Антономазія

Антономазія (гр. апіопотааіа — перейменування) — різновид синекдохи, який формується в результаті переносу імені — перейменування. Це перейменування означає, що замість назви певної особи вживається назва такої її ознаки, риси, властивості, дії, речі, завдяки якій цю особу не можна сплутати з іншими. Наприклад:Автор «Кобзаря» писав: Се тойПервий, що розпинав нашу Україну, аВторая доконала вдову-сиротину. Блискоче нічперлиною Растреллі [Андріївська церква в Києві, роботи Растреллі], з гори збігає Боричів узвіз... (Л. Костенко). Є два види антономазії:

1. Використання широко відомих власних імен персонажів у ролі загальних: закоханих називають Ромео і Джульєтта, залицяльника — Дон Жуан, ревнивого — Отелло, скупого — Плюшкін, пустого мрійника — Манілов, слухняного трудівника — Іван.

2. Вживання загальних назв у ролі прізвищ або імен літературних персонажів. На такі приклади багата українська література:

Пузир, Калита, Часник, Галушка, Марко, Безсмертний, Тарас Тря-сило.

Антономазія вимагає попередніх фонових знань, тобто знань про ознаки і властивості того, чиє ім'я або назва використовується. Обидва види антономазії характеризуються виразною експресією, широко вживаються у публіцистичному, науково-популярному мовленні, у фольклорі, в усній розмові, в художніх творах піднесено романтичного або принижено сатиричне характеру. Наприклад:

У чистім полі, в полі на роздоллі, де колосочки проти сонця жмуряться,Вернигора, Вернивода й Вернидуб—три велетні—зібралися та й журяться (Л. Костенко).

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Що е синю далеч відпливає...	\|	Персоніфікація

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.005 сек.