Мета промови - це той результат, до якого прагне оратор.

O Кому я буду говорити?

o Що є найважливішим у моїй промові? (Що повинні з'ясувати слухачі?).

У стислому вигляді стратегія оратора може бути репрезентована через формулювання завдання майбутнього публічного виступу за формулою:

Завдання = мета + тези

Відповідь на перше запитання зі стратегії оратора передбачає розгляд поняття "мета промови".

Мета промови - це той результат, до якого прагне оратор.

У першому розділі підкреслювалось, що головними цілями оратора є інформування або переконання. Залежно від типу промови мета конкретизується. Перша наукова класифікація ораторських промов була запропонована Арістотелем. Він поділяв їх на три види: Політичні(дорадчі) промови зорієнтовані на майбутнє й тісно пов'язані з практикою. Мету цих промов у найбільш загальному вигляді можна визначити через поняття "користь - шкода". Оратор намагається показати, що один спосіб дії є прийнятним, оскільки веде до користі, а інший, навпаки, неприйнятним, оскільки веде до шкоди. Судові промови зорієнтовані на минуле. Основним тут є встановлення того, чи мало місце протиправне діяння. Відповідно, мета оратора полягає в обґрунтуванні винності або невинності певної людини. У найбільш загальному вигляді мета цих промов визначається через поняття "було - не було". Епідейктичні (урочисті) промови зорієнтовані на теперішнє, й у найбільш загальному вигляді їх мету можна визначити через поняття "похвальне - ганебне" ("прекрасне - потворне"). Впродовж подальшого розвитку ораторського мистецтва до цих видів приєдналися ще академічні та гомілетичні промови. Загальна мета академічних промов, або промов наукового характеру, окреслюється через поняття "істина - хиба"; гомілетичних - через поняття "добро - зло". Гомілетичні промови дуже схожі з тими, які Арістотель називає дорадчими, оскільки вони покликані вказати людині на правильні дії.

2)Диспозиція- мистецтво розміщення матеріалу і оформлення структури промови. Для кожної промови необхідно спланувати (буквально до слова) її початок і закінчення. Планування змісту та порядку виступу - дуже складне і відповідальне завдання. Воно потребує багато часу і сил, вимагає сили волі. Треба відверто зазначити, що доповідач часто ухиляється від неминучих труднощів мислення. Новачки в ораторській справі часто сподіваються на силу натхнення під час виступу. Нажаль, натхнення без цілеспрямованої роботи над текстом не допомагає.

Вступ повинен бути коротким. Люди сьогодні достатньо поінформовані. Тому у вступі слід чітко і зрозуміло сформулювати суть теми виступу. Один комерційний директор почав свій виступ перед співробітниками так: "Кількість диму випущеного трубами нашої фабрики за останні два літніх місяці була недостатньою для того, щоб суттєво затьмарити оточуючий пейзаж. Тепер, коли важкі дні позаду і почався с ділової активності, ми звертаємось до вас з короткою рішучою вимогою: ми хочемо якомога більше диму".

Застерігайте себе від того, щоб на початку промови обов'язково розповідати смішну історію. Можна викликати смішку, використавши посилання на виступ попереднього оратора. Відзначте якусь безглуздість. Перебільшіть її. Непогано пожартувати на свою адресу. Розкажіть, як ви потрапили в якусь смішну ситуацію. Дуже грубою помилкою буде почати з вибачень типу: "Я не оратор... Я не підготувався до виступу... Мені нічого сказати...". Люди прийшли для того, щоб отримати цікаву і важливу для них інформацію. І ви, напевно, її маєте. Але навіщо ж відразу відвертати від себе увагу слухачів? Потім її нелегко буде повернути. Тому за будь-яку ціну увагу до свого виступу слід привернути одразу ж. Як це зробити?

Викличте цікавість у слухачів. Один лектор почав свій виступ запитанням: "Чи знаєте ви, що і нині рабство існує в двадцяти країнах сучасного світу?" Цим запитанням він не тільки викликав цікавість, він здивував і вразив слухачів. "Як, рабство? У наш час? У двадцяти країнах? Це неможливо! Назвіть ці країни!". Почати виступ можна, використавши цитату з промови якогось відомого політичного чи громадського діяча, або навівши якийсь вражаючий аудиторію факт. Ну от, скажімо, з нашого сучасного життя: "Якось днями я йшов уранці на поїзд і звернув увагу на двох молодих, непогано вдягнених людей, які захоплено порпались у ящиках для сміття. Як ви думаєте, що вони там шукали?.." Складне запитання? Так, але якщо зважити на те, що молоді люди стали жертвами рекламної кампанії кави "Нескафе" і шукали кришечки, щоб виграти головний приз, то..."

Основна частина. Зрозуміло, що це найбільш навантажена і об'ємна частика виступу. Адже тут йтиметься про ту інформацію про ту ідею, яку в розгорнутому вигляді вам доведеться донести до слухачів, надихнути їх на прийняття якогось рішення. В основній частині промови дають юридичні, економічні, політичні, конкретні наукові визначення, наводять усілякі порівняння посилання на авторитети, статистичні дані. Тут також можна використати різноманітні наочні посібники тощо. Від вашої ерудиції, від продуманості змісту лекції, від послідовності та аргументованості у викладенні матеріалу й залежатиме врешті-решт ваш успіх і успіх вашої справи.

Завершення.Це також важлива частина виступу. Над тим, як він закінчить свій виступ, повинен замислитись кожен промовець. Останні фрази виступу краще вивчити напам'ять. Ви можете допустити якісь незначні помилки в основній частині виступу, особливо якщо ви намагаєтесь без потреби не користуватися написаним текстом. Але в заключній частині виступу, коли ви резюмуєте основні положення вашої промови чи закликаєте до дії (якщо цей заклик має сенс у виступі), коли ви щиро робите комплімент на адресу зібрання або колективу чи хочете завершити виступ якимось жартом, вам зовсім не до лиця припуститись якоїсь недоречності або схибити.

Навіщо треба робити узагальнення-висновки сказаного? Через те, що навіть у короткому виступі, який триває 5-10 хвилин, доповідач може зачепити таку кількість питань, що слухачі будуть не в змозі їх усі охопити наприкінці виступу. Тому бажано узагальнити зміст свого виступу, "розповісти слухачам, про що все ж таки ви їм розповідали".

Гумористична кінцівка також може допомогти тому, щоб у пам'яті ваших слухачів залишилось якомога більше із сказаного вами. Досить влучною може бути поетична кінцівка. Таким чином, для успішного виступу в аудиторії важливо підготувати добрий початок та добре завершення і зробити так, щоб вони були пов'язані одне з одним.

Слід мати на увазі, що неприпустимо завершувати виступ фразою типу: "Ну от приблизно все, що я хотів вам сказати. На цьому я і закінчу". Закінчуйте промову, але не кажіть про те, що ви закінчуєте. Слухачі зрозуміють це і без вас.

І завжди завершуйте свій виступ раніше, ніж ваші слухачі цього захочуть, пропонують досвідчені оратори.

3)Елокуція (лат. висловлюсь, викладаю) безпосередній зміст викладу матеріалу, виступ перед аудиторією.

Оратор, який ставить перед собою мету - виступити перед певною аудиторією, - звісно, насамперед повинен визначити найбільш прийнятну у даний момент для даної аудиторії тему. А маючи на меті виступити ще й цікаво і захоплююче, оратор повинен вчинити і певні конкретні кроки у цьому напрямку, до яких належить віднести: підбір доцільних мовних засобів, граматичну правильність, ясність думки, довершеність висловлення.

Вимога граматичної правильності, якій підлягає мова виступу, - слушна. Але тут слід ураховувати, що з промовою виступають найчастіше без заучування напам'ять. Оратора часто не залишає відчуття непевності, доки він не буде твердо знати, що мова його граматично правильна. Інакше замість того, щоб зосередитись на змісті промови, доведеться зосереджуватися на словах.

Ясність думки і довершеність висловлення також важливі. Коли ви говорите про прості предмети або про речі широко вживані, намагайтесь користуватися термінами, які найбільше для цього підходять. Часто (в захваті від власної поважності) оратор не слідкує за конкретністю своєї мови. Що означає, наприклад, вислів: "Утікачі дуже швидко неслися автобаном, і вітер свистів у них у вухах"? Майже нічого. А от вислів: "Вони мчали автобаном зі швидкістю 160 кілометрів на годину" мало кого залишить байдужим. І про вітер, який свистів у вуха не треба згадувати. Краще, щоб у вашому виступі землетрус був не просто "сильний", а силою у 6,5 бала...

Прямі тактики мовного впливу можна визначити як тактики відкритого типу. Важливим показником цієї тактики є її незмінюваність. Прямі значення мовних одиниць не підлягають варіюванню. Такий, наприклад, заклик: "Зробимо Суми зразково чистим містом!"

Зважте ще й на те, що існує велика кількість "вагомих" слів, які завдяки певним асоціаціям викликають приємні чи неприємні відчуття (наприклад, такі слова, як "пришелепкуватий", "розбухнути", "віддячити"). Привабливість прямого ("доброякісного") повідомлення визначається ступенем довіри, який виявляє той, хто слухає, до того, хто говорить. Прямі мовні тактики не вступають у конфлікт з критерієм щирості, хоча рівень їх ефективності завжди підлягає сумніву. Співрозмовнику мало коли подобається, якщо його відверто до чогось примушують. Так, дослідження в галузі реклами свідчать, що людям не подобається, коли їм говорять: "зберігайте (гроші в Ощадбанку)", "запитуйте (в аптеках міста)", "купуйте (тільки у нас)". У людей виникає лише почуття роздратування через те, що їх примушують робити те, що потрібно комусь.

Непрямі тактики мовного впливу. Загальний принцип побудови непрямої тактики мовного впливу базується на тому, що фактично будь-яка непряма тактика пропонує слухачеві певну загадку — більшої чи меншої складності. Якщо слухач (читач) розгадає цю шараду, то отримає певну уяву не тільки про зміст повідомлення, а ще й про мотиви того, чому повідомлення побудоване саме так, непрямо. Непряма тактика мовного впливу містить у собі інтригу, вона оволодіває особистісними характеристиками слухача, включає його у повідомлення.

Однак досить часто, застосовуючи таку тактику, сучасний носій мови відчуває занепокоєння, побоюється бути неправильно зрозумілим, лякається ініціативи слухача. А тому поспішає відразу розкрити карти, щоб не виникло непорозуміння.

Очевидна особливість непрямих тактик мовного впливу в тому, що вони забезпечують слухачеві свободу дій як свободу ініціативи та фантазії. Адже "розгадати" — означає проаналізувати, перебрати в своїй свідомості декілька неприйнятних варіантів розгадки, зрозуміти, чому вони неприйнятні, а, можливо, врешті-решт і дійти "правильної відповіді". Останнє в лапках, бо хто ж може бути впевненим остаточно, чи те, що вам здалося правильним, мав на увазі ваш співбесідник, коли говорив: "у обіймах Морфея", "жодна мисляча людина", "у ногу з часом". Тому цілком слушними є заяви про фігуральний характер непрямих тактик.

Високий, середній і низький стилі. В історії красномовства давно було опрацьоване вчення про три стилі красномовства:

високий стиль,

середній (квітчастий) стиль,

низький стиль.

Для високого стилю характерне досягнення оратором атмосфери піднесення, зворушення слухачів. Тому оратору слід підбирати відповідні емоційні та величні засоби впливу на аудиторію. До таких можна віднести метафори, катахрези, алегорії, метонімії та інші фігури піднесення.

Середній (або квітчастий) стиль промови покликаний надати слухачам насолоду від почутого. У такій промові слушно використати засоби, які покращують зміст виступу: гіперболи, епітети, метафори, усілякого роду вислови знаних мислителів і поетів, гумористичні включення, жарти тощо. Адже після такої промови слухачі повинні залишити аудиторію у гарному в веселому настрої.

Низький стиль- це стиль повчання і розповідей. Переважно його вживають у ситуаціях, коли ми інформуємо, повчаємо або проповідуємо людям якісь істини. Тут, як правило (але не обов'язково!), промовці не застосовують риторичних фігур і тропів. Хоча ніхто й не стверджує, що у повчанні не може бути жарту чи оповідання обов'язково має бути сухим і збавленим емоцій.

Зазвичай у риториці для того, щоб висловитись красиво, застосовують тропи і фігури.

Троп- це слово або фраза у переносному значенні, образний вислів, переміщення у семантиці слова від прямого до переносного значення. Тропами є, наприклад, метафора, катахреза, синестезія, метонімія, синекдоха, антономазія, еналлага, гіпербола, літота, епітет, оксюморон, алегорія, антитеза, емфаза, каламбур, тавтологія, плеоназм, евфемізм, паралепсіс та інші.

Фігура- це незвичайний за синтаксисом зворот мови, який застосовується для підсилення виразності виступу, впливу на почуття слухачів. Фігурами є, наприклад, паралелізм, ізоколон, анафора, епіфора, симплока, діафора, хіазм, асиндетон, полісиндетон, метатеза, анаграма, апокопа, синкопа, інверсія, парцеляція, ампліфікація, алітерація та інші.

4)Меморія (лат. пам’ять, згадка) методика запам’ятовування структури і змісту виступу.

Відомо, що людина із середніми розумовими здібностями використовує не більше десяти відсотків можливостей своєї пам'яті. Інші дев'яносто пропадають марно, оскільки ми порушуємо природні механізми запам'ятовування. Що ж зробити, щоб скористатися хоча б частиною з цих дев'яноста відсотків?

Перша умова запам'ятовування - це глибоке і яскраве враження від того, що ви хочете запам'ятати. Для цього треба зосередитись. П'ять хвилин повного, глибокого зосередження дадуть відчутніший результат, ніж година блукань манівцями розрізнених думок. Що означає, зосередитись? Уявіть собі, що ви знайомитесь з новою людиною. Вона назвала себе. Зробіть усе, щоб чітко з'ясувати її прізвище та ім'я. Не полінуйтесь перепитати; запитайте, звідки походить це прізвище. Таким чином ви отримали сильне враження. Можливо, вам краще деякі тексти читати вголос, бо це допомагає запам'ятовуванню. Не лінуйтесь записувати нову інформацію: номер телефону, план доповіді, план роботи на наступний день. Подивіться на свої записи, пропонує Дейл Карнегі, а потім закрийте очі і уявіть їх написаними вогняними літерами. І запам'ятайте.

Друга умова запам'ятовування- повторювання. Тисячі студентів у Китаї повинні знати напам'ять деякі релігійні тексти. Як їм це вдається? Тільки багаторазовим повторюванням! Тому кожному, хто хоче розвинути пам'ять, слід привчити себе до того, щоб часто у вільну хвилину, у транспорті, час прогулянки пригадувати, пригадувати і запам'ятовувати. Але тут слід пам'ятати про те, що чисто механічне повторювання - не завжди найкращий шлях. Психологи вважають, що людина, яка сидить і повторює текст, доки не закріпить його в своїй пам'яті, витратить удвічі більше часу, ніж людина, яка процес повторювання здійснюватиме з розі ними інтервалами, хоча б і протягом декількох днів.

Третя умова запам'ятовування - це використання асоціацій. Асоціації бувають різними: дата народження, якась історична подія, знання структури підручника, спеціальні мови, закони логіки тощо. Інколи ім'я людини чи назва місцевості або назва речі чи зміст події дають поштовх до якоїсь асоціації, що дозволяє ніби викарбувати їх у пам'яті. Той, хто більше осмислює отримані свідчення і встановлює між ними тісні взаємозв'язки, буде мати і кращу пам'ять.

Щоб запам'ятати прізвище незнайомої людини, ставте їй запитання стосовно її прізвища.

Щоб запам'ятати дати, асоціюйте їх з відомими вам знаменними подіями, які ви знаєте.

Щоб запам'ятати план вашого виступу, розташуйте пункти його так, щоб вони постали перед вами у логічній послідовності.

Якщо ви забули, що казати далі, використовуйте останні слова попередньої фрази на початку нової.

Отже, усі чотири етапи дають нам змогу не тільки виступити перед аудиторією, отримати певне визнання, викласти інформацію, але і навчають що все треба робити обдумано, зосереджено, наполегливо. Підготовка до промови збагачує нас новими знаннями, адже для виступу промовець має підібрати матеріалу на сотню виступів, але використати лише самий найкращий.

Видатний науковець Сперанський сказав, висуваючи як вимогу до оратора, "Якщо хочеш щоб я плакав, плач сам" тим самим він показав що і сама промова і підготовка до неї повинна мати для промовця велике значення, адже якщо хочеш щоб тебе почули та вислухали сам маєш відчувати те про що говориш.

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
ЗАПИТАННЯ ТА ЗАВДАННЯ ДЛЯ САМОПЕРЕВІРКИ	\|	Київ 2010

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.005 сек.