Цілі законів про неспроможність

Сучасне виробництво характеризується технологічною складністю, значними інвестиціями в інновації, посиленням інтеграції та глобалізації. Усе це визначає цілі розвитку законодавства про неспроможність. Як зазначається в юридичній літературі, в західних країнах основна ідея законодавства про неспроможність полягає в тому, що неспроможне, але функціонуюче підприємство доцільніше зберегти цілком, ніж розпродавати його частинами. Підприємство неспроможне з фінансового погляду, воно не в змозі розплатитися з усіма боргами. Проте воно може являти собою достатньо сучасний технічний і технологічний комплекс із кваліфікованим персоналом і розвиненою соціальною інфраструктурою. У разі розпродажу частинами вартість устаткування й інфраструктури зменшується, страждає також державний бюджет. Держава може втратити великого платника податків. З іншого боку, закон мусить захистити права кредиторів. Якщо права кредиторів будуть обмежені, то вони самі можуть потрапити до числа неспроможних боржників. Це спричинить ланцюжок неплатежів, що завдасть шкоди загальному економічному розвитку. Законодавство повинно балансувати обидві важкі проблеми.

Закони про неспроможність у країнах
із розвиненою ринковою економікою

Під час розроблення законів про неспроможність, по суті, стикаються економічні і правові проблеми на макро- та мікроекономічних рівнях. Це визначає або продебіторський, або прокредиторський напрям у законах про неспроможність.

Французьке законодавство про неспроможність являє собою приклад макроекономічного підходу до проблеми. Це підтверджується назвою Закону “Про фінансове оздоровлення підприємств”.

Пріоритетність цілей визначена в такий спосіб:

· збереження діючих підприємств;

· збереження робочих місць;

· задоволення вимог кредиторів[40].

Відповідно до закону кредитор не може розпочати будь-які дії, пов’язані з поверненням боргів дебітора. Його права захищає суд. Варто звернути увагу й на особливості судової практики. У Франції за фінансовим станом підприємств постійно спостерігає регіональна рада директорів і суди. Французька юридична практика ведення справ про неспроможність спрямована на проведення превентивних заходів. Якщо у підприємства з’являються ознаки дефолту, то суд пропонує кредиторам і боржникам починати переговори. Президент Торговельного трибуналу може призначити спеціального представника для їх проведення. Кредитори звичайно погоджуються на переговори, хоча вони можуть обмежити їхні права. Проте у разі відмови від переговорів та відкриття судової процедури кредитори можуть втратити великі суми.

У разі, якщо кредитори і боржники не досягли згоди щодо врегулювання свої справи, суд починає справу про неспроможність. Суд може також прийняти рішення про початок процедури про неспроможність на підставі інформації представників трудового колективу, адміністрації підприємства або прокурора. За законом 1994 р. аудитори акціонерних товариств у разі загрози неплатоспроможності зобов’язані негайно повідомити про це адміністрацію акціонерного товариства і представника Торговельного трибуналу.

Законодавство про регулювання неспроможності в США як пріоритетні розглядає також макроекономічні проблеми. Кодекс США про банкрутство передбачає систему реорганізації підприємства-боржника з метою його збереження. При цьому акціонери підприємства-боржника отримують деяке відшкодування, знижку в боргах, у кредиторів виникає можливість узяти під свій контроль підприємство. У юридичній літературі зазначається, що ця схема малоефективна.

Американська система характеризується такими основними рисами:

· можливістю для заінтересованих осіб (боржника і кредитора) почати реструктуризацію активів корпорації;

· можливістю для менеджерів боржника залишатися управляючими корпорації тривалий час для “розм’якшення” прав кредиторів (поділ кредиторів на класи, нейтралізація кредиторів, які мають специфічні мотивації усунення боржника як конкурента, та ін.);

· вимушеністю акціонерів і кредиторів приймати рішення щодо продовження діяльності підприємства;

· затягуванням реструктуризаційного процесу, за якого кредитор не може впливати на тривалість і результат процедур;

· здійсненням “м’якої” (тобто поступової, пільгової) реструктуризації активів, вигідної як для боржника, так і для кредитора. Кредитор при цьому може передбачати зміну своїх прав[41].

У літературі зазначається, що, незважаючи на складність, система виявилася прийнятною для американської економіки.

У Великобританії неспроможність регулюється Законом “Про неспроможність” 1986 р., а також відповідними положеннями Закону “Про компанії” 1985 р. (із доповненнями) і Закону “Про банки” 1987 р. (із доповненнями).

Неспроможність розуміється як становище компанії, за якого вона не може платити за своїми зобов’язаннями (боргами) у встановлені терміни, а також якщо її зобов’язання перевищують вартість активів. Поняття “банкрутство” застосовується тільки стосовно фізичних осіб.

В англійському законодавстві, як і у французькому й американському, основним пріоритетом є збереження компанії. Закон передбачає реорганізацію неспроможної компанії або її ліквідацію. У Великобританії велике значення надається адмініструванню. Це означає, що управління справами неспроможної компанії передається спеціально призначеному адміністратору[42]. У його повноваження входить поточне управління, всебічний аналіз її діяльності, вироблення режиму реорганізації і можливого продажу. Процедура адміністрування звичайно застосовується до великих компаній. Для більшості компаній використовується процедура управління майном боржника. Права управляючого такі ж широкі, як і адміністратора. Для врегулювання неплатоспроможності застосовуються також різні види світових угод між боржником і кредитором.

У тих випадках, коли програма реорганізації неефективна або не може відновити платоспроможності боржника, починаються ліквідаційні процедури. Можливі варіанти:

· добровільна ліквідація компанії;

· добровільна ліквідація під контролем кредиторів;

· примусова ліквідація за рішенням суду.

У Німеччині в 1999 р. ухвалено новий Закон про неспроможність (Insolvewzordnung). Його особливістю є те, що він спрямований на захист майнових інтересів кредиторів. Захист виробництва і робочих місць законом не передбачений. Замість раціоналізації, як це ми бачили в законодавстві Англії, Франції і США, на перше місце поставлена ліквідація підприємства боржника. У юридичній літературі зазначається, що метою закону є врятування активів підприємства, що дасть змогу ефективно їх використовувати. Фірми, що не змогли устояти в ринкової конкуренції, рятувати немає сенсу, “під час урегулювання боргів мікроекономічна раціональність не повинна підмінятися макроекономічною метою”[43].

Справа про неспроможність починається з відкриття конкурсного виробництва, призначення конкурсного управляючого, котрий повинен прийняти рішення або про можливість функціонування підприємства, або про його ліквідацію. Стосовно майна підприємства боржника застосовується спеціальний режим, що називається “створенням конкурсної маси”. До складу цього майна входить усе наявне майно на момент відкриття конкурсного виробництва і придбане нове майно у процесі цього виробництва. У конкурсному виробництві беруть участь кредитори. На зборах кредиторів подається звіт конкурсного управляючого, на підставі якого ухвалюються рішення про подальші дії: 1) ліквідувати підприємство; 2) дозволити підприємству тимчасово функціонувати; 3) уповноважити управляючого підготувати конкурсний план, тобто план відновлення платоспроможності.

У випадку, коли підприємство ліквідується за рішенням суду, провадиться реалізація майна, так званої “конкурсної маси”. Збори кредиторів скликаються для прийняття рішень про розподіл отриманих сум і задоволення вимог кредиторів, установлюється черговість погашення вимог.

Якщо збори кредиторів ухвалили прийняти конкурсний план для продовження функціонування підприємства, то боржник може подати такий план. У ньому мають бути визначені права кредиторів, складається також план соціальних заходів. У плані можуть бути передбачені нові кредити для відновлення виробництва. Успішне виконання плану забезпечить погашення боргів і закриття справи про неспроможність.

Закон про неспроможність у Німеччині в літературі зазнає критики. На думку юристів, дія цього закону може завдати шкоди загальному економічному розвитку.

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Поняття неспроможності й банкрутства	\|	Основні проблеми трансграничної неспроможності

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.004 сек.