ВИСНОВКИ

У ході написання даної дипломної роботи ми прийшли до наступних висновків:

ü північна частина України знаходиться в зоні мішаних лісів Східно-Європейської країни. Формування зональних ландшафтів зумовлене, головним чином, балансом тепла і вологи при певних властивостях поверхневих відкладів рівнини. Геолого-геоморфологічна будова і кліматичні умови зумовили значною мірою внутрішні територіальні відміни ландшафтів зони. Кліматичні умови, орографія і геологічна будова сприяють значному обводненню території зони. Тут розвинута густа річкова мережа, є значна кількість різноманітних озер, багато боліт, близько до поверхні залягають ґрунтові води, є великі запаси підземних вод. Панівними ґрунтами є дерново-підзолисті, які найчастіше представлені дерново-слабопідзолистими і дерново-середньопідзолистими. Ботаніки встановили, що тепер флора дони мішаних лісів налічує близько 1500 видів рослин, які утворюють лісову, лучну і болотну рослинність. Її розміщення пов'язане з рельєфом, ґрунтами, зволоженістю та мікрокліматом. Особливо різко відрізняється рослинність річкових долин, моренних і денудаційних рівнин та знижень на них. За ландшафтними особливостями Українське Полісся поділяється на п'ять фізико-географічних областей: Волинське, Житомирське, Київське, Чернігівське та Новгород-Сіверське Полісся. У цілому кліматичні умови зони сприятливі для діяльності людини, зокрема для сільського господарства;

ü Зона широколистяних лісів займає західну частину території України, розташовану між Українськими Карпатами, мішанолісовою та лісостеповою зонами і майже збігається з територією Західно-Українського лісостепового краю. Він має достатню зволоженість. У рельєфі краю виділяються Волинська і Подільська височини, південно-східна частина Розточчя, Опілля і Хотинська височина. Примітною особливістю природних умов краю є розвинуті тут унікальні поверхневі й підземні карстові утворення. Західно-Український край має густу річкову сітку. Тут зосереджені ліві притоки верхньої частини басейну Дністра: Щерек, Кривуля, Свир, Гнила і Золота Липи, Коропець, Стрипа, Серет, Збруч, Жванчик, Смотрич, Мукіпа, Студениця, Ушиця, які течуть з півночі на південь. У ґрунтовому покриві переважають опідзолені чорноземи, сірі лісові ґрунти, які розвинулись під широколистяними лісами. За позитивним балансом вологи та характером природної рослинності геоботаніки значну частину цієї території відносять до Європейської широколистяної області. За особливостями ландшафтної структури Західно-Українськимй край поділяється на фізико-географічні області: Волинське Опілля, Мале Полісся, Розточчя й Опілля, Західно-Подільську, Північно-ГІодільську, Прут-Дністровську;

ü Лісостепова зона України простягається від Передкарпаття до південно-західних відрогів Середньоросійської височини включно. Природа зони лісостепу дуже своєрідна: тут відбувається чергування лісових масивів із степовими ділянками.

ü М'який, помірно континентальний клімат Українського Лісостепу становить одне з основних багатств лучно-степових ландшафтів. У деяких джерелах дослідники вказують, що це ділянки із переважанням континентального клімату. Український Лісостеп багатий на поверхневі та підземні води. Як компонент ландшафту води відіграють важливу роль у фізико-географічному середовищі і мають велике народногосподарське значення. Вони складаються з рік, озер, боліт та підземних вод. Режим вод залежить від фізико-географічних особливостей території і в певній мірі від рівня розвитку продуктивних сил суспільства. Ріки Українського Лісостепу належать до басейнів Дніпра, Сіверського Дінця, Дністра, Південного Бугу та Західного Бугу. Понад півтори тисячі річок дренують територію Українського Лісостепу. Близько половини з них цілком течуть на території описуваної зони. Решта або перетинають Лісостеп транзитом, як, наприклад, Дніпро, Дністер, Сіверський Донець, або лише частково течуть на його території. У лісостеповій зоні України зустрічаються долинні й карстові озера. За розмірами найбільш помітними є долинні озера в заплаві Дніпра та його лівих приток. Серед природних багатств Українського Лісостепу провідне місце належить родючим ґрунтам. Вони представлені чорноземами, сірими лісовими, чорноземно-лучними і частково дерновими ґрунтами. Різноманітність фізико-географічних умов лісостепової зони України обумовлює складне чергування лісових і степових рослинних угрупувань. Внаслідок високого ступеню окультурення ландшафту Українського Лісостепу природна рослинність збереглася тут на обмежених площах. У рослинному покриві лісостепової зони України лучні степи і остепнені луки збереглися тільки в заповідниках і заказниках. Ліси не тільки зменшилися площами, але й зазнали докорінної реконструкції. Найбільше зберегли свій природний вигляд заплавні луки й болота. Лісостепову зону України із заходу на схід поділяють на три фізико-географічні провінції: Дністровсько-Дніпровську, Лівобережно-Дніпровську та Середньоросійську;

ü степова зона простягається на південь від лісостепу до Азово-Чорноморського узбережжя, і Кримських передгір'їв на відстань від 300 до 500 км. Із заходу на схід степові ландшафти поширені від західних кордонів до відрогів Середньоруської височини на відстані більше 1000 км. Південно-західне розташування степової зони відносно її євразійського простягання зумовлює кліматичні характеристики, зокрема величини сонячної радіації, теплових ресурсів, характер зволоженості, тривалість безморозного і вегетаційного періодів.Загальні риси фізико-географічних умов степової зони зумовлює її розташування на півдні Східно-Європейської рівнини, у межах різних геоструктур. Ареали степових ландшафтів збільшуються в східному напрямку, що пов'язано з послабленням впливу вологих атлантичних повітряних мас та посиленням ролі сухих континентальних мас. Дефіцит вологи в степу впливає на сучасні фізико-географічні процеси, формування гідрографічної мережі. Степова зона належить до маловодних регіонів України. Рівень забезпеченості населення водою в 3-4 рази нижчий, ніж на Поліссі чи в Західному Лісостепу. На територіях Північного Присивашшя і Олешківських пісків річкова сітка взагалі не утворюється.

ü Через степову зону протікає багато річок транзитом. У степовій зоні є багато прісних і солоних озер. У степовій зоні мало боліт. Степ є основним районом проведення широкомасштабних робіт з меліорації земель, в тому числі заліснення Олешківських пісків. Переважання материнських лесових порід, відносна рівнинність рельєфу сприяли формуванню в степу більш однорідного ґрунтового покриву, ніж у лісостепу. У північній підзоні переважають чорноземи середньогумусні звичайні.

ü На плакорах ґрунтовий покрив однорідний, на схилах поширені змиті відміни звичайних чорноземів, на терасових рівнинах розвинуті чорноземи солонцюваті та лучно-чорноземні ґрунти. На півдні Причорноморської низовини сформувались чорноземи південні. На крайньому півдні Причорноморської низовини, у Присивашші, розвинені темно-каштанові й каштанові солонцюваті ґрунти, у комплексі з якими залягають солонці. Геоботаніки відносять українські степи до великої Євроазіатської степової області. У природних ландшафтах їх до розорювання на плакорах домінували дернинні злаки: ковили Лессінга, українська Залеського, костриця борозниста (типчак), стоколос, келерія, житняк, тонконіг та ін. У степовому різнотрав'ї представлені півонія вузьколиста (воронець), катран татарський, шавлія поникла та австрійська, полини, кермек та ін. Природна степова рослинність збереглася в заповідниках Українському степовому, Луганському, Асканія-Нова, Чорноморському і біосферних. Степ поділяється на підзони: північностепову, середньостепову та південностепову;

ü підсумовуючи наші напрацювання з методичного комплексу «Природні зони України» необхідно зробити наступне: у процесі вивчення теми учні набувають навчально-пізнавальної, соціальної, комунікативної та інформаційної компетенцій (розширення уявлень про природні закономірності на основі роботи з різними за змістом і масштабом картами, вміння аналізувати умови та їх вплив на формування природних особливостей територій). При проведенні уроків з теми «Природні зони України» варто спрямувати навчальну діяльність учнів не тільки на відтворення основних фізико-географічних особливостей природних зон України, а й навчити їх «бачити» усі географічні закономірності на тематичних картах. При цьому важливо підвищити самостійність кожного учня, а для цього необхідно запропоновані найрізноманітніші завдання з картами, адекватні розумово-пізнавальним здібностям і можливостям восьмикласників. Такий підхід уроку налаштує учнів на подальшу самостійну і цікаву роботу з картами під час інших тем. Розвиток у восьмикласників вміння аналізувати карти та використовувати їх як джерела різноманітної інформації сприятиме формуванню їхньої інформаційної компетенції. Для того, аби ознайомлення з природними зонами України було дійсно пізнавальним і цікавим, варто формувати в учнів вміння користуватися географічними методами, в тому числі й комп’ютерно-інформаційними, які допоможуть отримати знання про їх просторову неоднорідність. Також необхідно застосовувати ріні методи та методичні прийоми, використовувати відповідні засоби навчання (ЛОСи, навчальні фільми). Комп’ютерні технології дозволяють урізноманітнити роботу з учнями та дозволять краще засвоювати учнями матеріал. Вчитель при вивченні теми також повинен враховувати особливості кожної природної зони, використовувати набуті знання учнів. Глибокому засвоєнню змісту під час вивчення даної теми сприятиме вміле поєднання традиційних типів уроків із нестандартними при оптимальному виборі форм організації навчальної діяльності (індивідуальних, групових, мікрогрупових). Контроль та корекція знань зараз проводять переважно у тестовій формі. Тому при складанні тестів та експрес-тестів з теми вони мають бути: 1) високо інформативні; 2) з чіткою стандартизованою процедурою оцінювання, що створює однакові умови для всіх учасників і зменшує вплив на результат сторонніх факторів; 3) прості і доступні у використанні; 4) з однозначною системою обробки та інтерпретації одержаних кількісних показників; 5) репрезентативними. Враховуючи переваги тестових форм контролю, цей сучасний інструмент педагогічного оцінювання має стати дієвим засобом роботи кожного вчителя природничих дисциплін. Зовнішнє тестування, яке проводиться на підставі однакових вимог і за однаковою процедурою, дає змогу одержати об’єктивну оцінку навчальних досягнень учнів. Саме тому виникає необхідність привчити і сформувати у учнів навички роботи з тестами. Тому відповідно при вивченні природних зон виникає необхідність застосовувати різноманітні методики, але слід зазначити, що вони повинні бути у відповідності до держстандарту та шкільної програми.

Додаток А

Флора і фауна Полісся