• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

ШТУКАТУРНО-ДЕКОРАТИВНЕ

ОПОРЯДЖЕННЯ ПОВЕРХОНЬ

2.1. Традиційні декоративні кольорові мінеральні штукатурки

Інструментарій. Традиційні декоратив­ні мінеральні штукатурки залежно від складу розчину або спо­собу оброблення декоративного шару поділяють на кольорові вапняно-піщані, теразитові та кам'яні. Опоряджують декоратив­ними мінеральними штукатурками лише фасади, тому їх ще на­зивають фасадними.

Рис. 1. Інструменти для нанесення декоративного розчину на поверхню і його опорядження: а — лопатки (кельми); б— відрізовка

Роботи, пов'язані з підготовкою фасаду до штукатурення, нанесен­ням і обробленням підготовчого шару штукатурки, виконують тра­диційними інструментами. Для нанесення і оброблення декорати­вних опоряджувальних шарів шту­катурки застосовують спеціальний інструмент і пристрої.

Лопатки (кельми) — різні за розміром і формою полотна (рис. 1, а) — застосовують для нане­сення декоративного розчину на поверхню і його опорядження. Прорізування і очищення проріз­них рустів у декоративному шарі штукатурки виконують відрізовкою спеціальної форми (рис. 1, б).

Для створення додаткової шорсткості на підготовчому шарі під декоративну штукатурку застосовують подряпин (рис. 2).

Рис. 3. Інструменти і пристрої для виконання рустів:

а – рустовка, б – розшивка, в – розшивка зі змінними лезами, г - лінійка

Русти у пластичному шарі ва пня но-піщаної штукатурки ви­конують рустовками, розшивками та іншими інструментами. Вигляд найпростішої рустовки зображено на рис. 3, а. Рустовка складається з дерев'яного бруска, на одному з кінців якого закріплено вигнуту металеву пластинку. Для виконання ввігнутих рустів на шарі декоративної штукатурки застосовують роз­шивку (рис. 3, б), яку під час роботи пересувають уздовж ме­талевої лінійки 1 м завдовжки з прорізом посередині (рис. 3, г). З цією самою метою використовують розшивку зі змінними лезами (рис. 3, в), що дає змогу виконувати русти різної ши­рини і профілю. Змінне робоче лезо цієї розшивки закріплюється на держаку спеціальним гвинтом.

Рис. 4. Пристрої для циклювання опоряджувального шару декоративної штукатурки: а — циклі; б— цикля-подряпка; в — цвяхова щітка

Для циклювання, тобто подря­пування опоряджувального шару штукатурки, застосовують мета­леві циклі (рис. 4, а) або подряп-ку-циклю (рис. 4, б). Подряпка-цикля складається з дерев'яної основи розміром 120 х 180 мм, на нижній площині якої рядами за­кріплено металеві зубці, а звер­ху — ручку. Для циклювання за­стосовують також цвяхову щітку (рис. 4, в).

Поглиблені рисунки у пласти­чному шарі декоративної штука­турки виконують штамповками (рис. 5). Робочу частину штам­повки з різним рисунком виготов­ляють із металу, пластмаси та ін­ших твердих матеріалів.

Підготовка поверхонь під виконання мінеральної деко­ративної штукатурки.Поверхні під мінеральну декоративну штукатурку підготовляють так само, як і під звичайну штукату­рку: насікають, очищують, змочують водою. За потреби із повер­хні зрубують напливи, видаляють забруднення, жирові плями.

Якщо шви нових цегляних стін заповнені розчином, то їх ви­бирають на глибину не менше ніж 15 мм. У старих цегляних сті­нах вибирають шви, очищають поверхню сталевими щітками або піскоструминним апаратом.

Поверхні стін із бутового каменю очищають сталевими щіт­ками, а шви кладки також вибирають на глибину не менш як 15 мм.

Шлакобетонні поверхні, як нові, так і старі, насікають; для кращого зчеплення зі штукатурним шаром просвердлюють отвори, в які вставляють пробки, і по цвяхах, вбитих у пробки, влаш­товують дротяне плетіння.

Стіни фасадів провішують так само, як і при виконанні прос­тої штукатурки, потім на них улаштовують маяки, провішують пілястри і кути, перевіряють збіг бокових укосів усіх віконних прорізів і горизонтальність поясків, карнизів, цоколя та інших елементів фасадів.

Після провішування на поверхню наносять і розрівнюють під­готовчий шар (ґрунт) — основу для декоративного опоряджу­вального шару. Підготовчий шар 15...20 мм завтовшки наносять по маяках. Для кращого зчеплення опоряджувального шару з підготовчим шаром поверхню підготовчого шару продряпують по незастиглому розчину подряпками, наносячи горизонтальні хвилеподібні борозни 3...5 мм завглибшки на відстані 2...3 см одну від одної.

Роботи, пов'язані із влаштуванням підготовчого шару, вико­нують такими самими прийомами і за допомогою тих самих ме­ханізмів, інструментів і пристроїв, що й при нанесенні звичай­ної штукатурки.

2.2. Виконання вапняно-піщаної кольорової штукатурки

Кольорові вапняно-піщані штукатурки —найекономічніший вид кольорового обштукатурювання, який виконують на розчині з вапняного тіста без домішок або з ними а також відповідного кольору пігменту. Вони призначені переважно для обштукату­рювання фасадів і значно рідше застосовуються для внутрішньо­го опорядження будинків.

Кольорова вапняно-піщана декоративна штукатурка склада­ється з таких шарів: підготовчого який вико­нують звичайним розчином, і опоряджувального (накривки), який виконують декоративним розчином. Товщина декоративно­го шару штукатурки залежить від обраного виду опорядження (рустовка, рваний камінь тощо) і зернистості заповнювачів, що входять до складу розчину. Товщина накривного декоративного шару становить 6...25 мм, а то й більше.

Склад розчинів для декоративного накривного шару, вид і крупність заповнювачів мають відповідати проекту, а колірну фактуру підбирають пробами і погоджують з представниками авторського нагляду. Така штукатурка після опорядження імітує осадову породу – пісковик, природний камінь тощо.

Приготування розчинів. Приготовляють декоративні розчини, як правило, в умовах будівельного майданчика з готових сухих сумішей з використанням засобів механізації, як для звичайних розчинів, а за малих – уручну. Щоб запобігти неоднорідному фарбуванню, декоративні суміші ретельно перемішують і дозують, особливо у тих випадках, коли для опорядження потріб­но кілька замісів.

Уручну розчин виготовляють так. Спочатку суху суміш пере-гарцьовують. Окремо розводять водою вапняне тісто, одержане вапняне молоко виливають у перегарцьовану суміш І перемішу­ють її.

Для приготування кольорових розчинів велике значення має точність дозування всіх складових — неправильне дозування не тільки позначається на якості штукатурки, а й призводить до порушення її заданих декоративних властивостей.

Декоративний шар штукатурки наносять за 2 — 3 прийоми за допомогою звичайної штукатурної кельми. Спочатку виконують перший декоративний шар набризку, який не розрівнюють, а витримують 1-2 год, щоб він частко­во затужавів. Після цього наносять наступні шари розчину, які розрівнюють і ущільнюють напівтерками або правилами. Якщо декоративна штукатурка має бути рівною, то пошту­катурену поверхню затирають терками. Для надання штукатурці міцності поверхню протягом 6...8 днів змочують водою.

Для створення рисунка або рельєфної фактури, схожої на камінь, зовнішній шар кольорової вапняно-піщаної штукатурки обробляють у пластичному чи напівтвердому стані або наносять набризк.

Оброблення по напівпластичному розчину.Після тужав­лення нанесеного вапняно-піщаного розчину для отримання гладенької штукатурки його затирають терками або загла­джують гладилками. Затирають поверхню рівномірними спі­ралеподібними рухами терки або однаковими по дов­жині розмахами терки.

Циклюють поверх­ні для отримання зернистих фак­тур під пісковик через 1,5-2 год після нанесення опоряджуваль­ного шару. Після циклювання опоряджена поверхня набирає шорсткості або штрихової факту­ри і стає подібною до природного каменю. Крім того, опоряджена таким чином поверхня стає блис­кучою за рахунок того, що зерна кварцового піску і слюди під час циклювання очищаються від плів­ки цементу і їх блиск відновлю­ється. Цю роботу можна викону­вати як на всій поверхні, так і на окремих її ділянках, у вигляді каменів прямокутної або квадра­тної форми. Кожен прямокутник каменю циклюють окремо, пересуваючи циклю на сумісних ка­менях у взаємно перпендикулярних напрямкам по правилах, що забезпечує отримання різних відтінків. Залежно від розмірів зе­рен заповнювача -піску одержують дрібно, та грубозернисту фактури. Після циклювання штукатурку очищають м'якою сухою щіткою.

Дрібну насічку отримують унаслідок торцювання поверхні цвяховою або гумовою щіткою для отримання фактури під при­родний камінь (пісковики, туфи).

Оброблення металевою щіткою «під черепашник» викону­ють так. Свіжонанесений і вирівняний накривний шар обробля­ють жорсткою металевою щіткою (дріт до 1 мм завтовшки та 8...10 см завдовжки), вибираючи раковини (чарунки).

Штриховку-начіс виконують за допомогою м'якої сталевої щітки , по свіжона­несеному та вирівняному накрив­ному шару. Обробляють поверх­ню великими штрихами. На дру­гий день тампоном знімають час­тинки розчину, які нещільно прилягають до основи.

Накатування валиком здійснюють по свіжому ша­ру накривки. Поверхню валика роблять риф­леною чи обтягують сталевою сіт­кою. Глибина рельєфу рисунка не повинна перевищувати 5 мм. Працюючи з валиком, до поверх­ні прикладають рейку або напів-терок і пересувають валик уздовж них, як по напрямній. При цьому потрібно стежити за тим, щоб тиск на валик весь час був одна­ковим.

Види фактур, отриманих набризкуванням:

а — дрібнозерниста; б— крупнозерниста

Набризкування із вико­ристанням, стисненого повітря виконують форсун­кою по тільки-но вирівняно­му ґрунту. Отримують найрі­зноманітнішу фактуру набризку.

Набризкування через сітку з отворами від 2,5 х 2,5 до 10 х 10 мм виконують штукатурною лопат­кою із сокола рівномірними кидками, що важливо для отриман­ня рівномірної фактури. Чим більший розмір отворів сітки, тим грубіша фактура створюватиметься на поверхні. Розчин на пове­рхню накидають кілька разів на одній ділянці. Проходячи через сітку, розчин розподіляється на поверхні горбиками і утворює залежно від розміру сітки дрібну чи грубошерсту поверхню.

Способи отри­мання набризку:

а — через сітку; б—з віника; в – зі щітки

2.3. Виконання теразитової штукатурки

Теразитові штукатурки застосовують переважно для опорядження бетонних або обгтукатурених поверхонь фасадів. Їх виконують із спеціально приготовлених сухих сумішей, які містять гідратне вапно, цемент, заповнювач у вигляді кварцового піску, мармурової крихти, слюди.

Розрізняють теразит марок К, С і Д відповідно з крупно-, середньо- і дрібнозернистими заповнювачами. Теразит К викорис­товують для обштукатурювання цоколю, С — для поверхонь стін, Д — для витягування архітектурних деталей. Найбільший роз­мір зерен заповнювача не повинен перевищувати для сумішей: К — пісок або крихта 4...6 мм, слюда 4..,5 мм; С — пісок або крих­та 2...4 мм, слюда 1...2 мм; Д — пісок або крихта 1...2 мм, слюда 9, мм.

Готують і транспортують теразитові штукатурки у розчино­змішувачах примусової дії на зразок штукатурного агрегату CO 164 в обсязі, достатньому для обштукатур е ння всього фасаду або його частини.

Декоративні шари теразитового розчину наносять на підготов­лену поверхню, як правило, за два прийоми. Перший шар 2...3 мм завтовшки наносять накиданням. Тільки-но набризк почне ту­жавіти, наносять другий шар 5...7 мм завтовшки, який розрів­нюють правилом або напівтерком і затирають терками чи загла­джують металевими гладилками відразу після нанесення роз­чину.

Після того як штукатурка затвердіє, через 3...6 год її обробля­ють, одержуючи фактури «під шубу», «під тесаний пісковик», «під рваний камінь».

Фактуру «під шубу» дістають циклюванням поверхні терази­ту або набризкуванням теразитового розчину.

Створення фактури «під шубу» циклюванням. Циклю­ють поверхні теразиту циклями або цвяховими щітками-терками, отримуючи різну зернисту фактуру залежно від фрак­ції заповнювача та тривалості витримування накривного шару. Ознакою достатнього витримування накривки є характер випа­дання зерен заповнювача в процесі циклювання: вони повинні відриватися від маси розчину не руйнуючи його. Працюючи ци­клею, штукатур пересуває її по прямих горизонтальних або вер­тикальних лініях так, щоб вона плавно і рівномірно пересува­лась на поверхні у тому самому напрямку. За циклею не повинні залишатися глибокі подряпини і западини у шарі розчину. Коли всю поверхню поцикльовано, її за допомогою щітки або просяно­го віника очищають від пилу і зернин заповнювача, що відшару­вався від поверхні під час циклювання. Після цього опоряджену поверхню протягом 3—4 днів змочують водою по 3—6 разів на день.

Створення фактури «під шубу» набризкуванням тера­зитового розчину. Набризкування теразитового розчину вико­нують так. На підготовлену поверхню наносять ґрунт із вапняно-цементного розчину таким чином, щоб він не дійшов до рівня маяків на 3...5 мм. На свіжий ґрунт накидають шар теразитового розчину і розрівнюють його напівтерками на рівні маяка. На не-затверділу накривку віником набризкують теразитовий розчин 5...7 мм завтовшки. Потім ребром правила знімають окремі зерна крупного заповнювача і обмітають щіткою.

Для одержання фактури «під тесаний пісковик» з поверхні товстого шару (до 12 мм) теразиту сколюють зубилом, бучардою, троянкою чи іншим ударним інструментом верхній шар штука­турки. Працюючи з ударним інструментом, потрібно вибрати та­ку силу удару, щоб фактура на всій оброблювальній поверхні утворювалась однакова. Після закінчення цієї роботи поверхню очищають від пилу. Слід пам'ятати, що цей спосіб можна засто­совувати лише у тому разі, якщо підготовчий шар штукатурки міцний, а опоряджувальний повністю затвердів.

Фактуру «під рваний камінь» одержують втепленням у сві-жонанесений шар ґрунту щебеню декоративних порід і закидан­ням його теразитовим розчином. Після затвердіння розчину його в окремих місцях сколюють зубилом, потім обробляють дротяною щіткою.

2.4. Виконання кам'яної штукатурки

Кам'яні штукатурки — найбільш трудомісткий і склад­ний вид штукатурних робіт, їх застосовують переважно для опо­рядження цоколів і фасадів монументальних будинків, імітуючи облицювання природним каменем — мармуром, гранітом, туфом тощо. Кам'яна штукатурка більш міцна, довговічна і декоратив­на, ніж усі інші види декоративних штукатурок.

Для виконання кам'яної штукатурки розчини приготовляють із цементу, вапняного тіста, мармурового дрібняка або інших по­дрібнених гірських порід крупністю 0,3...0,5 мм, кварцового піс­ку, слюди, пігменту. Оскільки в розчині кам'яної штукатурки основним заповнювачем є дрібняк декоративних гірських порід, а доданий пігмент лише доповнює колір дрібняка, декоративний шар штукатурки після оброблення виглядає як природний ка­мінь.

Готують розчин із сухих сумішей на об'єкті у розчинозмішува­чах в обсязі, достатньому для штукатурення фасаду чи його окремих частин. Підготовчий шар під кам'яну штукатурку вико­нують так само, як і під інші види декоративних штукатурок. Кольоровий розчин наносять лопаткою за 3 —4 прийоми, витри­муючи певний проміжок часу перед нанесенням наступного ша­ру, безперервно в межах архітектурних елементів фасаду. При­близно через добу декоративний шар промивають водою з фар­бопульта доти, доки не почне стікати чиста вода без домішок це­ментного молока.

Поверхню кам'яної штукатурки витримують до повного затве­рдіння (10 — 12 днів, зволожуючи її водою 3 — 4 рази на день про­тягом 5 — 7 днів та 5 — б разів на день протягом останніх днів) і обробляють для одержання фактури. В останню добу штукатурку просушують.

Кам'яну штукатурку обробляють бучардою, троянкою, зуби­лом та іншими інструментами, шліфуванням карборундовим або наждачним камінням, а також травленням соляною кислотою.

Таблиця 3. Склади розчинів для кам'яних штукатурок, % за масою

Кам'яну штукатурку «під шубу» найчастіше обробляють за допомогою бучарди. Таке оброблення полягає у рівномірному наковуванні поверхні бучардою, зуби якої сколюють крихту, руй­нують верхній каламутний шар розчину, оголяють слюду. Факту­ра може бути дрібно- та крупнозернистою залежно від виду бу­чарди. Працюючи з бучардою, штукатур наносить короткі легкі рівномірні удари.

Троянкою обробляють кам'яну штукатурку «під борознисту фактуру». Застосовують троянки з трикутниковими і заокруг­леними зубами різної висоти та ширини, що дає змогу отримува­ти дрібно- та крупноборознисту фактуру. Працюючи троянкою або зубилом, інструмент тримають у лівій руці під кутом 45° до рівня поверхні й злегка вдаряють по ньому молотком. При цьому на поверхні створюватиметься борозниста фактура, подібна до те­саного каменю.

Щоб одержати фактуру «під рваний камінь», у штукатур­ний шар (40...50 мм завтовшки) у різних місцях забивають зуби­ло і ударом молотка збоку по кінцю зубила виривають шматки затверділого розчину. На поверхні створюються величезні виїм­ки.

Фактуру «під пісковик» дістають при сколюванні зубилом маленьких шматочків штукатурки.

Під фактуру «терацо» поверхню затверділого розчину шлі­фують наждачним або карборундовим кругом з наступним обро­бленням поверхні лаком на основі воску.

Шорстку фактуру отримують травленням, затверділої на­кривки (через 2-3 дні після нанесення) 5 %-м водним розчином соляної кислоти з наступним ретельним промиванням водою за допомогою фарбопульта. За цією технологією не можна застосо­вувати мармурову та вапняну крихту.

Рис. 13. Фактури кам'яних декоративних штукатурок:

а, б— штамповка; в — «під рваний камінь»; г, д — «під шубу» бучардою з дрібними і великими зубами; е — «шпунтована»; є — «під дюни»; ж — «під щебінь»

Кам'яну штукатурку можна виконувати накиданням декора­тивної крихти на свіжонанесений вапняно-піщаний розчин. Та­ка штукатурка не потребує наступного оброблення, тобто після нанесення кам'яної крихти вважається закінченою. Накидають крихту вручну штукатурною лопаткою або за допомогою крихтометів. Деякі фактури кам'яних штукатурок показано на рис. 13.

2.5. Штукатурка сграфіто

Сграфіто -- спосіб декоративного оздоблення стін продряпуванням шарів штукатурки. Цю багато­кольорову вапняно-піщану штукатурку виконують нанесенням 3 — 4 тонких шарів кольорового розчину з наступним продряпу­ванням верхніх шарів до нижніх. Звідси і назва «сграфіто» — слово італійського походження, що означає «видряпування». Цю обробку часто називають різьбленням на штукатурці, оскільки під час роботи доводиться зрізати один чи кілька шарів розчину, внаслідок чого отримують декоративний орнаментальний рису­нок різної складності.

Сграфіто можна отримати не тільки продряпуванням верхніх шарів, а й нанесенням розчину за шаблонами-трафаретами.

Для штукатурки сграфіто застосовують лише вапняні розчини. Під час виконання зовнішніх робіт до складу розчину додають до 5 % портландцементу, що підвищує міцність і водостійкість шту­катурки. Поверхні під штукатурку сграфіто підготовлюють так само, як і під інші види штукатурок.

Штукатурка сграфіто складається з двох шарів: підготовчого і опоряджувального. Підготовчий шар, у свою чергу, також нано­сять двома шарами (набризк і ґрунт) і виконують із звичайного ва­пняного розчину. Після нанесення ґрунту розчин ущільнюють і розрівнюють напівтерками, а рівність поверхні перевіряють конт­рольним правилом. Якщо штукатурку виконували по попередньо встановлених маяках, то розчин розрівнюють малками. Після вирівнювання підготовчого шару на поверхні за допомо­гою подряпки відразу надря­пують горизонтальні хвилепо­дібні борозни. Борозни роб­лять 3,,.5 мм завглибшки на відстані 20...30 мм одна від одної для створення додатко­вої шорсткості на підготовчому шарі штукатурки, що сприяє кращому зчепленню з ним зо­внішнього шару (рис. 14).

Залежно від кількості ко­льорів на рисунку опоряджувальний шар складається з певної кількості шарів.

Рис. 14. Надряпування підготовчого шару штукатурки:

а – гребінець-подряпник, б – розміщення борозен

Розчин для штукатурок сграфіто. Для виконання опоря­джувальних шарів застосовують кольорові вапняні розчини, при­готовлені на дрібнозернистому піску або мармуровому борошні.

Спосіб приготування. Кількість пігментів беруть залежно від заданої інтенсивності кольору рисунка. Спочатку на фарбо­терці змішують вапняне тісто з пігментами і перетирають. Після цього кольорове вапно у змішувальній машині перемішують з піском і потрібною кількістю води.

При приготуванні розчину у розчинозмішувачах вапняне тіс­то в окремій посудині розводять водою. Отримане вапняне моло­ко проціджують і змішують у барабані розчинозмішувача спочат­ку з кольоровою пастою, а потім з піском.

Нанесення кольорових шарів. Перед нанесенням першого опоряджувального шару висохлий підготовчий шар штукатурки змочують водою, яку набризкують із щітки або за допомогою шланга, приєднаного до водопровідної мережі. Як тільки вода всмоктується в ґрунт, приступають до нанесення накривних ша­рів. Наносять опоряджувальний шар з кольорових розчинів на ті ділянки поверхні, на яких виконуватимуться рисунки. Всі інші ділянки штукатурять звичайним вапняним розчином сірувато-білого кольору. Товщина накривного шару на цих ділянках має відповідати сумарній товщині багатокольорового опоряджуваль­ного шару на ділянках розміщення рисунків.

Перший кольоровий шар штукатурки наносять на підготов­чий шар (ґрунт) кельмою з сокола шаром 6...8 мм завтовшки і відразу розрівнюють і ущільнюють напівтерком, щоб уникнути утворення раковин-порожнин. Так само наносять наступні шари із розчинів потрібних кольорів, коли розчин частково підсохне, і після розрівнювання затирають дерев'яною або повстяною тер­кою. Товщина цих шарів має бути 2...З мм. Як правило, останній шар штукатурки роблять до 1 мм завтовшки, застосовуючи рід­ший розчин, який наносять на поверхню маховою щіткою і роз­рівнюють кельмою або сталевою гладилкою.

При виконанні рисунка на загальному сірувато-білому фоні об­штукатуреної поверхні для останнього опоряджувального шару за­стосовують вапняний розчин без пігментів, який наносять одночас­но з виконанням накривного шару на інших ділянках поверхні.

При виконанні рисунка на кольоровому фоні поверхні остан­ній шар виконують кольоровим розчином, у якому замість піску застосовують мармурове борошно, або звичайним розчином з на­ступним фарбуванням поверхні водною лугостійкою фарбою за допомогою щітки або фарбопульта.

Простішим методом штукатурки сграфіто є такий, за яким усі шари штукатурки виконують звичайним вапняним розчином. Піс­ля цього на відповідні ділянки поверхні «по припороху» перено­сять контури рисунка, видряпують його на певну глибину і фар­бують окремі елементи його мінеральними, вапняними або ін­шими фарбами.

Виконання сграфіто нанесенням розчину за шаблона­ми-трафаретами.Цей спосіб виконання штукатурки назива­ють імітацією. Прості, окремо розміщені на поверхні рисунки з кольорових розчинів можна виконувати за шаблонами, що поді­ляються на форми і лекала. Залежно від застосування шаблонів вони можуть бути опуклі або заглиблені.

Шаблони виготовляють із фанери або цупкого товстого карто­ну і прооліфлюють їх. Товщину матеріалу для шаблона підбира­ють залежно від потрібної опуклості або заглибленості кольоро­вого рисунка. Кількість шаблонів для виконання одного рисунка залежить від кількості кольорів у ньому. Це пояснюється тим, що кожний елемент рисунка певного кольору виконують за окремим шаблоном. Обробка цим способом продуктивніша, ніж способом видряпування, і може бути виконана менш кваліфікованими штукатурами.

3. ОПОРЯДЖЕННЯ ПОВЕРХОНЬ НЕТРАДИЦІЙНИМИ МІНЕРАЛЬНИМИ ДЕКОРАТИВНИМИ ШТУКАТУРКАМИ

НА ОСНОВІ ВАПНА

3.1. Загальні положення

Останнім часом в Україні поширюються нетрадиційні міне­ральні штукатурки на основі вапна із захисним покриттям пере­важно італійського виробництва. Мінеральні штукатурки на ос­нові вапна — це екологічно чисте декоративне мінеральне по­криття у вигляді паст на основі вапняного в'яжучого, мінераль­них порошків, природних оксидів заліза та інших природних пі­гментів і домішок. Ці штукатурки легко наносяться, стійкі до впливу лугів, бактерій та інших зовнішніх чинників. Застосову­ють їх для опорядження як інтер'єрів, так і фасадів. Особливо придатні вони для реставраційних робіт будівель, які мають іс­торичну цінність.

Нині в Україні використовуються мінеральні декоративні штукатурки італійського виробника фірми VIERO, відділення з виробництва декоративних опоряджувальних матеріалів все­світньо відомої французької компанії LAFARGE. Це — VISOLCALCE (Візолкалк), BREZZA (Бреза) — марсельський віск, VIXALIT (Віксаліт), IKOS (Ікос), FLORENTINE (Флорен­тин) та ін. Техніка виконання цих покриттів дуже схожа, але має в кожному разі свої певні особливості. Однаковою для цих шту­катурок є підготовка поверхні під опорядження.

Підготовка поверхонь. Поверхня має бути ідеально рівною, її вирівнюють виключно вапняним або вапняно-цементним роз­чином. Поверхні, які мають немінеральний склад (гіпсові пане­лі, деревина тощо) потрібно прошпаклювати мінеральною, від­повідною для кожного покриття, шпаклівкою. Забруднену поверхню очищають від бруду, пилу, масел, старої фарби за допо­могою щітки, шкурки або інших інструментів та обладнання. Усі підготовлені у такий спосіб поверхні ґрунтують також відповід­ною для окремого покриття ґрунтовкою.

Інструменти та інвентар. Для опорядження поверхонь мінеральними штукатурками на основі вапна з захисним по­криттям застосовують малярні щітки, валики з різним покрит­тям, гумки, сталеві шпателі, пластикові терки, наждачний па­пір, віхоть тощо.

3.2. BREZZA (марсельський віск)

BREZZA (Бреза) — декоративна опоряджувальна система для

Інтер єрів, яка складається з двох шарів: білого основного штукату­рного шару — BREZZA FOWDO і кольорового воску BREZZA WAX.

BREZZA FOWDO після легкого структурування шпателем набу­ває унікальної поверхні, типової лише для системи BREZZA. Для отримання античного ефекту він покривається кольоровим воском BREZZA WAX.

Матеріал дуже пластичний, м'який, легко наноситься і дає змогу майстру досягти найрізно-. манітніших бажаних фактур на зразок необробленого каменю, драпірованих тканин тощо.

Техніка опорядження. Спочатку підготовлюють поверхню, як зазначалося, потім її ґрунтують високоякісною фіксуючою ґрунтовкою PRIMER ACQ, яку наносять на поверхню малярною щіткою. Штукатурну пасту ретельно перемішують.

На чисту підготовлену поверхню за допомогою невеликого шпателя з нержавіючої сталі розміром 200 х 80 мм наносять шар BREZZA FOWDO. Легкими перехресними рухами шпателя обро­бляють нанесений шар і залишають висохнути приблизно на до­бу . Після цього на отриману структурну поверх­ню круговими рухами малярної щітки або губки наносять кольо­ровий віск BREZZA WAX)

Витрати BREZZA FOWDO становлять близько 1,5 кг/м², а BREZZA WAX — 0,12 л/м². Постачається декоративний матеріал у відрах: з Брезою по 25 кг, а з кольоровим воском по 5 л. Зразки фактурних покриттів BREZZA показано на рис. 15.

Рис. 15. Зразки фактурних покриттів ВREZZA

3.3. FLORENTINE (марсельський віск)

FLORENTINE (Флорентин) — декоративна опоряджувальна система, подібна до BREZZA, проте застосовується як для ін­тер'єрів, так і для фасадів завдяки домішкам з високими волого­відштовхувальними властивостями.

Зразки фактурних покриттів FLORENTINE подано на рис. 16.

Рис. 16. Зразки фактурних покриттів FLORENTINE

Переглядів: 7473