Японо-радянські відносини

Глибинні причини суперечливого характеру но-радянських відносин після другої світової вій-] ни зумовлені складним комплексом істор* ідеологічних, політичних та міжнародних факторів, писання в 1951 р. японо-американського Договору пеки, який фактично розглядав Радянський Союз потенційного воєнного супротивника, визначило антщ: дянську спрямованість зовнішньополітичного курсу ~ нії. У зв'язку з втягненням Японії у військово-політ стратегію Вашингтона зростання напруженості в радянсі ко-американських відносинах майже автоматично cnpt чиняло посилення антирадянських тенденцій у японськії зовнішній політиці.

Дипломатичні відносини Японії й СРСР залишалис перерваними з серпня 1945 до жовтня 1956 р. Уря С Йосіда проводив проамериканську політику. Bcynej національним інтересам країни цей уряд ухилявся нормалізації відносин з Радянським Союзом і чинив ог розвитку з ним економічних та торговельних зв'яз*

Така політика уряду С. Йосіда піддавалася різкій критиці не тільки з боку опозиції, а й усередині самої Ліберальної партії, лідером якої він був. На виборах 1954 р. ліберали зазнали поразки, і 7 грудня кабінет С. Йосіда пішов у відставку. Новий кабінет Демократичної партії на чолі з /. Хатояма виступав за проведення більш незалежної від СІЛА політики, за нормалізацію відносин із СРСР та іншими соціалістичними країнами, що й сприяло перемозі Демократичної партії на виборах. У січні 1955 р. І. Хатояма заявив, що Токіо слід взяти на себе ініціативу й запропонувати Москві нормалізувати відносини, насамперед припинивши стан війни між Японією і СРСР.

Противники нормалізації відносин із СРСР наголошували на територіальному питанні: Південний Сахалін та Курильські острови — Хабомаї, Шикотан, Ітуруп та Кунашир — були передані СРСР після капітуляції Японії. їх підтримували СІЛА, які намагались ізолювати Японію від соціалістичних країн і попереджали, що лінія Японії на розширення економічних зв'язків з СРСР «може стати перешкодою для здійснення програми допомоги Японії, що розроблялась урядом США».

Враховуючи зміну міжнародної обстановки на Далекому Сході у зв'язку з припиненням війни в Кореї та Індокитаї, СРСР здійснив активні кроки для встановлення контактів з Японією. Він постійно підкреслював бажання жити з нею в мирі й дружбі, необхідність припинення стану війни, встановлення нормальних дипломатичних відносин. З червня 1955 р. в Лондоні розпочались японо-радянські переговори, перші місяці яких виявились безплідними. Попередньою умовою відновлення відносин і укладення мирного договору японська сторона висунула задоволення територіальних претензій Японії, а саме: повернення їй Курильських островів і Південного Сахаліну, репатріацію засуджених у Радянському Союзі військовополонених тощо.

Радянська делегація запропонувала проект мирного Договору, виявивши готовність задовольнити деякі японські побажання, в тому числі територіальні. Враховуючи, що острови Малого Курильського пасма Хамобаї й Шикотан розташовані поблизу японського острова Хок-Кайдо, СРСР погоджувався передати їх Японії. Проте Радянські пропозиції не були відповідним чином оцінені японською стороною. її представник на японо-радянсь-

РОЗДІЛ III ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ РЕГІОНАЛЬНИХ СИСТЕМ МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН

Тема 3 Міжнародна ситуація на Далекому Сході

них переговорах наполягав на переданні Японії, окрії островів Хамобаї й Шикотан, також островів Кунашир Ітуруп. Крім того, питання про статус двох останні Курильських островів і південної частини Сахаліну япоші ці пропонували передати на розгляд міжнародної конфет ренції.

В березні 1956 р. з ініціативи Японії переговори бул перервані. В їхньому ході сторони погодили статтю дог вору щодо необхідності укладення угоди про регулюваш ня й обмеження вилову лососевих у північно-західні частиш Тихого океану. Під тиском японських рибо-і промисловців японський уряд запропонував розпоча двосторонні японо-радянські переговори про укладаї угоди з питань риболовства. Ці переговори проходили Москві з 29 квітня по 14 травня 1956 р. і завершились підписанням Конвенції про риболовство й Угоди про надані ня допомоги людям, що потерпають у морі. В ході переговорів була досягнута домовленість відновити пере«| говори про нормалізацію радянсько-японських відносі не пізніше 31 липня 1956 р.

Проте й після відновлення 31 липня 1956 р. в Мое* двосторонніх переговорів японський міністр закордонні справ М. Сігеміцу обстоював повернення Японії островів. Радянський уряд не змінив своєї позиції. М. геміцу висловився за тимчасове припинення переговорі порекомендувавши японському урядові піти на укладан-j ня мирного договору на запропонованих Радянським Союзом умовах.

Такий поворот подій викликав роздратування Ва--шиштона. Він офіційно попередив Токіо, що в разі ви-* знання Японією за мирним договором із СРСР Пії денного Сахаліну й Курильських островів володінням^ Радянського Союзу США на основі ст. 26 Сан-Фран-^ циського договору вимагатимуть «аналогічних переваг»! Мова йшла про довічне збереження за США острові! Окінава та Бонін (Огасавара). У вереті 1956 р. держде^ партамент СІЛА опублікував ноту, в якій заявив, щ«| «острови Ітуруп і Кунашир (поряд з Хабомаї й Шикота ном, які є частиною Хоккайдо) завжди були складової частиною Японії й мають по справедливості належаі Японії». Посол Аллісон отримав доручення не допуста успішного завершення японо-радянських переговорів.

Загроза зриву переговорів стала реальністю. Японсьї громадськість вимагала, щоб уряд розпочав безпосеред

переговори з СРСР і з'ясував можливість урегулювання відносин між двома країнами без підписання мирного договору за умови, що територіальне питання стане предметом наступних переговорів. У жовтні 1956 р. в Москву прибула японська урядова делегація на чолі з І. Хатояма. Переговори на найвищому рівні (13—19 жовтня) завершились успішно, і 19 жовтня 1956 р. була підписана спільна радянсько-японська декларація, яка передбачала:

припинення стану війни, відновлення миру та добросусідських дружніх відносин;

відновлення дипломатичних і консульських відносин;

підтримку прохання Японії про вступ до ООН;

репатріацію всіх засуджених японських військовополонених;

відмову від репараційних претензій;

проведення переговорів про укладення мирного договору.

СРСР погодився на повернення Японії островів Хамобаї й Шикотан після укладення мирного договору. З підписанням декларації набрали чинності Конвенція про риболовство й Угода про надання допомоги людям, що потерпають у морі. Було підписано також ряд протоколів, зокрема про торгівлю й режим найбільшого сприяння.

Декларація заклала підвалини для успішного розвитку японо-радянських відносин. На думку багатьох політологів і японознавців, це був тріумф уряду І. Хатояма. Нормалізація відносин із СРСР забезпечувала Японії можливість проведення більш незалежної зовнішню! політики, сприяла зростанню її авторитету й престижу на міжнародній арені. 18 грудня 4956 р. вона була прийнята до ООН, у лютому 1957р. нормалізувала відносини з Польщею і Чехословаччиною, а згодом з Угорщиною, Болгарією та Румунією.

Японо-радянські відносини розвивалися на основі принципів мирного співіснування. Хоча після відставки в грудні 1956 р. уряду І. Хатояма й приходу до влади уряду Н. Кісі розвиток цих відносин дещо загальмувався, ділові зв'язки вже ніколи не припинялися. Проте відносини з СРСР не були повністю врегульовані, переговори про Укладання мирного договору виявилися перерваними надовго.

РОЗДІЛ III ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ РЕГІОНАЛЬНИХ СИСТЕМ МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН

Тема 3 Міжнародна ситуація на Далекому Сході

*:-:*>:*гс^

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Півострові 1950—1953 pp.	\|	Пріоритетні інтереси Японії в Південно-Східній Азії

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.006 сек.