпра тут течуть Ірпінь, Стугна;

Красна, Рось з Кам'янкою і Росавою, Вільшанка, Тясьмин. Рівень води в цих річках також різко коливається протягом року. Проте ці коливання виражені тільки в теплу пору року. В зимовий період тут більш сталий льодовий покрив, порівнюючи з Поділлям, і тому зимові коливання рівня води виражені слабо [11].

Лівобережний Лісостеп дренують ліві притоки Дніпра та верхні притоки Сіверського Дінця. Серед них найбільші: Трубіж, Супій, Сула з Роменом, Терном, Удаєм, Сліпородом і Оржицею, Псьол з Хоролом і Голтвою, Ворскла з Боромлею, Ворсклицею, Мерлею і Коломаком та Орель.

Сіверський Донець у межах Лісостепу приймає Уди, Лопань, Харків, Вовчу і Великий Бурлук. Для цих річок особливо велику роль має снігове живлення. Тому навесні рівень води в них високий. Улітку і восени настає межень. У цей час багато річок пересихає цілком і наповнюється водою тільки після дощів. З настанням осінніх дощів, а також у зв'язку із зменшенням випаровування рівень води в річках помітно піднімається, і до початку льодоставу встановлюється їх зимовий рівень. Після встановлення льодоставу протягом 3-3,5 місяця живлення річок відбувається виключно за рахунок підземних вод.

Замерзають і скресають річки Українського Лісостепу в різні строки. Середні дати замерзання подільських приток Дністра і верхніх приток Пруту припадають на кінець грудня – початок січня. При цьому льодостав на них, як правило, непостійний. По кілька разів протягом січня, лютого і березня він то сходить, то знову встановлюється. В окремі зими льодостав буває більш сталий, але також нерідкі роки, коли на подільському відрізку Дністер не має сталого льодового покриву, крига весь час прохідна.

Річки лісостепового Правобережжя і Волинського плато замерзають вкінці грудня. Їх льодовий покрив більш сталий у порівнянні з подільськими річками, але в окремі зими відхилення від середніх дат бувають дуже значні. Річки можуть замерзнути в середині листопада або пізніше на цілий місяць.

На Лівобережжі України замерзання річок у зоні Лісостепу припадає на другу декаду грудня.

Скресання на подільських річках починається в першій декаді березня, на Волині і в правобережному Придніпров'ї – у другій декаді березня, а на Лівобережжі – у кінці другої і на початку третьої декади березня.

Використання річок у народному господарстві всебічне, але залежно від фізико-географічних умов території окремі форми набувають особливої важливості. Тому річки прийнято розподіляти за основними видами їх використання. На території Українського Лісостепу річки використовують як джерела гідроенергії, зрошування, водопостачання [28].

У лісостеповій зоні України зустрічаються долинні й карстові озера. За розмірами найбільш помітними є долинні озера в заплаві Дніпра та його лівих приток. На Поділлі і в правобережному Придніпров'ї долинні озера, хоч і зустрічаються, але вони дрібні. Низинні озера виникли внаслідок переміщення русел рік у межах заплави. Під час весняних повеней їх заповнює вода і площа дзеркала збільшується. Літом вони дуже міліють, деякі пересихають, а у більшості перетворюються на болота. Низинні озера – прісноводні і мають багату іхтіофауну. Такі озера, як Конча і Заспа в заплаві Дніпра, відомі як розплідники цінних порід риби.

Карстові озера зустрічаються у Придністров'ї. Вони утворилися внаслідок вимивання ґрунтовими водами вапняково-крейдяних порід. Проте ці озера помітної ролі в ландшафті Лісостепу не відіграють.

Далеко більша роль в ландшафті Лісостепу України належить ставам. Вони створені на річках та струмках, що беруть початок з джерел. Переважна більшість колгоспних ставів має площу від 20 до 50 га. Є багато ставів, що мають площу дзеркала понад 100 га, а окремі з них нараховують десятки квадратних кілометрів. Так, Яготинський став на р. Супій має площу 10,7 кв. км. До створення Кременчуцького водосховища Яготинський став був одним з найбільших у зоні.

Багато ставів створено в верхів'ях Ікви, Горині, Сірету, Золотої Липи, Збруча та Південного Бугу. Ця частина Лісостепу має найгустішу сітку ставів. На багатьох річках вони гірляндами спадають від верхів'їв до гирла. Найбільші із ставів Поділля, які мають площу понад 100 га, є Бережанський на Золотій Липі, Тернопільський на Сіреті, Плотицький на Стрипі, Передмирський на Горині, Залозецький на Сіреті та ін. Багато ставів на річках Центрального Лісостепу. Особливо виділяється гірляндаставів Гірського Тікичу (п'ять ставів загальною площею 3300 га). По кілька ставів є на Росаві, Росі, Роставиці, Гнилому Тікичі, Сниводі, Тясьмині та інших річках Придніпровської височини. Фізико-географічний стан більшості ставів лісостепової зони незадовільний [11].

Територія багата на підземні води. Характер водообміну у породах, їх залягання і мінералізація тісно пов'язані з геологічною будовою і літологічними особливостями району. Разом із тим на характер формування, залягання і стоку підземних вод великий вплив мають клімат, рельєф і рослинний покрив. У свою чергу підземні води впливають на формування природних компонентів ландшафту і насамперед на режим річок, формування ґрунтово-рослиниого покриву. Помітна їх роль і у скульптурній обробці мікроформ рельєфу (западини на місцях вимивання підземними водами гірських порід, яри і зсуви на схилах річкових долин у місцях виходу підземних вод та ін.).

Підземні води Українського Лісостепу пов'язані з різноманітними комплексами кристалічних і осадових порід. У межах кристалічного щита вони приурочені до зони вивітрювання кристалічних порід, а також частково до його тріщинуватих зон, із якими пов'язані виходи радіоактивних вод. Прісні води характеризуються нестійкістю , хімічного складу на досить близьких віддалях. Високий процент розчину заліза [13].

Водоносні горизонти Волино-Подільського лісостепу приурочені до тріщинуватих мергелів крейдової системи, пісків і літотамнієвих вапняків тортону та пісків сармату, а також до четвертинних галечників і суглинків. Найбагатші за запасами і поширенням води крейдових горизонтів. У більшості ці води напірні. їх напірність особливо збільшується поблизу річкових долин і балок. Внаслідок глибокого розчленування території Волино-Подільського Лісостепу в долинах річок і балках утворилося багато джерел, які виходять з різних водоносних горизонтів і мають неоднакову мінералізацію води.

Підземні води Дніпровсько-Донецької западини в межах Українського Лісостепу, згідно із схемою гідрологічного районування, належать до області з масивними товщами лесу і лесовидних суглинків. Вони відзначаються досить строкатою мінералізацією, але в основному це слабо мінералізовані води. Міжпластові води тут приурочені до найрізноманітніших відкладів, починаючи від девонських і кінчаючи четвертинними. Водоносні горизонти девону зв'язані з вапняково-доломітовими товщами. Ці води використовують мало в зв'язку з їх глибоким заляганням і недостатнім поширенням. У кам'яновугільних відкладах зустрічаються прісні і солонуваті води. Рівень залягання підґрунтових вод карбону коливається від глибин понад 100 м до кількох метрів, а місцями вони фонтанують. Води юрських відкладів на території западини дуже поширені, але їх використовують головним чином там, де вони залягають порівняно неглибоко.

Народногосподарське значення підземних вод у зоні Українського Лісостепу надзвичайно велике. Як уже було показано, вони відіграють вирішальну роль у живленні рік, особливо в зимовий період. Багато ставів створено на струмках, які беруть початок із джерел. Водопостачання населених пунктів іде майже виключно за рахунок підземних вод [12].

На закінчення спід зазначити, що болота також зосереджують певну кількість води. Проте, на відміну від Полісся, де питома вага заболочених земель досягає 10% і більше відсотків, у Лісостепу кількість заболочених земель становить лише 1-5%. Повільність течії річок сприяє сильному заболоченню їх заплав. Найбільш поширені низинні болота. Так, площа останніх у басейні Трубежа перевищує 12% загальної площі, що її займає річка разом з притоками. У басейнах Оржиці, Удаю та інших річок Придніпровської низовини болота займають 7-8% загальної території. Їх найбільше – у заплавах рік Супою, Удаю, Сули, Псла та інших лівих приток Дніпра. Живляться болота як річковими, так і підземними водами.

Сповільнений річковий стік негативно позначається на фізико-географічних умовах численних ставів, створених на річках. Випрямленням і поглибленням русел річок, а також очисткою ставів потрібно займатися систематично [35].

Геологічна будова території Українського Лісостепу дає необхідні, уявлення про петрографічний склад і стратиграфію гірських порід як об'єктивну основу, на якій в процесі складного взаємодіяння геотектонічних процесів і екзогенних сил сформувались сучасні природні комплекси.

Основними фрагментами рельєфу Українського Лісостепу виступають річкові долини і міжрічкові плато. Виняток становить тільки Товтроне пасмо Поділля, в якому органогенні споруди піднімаються над рівниною на 40-60 м.

Водпоерозійні і водноакумулятивні процеси, які створили сучасні форми рельєфу, відбувалися в прямій залежності від характеру розвитку тектонічних структур території. Тектонічні закономірності в орографії і річковій сітці Руської рівнини вказують на те, що Волино-Подільська, Придніпровська й Середньо-Руська височини та Придніпровська низовина узгоднюються з розташуванням тектонічних структур території. У цьому легко переконатись, розглядаючи тектонічну й фізико-географічну карти України. Середньо-Руська височина лежить на південно-західному схилі Воронезького кристалічного масиву. Придніпровська низовина розміщена у Дніпровсько-Донецькій западині. Придніпровська височина займає структури Українського кристалічного щита. В основі Волино-Подільської височини лежать різні за віком антиклінальні структури, а низовини Передкарпаття розташовані в зоні крайового прогину. Усі ці низовини й височини мають загальне простягання з північного-заходу на південний схід. У цьому ж напрямі зменшуються абсолютні висоти території. Тільки північна окраїна Правобережного Лісостепу нахилена на північ [35].

При простих на перший погляд основних напрямах стоку орографічний план у деталях надзвичайно складний, в зв'язку з чим і рельєф Українського Лісостепу дуже різноманітний.

У рельєфі Українського Лісостепу з заходу на схід виділяються такі великі геоморфологічні одиниці, як Волино-Подільська й Придніпровська височини на Правобережжі і Придніпровська низовина та Середньо-Руська височина на Лівобережжі.

Серед природних багатств Українського Лісостепу провідне місце належить родючим ґрунтам. Вони представлені чорноземами, сірими лісовими, чорноземно-лучними і частково дерновими ґрунтами.

Материнськими породами, на яких сформувалися ґрунти лісостепової зони України, є лес, лесовидні суглинки, алювіальні відклади, продукти вивітрювання кристалічних порід і частково флювіогляціальні відклади. Ґрунтотворні породи відіграють важливу роль у формуванні, відповідних якостей ґрунту. Від механічного і хімічного складу материнських порід залежать режим їх зволоження, аерація, умови розвитку рослинного покриву та інші агротехнічні якості грунтів.

Ґрунтотворні породи за фрагментами рельсфу розміщуються так. Сучасні алювіальні відклади лежать виключно в заплавах рік. Лес і лесовидні суглинки вкривають міжрічкові плато і річкові тераси. Тверді породи, продукти руйнування яких сприятливі для ґрунтотворення, поширені на крутих схилах річкових долин Поділля, а також у місцях виходу на денну поверхню гранітогнейсів Придніпровської височини.

Найбільш цінною ґрунтотворною породою є лес. Він містить багато карбонатів кальцію, який сприяє коагуляції сполук гумусу, що утворює родючі ґрунти [30].

У географії ґрунтів лісостепової зони України слід підкреслити ряд закономірностей. Сірі лісові ґрунти переважають на Опіллі, Розточчі, Волинському плато і на всьому Подільському Придністров'ї. На північній окраїні Поділля і Придніпровської височини ґрунтовий фон становлять чорноземи. На всій території Лівобережного Лісостепу вони мають абсолютне переважання. Із заходу на схід, у зв'язку з наростанням континентальності клімату, характер чорноземів змінюється. По західній окраїні зони чорнозем виключно опідзолений. На схід від долини р. Стрипи з'являються чорноземи глибокі малогумусні вилуговані. Далі на схід, за Сіретом, починаються чорноземи глибокі малогумусні. На території Придніпровської височини, особливо по південно-східній окраїні Правобережного Лісостепу, переважають чорноземи глибокі середньогумусні вилуговані і чорноземи середньогумусні. На схід від Дніпра глибокі малогумусні чорноземи на південно-східній окраїні зони переходять у звичайні середньогумусні чорноземи. Північна окраїна Лівобережного Лісостепу в межах Сейм-Дніпровської терасової рівнини характеризується переважанням лучних чорноземів [28].

Залежно від ступеня розчленованості території Лісостепу тут ускладнюється мозаїка ґрунтів. Так, дуже розчленовані Поділля і Правобережне Придніпров'я мають надзвичайно строкатий ґрунтовий покрив. На низовинному Лівобережжі однотипні ґрунти поширені на великих площах. Схили Середньо-Руської височини, в зв'язку із збільшенням розчленування, мають складну мозаїку ґрунтового покриву.

У зв'язку з високим ступенем окультурення ландшафту лісостепової зони України ґрунти тут зазнали великих змін. Ці зміни сталися як у напрямі підвищення родючості грунтів, так і в негативному впливі ерозійних процесів на крутих схилах річкових долин, ярів і балок, де ліси були вирубані. Особливо багато еродованих ділянок є на Подільському плато і Придніпровській височині.

Розпочаті в роки Радянської влади планові роботи по залісненню еродованих ділянок Лісостепу позитивно позначились на родючості ґрунтів цих територій і підняли їх господарську цінність [11].

Опідзолені чорноземи складаються із верхнього темно-сірого пилувато-зернистого горизонту. Вони пухкі, що дуже важливо при обробітку, а особливо для нормальної життєдіяльності організмів.

Кількість гумусу у цих ґрунтах коливається від 3,5 до 5%. По північній окраїні зони на легкосуглинкових лесах структура опідзолених чорноземів виражена менше, а вміст гумусу не перевищує 3,5%. У середній і південній частині зони, де механічний склад ґрунту важчий, вміст гумусу збільшується до 5%. Ступінь насичення основами у верхніх горизонтах опідзолених чорноземів досягає 85-90%. При умові помірної кислотності в усіх горизонтах водотривкість структурних агрегатів підвищується. Головна морфологічна ознака – наявність білявої присипки в нижній частині Н. Карбонати вимиті аж у материнську породу, де знаходяться у вигляді журавчиків, часто ґрунт взагалі не закипає у зв’язку з сильною вилугованістю [36].

У долинах річок – дерново-піщані та глинисто-піщані ґрунти. Зустрічаються частково солонцюваті та солончакові. Значне розчленування рельєфу обумовлює високу активність водної ерозії [26].

Лучні ґрунти формуються в гігроморфних умовах річкових заплав, дельт тощо. Основною умовою їх формування є близьке залягання ґрунтових вод (1-3 м). Вони забезпечують постійне помірне зволоження, розвиток лучної рослинності, відновлювані процеси у перезволоженій частині профілю. Лучні ґрунти мають дерновий горизонт і високий вміст гумусу.

Піщані ґрунти сформовані на давньоалювіальних піщаних відкладах поблизу річки Коломак. Він містить багато відмерлих решток коренів і карбонатні новоутворення у вигляді розпливчастих плям. Піщані ґрунти дуже бідні на гумус (0,09–0,7 %), вони мають слабколужну реакцію і низьку ємкість вбирання [1].

Переглядів: 3457