Студопедия
Контакти
 


Тлумачний словник

Реклама: Настойка восковой моли




Рослинність та тваринний світ Лісостепу

Різноманітність фізико-географічних умов лісостепової зони України обумовлює складне чергування лісових і степових рослинних угрупувань. Внаслідок високого ступеню окультурення ландшафту Українського Лісостепу природна рослинність збереглася тут на обмежених площах. Тільки аналіз палеогеографічних даних допомагає встановити співвідношення лісу й степу до початку господарського освоєння території [18].

У рослинному покриві лісостепової зони України лучні степи і остепнені луки збереглися тільки в заповідниках і заказниках. Ліси не тільки зменшилися площами, але й зазнали докорінної реконструкції. Найбільше зберегли свій природний вигляд заплавні луки й болота [15].

Разом з тим на розораних землях людина почала висівати різноманітні сільськогосподарські культури, насаджувати сади, виноградники, створювати дендрологічні парки. У процесі господарського освоєння розораних земель з'явилися нові однолітні і багаторічні культури. Отже, розглядаючи видовий склад флори Лісостепу, слід враховувати, що культурна рослинність переважає тут на всій території [10].

Палеогеографічні умови формування рослинного покриву окремих частин території Українського Лісостепу зв'язані з четвертинним зледенінням.

Правобережний Лісостеп в епоху максимального (дніпровського) зледеніння безпосередньо льодовиком не покривався. Виняток становить лише північна окраїна зони, від верхів'їв р. Ірпеня до Дніпра. Рослинний покрив Правобережного Лісостепу, хоч і відчував охолоджуючий вплив льодовика, але розвивався без порушення природної еволюції.

Формування наземної лісостепової флори Правобережжя починається з верхнього міоцену третинного періоду, коли ця територія звільнилась від середньоміоценового моря. Про дольодовиковий вік лісостепової рослинності Правобережжя свідчать численні релікти третинної флори, які збереглися на Поділлі і на Придніпровській височині. Реліктова рослинність збереглася на нерозораних місцях. Такими територіями є круті схили подільських річок, річок Придніпровської височини, Кременецький кряж і Товтри.



Интернет реклама УБС

Найбільше представників третинної флори збереглося серед трав'янистої рослинності. На схилах долини Дністра і його подільських приток зустрічаються рутвиця, лищиця, жабриця кінська, сеслерія Гейфлера. На Товтровому пасмі реліктами третинної флори є різуха баштова, шеверика подільська, тонконіг подільський. На Кременецькому кряжі та в інших місцях Правобережного Лісостепу зустрічаються маточник австрійський, зніт Лямі і ряд інших. З кущів третинної флори слід назвати брусницю карликову, таволгу польську [35].

Лівобережний Лісостеп у межах Придніпровської низовини вкривав давній льодовик, тому рослинність тут сформувалася в післяльодовиковий період.

Південно-східну частину зони і схили Середньо-Руської височини в епоху материкових зледенінь льодовик не вкривав. Рослинність цих територій має дочетвертиипий вік. Крейдові бори на схилах Середньо-Руської височини та інші релікти вказують на зв'язки сучасної рослинності з далеким минулим.

Розміщення природної рослинності тісно пов'язане з характером природного зволоження, рельєфом, грунтами та господарською діяльністю людини [31].

Ліси Українського Лісостепу в основному широколисті і відзначаються різноманітністю видів дерев і кущів, а також різними формами насаджень. Вони вкривають підвищені ділянки міжрічкових плато, схили річкових долини яри й балки глибоко розчленованих уступів, річкові заплави.

Поряд з широколистими лісами тут також поширені хвойні насадження, які в більшості насадила людина. Хвойні ліси займають піщані дюни борових терас та місця поширення зандрових пісків вздовяг північної межі Лісостепу.

У географію лісів лісостепової зони великі зміни внесло планове соціалістичне господарство. Багато площ, що малопридатні для землеробства, зайняті лісовими культурними насадженнями з листяних і хвойних порід. Разом із тим більшість природних лісових масивів зони зазнала реконструкції, що сприяло підвищенню продуктивності їх щодо приросту деревини.

Ліси Українського Лісостепу представлені дібровами і частково борами [4].

Діброви залежно від умов росту поділяють на ряд типів. Найбільше поширена свіжа діброва. Ліси цього типу займають ділянки міжрічкових плато, пологі тераси, вершини горбів і пасом – загалом, місця з оптимальними умовами посту.

Свіжі бори вкривають ділянки з неглибоким заляганням підґрунтових вод. Дернові слабопідзолисті ґрунти на цих ділянках створюють кращі умови для росту сосни. Трав'янисто-чагарниковий покрив свіяюго бору складається з вересу, чорниці, рокитнику, папороті чоловічої; поширені також зелені мохи.

Освоєння під лісові насадження малопридатних для землеробства територій рік у рік розширює площі лісів зони, які в минулому були по-хижацькому вирубані.

Серед природної рослинності Українського Лісостепу велика роль належить лукам і болотам. Вони, як правило, розташовані в заплавах річок. Ділянки заплав з більш-менш задовільним дренажем використовують у народному господарстві як сіножаті і пасовища. Питома вага сіножатей у загальній земельній площі зони становить 5-10% на Правобережжі і 10-20% на Лівобережжі [31].

Найбільші площі лук і боліт є в заплавах Дніпра, Ворскли, Псла, Сули, Удаю, Хоролу, Трубежа, Супою, Тясьмину, Сейму, Сіверського Дінця. На захід від Дніпра, де річки врізані досить глибоко і здебільшого мають обмежені заплави, площі лук і боліт менші. На Подільському Придністров'ї вони зовсім незначні. На Опіллі й Волинському плато болота й луки займають понад 15% загальної площі цих територій.

Фізико-географічні умови заплав неоднакові в різних їх частинах, у зв'язку з цим і рослинність різна. На підвищених ділянках заплав, де підґрунтові води знаходяться на глибині 1-2 м, поширена лучна рослинність з переважанням різних злаків, зокрема, вівсяниця червона, тонконіг, келерія та ін. Остепнення лук виражене тим більше, чим кращий дренаж території заплави .

Заплави Лісостепу лежать у районах суцільнорозораних міжрічкових плато і надзаплавних терас. Це сприяє інтенсивному виносу водними потоками в заплави величезної кількості родючого мулу, що підвищує родючість лучних грунтів [35].

Знижені ділянки заплав більш заболочені. Для їх рослинності характерні осока, очерет.

Річкові заплави лісостепової зони України мають багату чагарникову і деревну рослинність. На підвищених ділянках ростуть дуби, верби, берези. У прирусловій частині поширені лози, а на заболочених ділянках росте вільха чорна.

Ґрунти заплав малих і середніх річок лісостепового Лівобережжя помітно засолені, що сприяє поширенню степових елементів у травостої. На Правобережжі цей процес виражений слабше.

У межах Українського Лісостепу орні землі займають понад 70% всієї земельної площі зони. Просто кажучи, тут кожний клаптик землі, який придатний для землеробства, здавна розораний. Культурна рослинність зайняла в ландшафті провідне місце.

Лучні степи із типовими (глибокими) чорноземами вкривали більш знижені і слабодреновані ділянки вододілів та надзаплавні тераси долин річок (крім піщаних). Верхні ділянки схилів займають ксерофітні та мезоксерофітні угрупування, тобто рослини, які полюбляють сухість. Із злаків для лучних степів характерні ковила волосиста [Додаток Б. Рис. Б.1.], Іоанна і вузьколиста [Додаток Б. Рис. Б.2.], типчак [Додаток Б. Рис. Б.3.], стоколос безостий, костриця [Додаток Б. Рис. Б.4.], пирій [Додаток Б. Рис. Б.5.], куничник [Додаток Б. Рис. Б.6.], келерія струнка, перлівка трансільванська, тонконіг вузьколистий [14]. Велику роль в утворенні травостою відіграє барвисте, переважно лучне, різнотрав'я – шавлія лучна [Додаток Б. Рис. Б.7.], гадючник [Додаток Б. Рис. Б.8.], конюшина гірська [Додаток Б. Рис. Б.9.], горицвіт [Додаток Б. Рис. Б.10.], анемона лісова [Додаток Б. Рис. Б.11.], королиця звичайна [Додаток Б. Рис. Б.12.], деревій [Додаток Б. Рис. Б.13.], залізняк бульбистий, дзвоники [Додаток Б. Рис. Б.14.], різак звичайний, люцерна румунська, астрагал еспарцетовидний, звіробій звичайний, чаполоч степова, чабрець Маршала, пижмо, конюшина альпійська, суниця земна, деревій, підмаренник російський, комірник звичайний, митник чубатий та ін [14]. Характерною є також осока низька [Додаток Б. Рис. Б.15.]. На найвищих ділянках зосереджені південні ксерофічні види: залізняк колючий, шандра рання, горлянка хінська, роман напівфарбувальний, перлівка трансільванська, перстач, волошка, молочай, цмин, ефедра [25].

У рослинному покриві домінує типчак (овсянниця валійська, Festuca valesiaca), осока низька та польовиця виноградникова (Agrostis vinealis), зі значною домішкою степового різнотрав'я [18]. На місцях інтенсивних збоїв були широко поширені мохи туідіум і тортула (Thuidium abietinum, Tortula ruralis) [34]. Найбільш поширеною є різнотравно-низкоосоково-типчакова асоціація (Festuca valesiaca + Carex humilis + різнотрав'я) [31]. На цьому тлі виділяються спільноти з домінуванням ковили волосистої (Stipa capillata) і перистої (S. pennata). Високе ценотичне значення мали мятлик вузьколистий [Додаток Б. Рис. Б.16.], овсець опущений, тимофіївка степова [Додаток Б. Рис. Б.17.] (Poa angustifolia, Helictotrichon pubescens, Phleum phleoides) [23].

Для вбирання вологи влітку степові рослини мають дуже довгі і розгалужені корені, а мичкувата коренева система злаків утворює густу дернину. Більша частина степових рослин розташовується під землею, тому степ часто називають «лісом навпаки». Тому навіть у посушливі періоди у заказнику можна побачити багато квітучих рослин.

Особливістю Лісостепу є те, що велика кількість рослин належить до Червоної книги України або є регіонально рідкісними.

Астрагал шерстистоквітковий [Додаток В. Рис. В.1.] зустрічається у лісостепових і на півночі степових регіонів серед залишків степової рослинності [33]. Росте на схилах балок і річкових долин, на остепнених лісових галявинах, серед степових кущів, на старих кладовищах, курганах. Завжди зустрічається розсіяно, однорідних популяцій не утворює. Не вимогливий до ґрунту та вологи [6].

Брандушка різноколірна [Додаток В. Рис. В.5.] зустрічається на степових схилах балок, рідше остепнених галявинах у дібровах і на підвищених ділянках річкових заплав. Вид досить часто зустрічається на всьому ареалі, але скорочує чисельність своїх популяцій у межах регіону під впливом антропогенних факторів [32].

Брандушка це багаторічна бульбоцибульна трав'яниста рослина 5-15 см заввишки. Бульбоцибулини із численними чорно-бурими лусками. Листя прикореневі, широколінійні розвиваються одночасно із квітками, сизуваті, внизу із безбарвним піхвою. Квітки зазвичай одиночні, великі (5-6 см у діаметрі), пелюстки вільні. Плід – коробочка, зріла на довгій ніжці. Запилюється комахами, при їх відсутності відбувається самозапилення [6].

Пальчатокорінник травневий (народна назва – мокруха) зазвичай зростає у лісах, на узліссях, серед чагарників, на мохових болотах, вологих луках, лісових галявинах і схилах. Це багаторічна і трав'яниста рослина з 2-4-лопатевими бульбами. Належить до родини Зозулинцеві (Orchidaceae). З 1996 року занесена до Червоної книги України. Використовується у народній медицині; добрий медонос.

Рябчик руський [Додаток В. Рис. В.2.] зазвичай виростає на луках і в чагарниках, на кам'янистих місцях. Стебло висотою 20-50 см, гладке, тонке, голе. Листки 6-9 см завдовжки і 3-5 мм завширшки. Верхні – ниткоподібні, зі спірально закрученими кінцями, коротше нижніх. Цвіте навесні – з квітня по травень [7].

Півники борові [Додаток В. Рис. В.3.] – це багаторічна трав`яниста рослина заввишки 7-20 см. Кореневище товсте, розгалужене, булавовидне потовщене під вузлами. Листки плоскі, мечовидні. Квітки (звичайно по 2, розквітають у різний час) завдовжки 3,5-5,5 см, жовті, внизу із волосками, трубка оцвітини за довжиною майже така, як і зав`язь. Плід – коробочка, загострена з обох кінців. Цвіте у квітні – травні, плодоносить у червні. Розмножується насінням і кореневищами. У Червоній книзі України повідомляється, що півники борові – це ендемічний північно-причорноморський вид. Поширений на Правобережній Україні (вiд Днiпра до Південного Бугу), південій частині Лiвобережного Лiсостепу, Лiвобережний Степ. Росте в борах, соснових насадженнях на рiчкових терасах. Причини зменшення чисельності – порушення екологічних умов у річкових долинах, випасання худоби [21].

Сон чорніючий або сон-трава чорніючи [Додаток В. Рис. В.4.] – багаторічна трав`яниста рослина заввишки 10-40 см. Листки тричі-перисторозсічені, з`являються до цвітіння рослини або одночасно. Квітки (діаметр 2-4 см) одиничні, пониклі, вузькодзвониковидні, темно-фіолетові. Цвіте у квітні-травні. Плодоносить у червні. Розмножується насінням.

Поширені в Україні та за її межами: Лiвобережне Полiсся, рiдше – Правобережне Полiсся; бiльша частина лiсостепової i степової (за винятком Криму) зон. Кількість популяцій зменшується.

Антропогенний вплив на місця зростання (розорювання степів, терасування схилів, випасання худоби, зривання на букети тощо). Необхідно взяти під охорону всі місцезнаходження сону чорніючого [10].

Ковила тирса – сімейство злаків. Багаторічна щільно кущова рослина заввишки до 80-100 см. Поширена в багатьох областях держави на сінокосах і пасовищах. Після цвітіння і особливо дозрівання зернівок ковила тирса стає небезпечною для збору.

Ковила пірчаста – багаторічний щільнокущовий злак висотою 3-100 см. Листя вузькі лінійні, жорсткуваті з характерними пухнасто-пір'ястими довгими остюками, що відходять від загострених плодів – зернівок. Час цвітіння травень-червень.

Росте в степах, по галявинах, кам'янистих схилах. Відвар трави ковили в молоці застосовують при зобі (хвороби щитовидної залози) з одночасним використанням припарок із відвареної трави. У традиційній медицині відвар коріння різних видів ковили вживали при паралічах [33].

Ковила вузьколиста росте в лучних та нагірних степах і на заливних луках. Рослини 40-100 см заввишки. Листові пластинки дуже вузькі (0,3-0,6 мм в діаметрі.), жорсткі; язички листя вегетативних пагонів довжиною до 0,3 мм. Нижні квіткові луски 1,7-2 см довжиною. Цвіте в кінці весни – на початку літа. Вимагає світлих місць, розмножується тільки насінням.

До Червоної книги належать також косарики тонкі, зморшок степовий, костриця валіська, роман напівфарбувальний, чина бульбиста, ломиніс цілолистий, горицвіт весняний, волошка східна, сон чорніючий, чина паннонська, півники карликові, косарики тонкі, шафран сітчастий, гадюча цибулька занедбана, горицвіт волзький, гіацинтик блідий, льон багаторічний, айстра заміщаюча та ін

Такі види як гоніолімон татарський, горицвіт волзький, перлівка трансільванська, карагана кущова, волошка східна зустрічаються в Полтавській області [1].

Тваринний світ становить невід'ємну складову частину географічного ландшафту. Багата й різноманітна природа є дуже сприятливою для розвитку і поширення різноманітних ссавців, птахів, комах, плазунів, риб та численних представників нижчих організмів. Одні з них корисні, і тому їх поширення має народногосподарське значення, інші завдають шкоди, тому з ними потрібно вести рішучу боротьбу.

Протягом багатьох століть господарська діяльність людей, спрямована на роз­ширення сільськогосподарських угідь, звужувала природні стації для багатьох цінних промислових звірів і птахів. Деякі з них зникли повністю, інші збереглися в дуже малих кількостях [11].

У той час як господарська діяльність людей звужувала природні можливості для розвитку великих звірів і птахів, дрібні тварини дуже легко пристосовувались до нових умов життя. Особливо сприятливі умови землеробство створило для землерийних гризунів, дрібних птахів і багатьох комах [11].

Фауна широколистих лісів лісостепової зони багата й різноманітна. Це обумовлено різноманітністю умов існування, широкими можливостями захисту, багатством кормової бази протягом цілого року.

З копитних тварин у лісах Українського Лісостепу збереглися в обмеженій кількості дикі кабани. Живуть вони як у сухих лісах, так і заплавних. Найбільше збереглися кабани на Правобережжі, де більше лісовкритої площі. На території Лівобережного Лісостепу дикі кабани зустрічаються надзвичайно рідко, головним чином по східній окраїні (у Сумській і Харківській областях).

Родина оленевих в Українському Лісостепу представлена козулею європейською, оленем звичайним і лосем. Козулі найбільше поширені в острівних лісах зони. При належній охороні і підгодівлі взимку козулі досить швидко розмножуються.

Крім козулі, з родини оленевих в лісах Західного Поділля зустрічається олень звичайний (європейський, або благородний). На територію Західного Лісостепу вони заходять з Карпат і Передкарпаття.

На Лівобережній Україні оленів європейських розводять у Печенізькому мисливському заказнику Харківської області. Досвід показує, що олені на значній території Українського Лісостепу знаходять оптимальні умови перебування [35].

У недалекому минулому па території Українського Лісостепу водилися лосі. Про це свідчать знахідки їх рогів при розробках торфу. Про його сучасне перебування в Лісостепу є дунге мало свідчень. Одне є безперечним: із збільшенням поголів'я лосів в лісах Полісся вони все-частіше стали з'являтися в зоні Лісостепу. В післявоєнні роки в періодичній пресі були повідомлення про зустріч лосів поблизу північної межі зони.

У лісах лісостепової зони України поширені різноманітні гризуни. Серед них мисливське значення має білка. Вона поширена в усіх типах лісу. У лісах Лісостепу білка зустрічається в невеликій кількості, і полювання на неї має спортивний характер.

Серед деревних гризунів у Лісостепу поширені соні. Взимку вони залягають у сплячку, звідки і походить їх назва. В подільських лісах поширена соня горішкова. Влітку її часто можна зустрінути на кущах ліщини, де вона вишукує горіхи.

Надзвичайно численною в лісах зони є родина мишиних. Для букових лісів характерна підземна полівка. На поля вона виходить тільки на прилеглі до лісу ділянки.

Головним шкідником лісового господарства є полівка рижа лісова. Вона дуже поширена в букових лісах і сильно розмножується в роки, які йдуть за великими врожаями букових горіхів. У роки масового розмноження полівка рижа завдає великої шкоди лісу й суміжним; полям.

У лісах поширена миша жовтогорла. Вона часто мігрує з лісу на поля й завдає немалої шкоди посівам. У лісах живе також миша лісова та інші представники цієї родини.

Серед хутрових звірів лісових масивів Лісостепу велике значення мають представники родини куницевих. Тут насамперед слід відзначити куницю лісову. Вона має цінне хутро і становить важливу статтю в мисливському промислі. Куниця – хижак: вона полює переважно вночі, головним чином на білок, а також на інших дрібних гризунів і птахів [28].

Лісові птахи приносять неоціненну користь сільському й лісовому господарству. Вони знищують шкідливих комах, короїдів, мишиних гризунів та інших шкідників поля і лісу.

У зимовий період пташине населення лісів поповнюється тими видами, які гніздяться далі на північ, а зимувати відкочовують до Лісостепу. Серед них найбільш характерні чижі, чубаті синиці, чечітки та ін [12].

Характеристика природи широколистих лісів зони буде неповною, коли не згадати комах. Серед них найбільш характерними є метелики, бджоли, джмелі. На лісових галявинах зустрічається багато різних перламутрівок, шашешнинь, жовтянок, тополевих стрічкарок та ін.

З нічних метеликів для лісів Лісостепу характерні шовкопряди (дубовий і тутовий), мертві голови, совка. Багато комах є шкідниками сільського і лісового господарства. Щодо цього слід назвати кільчастого шовкопряда, хруща, жука-короїда.

На закінчення характеристики фауни лісів лісостепової зони слід вказати на таких корисних тварин, як деревна жаба «квакша» і зелена живородяща ящірка. Вони знищують велику кількість комах, у тому числі шкідливих, і приносять неоціниму користь лісовому господарству [35]

Майже на всій площі колишніх лучних степів створені сільськогосподарські угіддя. Крім того, під орні землі освоєно території, на яких були вирубані широколисті ліси. Внаслідок багатовікової землеробської культури фауна відкритих ділянок Лісостепу дуже змінився. Частина тварин, які водилися на цілинних ділянках лучних степів, була зовсім винищена, інші змінили спосіб життя і пристосувалися до умов ріллі.

Серед ссавців зустрічаються комахоїдні. За способом життя це дуже різноманітні тварини. Так, їжак живе на поверхні землі, дуже добре до життя під землею пристосувалися кроти. Знищуючи велику кількість шкідливих комах і слимаків, якими комахоїдні тварини живляться, вони приносять велику користь сільському і лісовому господарствам. Однак, крім їжака і крота, інші види комахоїдних мало відомі широким верствам населення тому, що це порівняно дрібні тварини і найбільш активні переважно вночі [13].

Серед сучасних ссавців особлива группа – ряд рукокрилих. Виявлені вухань, вечірниця мала (занесена до Червоної книги України), кажан пізній і двоколірний.

Серед ссавців даного регіону найбільшою кількістю видів представлений ряд гризунів. Проте господарська діяльність людини змушувала пристосовуватись до нових умов навіть тих тварин, які мали добрий захист у норах. Гризуни переносили свої нори на схили ярів, на обочини доріг і в інші місця, які не розорюються. Це в основному дрібні й середніх розмірів тварини. На території зустрічаються мишівка степова, миша (хатня, польова, маленька), сліпак звичайний (занесений до Європейського Червоного списку). Є акліматизований байбак [Додаток Г. Рис. Г.1.].

Усі мишовидні гризуни – шкідники сільського і лісового господарства, але поряд із цим у природному ланцюгу живлення вони є основним кормом для багатьох ссавців і хижих птахів.

Ряд зайцеподібних представлений зайцем-русаком. Він має важливе значення для мисливського господарства як хутрова і м’ясна тварина. Фізико-географічні умови Українського Лісостепу для розмноження зайців дуже сприятливі. Теплі зими з частими відлигами дають можливість вдосталь кормитися їм і взимку, внаслідок чого зайці бувають добре підготовленими до весняного розмноження. Рання і в більшості років тепла весна сприяє високому проценту виживання зайчат.

Водяться зайці на полях, луках і перелісках. Останні вони відвідують, щоб поживитися деревною корою. Найбільше заєць-русак віддає перевагу корі плодових дерев. Враховуючи те, що русаків у лісостеповій зоні України є багато, необхідно постійно дбати про захист молодих колгоспних садів від їх потрав [30].

Великої шкоди полям завдає ховрах плямистий. Свої нори ховрахи влаштовують коло верхньої кромки ярів і балок, що межують з полями, на обочинах доріг, на полях з багаторічними травами. Ховрах поїдає вегетативні частини рослин, насамперед пшениці й жита. Навесні він псує молоде листя цукрових буряків, а літом і восени – зерно злаків.

Численними на полях Лісостепу є представники родини мишиних. Найбільшим серед них щодо розмірів тіла є хом'як звичайний. Він має добре хутро і тому являє певний інтерес у заготівлях. Живиться хом'як зерном і вегетативними частинами різних сільськогосподарських культур, насінням бур'янів та ін. Він поїдає також мишей, полівок, ящірок, жуків та ін. Цей гризун завдає значних потрав посівам.

Найбільш численними шкідниками поля з родини мишиних є сіра полівка, миша хатня, миша-крихітка та ін. Від цих шкідників найбільше терплять злаки.

З тварин, які винищують шкідників поля, в лісостеповій зоні є тхір степовий, лисиця, ласка [Додаток Г. Рис. Г.3., Г.4.]. Незважаючи на те, що тхір степовий завдає певних збитків сільському господарству, він, знищуючи масу гризунів; приносить далеко більше користі, ніж шкоди. Тхір знищує значно більше гризунів, ніж це йому потрібно для прогодування.

Із хижих ссавців зустрічаються лисиця звичайна, ласка. Досить поширеним видом родини вовчих є руда лисиця [Додаток Г. Рис. Г.2.].

Із ряду парнокопитних зустрічаються дикий кабан та козуля.

Найпоширеніші серед плазунів – ящірки. Найбільш відома – ящірка прудка. Самка має коричнево-буре забарвлення, а самець – зелене. Цією ящіркою живляться їжаки, змії, багато видів птахів і ссавців. Має здатність відновлювати втрачений хвіст [16].

Із родини вужових поширений вуж звичайний. Він смирний і неотруйний. Для нього характерна наявність жовтих або білуватих плям по боках голови і темний колір забарвлення.

Отруйним видом є гадюка звичайна. Забарвлення тіла гадюки – від світлого сірого до темного кольору різних відтінків: бурого, коричневого, темно-оранжевого. Характерна особливість – темна зигзагоподібна смуга вздовж хребта від основи голови до кореня хвоста.

Змія мідянка – неотруйна, проте серед населення поширена стійка, але неправильна думка про її надзвичайну отруйність. Це спонукає людей знищувати мідянок при зустрічі. Мідянка занесена до Червоної книги України.

Земноводні представлені рядом безхвостих: ропухою звичайною, жабою ставковою, трав’яною, гостромордою, земляною (часничниця).

Пташиний світ степів змінився у зв’язку з розорюванням. Зникла велика кількість видів.

Багато видів птахів пристосувались до життя поблизу людей. Це – шпак, сіра ворона, галка, ластівка, стриж, мухоловка, горобець, синиці чижі, чечітки.

Серед птахів відкритих просторів Лісостепу переважають горобині. Разом з тим дуже поширені інші види птахів.

Промислове значення мають представники ряду куриних – перепели й сірі куріпки. Сіра куріпка добре пристосовувалась до життя на культурних полях у густонаселених районах Українського Лісостепу, її можна зустріти в різних природних урочищах, на луках, в ярах і балках, порослих кущами.

Перепілки поширені на полях і луках. На зиму вони відлітають на південь. Як і куріпки, перепілки знищують багато комах, а також поїдають зерно й молоді пагони рослин. У Лісостепу перепілки за літо дають два виводки.

Найчисленнішими мешканцями є жайворонки. У лісостеповій зоні України, крім жайворонка польового, поширені малий (короткопалий) жайворонок і посмітюха [15] [Додаток Г. Рис. Г.5.].

Шпаки, галки, польові горобці, ластівки, сороки та інші птахи знаходять собі корм на полях і над полями з ранньої весни до пізньої осені. Вони знищують масу комах, у тому числі і шкідливих.

Численні на полях також і хижі птахи. Серед них у мисливському господарстві вважають беззаперечно шкідливими три види: луня болотного [Додаток Г. Рис. Г.6.], яструба-тетерев'ятника і яструба-перепелятника. Із горобиних до цієї групи відносять сіру ворону, яка розоряє гнізда польових, водоплавних і болотних птахів.

Інші пернаті хижаки Лісостепу, хоч і нападають на інших птахів і звірів, але приносять більше користі, ніж завдають шкоди, бо вони знищують велику кількість шкідників-гризунів та різних комах. До них належать соколи (балабан, підсоколик), боривітри (степовий і звичайний), кібчик, шуліки (чорний і рудий), орлан білохвостий, орел-карлик, канюк, осоїд, змієїд та ін. Всі вони – корисні птахи.

Багато комах, серед їх різноманіття зустрічається кілька видів червонокнижних, а саме: махаон, подалірій, переливниця, адмірал, поліксена, ведмедиця Кайя, ведмедиця Гера, сатир, жовтянка торф’яна, тополева орденська стрічка, лісова голуб’янка [32]. Серед нічних видів переважає тополевий бражник. Є різні види шкідливих метеликів, це: білан капустяний, яблунева плодожерка та ін. Багато видів метеликів, навпаки, корисні: гусінь їх живиться листям бур’янів, а метелики запилюють рослини (павичеве око).

Водяться на території заказника також невибагливі до природних умов жуки: хрущі, гнойовики, бронзівка-оленка, сонечка, бабки.

Велику групу комах представляють перетинчастокрилі – оси, бджоли, джмелі, мурашки та інші. Деякі з них живуть сім’ями, або колоніями, інші – поодиноко.

Подані вище короткі відомості про тварин лучно-степових ландшафтів переконують у тому, що тваринний світ завжди виступає як своєрідний показник природних особливостей ландшафту. Питання влаштування житла звірів, птахів, комах тощо, умови їх живлення, перезимівлі не є випадковими, а випливають з цілого комплексу взаємозв'язків компонентів ландшафту [35].

У зоні Українського Лісостепу комплекси урочищ річкових заплав як своєрідні біотопи займають великі площі і мають надзвичайно різноманітний і кількісно багатий тваринний світ. Фізико-географічні умови заплавних урочищ окремих фізико-географічних провінцій і областей залежать від характеру структури ландшафту.

Ссавці в урочищах заплав представлені численними видами. Серед них багато таких, які мають мисливське значення.

З куницевих у заплавах поширена видра. Видра має дуже цінне хутро і, незважаючи на її обмежене поширення, викликає великий інтерес у мисливців.

Норка європейська в заплавах лісостепу також нечисленна. Вона поїдає гризунів і тому є дуже корисним звіром. Хутро її відзначається прекрасними якостями і високо ціниться.

Мисливська фауна зони поповнилась цінним хутровим звірем – ондатрою. Випущена в Полтавській, Київській, а пізніше в Тернопільській і Львівській областях ондатра знайшла тут сприятливі умови для свого перебування.

Хохуля – цінний хутровий звір, водиться в водоймах, але в зоні Лісостепу нечисленний. Зустрічається хохуля, головним чином, на притоках Дніпра в Київській області і у верхів'ях Сіверського Дінця.

Цінним хутровим звіром є нутрія. Це південна тварина, акліматизована в зоні Лісостепу. Акліматизація її ведеться шляхом вільного і напіввільного розведення (в клітках тримають тільки маток і самців). Досвід напіввільного розведення нутрії підтверджує широкі природні можливості для збільшення цих цінних хутрових звірів, для яких в урочищах річкових заплав є волика кормова база.

На луках і пасовищах у великій кількості селиться миша-полівка, яка літом мігрує на поля, та інші мишині гризуни.

Урочища заплав мають багате і різноманітне пернате населення, в складі якого переважають водоплавні птахи. Переважна більшість водоплавних птахів має мисливське значення. З ряду гусячих або пластинчатодзьобих численними є качки. Серед них найбільш поширені крижень, сіра качка, шилохвіст, свіязь, а також нурці.

Мисливське значення мають: болотна курочка, вальдшнеп, бекас, деркач, чайка звичайна, лисуха, сірий журавель. Всі вони гніздяться по заплавних болотах, де знаходять корм і захист від хижаків [11].

З інших великих птахів у заплавах і на водоймах поширені чайка мала, рижа чапля і лелека. З дрібних горобиних у заплавах поширені очеретянка, або болотна вівсянка, плиска, вівчарик, мухоловка. З голосним свистом над луками й водоймами, де повітря наповнюють численні комахи, носяться зграї чорних стрижів і берегових ластівок.

У заростях очерету по берегах ставів і в урочищах заболочених заплав гніздяться хижі птахи. Найбільш шкідливим хижаком тут є комишевий, або болотний лунь. Цього хижака потрібно винищувати всіма засобами. З інших хижаків водяться лучний лунь і болотна сова.

Річки і штучні водойми мають свій досить багатий тваринний світ. З організмів, які населяють водойми, найбільш поширеними є риби. Склад іхтіофауни річок визначається їх гідрологічними особливостями.

У Дністрі і його подільських притоках серед риб високий процент становить підуст (до 50% у виловах вагою і кількістю особин), марена (до 24%), головень, вирезуб. Менш численними є плоскирка, єлепь. глазач, рибець, окунь, сом, чіп, бабир. Характерною рисою іхтіофауни Дністра в межах Поділля є мала кількість щуки й окуня [29].

 




<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
Води, рельєф, склад гірських порід та ґрунти | Внутрішні відмінності і фізико-географічне районування Лісоспепу України

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:


 

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.006 сек.