Студопедия
Новини освіти і науки:
МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах


РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання


ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ"


ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ


Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків


Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні


Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах


Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами


ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ


ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів



Контакти
 


Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция






Нервова тканина

· Нервова тканина складається з нейронів та нейроглії. Нейрон - нервова клітина з відростками, структурна і функціональна одиниця нервової системи.
У нейроні виділяють тіло і відростки. Є два види відростків нейронів:
- аксон - це довгий відросток нейрона, проводить нервовий імпульс від тіла нервової клітини до інших нейронів або робочих органів. У клітині буває він завжди один, закінчується розгалуженнями (нервовими закінченнями) - терміналіями на іншому нейроні або структурі робочого органа. Довжина аксона досягає 1м-1,5м. Один аксон може контактувати з 5 тис. клітин. Аксон починається від ділянки нейрона, що має форму конуса - аксонного горбика. Це найбільш збудлива частина клітини. Протягом перших 50-100мкм від тіла клітини аксон не покритий мієліновою оболонкою - початковий сегмент аксона, потім ідуть ділянки аксона, покриті мієліновою оболонкою. Від аксона відходять окремі відростки - колатералі;
- дендрити - короткі відростки нейрона, що сильно галузяться, проводять нервовий імпульс до тіла клітин. Мають бокові вирости (шипики), які збільшують їх поверхню і є місцями контактів з іншими нейронами. У нейрона буває один або декілька дендритів. Довжина дендрита може досягати 300 мкм.
За кількістю відростків нейрони поділяють на:
- уніполярні - з одним відростком - аксоном (нейробласти, які зустрічаються лише в ембріональному періоді);
- біполярні - з двома відростками- дендритом і аксоном (в сітківці ока і спіральному ганглії внутрішнього вуха);
- псевдоуніполярні - від тіла відходить один відросток, який Т-подібно галузиться на дендрит і аксон (нейрони спинномозкових вузлів);
- мультиполярні - мають багато дендритів і один аксон (найбільш розповсюджена група нейронів. Наприклад, нейрони рухових ядер спинного мозку).
За функціональним значенням нейрони поділяють:
- рецепторні (аферентні, чутливі) - сприймають подразнення і трансформують їх у нервові імпульси, передають нервові імпульси до ЦНС;
- асоціативні (вставні, проміжні) передають імпульси від одного нейрона до іншого;
- ефекторні (еферентні, рухові) -передають нервові імпульси від ЦНС до робочих органів (м’яза, залози).
Аферентні нейрони належать до псевдоуніполярних, їх тіла лежать у спинномозкових вузлах. Відросток, який відходить від тіла, Т-подібно ділиться на 2 гілки, одна з яких іде до ЦНС і виконує функцію аксона, а інша підходить до рецепторів і виконує функцію дендрита.
Більшість еферентних і вставних нейронів належать до мультиполярних. Мультиполярні вставні нейрони розташовані в задніх рогах спинного мозку, та в інших відділах ЦНС. Еферентні нейрони розташовані в основному в передніх рогах спинного мозку.
Нейроглія забезпечує функціонування нейронів. Здійснює опорну, трофічну, секреторну і захисну функції. Представлена клітинами різної форми, які супроводжують нейрони. Відростки клітин нейроглії переплітаються між собою і утворюють густу сітку, яка заповнює простір між нейронами та капілярами. Розмір цих клітин у 3-4 рази менший, ніж нервових, а кількість у 10 разів більша. Вони складають 40% об’єму мозку. З віком кількість нейронів зменшується, а нейрогліальних клітин -збільшується. У нейроглії виділяють клітини макроглії (гліоцити) і мікроглії (гліальні макрофаги). До макроглії належать : 1) епендимоцити, які утворюють щільний шар клітин і вистелають спинномозковий канал і шлуночки головного мозку. Виконують секреторну функцію - беруть участь в утворенні спинномозкової рідини; 2) астроцити- невеликі клітини зірчастої форми з численними відростками. Формують опорний апарат центральної нервової системи; 3) олігодендроцити - невеликі клітини з короткими дуже тонкими відростками. Оточують тіла нейронів та їх відростки, беруть участь в утворенні нервових волокон, формуючи їх оболонки. Функції різноманітні - трофічна, ізоляційна. Клітини мікроглії - це дрібні клітини, які виконують функції гліальних макрофагів завдяки своїй здатності до пересування.

· Нервові волокна - це відростки нервових клітин, вкриті оболонкою. Кожне волокно складається з відростка нервової клітини , який лежить у центрі нервового волокна і називається осьовим циліндром, і оболонки, утвореної клітинами олігодендроглії, які тут називаються нейролемоцитами (шванівськими клітинами).
Залежно від наявності чи відсутності в складі оболонки жироподібної речовини мієліну, яка виконує роль своєрідного ізолятора, поділяють нервові волокна на:
- тонкі немієлінові - у них не розвивається мієлінова оболонка, їх осьові циліндри вкриті лише шванівськими клітинами, мають діаметр 1-4мкм, входять до складу вегетативних нервів і проводять нервові імпульси зі швидкістю до 15 м/с;
- товсті мієлінові - навколо осьового циліндра розміщується товста оболонка, яка містить у внутрішніх шарах мієлін, діаметр їх коливається від 1 до 20 мкм, швидкість передачі нервових імпульсів значно вища - до120 м/с. Мієлінові волокна зустрічаються переважно у складі периферійних нервів. Мієлінові волокна складаються із сегментів довжиною 0,5-2мм та немієлінових проміжків - перехватів Ранв’є довжиною 1-2мкм.
Нерви- пучки мієлінових та немієлінових нервових волокон, вміщені у загальну сполучнотканинну оболонку. У сполучнотканинній оболонці розташовані кровоносні та лімфатичні судини, що живлять нерви.
Розрізняють нерви:
- чутливі (аферентні) - утворені лише чутливими волокнами, які передають збудження до ЦНС,
- рухові (еферентні) - утворені лише руховими волокнами, які передають збудження від ЦНС до робочого органу,
- змішані - утворені чутливими і руховими волокнами.
Основні властивості нервових волокон:
- нервові волокна, що не втратили зв’язок з тілом клітини, здатні до відновлення - регенерації;
- висока збудливість та провідність - здатність під дією подразника переходити зі стану фізіологічного спокою в стан збудження та проводити його;
- висока лабільність - здатність за одиницю часу багато разів збуджуватися. Найбільш висока лабільність в мієлінових волокнах;
- відносна невтомлюваність - пов’язана з низькими енергетичними затратами при збудженні, високою лабільністю нервових волокон та їх роботою з постійним недовантаженням. Нервове волокно може відтворювати до 2500 імпульсів за 1с, а з нервового центру на периферію проводиться не більше 50-100 хвиль збудження за 1с, тому що лабільність нервових центрів невелика;
- збудження по нервових волокнах проводиться ізольовано в обох напрямках від місця його виникнення;
- швидкість проведення збудження по нервових волокнах залежить від діаметра волокна і структури його мембрани: чим товстіше волокно, тим більша швидкість проведення збудження в ньому. Нервовий імпульс по немієліновому волокну поширюється безперервно, а по мієліновому - стрибкоподібно від одного перехвату Ранв’є до іншого.
Механізм проведення збудження по нервовим волокнам. У нервових мієлінових волокнах збудження виникає лише в перехватах Ранв’є і ніби “перескакує” від одного перехвату до іншого, тому ПД поширюється дуже швидко.
У стані спокою зовнішня поверхня всіх перехватів Ранв’є заряджена позитивно. Між сусідніми перехватами немає різниці потенціалів.
При нанесенні подразнення в ділянці А виникає збудження внаслідок проходження іонів натрію всередину клітини, і цей збуджений перехват стає негативно зарядженим по відношенню до сусіднього не збудженого перехвату Б. Внаслідок виникнення різниці потенціалів між цими ділянками виникає потік іонів через навколишню тканинну рідину і аксоплазму. При цьому в ділянці Б на поверхні зменшується позитивний заряд в результаті того, що позитивно заряджені іони йдуть до ділянки А, а всередині зменшується негативний заряд внаслідок притягання позитивних іонів від ділянки А. Внаслідок цього в ділянці Б зменшується мембранний потенціал. А це і є деполяризація, яка при досягненні критичного рівня викликає виникнення ПД. Так ділянка Б стає збудженою і здатною збуджувати сусідній перехват.
ПД, що виник в одному перехваті, здатний викликати збудження не лише в тому, що лежить поряд перехваті, але і в сусідніх 2-3 перехватах. Це створює гарантію проведення збудження по волокну, якщо навіть 1-2 перехвати. що лежать поряд пошкоджені.
Вікові зміни нервового волокна. Різні типи нервових клітин дозрівають в онтогенезі гетерохронно. В ембріональному періоді дозрівають великі аферентні і еферентні нейрони. Дозрівання дрібних клітин відбувається після народження під впливом факторів навколишнього середовища. Окремі частини нейрона дозрівають теж нерівномірно. Аксон функціонує в ембріональному періоді розвитку дитини, а дендрит - після народження. Шипики на дендритах з’являються після народження дитини. Мієлінізація нервових волокон розпочинається на 4 місяці пренатального розвитку. Рухові нервові волокна покриваються мієліновою оболонкою до моменту народження дитини, а чутливі - протягом перших місяців життя дитини. Мієлінова оболонка інтенсивно росте в постнатальному періоді, її ріст веде до збільшення швидкості проведення збудження по нервовому волокну. До 3-річного віку дитини мієлінізація нервових волокон в основному завершується, хоча ріст мієлінової оболонки в довжину і осьового циліндру продовжується і після 3-річного віку.

· 8. Орган — частина тіла певної форми, що складається з однакових груп тканин і виконує певну функцію.

· Орган є морфологічно оформленою і функціонально спеціалізованою частиною організму. До складу органа завжди входить кілька тканин, які утворюють складну структуру, що має певну функцію.

· Будова органів

· Усі сформовані і нормально розвинені органи хребетних тварин і людини побудовані за єдиним планом. Вони складаються з опорної тканини — строми, яка, як правило, представлена кількома різновидами сполучної тканини, та паренхіми, що виконує основну функцію органа. Таким чином, строма та паренхіма — це дві групи тканин, об'єднаних для виконання певних функцій. Зовні орган обов'язково вкритий оболонкою різної будови.

· Види органів

· Розрізняють органи постійні і тимчасові, прогресивні та регресивні.

· Постійними, або дефінітивними, називають органи, які, виникнувши в процесі онтогенезу, функціонують до кінця життя індивіда (мозок, печінка, підшлункова залоза та ін.).

· Під тимчасовими, або провізорними, органами розуміють органи, які з'являються в організмі на нетривалий час, а потім зникають (амніон, хоріон, плацента, загрудинна залоза та ін.).

· Прогресивними називають органи, які відсутні або менш розвинені у нижчих споріднених форм тварин, а в процесі еволюційного розвитку стають досконалішими та більш спеціалізованими (м'язи лиця та кисті, великий мозок та ін.).

· Поняття про регресивні органи ще не з'ясовано остаточно, але вважають, що це органи, які в процесі еволюції поступово редукуються і зникають (зяброві дуги, червоподібний відросток, зуби мудрості та деякі інші).

· Сукупність органів одного походження, які мають спільні риси будови, пов'язані анатомічне і топографічне, а також виконують однакову функцію, називають системою органів.

· Система органів — сукупність органів одного походження, які мають спільні риси будови, пов'язані анатомічно і топографічно, а також виконують однакову функцію.

· Загальні системи, присутні в організмі ссавців та інших тварин, можна бачити в анатомії людини, до них можна віднести такі системи як: серцево-судинна система, дихальна система, нервова система, травна система та ін.

· Системи органів, їх будову, роботу вивчає наука Анатомія.9.

· 9.Скелет

· Скелет, skeleton (від грец. skeletos – висохлий, висушений), представлений сукупністю кісток, які утворюють в тілі людини твердий остов, що забезпечує виконання таких функцій:

· - опори; - є депо макро– і мікроелементів;

· - пересування; - обміну речовин;

· - захисту; - кровотворної.

·

·

· Кістка (os) є органом, який побудований з кісткової тканини (textus osseus), хрящової тканини (textus cartilagineus), вкрита ззовні окістям (periosteum) і містить кістковий мозок (medulla ossium).

· Кожна кістка має певну форму, величину і положення в тілі.

· На формоутворення кісток впливають умови, в яких кістки розвиваються; якщо умови однакові або близькі, то кістки мають певну схожість (наприклад, хребці).

· Найважливішими з таких факторів є прикріплення до кісток м’язів, а також прилеглість кісток, судин, нервів та інших органів.

· На поверхні кісток є різноманітні підвищення, заглибини і отвори.

· Поверхня кісток в місцях прикріплення м’язів нерівна: вгнута або (частіше) опукла.

· При описі зовнішньої форми кістки звертають увагу на характер її поверхонь; вони можуть бути плоскі, вгнуті або опуклі, гладкі або шорсткі.

· Суглобові поверхні найгладші, вони переважно розміщені на кінцях довгих кісток і з’єднують їх між собою.

· Кістка складається з органічної та неорганічної речовини. Органічна речовина має назву осеїну, це різновидність колагену.

· З’єднання осеїну з неорганічною речовиною дає важливі фізичні властивості: пружність, тривкість. Окрім того, кістка є депо хімічних елементів.

·

· КІСТКИ (СИСТЕМА СКЕЛЕТА) OSSA (SYSTEMA SKELETALE)

· Система скелета людини нараховує 203-206 (36-40 непарних і 164-166 парних) кісток, становить 1/5—1/7 частину маси тіла (у дітей більше) і відіграє значну роль у життєдіяльності організму.

· По-перше, система скелета, виконуючи функцію опори, має механічне значення: на кістках починаються й до них прикріплюються посмуговані м'язи, при скороченні яких кістки виконують роль плеча важеля І і II роду. Цим забезпечується переміщення тіла або окремих його частин у просторі, а також стійка рівновага тіла в різних положеннях.

· По-друге, кістки є міцним захистом для головного і спинного мозку (череп, хребет), а також значною мірою для органів грудної порожнини і малого таза.

· По-третє, кісткова тканина є основним субстратом, де відкладаються мінеральні солі та здійснюється мінеральний обмін.

· По-четверте, у внутрішньокісткових порожнинах міститься червоний і жовтий кістковий мозок (medulla ossium rubra ct flava). Жовтий кістковий мозок у дорослої людини не функціонує як кровотворний орган, у червоному кістковому мозку здійснюються процеси кровотворення та біологічного захисту.

· Основною структурно-функціональною одиницею компактної кісткової тканини є остеон,який видно під мікроскопом під малим збільшенням або на мікрорентгенограмах. Остеон — трубчаста система тонких кісткових пластинок, що оточують центральний канал, заповнений пухкою колагеновою сполучною тканиною, в якій проходять судини, що живлять кістку, і нерви. В ньому також містяться кісткові клітини остеобластоцити, які потім перетворюються на остеоцити. їх роль — створення нової кісткової речовини. Роль іншого типу кісткових клітин — остеокластоцитів — руйнування старої кісткової речовини.

· Отже, кісткові клітини забезпечують стабільність обміну речовин у кістковій тканині тощо.

  • На розпилі, шліфах або рентгенограмах розрізняють два типи структури кісткової тканини: компактну (substantia compacta), розташовану поверхнево, і губчасту (трабекулярну) (substantia spongiosa), що міститься всередині (мал.) і складається з численних кісткових пластинок і перекладок (трабекул).
  • Мал. Великогомілкова кістка (tibia):
  • І — cartilagoepiphysials; 2 — губчаста речовина (substantis spongiosa); J — substantia compacts; 4 -cavitas medullaris
  • Така будова кісток цілком відповідає основному принципу будівельної механіки — за найменшої затрати матеріалу і великої легкості забезпечити максимальну міцність споруди. Це положення підтверджується йтим, що розташування трубчастих систем і основних кісткових пластинок відповідає напряму дії сил стискання, розтягнення й скручування (мал..)
  • Мал. Схематичне зображення силових ліній у проксимальному епіфізі стегнової кістки людини (за П. Ф. Лес-гафтом):
  • І — substantia spongiosa; 2 — substantia compacta; 3 — лінії, які обмежують аоми найбільшого стиснення
  • Структура кісткової тканини є динамічною реактивною системою, яка змінюється протягом усього життя людини. У цих змінах крім численних чинників, зумовлених закономірностями росту і розвитку скелета, значну роль відіграє пристосування до різних функцій, механічного навантаження. Відомо, що в осіб, які важко працюють, компактна кісткова тканина розвинута краще. Залежно від змін навантаження на окремі частини тіла може змінюватися розташування кісткових пластинок і структура кістки в цілому.
  • Кісткова тканина людини складається з органічних речовин — осеїну (близько третини за масою) і неорганічних (приблизно дві третини — переважно солі кальцію у вигляді фосфатів — 50-80 %, а також сполуки магнію, натрію, калію, фтору та деяких кислот).
  • Під час випалювання кістки осеїн випалюється, а мінеральні речовини залишаються, кістка стає дуже крихкою. При занурюванні кістки в концентрований розчин кислот (наприклад, у 15-17 % розчин сірчаної кислоти) видаляються мінеральні речовини, і тоді вона, точно зберігши форму, стає м'якою, еластичною. Taким чином, природне поєднання в кістці органічних і мінеральних речовин, ніби доповнюючи одне одного, надає скелету твердості, міцності та значної пружності. Кістка людини міцніша за граніт, за міцністю наближається до міді й заліза, а за пружністю переважає дуб.
  • Ці фізико-хімічні властивості кісткової тканини з віком дуже змінюються. У молодому віці, особливо в дітей, кістки містять значно більше осеїну. У людей старечого віку, навпаки, збільшується вміст мінеральних речовин, зменшується кількість осеїну, і кістки стають крихкішими
  • .
  • Кістки поділяються на такі групи:
  • - довга кістка (os longum), має трубчасту будову;
  • - коротка кістка (os breve), має губчасту будову;
  • - плоска кістка (os planum), виконує захисну функцію;
  • - повітроносна кістка (os pneumaticum), містить повітроносні комірки;
  • - атипова (мішана) кістка (os irregulare), складається з частин, які належать до вищевказаних груп або різні за розвитком;
  • - сесамоподібна кістка (os sesamoideum), належить до допоміжного апарату м’язів.
  • Довгі(трубчасті) кісткимають майже циліндричне тіло — діафіз (diaphysis) і два кінці, які здебільшого костеніють самостійно і називаються епіфізами (epiphysis)*. Довгі (трубчасті) кістки з двома епіфізами називаються біепіфізарними.
  • Короткі(трубчасті) кісткимають самостійне скостеніння тільки одного кінця (моноепіфізарн і).
  • Стінка тіла трубчастих кісток утворена переважно компактною речовиною, яка у вигляді трубки оточує кістковомозкову порожнину (cavitas medullaris), в якій міститься (у дорослих людей) жовтий кістковий мозок (medulla ossium flava). Епіфізи утворені губчастою речовиною, комірки якої заповнені червоним кістковим мозком (medulla ossium rubra). Довгі й короткі трубчасті кістки становлять основу вільних кінцівок і виконують головним чином роль важелів, які беруть участь в опорно-локомоторних функціях, хапальних рухах, підніманні ваги, відштовхуванні тощо.
  • До плоских кістокналежать покривні кістки черепа та кістки поясів кінцівок. Вони складаються із зовнішньої і внутрішньої пластинок компактної речовини та закладеної між ними губчастої. У деяких ділянках плоских кісток губчаста речовина може зникати. Плоскі кістки черепа мають захисне значення для головного мозку, кістки поясів кінцівок виконують опорну функцію.
  • Повітроносні кістки(решітчаста, лобова, верхньощелепні, скроневі, клиноподібні) мають різноманітну форму, але завжди містять більші або менші повітроносні порожнини (пазухи), які вистелені слизовою оболонкою і з віком збільшуються.
  • До групи атиповихналежать інші кістки (атлант, нижня щелепа, носові, виличні, піднебінні), дуже різноманітних за походженням, формою, структурою та функцією.
  • Лише в деяких місцях поверхня кісток рівна, більшість поверхні має виступи, горби, гребені, шорсткості, відростки, зумовлені прикріпленням сухожилків м'язів, приляганням судин і нервів (борозни), тиском м'язів, мозкових звивин (заглиблення, ямки) тощо. В осіб, які працюють фізично, шорсткості та гребені на кістках збільшуються. У літньому віці нерівності кісток стають чіткішими.
  • Усі кістки ззовні і зсередини (в межах компактної речовини діафізів і в комірках губчастої речовини) вкриті двома сполучнотканинними оболонками, багатими на кровоносні судини. Обидві оболонки — зовнішня, окістя, або періост (periosteum), і внутрішня, ендост (endosteum), — беруть участь у живленні та розвитку кістки.
  • Більша частина кісток скелета людини в онтогенезі проходить перетинчасту, хрящову і кісткову стадії розвитку, що значною мірою відбиває філогенетичні етапи розвитку внутрішнього скелета хордових. Ці кістки за характером скостеніння називають вторинними. Деякі кістки (більшість кісток черепа, тіло ключиці) розвиваються із мезенхіми, обминаючи стадію хряща. Вони дістали назву первинних.
  • Скостеніннякожної кістки починається появою одного, двох або більше осередків (точок) скостеніння. Скостеніння первинних кісток звичайно починається з появи однієї або кількох точок скостеніння серед елементів мезенхіми. Таке скостеніння назвали ендесмальним. Процес скостеніння вторинних кісток відбувається по всій окружності діафіза ззовні всередину в глибоких шарах охрястя (перихондральне скостеніння) та зсередини назовні (енхондральне скостеніння) в тканині хряща, внаслідок чого утворюється губчаста речовина кістки.
  • Розрізняють первинні точки скостеніння, що виникають у хрящових і сполучнотканинних закладках кісток, і вторинні, які з'являються у пізніші терміни їхнього розвитку. І перші й другі точки назива ють головними. В кінці 2-го — на початку 3-го місяця утробного розвитку з'являються первинні точки скостеніння в діафізах довгих кісток. За рахунок вторинних точок костеніють головним чином епіфізи, а також апофізи (приростки кістки) поблизу епіфізів. Точки скостеніння апофізів називають додатковими.
  • Нижче зазначено терміни, місце, кількість, послідовність появи точок скостеніння для кожної кістки, а також строки закінчення скостеніння кісток.
  • Між частинами кістки, які костеніють окремо (з первинних і вторинних точок скостеніння), у більшості відділів скелета до закінчення росту організму (18 - 22 роки) звичайно зберігається епіфізарний хрящ. За рахунок цього хряща забезпечується ріст кісток у довжину. Потовщення та розширення кісток відбувається головним чином за рахунок окістя.
  • Процес скостеніння досить мінливий, залежить від зовнішніх (захворювання, умови життя, характер харчування тощо) та внутрішніх (спадковість) чинників. За тяжкої виснажливої хвороби, наприклад туберкульозу, а також за несприятливих гігієнічних умов і недостатнього надходження в організм деяких вітамінів і мікроелементів скостеніння скелета, як правило,затримується.
  • Значний вплив на темпи скостеніння і терміни синостозування (зрощення окремих кісток між собою) має фізичне навантаження. Звичайно дозоване фізичне тренування стимулює ріст і скостеніння скелета*. Надмірне фізичне навантаження на молодий організм може призвести до раннього зрощення кінців (епіфізів) з тілом кістки (діафізом), внаслідок чого обмежується ріст кісток у довжину (В. В. Бунак, Є. Н. Клебанов, Р. Г. Ради-ловська та ін.). Найбільші відхилення в термінах скостеніння трапляються при порушенні функцій ендокринної системи.
  • Мал. Центри скостеніння в груднині плода людини 9 місяців (просвітлений препарат)
  • У темпах скостеніння та синостозування кісток спостерігається статевий диморфізм. У дівчаток диференціація скелета, як правило, відбувається швидше, порівняно з хлопчиками (різниця становить два-три роки).
  • Якщо немає патології, стан точок скостеніння (кількість, розмір тощо) і синостозування епіфізів з діафізами кісток є важливим діагностичним показником ступеня біологічної зрілості організму та кісткового віку.
  • Скелет людини складається з черепа, хребтового стовпа, грудної клітки, кісток верхньої та нижньої кінцівок.
  • Більшість кісток людини у своєму розвитку тричі видозмінюються і проходять такі стадії розвитку: перетинчасту, хрящову, кісткову.
  • Якщо кістки у своєму розвитку не проходять хрящової стадії, вони називається первинними кістками (кістки склепіння черепа, кістки лиця тощо) із утворенням точок окостеніння, а якщо кістки розвиваються на місці хряща, вони називаються вторинними кістками (кістки тулуба, кінцівок, основи черепа тощо).
  • 10. У скелеті всі кістки з'єднуються між собою різними способами залежно від ролі певної кістки чи групи кісток.

· З'єднання кісток бувають неперервні, або нерухомі чи малорухомі (без щілин), і переривчасті, або рухомі (з порожнинами між кістками). Є й проміжні форми з'єднання — напівсуглоби (наприклад, з'єднання тазових кісток між собою).

· Неперервно кістки з'єднуються зрощенням (наприклад, кістки таза), зв'язками (хребці), хрящем (ребра) або швами (кістки мозкового черепа).

· Усі види з'єднань кісток. поділяють на дві групи: нерухомі та рухомі.

· Нерухоме з'єднання - фіброзне з'єднання, - такий вид з'єднання, при якому кістки як би зрощені між собою за допомогою того чи іншого виду сполучної тканини; у залежності від роду тканини, що з'єднує поруч лежачі кісти, нерухомі з'єднання поділяють на:

· - з'єднання за допомогою щільноволокнистої сполучної тканини - синдесмоз, чи з єднювально тканинне з'єднанн;

· - з'єднання за допомогою хряща - хрящове з'єднання, junctura cartil, інакше синхондроз, чи власне хрящове з'єднання кісток, ;

· - з'єднання за допомогою кісткової тканини – синостоз. Перериване з'єднання кіст, суглоб (синовіальне з'єднання). , є рухливим зчленуванням двох чи декількох кіст із наявністю між ними щелевидной суглобної порожнини.

· Суглоб називається простим, articulatio simplex, якщо в його утворенні беруть участь дві кістки, і складним, articulatio composita, якщо беруть участь більш двох кісток.

· У рухливих з'єднаннях розрізняють наступні утворення:

· - суглобні поверхні, facies articulares, це ті поверхні кісток, якими кістки, що беруть участь в утворенні даного суглоба, зчленовуються один з одним;

· - суглобні хрящі, cartilagines articulares (гіалиновий, чи склоподібний, хрящ), що покривають суглобні поверхні;

· - суглобна капсула, capsula articularis, утворена щільноволокнистою сполучною тканиною, оточує у вигляді замкнутого чохла кінці кісток, що зчленовуються, і, не переходячи на суглобні поверхні, продовжується в окістя цих кіст.

· Суглобна капсула має товсту зовнішню волокнисту фіброзну мембрану, membrana fibrosa, і внутрішню тонку синовіальну мембрану, membrana synovialis, що виділяє в порожнину суглоба особливу клейку, що змазує суглобної поверхні кіст синовіальну рідину (синовію), synovia;- суглобна порожнина, cavum arliculare, являє собою шпаровидний простір між суглобними поверхнями кіст, що зчленовуються, замкнуте з усіх боків суглобною сумкою. Крім описаних чотирьох основних утворень, маються ще так називані допоміжні утворення. До них відносять: зв'язування, ligamenta. - це щільні пучки волокнистої сполучної тканини, що розташовуються в чи товщі поверх фіброзної мембрани капсули, іноді усередині порожнини суглоба між суглобними поверхнями; тому їх і поділяють на внесуставние зв'язування, ligg. extracapsularia, і внутрісуглобні зв'язування, ligg. inlracapsularia; у деяких суглобах маються суглобні диски, disci articulares, і суглобні меніски, menisci articulares, хрящові пластинки, що вклинюються між суглобними поверхнями кісток і доповнююча відповідність (конгруентність) суглобних поверхонь.

· Розрізняють рухи в суглобах стосовно трьох взаємно перпендикулярних осей: навколо фронтальної (горизонтальної) осі - згинання (flexio) і розгинання (extensio); навколо сагіттальної осі - приведення (adductio) і відведення (abductio); навколо вертикальної осі - обертальний рух (rotatio). Обертальний рух кінцівками виробляється як кнутри (pronatio), так і до зовні (supinatio).

· У кулястих суглобах, крім зазначених рухів, можливо ще круговий рух (circumductio), при якому вершина центра обертання відповідає кулястому суглобу, а периферія описує підставу конуса. Суглоби, у яких рух відбувається навколо однієї осі, називаються одноосьовими; суглоби, у яких рух відбувається навколо двох осей, - двохвісними і, нарешті, є група тривісних і багатовіськових суглобів, у яких можливі рухи навколо трьох чи багатьох осей. Багатоосьовому суглобу відповідає куляста суглобна поверхня.

· Переривчасте з'єднання кісток, або суглоб (мал. 1), — більш молодий утвір організму. Всі суглоби мають загальний план будови, який включає суглобову порожнину, суглобову сумку і суглобові поверхні.

· Суглобову порожнину виділяють умовно, оскільки в нормі між суглобовою сумкою і суглобовими кінцями кісток порожнини не існує, а міститься рідина.

· Суглобова сумка охоплює суглобові поверхні кісток, утворюючи герметичну капсулу.

· Суглобова сумка складається з двох шарів. Зовнішній шар переходить в окістя, внутрішній шар виділяє в порожнину суглоба рідину, що відіграє роль мастила, забезпечуючи вільне ковзання суглобових поверхонь.

· Суглобові поверхні з'єднуваних кісток вкриті суглобовим хрящем. Гладенька поверхня суглобових хрящів сприяє рухам у суглобах. Суглобові поверхні за формою і розмірами дуже різноманітні, їх порівнюють з геометричними фігурами.

· Звідси і назви суглобів за формою (див. мал. 1, б): кулясті (плечовий, кульшовий), еліпсоїдні (променезап'ясткові), циліндричні (променеліктьовий) тощо. Оскільки рух з'єднуваних ланок здійснюється навколо однієї, двох або багатьох осей, суглоби прийнято також поділяти на багатоосьові (кулясті), двохосьові (еліпсоїдні, сідлоподібні) і одноосьові (циліндричний, блокоподібний).

· Залежно від кількості з'єднуваних кісток суглоби поділяють на прості, в яких з'єднуються дві кістки (наприклад, фаланги пальців), складні, в яких з'єднується більше двох кісток (наприклад, ліктьовий суглоб), і комбіновані — це два анатомічно самостійних суглоби, об'єднані функціонально. Прикладом комбінованих суглобів є приєднання нижньої щелепи до скроневих кісток, а також ребер до хребта.

· 31.Середній мозок, його розміщення, будова, порожнина, функції.

· Середній мозок-відділ головного мозку розташований між мостом і проміжним мозком , древній зоровий центр. Включено в стовбур головного мозку.

· Будова середнього мозку:

· Із третього мозкового міхура розвивається середній мозок. До нього належать ніжки мозку і покрив середнього мозку. Порожниною є водопровід мозку (Сільвія), який сполучає ІІІ шлуночок із ІV. Покрив складається із двох верхніх і двох нижніх горбиків, які, відповідно, є підкірковими центрами зору та слуху.

· На поперечному розрізі середнього мозку можна бачити покрив і ніжки мозку. Ніжки мозку складаються із покришки і основи, між якими знаходиться чорна речовина(інтернейрони з пігментом). Через основу ніжки проходять пірамідні провідні шляхи та шляхи, що з’єднують кору великих півкуль з ядрами моста і мозочка. Покришки містить сіру і білу речовини. Сіра речовина – це червоне ядро, сітчаста речовина і ядра ІІІ та ІV пар черепно-мозкових нервів. Біла речовина представлена волокнами висхідних (чутливих) шляхів, які тут утворюють медіальну та латеральну(слухову) петлі.

· Порожнина: Порожниною середнього мозку є водопровід мозку (aqueductus cerebri) близько 2 см завдовжки. Він з'єднує четвертий шлуночок з третім.

· Функції:

· -Рухові функції.

· -Сенсорні функції (наприклад зір).

· -Регулювання актів жування та ковтання (тривалості)

· -Забезпечення точних рухів рук (наприклад, при листі).

· 32.Проміжний мозок, його розміщення, будова, порожнина, функції. Поняття про сітчасте утворення (ретикулярну формацію), особливості будови, функції.

· Проміжний мозок (Diencephalon) — відділ головного мозку. Розміщений вище від середнього мозку під мозолистим тілом. Зверху і з боків прикритий і зростається з півкулями кінцевого мозку .

· Будова: складається з таких частин, як згір’я, підзгір’я, а порожниною є ІІІ шлуночок.

· Таламус (згір’я)- це парне скупчення сірої речовини, яке поділяється на власне згір’я (таламус), зазгір’я (металамус) та надзгір’я (епіталамус). У власне таламусі розрізняють передні, латеральні та медіальні групи ядер. В латеральних ядрах відбувається перемикання усіх чутливих шляхів, які прямують до кори головного мозку. Крім того, передній відділ таламуса має назву переднього горбика, а задній – подушки, де знаходяться підкіркові центри зору. Медіальні поверхні власне згір’я утворюють латеральні стінки ІІІ шлуночка.

· Дометаламусаналежать медіальне та латеральне колінчасте тіла, які, відповідно, є підкірковими центрами слуху та зору. Медіальне колінчасте тіло за допомогою нижніх ручок, а латеральне – за допомогою верхніх ручок з’єднані з нижніми та верхніми горбиками покриву середнього мозку.

· Надзгірна ділянка(епіталаму) складається з епіфіза(шишкоподібне тіло), який розташований між верхніми горбиками покриву середнього мозку. Від епіфіза йдуть повідці, які утримують його в даному положенні. Повідці, прямуючи до таламуса, розширюються і утворюють трикутники повідців.

· Підзгірна ділянка(гіпоталамус) знаходиться вентральніше від власне згір’я і складається із власне підталамічної ділянки та цілого ряду утворів, що розташовані на основі мозку. Сюди належать: кінцева пластинка, зоровий перехрест, сірий горб, лійка, на якій знаходиться гіпофіз, та соскоподібні тіла. В підталамічній ділянці є ядра з нервовими клітинами, що мають здатність виділяти секрет (нейросекрет). Останній по аксонах нервових клітин надходить у задню частку гіпофіза, а потім у кров. Передня частка гіпофіза за допомогою особливої системи кровоносних судин пов’язана із ядрами заднього відділу підгірної ділянки.

· Порожнина – третій шлуночок.Являє собою вузьку щілину. Бічні стінки якої утворені медіальними поверхнями власне згір’я. Передня стінка ІІІ шлуночка утворена стовпами склепіння і передньою спайкою, задня – епіталамічною ділянкою, нижня – утворами підталамічної ділянки і верхня – судинним сплетенням, яке продукує спинномозкову рідину. ІІІ шлуночок сполучається з бічними шлуночками за допомогою міжшлуночкового отвору і з ІV шлуночком – за допомогою водопроводу мозку.

· Функції: найважливіші функції: беруть участь в організації сенсорних процесів в системах мозкових аналізаторів, в здійсненні вегетативних функцій, а також сну, пам'яті, інстинктивної поведінки, емоційно-мотиваційних процесів. Із структурами П. м. пов'язано сприйняття відчуття болю, інтеграція процесів підтримки гомеостазу, регуляція функцій залоз внутрішньої секреції за допомогою тих, що виробляються нейросекреторними клітками гіпоталамуса рілізінг-гормонів, або «вивільняючих» чинників (наприклад. утворення Альдостерону корою надниркових відбувається за участю особливого поліпептиду, що поступає з гіпоталамуса).

· Ретикулярна формація

· У стовбурі головного мозку є скупчення нейронів із досить розгалуженими відростками, які утворюють густу сітку. Ця система нейронів має назву «сіткоподібної» (або ретикулярної) формації. Від нейронів ретикулярної формації починаються неспецифічні шляхи. Вони піднімаються угору до кори головного мозку та підкіркових ядер і опускаються до нейронів спинного мозку.

· Ретикулярна формація є регулятором функціонального стану спинного та головного мозку, а також регулятором тонусу м’язів. Вона має зв’язки з усіма ділянками головного мозку, а також регулятором тонусу м’язів. Вона має зв’язки з усіма ділянками головного мозку: клітинами кори півкуль, вегетативними підкірковими центрами, мозочком, ядрами рухових нервів та рецепторами.

· Отже, через стовбур головного мозку в кору проходить дві системи: одна – специфічна (це чутливі шляхи, що несуть імпульси від усіх рецепторів – інтеро-, екстерн-, пропріорецепторів). Вона закінчується в 4-му шарі кори. Друга - неспецифічна, яка утворена ретикулярною формацією і закінчується на дендритах усіх шарів кори.

· Якщо зруйнувати ретикулярну формацію, то тварина засинає, а при її подразнені нормальна тварина, що спить, прокидається. Ретикулярні висхідні шляхи закінчуються у різних відділах кори великих півкуль, підвищуючи збудливість кіркових нейронів. Цим ретикулярна формація готує кору до сприйняття сенсорної інформації. Ретикуло-спинномозкові низхідні шляхи закінчуються на мотонейронах спинного мозку, справляючи на них як збуджувальний, так і гальмівний вплив. Таким чином, ретикулярна формація регулює м’язовий тонус.

· Ретикулярна формація стовбура головного мозку підвищує активність вегетативних нервових центрів.

· Будова: Ретикулярна формація являє собою складне скупчення нервових клітин, що характеризуються широко розгалуженою дендритних деревом і довгими аксонами, частина з яких має спадний напрямок і утворює ретікулоспінальние шляху, а частина висхідний. У ретикулярну формацію надходить велика кількість шляхів з інших мозкових структур. З одного боку, це колатералі волокон, що проходять через стовбур мозку сенсорних висхідних систем, ці колатералі закінчуються синапсами на дендритах і сомі нейронів ретикулярної формації. З іншого боку, спадні шляхи, що йдуть з передніх відділів мозку (у тому числі, пірамідний шлях), теж дають велику кількість колатералей, які входять у ретикулярну формацію і вступають в синаптичні з'єднання з її нейронами. Велика кількість волокон надходить до нейронів ретикулярної формації з мозочка. Таким чином, з організації своїх аферентних зв'язків ця система пристосована до об'єднання впливів з різних мозкових структур. Вихідні з неї шляху можуть надавати у свою чергу впливу як на вищерозміщені, так і на нижні мозкові центри.

· 33. Кінцевий мозок, його розміщення, будова, порожнини. Мозолисте тіло. Біла речовина.

· Кінцевий мозок(telencephalon) розвивається з переднього мозкового міхура і складається із правої та лівої півкуль. Півкулі розмежовані поздовжньою щілиною, в глибині якої лежить мозолисте тіло. Воно побудоване з волокон. Які з’єднуються півкулі між собою. Під мозолистим тілом знаходиться склепіння, яке представлене двома волокнистими тяжами. В середній частині тяжі з’єднуються, а спереду і ззаду розходяться, утворюючи стовпи і ніжки. Спереду від стовпів знаходиться передня спайка мозку. Між передньою частиною мозолистого тіла і склепінням натягнута тонка пластинка мозкової тканини – прозора перегородка.Вона належать до нюхового мозку.

· Кожна півкуля утворена білою та сірою речовинами. Сіра речовина – це кора головного мозку (плащ), яка утворює борозни та звивини. Скупчення сірої речовини всередині півкуль – це базальні ядра.

· Отже, до кінцевого мозку належать: плащ, нюховий мозок, базальні ядра, а його порожнину становлять бічні шлуночки.

· У кожній півкулі розрізняють три поверхні: верхньолатеральну, нижню і медіальну. Поверхні півкуль має численні борозни і підвищення між ними – звивини. Величина і форма борозен та звивин має індивідуальні особливості, проте існує декілька постійних борозен, які досить добре помітні в усіх індивідуумів. Ними користуються і для поділу півкуль на частки. Розрізняють лобову, тім'яну, скроневу, потиличну частки та острівець, який знаходиться на дні бічної борозни. Скронева частка відокремлена від інших бічною борозною(Сільвія), лобова – центральною борозноюі потилична – тім'яно-потиличною.

· Порожнини кінцевого мозку:

· Бічні шлуночки(правий та лівий) є порожнинами кінцевого мозку. Вони складаються із переднього, заднього, нижнього рогів та центральної частини. Передній ріг знаходиться у лобовій частці, задній – у потиличній, нижній – у скроневій, а центральна часина – у тім'яній. Стінки рогів утворені білою речовиною півкуль та хвостатим ядром. Шлуночок заповнений спинномозковою рідиною і через міжшлуночковий отвір сполучається із ІІІ шлуночком.

· Біла речовина:

· Біла речовина півкуль займає простір між корою і базальними ядрами. Вона складається з численних нервових волокон, що йдуть у різних напрямках. Виділяють три системи волокон: асоціативні (з’єднують різні ділянки однієї півкулі), комісуральні (з’єднують симетричні ділянки лівої та правої півкуль) і проекційні (з’єднують кору півкуль з іншими відділами головного мозку та спинним мозком). Останні отримали назву провідних шляхів.

· 38.Шийне сплетення, основні гілки та ділянки іннервації.

· Шийне сплетення(plexus cervicalis) утворене передніми гілками чотирьох верхніх шийних спинномозкових нервів. Воно лежить збоку від поперечних відростків верхніх шийних хребців між м’язами, його гілки виходять з-під заднього краю груднино-ключично-соскоподібного м’яза і поділяють на три групи: шкірні гілки (чутливі), м’язові (рухові) і змішані.

· До чутливихгілок належать нерви: 1) малий потиличний; 2) великий вушний; 3) поперечний нерв шиї; 4) надключичні нерви.Всі вони іннервують шкіру потилиці, вушної раковини. Зовнішнього слухового проходу, шиї.

· М’язові (рухові) гілкиіннервують глибокі м’язи шиї, і, з’єднуючись з гілкою під’язикового нерва (ХІІ пара черепних нервів), утворюють шийну петлю, яка іннервує під’язикові м’язи шиї.

· Змішаною гілкоюшийного сплетення є діафрагмальний нерв, який проходить у грудну порожнину й іннервує діафрагму, плевру, перикард, а правий діафрагмальний нерв – печінку.

· 39. Плечове сплетення, основні гілки та ділянки іннервації. Грудні нерви.

· Плечове сплетення(plexus brachialis) утворене передніми гілками чотирьох нижніх шийних і частиною 1-го грудного спинномозкового нерва. Воно спочатку знаходиться в ділянці надключичної ямки в міждрабинчастому просторі (між переднім та середнім драбинчастими м’язами), потім спускається в пахвову ямку й утворює три пучки навколо пахової артерії. Від цих пучків відходять довгігілки плечового сплетення, а короткігілки знаходяться надключичній частині. Серед коротких гілок найбільший є паховий нерв, який іннервує капсулу плечового суглоба, дельтоподібний та малий круглий м’язи і шкіру над ними. Решта коротких гілок іннервують в основному м’язи пояса верхньої кінцівки.

· До довгих гілок плечового сплетенняналежать такі нерви:

· медіальний шкірний нерв плеча – до шкіри медіальної поверхні плеча;

· медіальний шкірний нерв передпліччя – до шкіри медіальної поверхні передпліччя;

· м’язово-шкірний нерв – до м’язів передньої групи плеча і шкіри латеральної поверхні передпліччя;

· серединний нерв – до м’язів передньої групи передпліччя (крім ліктьового згинача зап’ястка і медіальної половини глибокого згинача пальців), м’язів підвищення великого пальця (крім привідного і частини короткого згинача великого пальця) І і ІІ червоподібних м’язів та шкіри долонної поверхні І, ІІ і половини ІV пальців;

· ліктьовий нерв – до м’язів передньої групи передпліччя, які не іннервуються серединним нервом, м’язів підвищення мізинця, ІІІ і ІV червоподібних м’язів та шкіри долонної поверхні V і половини ІV пальців, а на дорсальній поверхні кисті – до шкіри V, ІV і половини ІІІ пальців;

· променевий нерв – до м’язів задньої групи плеча і передпліччя та шкіри тильної поверхні І, ІІ і половини ІІІ пальців.

· Передні гілки грудних спинномозкових нервівсплетень не утворюють, а йдуть в міжреберних проміжках. Вони називаються міжреберними нервами, іннервують власні м’язи грудей, м’язи передньо-бічної стінки живота та шкіру над цими м’язами.

· 40.Попереково-крижове сплетення: поперекове та крижове сплетення, основні гілки та ділянки іннервації

· Поперекове сплетення(plexus lumbalis) утворене передніми гілками трьох верхніх поперекових спинномозкових нервів, частково – 12-го грудного і 4-го поперекового. Нерви поперекового сплетення виходять з латерального і медіального боків великого поперекового м’яза, а також із його товщі.

· До них належать:

· клубово-підчеревний нерв – до м’язів і шкіри живота;

· клубово-пахвинний нерв – до шкіри живота над пахвинною зв’язкою, шкіри статевих губ, калитки;

· статево-стегновий нерв – до вмісту пахвинного каналу та шкіри стегна під пахвинною зв’язкою;

· латеральний шкірний нерв стегна – до шкіри відповідної ділянки стегна;

· затульний нерв – до медіальної групи м’язів стегна та шкіри над ними;

· стегновий нерв – найбільший нерв поперекового сплетення, іннервує м’язи передньої групи стегна, шкіру над ними та шкіру медіальної поверхні стегна, гомілки і медіального краю стопи.

· Крижове сплетення (plexus sacralis) утворене передніми гілками усіх крижових, куприкових спинномозкових нервів та частково передніми гілками 4-го і 5-го поперекових спинномозкових нервів. У ньому розрізняють короткі та довгігілки. Короткі гілки іннервують м’язи таза і сідничної ділянки. До довгих гілок належать задній шкірний нерв стегна та сідничний нерв. Сідничнийнерв є найбільшим нервом нашого тіла, гілки якого іннервують м’язи задньої групи стегна, м’язи та шкіру задньої, латеральної і передньої поверхні гомілки, м’язи і шкіру стопи, крім медіального краю, а також шкіру та м’язи промежини.





Переглядів: 1670

<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
Покривний | Черепні нерви, кількість, функціональні види (рухові, чутливі, змішані), ділянки іннервації.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

 

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.025 сек.