Функціональний стан і адаптація організму до фізичних навантажень.

Фізичний розвиток.

Тема 6. Оцінка функціонального стану організму учнів.

План:

Фізичний розвиток.
Функціональний стан і адаптація організму до фізичних навантажень.
Методи дослідження рухових якостей.

Важливою вимогою, що визначає ефективність процесу фізичного виховання є знання перемін, що відбуваються в організмі внаслідок педагогічних втручань. Чим глибше і ефективніше проводиться співставлення минулого і досягнутого стану, тим вірнішими виявляються поправки корекції, які будуть використовуватись в процесі фізичного виховання.

Для ефективної організації навчального процесу з фізичного виховання студентів необхідне знання чотирьох основних сторін, що характеризують їх рухову активність: фізичний розвиток, фізичну підготовленість, функціональний стан і адаптацію організму до м'язової діяльності.

З метою визначення і вивчення показників фізичного розвитку учнів використовують методи антропометричних досліджень, за допомогою яких визначають зріст у положенні стоячи і сидячи, масу тіла, окружність грудної клітки, окружність плеча, передпліччя, стегна, життєвий об'єм легень тощо. Дані цих досліджень дають можливість визначити рівень і особливості фізичного розвитку, ступінь його відповідності щодо статі та віку, наявність відхилень, а також динаміку внаслідок занять фізичними вправами.

Слід пам'ятати про дотримання загальноприйнятих необхідних умов під час проведення антропометричних вимірювань (періоди дня, до приймання їжі, вивірений інструментарій), а також про правила їх проведення.

Вагозростовий показник (індекс Кетле) вираховується діленням маси тіла в грамах на його довжину в сантиметрах. Задовільна оцінка знаходиться в межах: для жінок - 360-405г, для чоловіків - 380 - 415г.

Коефіцієнт пропорційності (КП). Який вимірюється у відсотках:

КП=100*(L1-L2)/L2

Де L1 - довжина тіла в положенні стоячи; L2 - довжина тіла в положенні сидячи; У нормі КП = 87 - 92%.

Життєвий показник визначається діленням ЖОЛ в мілілітрах на масу тіла в кілограмах. Частка від ділення нижче 65-70 мл/кг у чоловіків і 55-60 мл/кг у жінок свідчать про недостатність життєвого об'єму легень або про надлишок маси тіла.

Силовий показник (СП). Між масою тіла і м'язовою силою є своєрідне співвідношення. Зазвичай, чим більше м'язова маса тіла, тим більша сила. Силовий показник визначається за формулою і виражається у відсотках:

Сила кисті(кг)

Загальна маса тіла (кг) * 100

Для сильної руки цей показник дорівнює 65-80% для чоловіків і 48-50% для жінок.

Показник міцності будови тіла виражає різницю між довжиною тіла і сумою маси тіла та окружності грудної клітини під час видиху. Наприклад, якщо зріст 181см, маса 80 кг, окружність грудної клітини - 90 см, то цей показник буде дорівнювати:

181-(80+90)=11

якщо показник менший ніж 10, то це свідчить про досить міцну будову тіла, від 10 до 20 - про задовільну, від 21 до 25 про середню, від 26 до 35 - про слабку і більше 36 - про дуже слабку будову тіла. Проте необхідно враховувати, що показник міцності будови тіла, який залежить від розвитку грудної клітини; маси тіла, може бути помилковим, якщо великі величини маси тіла і окружності грудної клітки пов'язані не з розвитком м'язів а збільшені внаслідок ожиріння.

Зростово-ваговий індекс вираховують за формулою:

Зріст (см) - 100 = маса (кг).

Але необхідно також враховувати віковий показник. Після 17 років до вагового показника додають 1 кг на кожні 3-5 років.

Тісний взаємозв'язок між серцево-судинною і дихальною системами, з одного боку і фізичною працездатністю з іншого, дозволяють використовувати ряд показників кровообігу і дихання в умовах напруження цих систем для оцінки адаптації організму до м'язової діяльності.

Найбільш поширеним тестом дослідження функції серцево-судинної і дихальної систем є відносно проста проба з 20 присіданнями (проба Мартіне) у студента, який попередньо 2-3 хв. сидить у спокійному стані підраховують пульс за кожні 10 с безперервним методом до одержання стійких цифр (2-3 десятисекундних відрізків часу з однаковою кількістю пульсових ударів). Отримані цифри записують у графі "Пульс до навантаження". Потім вимірюють систолічний і діастолічний артеріальний тиск і записують у графі "тиск до навантаження". Далі, протягом півхвилини, підраховують частоту дихання (за рухом грудної клітки), результат множать на 2 і записують у графу "дихання до навантаження". Досліджуваному дають завдання - не затримуючи дихання зробити 20 ритмічних присідань за ЗО секунд з підніманням рук вперед. Після того, як студент закінчив фізичне навантаження, він знову сідає за стіл і протягом 10 секунд в нього підраховують чистоту пульсу, фіксуючи її в графі "пульс після навантаження". Зразу за цим швидко вимірюють артеріальний тиск із записом "Тиск після навантаження". Далі відновлюється підрахунок пульсу і запис його показників за десятисекундними відрізками і триває доти, поки пульс не прийде в норму до вихідних величин, після цього втретє вимірюють артеріальний тиск і записують у графі "кров'яний тиск після відновлення".

Ритм дихання після навантаження підраховується з одночасним підрахунком пульсу за 10 секунд і множать на 6, щоб одержати частоту дихання за 1 хвилину.

Оцінка результатів проби з 20 присіданнями.

Результат визначається за такими показниками: збудливість пульсу, час відновлення пульсу, реакція артеріального тиску (систолічного, діастолічного), час відновлення тиску.

Залежно від характеру зрушень, у діяльності серцево-судинної системи після дозованого навантаження розділяють сприятливий (нормальний) та несприятливий типи реакцій.

Для сприятливого типу характерно:

збудливість пульсу до 80%; час відновлення пульсу до 3 хвилин; реакція артеріального тиску: систолічний + 40 мм рт. ст.; час відновлення тиску до 3 хвилин;

Несприятливий тип реакції поділяється на астенічний, дистонічний, гіпертонічний, і східчастий типи.

Для всіх несприятливих типів характерна:

збудливість пульсу більше 80%; час відновлення пульсу більше 3 хвилини; час відновлення тиску більший 3 хвилин. Для загальних ознак характерно: для астенічного типу на 1 хвилину після навантаження систолічний тиск мало або зовсім не підвищується; для дистонічного типу на 1 хв. після навантаження характерне не різке підвищення систолічного та різке падіння діастолічного тиску, де інколи може бути феномен "нескінченого тону" (тони Короткова прослуховуються при знижені діастолічного тиску в манжеті до 0). Для гіпертонічного типу на 1 хвилину після навантаження значно - зростає і систолічний і діастолічний тиск; Для східчастого типу тиск досягає максимального рівня не зразу після навантаження, а на 2-3 хвилину періоду відновлення.

Але потрібно враховувати, що в "чистому" вигляді ці типи реакцій не зустрічаються. В практичній діяльності частіше визначається змішані типи реакцій серцево-судинної системи на функціональну пробу Мартіне. Що стосується адаптації дихальної системи, то в практичній діяльності для дослідження використовують дві проби: Штанге (затримка дихання під нас вдиху) і Генчі (затримка дихання під час видиху). Середня норма затримки дихання - 30 секунд. Відновлення в бік більших відрізків часу затримок дихання розглядається як добрі показники функціональної проби дихальної системи, а разом з нею і серцево-судинної, відхилення в бік менших відрізків - як незадовільні показники.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Методи та прийоми підвищення інтересу до занять.	\|	При захворюванні серцево-судинної системи.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.005 сек.