Студопедия
Новини освіти і науки:
МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах


РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання


ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ"


ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ


Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків


Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні


Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах


Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами


ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ


ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів



Контакти
 


Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция






ЗАПИТАННЯ ТА ЗАВДАННЯ ДЛЯ САМОПЕРЕВІРКИ

ВСТУП

Усе, що постає у людській свідомості, набуває форми слова. Система знаків, яку іменовано мовою, фіксує знання про світ, що оточує людину, є важливим чинником її самоусвідомлення, дає їй змогу виразити своє ставлення до навколишньої дійсності. Мова виражає думки і почуття людей, вона є основним засобом їх спілкування.

Отже, одна з головних функцій мови — комунікативна, тобто функція спілкування. Виступаючи публічно, людина виражає, утверджує себе, одночасно впливаючи на інших. Красномовство — сила, з допомогою якої вдається впливати на світ, змінювати його, реалізуючи власну волю. Той, хто добре володіє словом, здатен навіть своїх супротивників перетворити на друзів. Про величезну і часом небезпечну силу слова свідчить народна при­казка: "Шабля ранить тіло, а слово — душу". Бувало, що не лише окремі особи, а й цілі народи знаходилися під впливом обдарова­них красномовців, які мали владу над свідомістю інших. Давня цікавість людей до можливостей слова спричинилася до виник­нення спеціальної науки про красномовство. Але той, хто само-впевнено береться впливати на людей словом, не розрахувавши своїх можливостей, не може сподіватися на успіх. Отож, необхідно з'ясувати, що таке риторика і як вона допомагає людині в житті.

Термін походить від грецького рт|торіісч — наука про ора­торське мистецтво, красномовство. Латиною поняття „красномов­ство" як "мистецтво говорити" позначається словом е^иепіїа — елоквенція. Наука про красномовство виникла як спроба осмис­лити закономірності гарного мовлення прозою, що в античному суспільстві цінувалося значно менше, ніж художнє, поетичне слово. І все ж поруч з поетами, які говорили про речі високі, викорис­товуючи віршову форму, поставали оратори зі словом на полі­тичні теми, промовами в судах тощо. Доброму промовцеві здебі­льшого вдавалося переконати аудиторію, виграти справу. У зв'я­зку з цим постала потреба вивчати закони ораторства, яке вже в античності стало справжнім мистецтвом.

Отже, риторика — це наука про способи переконання, ефек­тивні форми впливу (переважно мовного) на аудиторію з ураху­ванням її особливостей.

Без риторики не може обійтися ні проповідник, ні викладач, ні державний діяч, ні юрист, ні бізнесмен. Чим розвиненіше сус­пільство, тим більше в ньому цінується вміння володіти словом. Недарма у народі здавна живе вислів „золоте слово". Отож, мав рацію старогрецький філософ Арістотель, коли говорив, що дар мовлення має характер загальності й виявляється у найрізнома­нітніших обставинах.

Інтерес до риторики в різні часи був різним. В останні два століття він знизився, що дало підставу одному французькому науковому журналу в 1836 р. зазначити: якби риторику за тради­цією не продовжували вивчати в навчальних закладах, вона б да­вно вмерла. Бо, наприклад, увага філологів була зосереджена пе­реважно на художніх творах, на поетиці, а не на риториці. Водно­час поетика й риторика мають немало спільного (особливо коли йдеться про використання риторами поетичних прийомів). Харак­терний аспект ситуації простежується в романі російського пись­менника І.Тургенєва „Батьки і діти": Базаров з відразою каже своєму товаришеві: „Друже мій, Аркадію, не говори красиво!"

Найвидатніший поет Франції кінця XIX ст. Поль Верлен теж закликав „зламати шию красномовству", пориваючись до мови „вивільненої", розкутої, незалежної від будь-яких „правил". У поезії це дало чудові наслідки: Верлен зачаровує відтінками свого по­етичного слова, передаючи (зародження руху душі, коли він ще, власне, у стале слово не оформився:

І спогади, і зблиски вечорові Горять-тремтять на обрії палкім Надії, що в огнистому покрові Ховаються за муром пломінким, Де в'ються, викохані хтозна-ким, Лілеї і тюльпани буйнокрові...

{Переклав МЛукаш)

Але якщо в поезії двозначність та мінливість змісту слова відіграє неабияку роль, то в повсякденному житті людина з „роз­двоєним язиком" викликає недовіру. Від ритора чекають, що він назве чорне — чорним, а біле — білим.

Таким чином, слово художнє і слово повсякденне не тотожні. Якщо в поетичному слові важлива полісемія (багатозначність), то в повсякденному житті — точність вислову. Тому теорію ху­дожньої мови вивчає поетика, а закони елоквенції (красномовс­тва) — риторика. Художнє слово створює побудований на емо­ційному переживанні образ дійсності. Слово риторичне, не уни­каючи часом образу, ґрунтується здебільшого на точному, конк­ретному значенні.

Риторика не є замкненим у собі знанням. Це не тільки акаде­мічна дисципліна, предметом вивчення якої є теоретичні питан­ня ораторства. Це й прикладна дисципліна, що має на меті вихо­вання вмілого промовця, який би володів прийомами ораторсь­кого мистецтва. Тому риторика тісно пов'язана з практикою по­всякденного красномовства. Водночас вона взаємодіє з іншими науками. Мовознавство, наприклад, озброює ЇЇ знанням законів, за якими формується й розвивається людське мовлення. Літе­ратурознавство відкриває ораторові закони творення художньо­го образу словесними засобами. Філософія вводить у світ інтеле­ктуально-духовного пошуку людства, а окремі філософські дис­ципліни знайомлять з цінностями моралі {етика), принципами розуміння і творення прекрасного {естетика), законами мис­лення {логіка). Психолінгвістика допомагає зрозуміти, наскільки вибір слова зумовлено емоційно-вольовим станом людини, які саме лексичні засоби варто використовувати в певних психологі­чних ситуаціях. Психологія дає змогу ораторові контролювати власний душевний стан та настрій аудиторії; зокрема, когнітив-на психологія (від со§пігіо — знання, пізнання) відкриває мож­ливості осягнення світу через слово. Фізіологія дає знання про мовний апарат, його можливості та принципи творення голосу. Очевидно, що й такі дисципліни, як методика виразного читан­ня, основи режисури й акторської майстерності, допомагають ора­торові оволодіти голосом і поставою, жестикуляцією й мімікою, без чого немислима ораторська діяльність.

Усе це означає, що оратор може розвинути свої природні здібності, а також те, що існує сума знань, яку необхідно засвої­ти, аби стати добрим промовцем. При цьому слід враховувати чимало чинників.

Оратор повинен зважати на те, чого від нього очікує конкрет­на аудиторія, а не просто виходити на кафедру, аби „самовира-зитися". Він мусить думати не лише про те, як він "сприймаєть­ся", чи матиме успіх; важливіше те, що відбувається у свідомості слухача, а не на кафедрі. Мета промови — досягти бажаної реак­ції аудиторії. Оратор не повинен відчувати себе „зверхньою істо­тою". Він мусить мати слухача „у власній голові", бути співбесі­дником, а не „бити аудиторію" високими словами. Тому промова в основному має бути подібна до звичайної бесіди.

Маючи на меті переконати людей, оратор повинен добре го­туватися до майбутнього виступу. Не кожен володіє даром ім­провізації, виступу без підготовки. Та й дар цей розвивається й шліфується завдяки ретельній системній праці над собою.

Щоб оволодіти чиєюсь свідомістю, потрібно спочатку опану­вати себе, навчитися керувати своїми думками та почуттями. Оратор мусить дисциплінувати думку (логіка), емоцію(не вар­то „плакати" чи „реготати" на кафедрі), жест(погано, якщо про­мовець нагадує незграбними рухами працюючий млин або ж, навпаки, подібний до нерухомого стовпа).

Оратор має чітко визначити тему свого виступу і не відхиля­тися від неї. Водночас вузький знавець свого предмета, „професі­онал" швидко надокучить аудиторії. Отож, треба ґрунтовно зна­ти фахову літературу. Але загальна ерудиція, знання філософії, художньої літератури, обізнаність в різних галузях науки ніяк не завадять.

Базові поняття: риторика, елоквенція, поетика.

ЗАПИТАННЯ ТА ЗАВДАННЯ ДЛЯ САМОПЕРЕВІРКИ

1. У чому полягає функція мови як засобу пізнання світу?

2. Що означають терміни "риторика" та "елоквенція"? Чи різнять­ся вони за змістом?

3. У чому полягає різниця між сферами риторичного та поетичного слова?

4. Чому в нашому суспшьстві інтерес до риторики зростає?

5. Як співвідносяться в риториці теоретичні та практично-прикла­дні моменти?

6. З якими науками пов'язана риторика і в чому простежується цей зв'язок?

7. Як ви розумієте проблему "Я і моя аудиторія"?

8. Що вирішує успіх промови — талант чи праця? 9- Чи потрібна ораторові широка освіта?

РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА

Апресян Г.З. Ораторское искусство. — М., 1982 (глава 2). Гнатенко В. Цариця наук — риторика //Літ. Україна. — 1993. — 25 берез. Гурвич С.С., Погорелко В.Ф., Герман М.А. Основи риторики. — К., 1978. — С.8-35, 75-102.

Зеленецкий К.П. Исследование о риторике. — М., 1991. — С.11-15. Саіач Г.М. Золотослів. - К., 1993. - С.3-6. Сопер Поль Л. Основи искусства речи. — М., 1995. — С.7-17. Шенберг В.А., Савкова З.В. Риторика. - СПб., 1997. - С.5-21.

 

2. ВИДИ КРАСНОМОВСТВА ТА СФЕРИ ЙОГО ЗАСТОСУВАННЯ

Розрізняють п'ять основних видів красномовства: академіч­не, політичне, юридичне (судове), церковне та суспільно-побутове. Відомі спроби виділити до десяти його видів: соціально-політич­не, академічне, судове, соціально-побутове, дипломатичне, війсь­кове, лекційне, торговельне, церковно-богословське, дискусійне1, але за такої класифікації деякі позиції дублюють одна одну. П.Сопер вважає, що існує лише два види красномовства — інфо­рмаційне та агітаційне, але очевидно, що такою класифікацією обмежитися не можна.




Переглядів: 845

<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
Семінарське заняття № 6 (2 год.) | АКАДЕМІЧНЕ КРАСНОМОВСТВО

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

 

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.007 сек.