Новини освіти і науки:

G+

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

Черепні нерви, кількість, функціональні види (рухові, чутливі, змішані), ділянки іннервації.

· Нюхові нерви (n. Olfactorius) складається з чутливих нервових волокон

· (сукупність тонких нервових ниток – fila olfactoria), які являться

· центральними відростками нюхових клітин, що залягають в regio olfactoria

· слизової оболонки носової порожнини, в області верхньої носової раковини

· (верхній носовий хід) тобто з органа нюху. Нюхові нервові нитки

· проходять через отвори решітчастої пластинки решітчастої кістки ( у

· верхній стінці носової порожнини) і проникають в порожнину черепа і

· підходять до другого нейрона в нюховій цибулині. Звідси, тобто з

· нейронів нюхової цибулини нервові імпульси по нервових волокнах

· передаються по нюховому тракту і закінчуються нервові волокна в клітинах

· сірої речовини нюхового тракту, trigonum olfactorium, substantia

· perforata anterior I septum pellucidum. Більша частина нервових волокон

· доходить до кори dyrus para hyppocampalis, gouncus де розміщується

· коковий кінець нюхового аналізатора. По функції – чутливий, не мають

· чутливого ядра.

· Зоровий нерв, n. Opticus; він являється провідником світлових відчуттів

· і складається з чутливих нервових волокон, які являються відростками

· гангліозних клітин сітчастої оболонки очного яблука. Нервові волокна

· вийшовши від задньої периферії очного яблука в орбіту, і покидають

· орбіту через зоровий канал, проникаючи в порожнину черепа зоровий нерв

· утворює перехрест з таким самим нервом іншої сторони. Перехрест

· неповний, перехрещуються лише медіальні волока нерва. Перехрест chiasma

· opticum розміщується в борозні клиноподібної кістки, поблизу турецького

· сідла. Продовженням зорового шляху за хіазмою служить зоровий тракт,

· який йде до підкоркових зорових центрів, - до ядер верхніх горбиків

· покрівлі середнього мозку, до латеральних колінчастих тіл метала мусу,
олінчастих тіл метала мусу,

· до подушки таламуса, а від них нервові волокна в складі білої речовини

· півкуль йдуть в кору, а саме в потиличні долі півкуль великого мозку (

· зорова сенсорна зона кори). По функції – чутливий, немає чутливого ядра.

· Окоруховий нерв n. Oculomotorius, по функції руховий, і парасимпатичний

· складається з рухових, соматичних і еферентних парасимпатичних нервових

· волокон. Має рухове і додатково парасимпатичне ядро. Волокна цього

· нерва, являються аксонами нейронів, що складають ядра нейронів. Ядра

· знаходяться на дні водопроводу середнього мозку, в його центральній

· сірій речовині, на рівні покрівлі середнього мозку. На основі мозку

· виходить в окоруховій борозні, поблизу соскоподібних тіл, і з порожнини

· черепа через верхню очну щілину проникає в орбіту і ділиться на дві

· гілки: верхню і нижню. Рухові соматичні волокна цих гілок іннервують

· верхній, медіальний, нижній прямі м’язи, нижній косий м’яз, і м’яз, що

· піднімає верхню повіку; парасимпатичні волокна іннервують м’язи, які

· звужують зіницю ока і війковий м’яз.

· Блоковий нерв (n. Trochlearis) по функції – руховий, м’язовий,

· складається з нервових волокон, що відходять від рухового ядра, яке

· розміщене на дні водопроводу мозку (в центральній сірій речовині), в

· ніжках мозку на рівні нижніх горбиків покрівля середньо мозку. На основі

· мозку корінці нерва виходять позаду пластинки чотиригорбкового тіла і

· виходить з порожнини черепа в орбіту, іннервує верхній косий м’яз

· очного яблука.

· Трійничний нерв ( n. Trigeminus), по функції – змішаний, складається з

· чутливих і рухових нервових волокон. Чутливі нервові волокна являється

· периферичними від ростками нейронів трійничниного вузла, який

· знаходиться на передній поверхні піраміди скроневої кістки. Чутливі

· нервові волокна утворюють 3 гілки нерва: перша гілка – очний нерв, друга

· – верхньощелепний нерв, третя - нижньощелепний нерв. Центральні

· відростки ( аксони) нейронів – трійничного вузла складають чутливий

· корінець трійничного вузла, що йде в мозок до чутливих ядер. Вони

· розміщуються в мосту, а саме в сірій речовині ромбоподібної ямки.

· Корінці п’ятої пари виходять з мозку в місці переходу моста всередині

· ніжки мозочка на його передній поверхні.

· Oчний нерв (n. Ophthalmicus), перша гілка трійничного нерва, по функції

· чутлива, і відходить від трійничного вузла, проникає в порожнини черепа

· через верхню очну щілину в орбіту. Іннервує верхню половину голови,

· шкіру чола, кон’юнктиву верхньої повіки і оболонки очного яблука,

· слизову оболонку лобової і клиноподібної пазух і частин решітчастої

· кістки. Найбільша гілка очного нерва – лобовий нерв.

· Верхньощелепний нерв (n. Mnaxillaris), по функції чутливий, проникає з

· порожнини черепа через круглий отвір в крилопіднебенну ямку. Область

· іннервації: шкіра середнього відділу обличчя ( верхньої губи, нижньої

· повіки, виличної кістки, зовнішнього носа), слизова оболонка верхньої

· губи, верхніх ясен, порожнини носа, піднебіння, верхньощелепна пазуха,

· верхні зуби.

· Нижньощелепний нерв (n. Mandibularis), по функції -- змішаний,
по функції -- змішаний,

· складається з чутливих і рухових нервових волокон. З порожнини черепна

· проникає через овальний отвір в підскроневу ямку. Чутливі гілки

· іннервують шкіру нижньої губи, підборідка, скроневої області, слизову

· нижньої губи, нижніх ясен, щоки, тіло і кінчики язика, нижні зуби.

· Рухові гілки іннервують всі жувальні м’язи. Найбільші гілки : язиковий

· нерв, і нижній альвеолярний.

· Відвідний нерв, n. Abducens, по функції руховий, складається з рухових

· соматичних нервових волокон. Рухове ядро розміщене в мості, с в сірій

· речовині, на дні ромбоподібної ямки. На основі мозку корінці 6 пари

· виходять між мостом і пірамідами довгастого мозку. З порожнини черепа

· нерв виходить через верхню очну щілину в орбіту іннервує латеральний

· прямий м’яз очного яблука.

· Лицьовий ( n. Facialis), по функції – змішаний, складається з рухових

· нервових соматичних волокон, секреторних, парасимпатичних волокон,

· чутливих смакових волокон. Рухові волокна відходять від ядра лицьового

· нерва, що знаходиться в мозку, а саме в сірій речовині ромбоподібної

· ямки. Секреторні парасимпатичні і чутливі смакові волокна входять в

· склад проміжного нерва, який має парасимпатичне і чутливі ядра в мосту і

· виходять з мозку разом з лицьовим нервом. Корінці лицьового нерва на

· основі (поверхні) мозку виходять в мостомозочковому куті (між мостом і

· довгастим мозком та мозочком) на задньому краї моста. Потім він проникає

· у внутрішній слуховий прохід ( porus acusticus internus) і вступає в

· лицьовий канал ( canalis facialis) скроневої кістки, проходить по

· внутрішній стінці барабанної порожнини, далі виходить з каналу і через

· шилососкоподібний отвір виходить з порожнини черепа. По виходу із

· foramen stylomastoideum лицьовий нерв вступає в товщу привушної слинної

· залози і розділяється на свої кінцеві гілки. На шляху в однойменному

· каналі скроневої кістки n. Facialis віддає такі нерви:

· n. petrosus major великий кам’янистий нерв ( секреторний нерв), нерв іде

· до залоз слизової носа і піднебіння, частина волокон досягає слізну

· залозу.

· n. stapedius (м’язовий), іннервує m. stapeddius .

· chorda tympani (барабанна струна) по функції змішаний, проникає в

· барабанну порожнину.

· Чутлива ( смакова) частина йде в складі n.lingualis до слизової

· оболонки язика, під нижньощелепну і під’язикову слинні залози.

· Після виходу із foramen stylomasteideum від n. Facialis відходять такі

· м’язеві гілки:

· n. auricularis posterior іннервує мімічні м’язи.

· ramus digastricus мімічні м’язи.

· Отже, м’язові гілки іннервують всі мімічні м’язи – обличчя і частину

· м’язів шиї.

· Присінково-завитковий ( n. Vestilocochlearis), по функції чутливий,

· складається з чутливих нервових волокон, що йдуть від органа слуху і

· рівноваги. Він складається з двох частин – pars vesstibularis і pars

· cochlearis, які по свої функціях різні. Присінкова частина являється

· провідником імпульсів від вестибулярного апарату закладеного в присінку

· і пів колових каналах лабіринту внутрішнього вуха. Завиткова частина

· проводить нервові імпульси від органа, що знаходиться в завитці, і який
си від органа, що знаходиться в завитці, і який

· сприймає звукові подразнення . кожна частина має нервовий вузол із

· чутливих нейронів, розміщених у піраміді скроневої кістки поблизу

· внутрішнього вуха, а саме в завитці і вестибулярному апараті: в мішечку,

· маточці і ампулах пів колових протоків внутрішнього вуха. Обидві частини

· – одна завиткова, одна пристінкова – від внутрішнього вуха йдуть по

· внутрішньому слуховому проході в міст мозку, де знаходяться їх ядра, від

· яких відходять нервові волокна, що на основі мозку виходять в

· мостомозочковому куті, і далі нервові імпульси йдуть до ядер нижніх

· горбиків покрівлі середнього мозку, медіальних колінчастих тіл – це

· підкоркові слухові центри, а звідси нервові імпульси йдуть до верхньої

· звивини скроневої долі ( слухова зона кори) ядра присінкової частини 8

· пари черепних нервів зв’язані з мозочком.

· Язикоглотковий ( n. glossopharingeuus), по функції змішаний, складається

· з чутливих і смакових волокон, рухових соматичних волокон, секреторних

· парасимпатичних волокон. Чутливі волокна іннервують слизову оболонку

· кореня язика, глотки, барабанної порожнини, смакові волокна - смакові

· сосочки кореня язика. Рухові волокна – шило глотковий м’яз, а

· секреторні, парасимпатичні волокна – привушну слинну залозу. Ядра

· знаходяться в довгастому мозку ( в сірій речовині ромбоподібної ямки),

· корінці на основі мозку виходять із довгастого мозку позаду оливки. З

· порожнини черепа виходить через яремний отвір, спускається вниз до

· переду по напрямку до кореня язика і ділиться а гілки, що йдуть до

· відповідних органів: (язик, глотка, барабанна порожнина, привушна слинна

· залоза).

· Блукаючий (n. vagus) по функції – змішаний, складається з чутливих,

· рухових соматичних, і парасимпатичних нервових волокон. Чутливі волокна

· розгалужуються в різних внутрішніх органах. Одна з чутливих гілок -

· нерв – депресор – закінчується рецепторами в дузі аорти і відіграє

· важливу роль в регуляції кров’яного тиску. Тонкі чутливі гілки

· іннервують частину твердої мозкової оболонки головного мозку і невелику

· ділянку шкіри в зовнішньому слуховому проході. Рухові соматичні волокна

· іннервують м’язи глотки, м’язи м’якого піднебіння і м’язи гортані.

· Парасимпатичні волокна іннервують серцевий м’яз, гладкі см язи і залози

· всіх внутрішніх органі грудної порожнини і порожнини живота за

· виключенням сигмоподібної кишки і органів малого тазу. Органи малого

· тазу не іннервує!

· Блукаючий нерв – це найбільший і найдовший нерв з усіх черепно мозкових

· нервів. Зона його іннервації простягається від області голови до органів

· черевної порожнини включно. Через свій довгий шлях одержав назву

· блукаючого ( проходить в області ший, грудної і черевної порожнини).

· Ядра знаходяться в довгастому мозку ( в сірій речовині ромбоподібної

· ямки), корінці 10 пари на основі мозку виходять з довгастого мозку ,

· бокової борозни. З порожнини черепа нерв виходить через яремний отвір,

· на ший лежить поблизу внутрішньої яремної вени і загальної сонної

· артерії. В грудній порожнин підходить до стравоходу і разом з ним через
воходу і разом з ним через

· діафрагму проникає в черевну порожнину. Блукаючий нерв має такі відділи:

· -головний

· -шийний

· -грудний

· -черевний

· Блукаючий нерв по складу волокон і області іннервації являється головним

· парасимпатичним нервом.

· Додатковий - n. accessoriuus, по функції руховий, складається з

· рухових волокон, ядра розміщені в довгастому мозку ( в сірій речовині

· ромбоподібної ямки) і в шийному сегменті спинного мозку. Корінці 11пари

· на основі мозку виходять з довгастого мозку в задній латеральній

· борозні. З порожнини черепа виходить через яремний отвір на шию. Зона

· іннервації іннервує грудиноключичнососкоподібний м’яз і

· трапеційноподібний м’яз.

· Під’язиковий нерв - n. Hypoglossus руховий по функції, тобто являється

· м’язовим, має рухові волокна, що йдуть до м’язів язика. Єдине соматично

· – рухове ядро нерва, закладене в довгастому мозку, в сірій речовині

· ромбоподібної ямки. Корінці 12 пари на основі мозку виходять з

· довгастого мозку між пірамідами і оливами, з бокової борозни довгастого

· мозку. З порожнини черепа через однойменний канал(canalis n. Hypoglossi)

· потиличної кістки, спускається по латеральній1 стороні, а a.carotis

· interna, проходить під m. digastricus і йде по латеральній поверхні m.

· hypoglossus і розпадається на кінцеві гілки, які входять в мускулатуру

· язика. Одна з гілок під’язикового нерва утворює разом з гілками 1-3

· шийних нервів так звану шийну петлю. Гілки цієї петлі (за рахунок

· волокон із шийних спинномозкових нервів) іннервують м’язи ший, що лежать нижче під’язикової кістки.

· 42. 3агальний план будови автономного відділу периферичної нервової системи, функціональне значення. Особливість автономної рефлекторної дуги.

· НЕРВОВА СИСТЕМА (systema nervosum)

· Нервова система сприймає подразнення навколишнього середовища та відповідає на подразнення відповідними реакціями.

· Не менш важливою функцією нервової системи є встановлення зв’язків між усіма органами власного організму і забезпечення його існування як єдиного цілого.

· За анатомо–функціональною класифікацією нервова система умовно поділялась на:

· - соматичну, або анімальну нервову систему;

· - вегетативну, або автономну нервову систему.

· За новою Міжнародною анатомічною номенклатурою нервова система, згідно з топографічним принципом, складається з:

· - центральної частини (pars centralis), або центральної нервової системи (systema nervosum centrale);

· - периферійної частини (pars peripherica), або периферійної нервової системи (systema nervosum periphericum).

· До центральної частини; центральної нервової системи (pars centralis; systema nervosum centrale) належать;

· - спинний мозок (medulla spinalis);

· - головний мозок (encephalon).

· До периферійної частини; периферійної нервової системи (pars peripherica; systema nervosum periphericum) належать:

· - спинномозкові нерви (nervi spinales);

· - черепні нерви (nervi craniales);

· - нерви автономного відділу (вегетативного відділу);

· - нервові вузли (ganglia nervorum);

· - нервові сплетення (plexus nervorum);

· - рецептори (receptores);

· - нервові закінчення (terminationes nervorum) – ефектори.

· Автономний відділ; автономна частина периферійної нервової системи (divisio autonomica; pars autonomica systematis nervosi peripherici) поділяється на:

· - симпатичну частину (pars sympathica);

· - парасимпатичну частину (pars parasympathica).

· Раніше (PNA) автономну нервову систему називали вегетативною нервовою системою і поділяли на:

· - парасимпатичну нервову систему (systema nervosum parasympathicum);

· - симпатичну нервову систему (systema nervosum sympathicum).

· Структурно-функціональною одиницею нервової системи є нейрон (нейроцит), тобто нервова клітина з усією сукупністю належних їй відростків і кінцевих апаратів.

· Можна розрізняти три сторони діяльності нервової системи:

· - рецепторну функцію, тобто сприйняття подразнення і поширення відповідного імпульсу по нервових провідниках до центра;

· - замикальну функцію, тобто процес перетворення одержаного нервовим центром імпульсу в певну зовнішню реакцію;

· - ефекторну функцію, тобто здійснення відповідної реакції (рухової або секреторної).

· Нейрон має такі відростки:

· - нейрит (neuritum), або аксон (axon, гр.. – ось), по ньому збудження прямує від тіла нейрона до робочого органу або до іншого нейрона;

· - дендрит (dendritum, гр. dendron – дерево), по ньому збудження прямує у бік тіла нейрона (corpus neurale).

· Місце контакту нейронів, де нервовий імпульс передається від одного нейрона на інший є синапсом (synapsis).

· Розрізняють такі типи нейронів:

· - рецепторні (аферентні, афекторні, чутливі) нейрони, вони лежать поза центральною нервовою системою, один відросток іде на периферію і закінчується чутливим закінченням, другий – входить в центральну нервову систему (в спинний мозок або в стовбурову частину головного мозку);

· - замикальні (асоціативні) нейрони, які лежать в межах центральної нервової системи;

· - ефекторні (еферентні, рухові) нейрони, тіла їх містяться в центральній нервовій системі (або в симпатичних вузлах), а нейрити (аксони), продовжуючись у вигляді осьових циліндрів нервових волокон, досягають робочих органів (м’язів, залоз).

· Розрізняють такі рецептори:

· - екстерорецептори, вони знаходяться в органах чуттів і на межі тіла з навколишнім середовищем (у шкірі, слизових оболонках) і сприймають відчуття болю, температури, дотику і тиску;

· - інтерорецептори, вони розміщуються у внутрішніх органах і сигналізують про зміни фізичного та хімічного стану цих органів та їхнього вмісту;

· - пропріорецептори, вони знаходяться в органах апарата руху (в м’язах, сухожилках, фасціях, зв’язках та суглобових капсулах) і реагують на сигналізують про зміну взаєморозташування структур в апараті руху.

· Рефлекторна дуга представляє собою ланцюг нервових клітин, яка включає афекторні (чутливі) та ефекторні (рухові, або секреторні) нейрони, по яких нервовий імпульс рухається від місця свого збудження (від рецептора) до робочого органу (до ефектора).

· Проста рефлекторна дуга складається з двох неронів – аферентного та ефекторного.

· Тіло першого нейрона (рецепторного, аферентного) знаходиться поза центральною нервовою системою.

· Зазвичай це псевдоуніполярний нейрон, тіло якого розташоване в спинномозковому вузлі (ganglion spinale) або чутливому вузлі черепних нервів (ganglion sensoriale nn. cranialii).

· Периферійний відросток псевдоуніполярного нейрона іде в складі спинномозкових нервів або чутливих волокон черепних нервів та закінчується рецептором, який сприймає зовнішнє (із зовнішнього середовища) або внутрішнє (в органах, тканинах) подразнення.

· Це подразнення трансформується у нервовий імпульс, який досягає тіла нервової клітини, а потім по центральному відростку (сукупність яких утворює задні або чутливі корінці спинномозкових нервів) направляється у спинний мозок або по відповідним черепним нервам – в головний мозок.

· Як правило, рефлекторна дуга складається не з двох нейронів, а побудована складніше. Так, між двома нейронами – рецепторним (аферентним) і ефекторним (еферентним) – є один або декілька вставних (замикальних) нейронів.

· Спинний мозок (medulla spinalis) та головний мозок (encephalon) мають сіру речовину (substantia grisea) і білу речовину (substantia alba) та відноситься до центральної нервової системи.

· Сіра речовина (substantia grisea) спинного та головного мозку – це скупчення нервових клітин, які утворюють ядра або нервові центри.

· Біла речовина – це нервові волокна, відростки нервових клітин. Нервові волокна утворюють провідні шляхи спинного та головного мозку і зв’язують різні відділи центральної нервової системи та різних ядер (нервових центрів) між собою

· Нервова система людини розвивається із зовнішнього зародкового листка – ектодерми.

· Ріст нервового жолоба приводить до утворення нервової трубки (tubus neuralis), яка складається з трьох шарів.

· З внутрішнього шару розвивається епендимальна вистілка порожнин шлуночків мозку і центрального каналу спинного мозку.

· Із середнього (плащового) шару розвивається сіра речовина мозку.

· Зовнішній шар, майже немає нервових кліти, перетворюється у білу речовину.

· Передній кінець нервової трубки (черепна частин) розширюється і дає початок розвитку головного мозку. Останні відділи нервової трубки дають початок розвитку спинного мозку.

· Черпна частина (pars cranialis) нервової трубки утворює три первинні мозкові пухирі: передній, середній та задній (ромбоподібний).

· Передній мозковий пухир перетворюється на кінцевий мозок (telencephalon) та проміжний мозок (diencephalon).

· Із середнього мозкового пухиря розвивається середній мозок (mesencepalon).

· Задній мозковий пухир дає початок задньому мозку (metencephalon) та довгастому мозку (myelencephalon).

· Отже, утворюється п’ять відділів головного мозку, їх можна розрізнити на 6-му тижні розвитку ембріона.

· Порожнина пухирів та спинної частини нервової трубки перетворюються на шлуночки головного мозку (ventriculi encephalon) та у центральний канал спинного мозку (canalis centralis).

· З гангліозної пластинки розвиваються нервові вузли.

·

· 43. Симпатична частина автономного відділу периферичної нервової системи: центри, вузли, гілки, медіатор. Особливості впливу на функції організму.
Симпати́чна нерво́ва систе́ма разом з парасимпатичною і ентеральною нервовою системою є частиною автономної нервової системи. Перші дві нервові системи можуть тонко регулювати роботу більшості внутрішніх органів і обмін речовин в залежності від дії зовнішніх факторів. Активізація симпатичної нервової системи передбачає активні дії з витрачанням енергії — ерготропна дія.

· Дія симпатичної нервової системи є антагоністичною (протилежною) по відношенню до дії парасимпатичної.

· Центри симпатичної нервової системи знаходяться в бокових рогах грудного і поперекового відділів спинного мозку. Вони підпорядковуються вище стоячим центрам симпатичної нервової системи — гіпоталамусу, стовбуру головного мозку і ретикулярній формації. Симпатичні ганглії (вузли) посилають свої волокна до розміщених по обидва боки хребта скупчень нервових клітин — паравертебральних гангліїїв. Ці паравертебральні гангліїї зв'язуючись між собою міжвузловими гілками (rr. ineterganglionares) утворюють симпатичний стовбур (truncus sympathicus). Правий і лівий симпатичні стовбури простягаються від основи черепа до верхівки копчика.

· У паравертебральних гангліях більшість волокон симпатичної нервової системи переключаються на другий нейрон. Нейромедіатором в синапсах виступає тут (як і в парасимпатичній нервовій системі) ацетилхолін. Другий постгангліонарний нейрон переносить свої імпульси на цільовий орган за допомогою норадреналіну. Виняток становить перенесення імпульсів на потові залози, де також використовується ацетилхолін.

· Окремі аксони залишають симпатичний стовбур без переривання і направляються до непарних превертебральних гангліїв (ганглії, що знаходяться попереду хребта) або гангліїв, що знаходяться в стінках органів (інтрамуральні ганглії).

· Фізіологічні ефекти

·

· Інервація органів автономною нервовою системою з симпатичною нервовою системою поміченою червоним і парасимпатичною системою — блакитним

· Цільовими тканинами симпатичної нервової системи є перед усім гладкі м'язи кровоносних судин і залози. Як і інші частини вегетативної нервової системи симпатична нервова система регулює життєво важливі процеси. Ця регуляція здійснюється без участі свідомості і не може підпорядковуватися бажанням людини.

· Симпатична нервова система призводить до загального підвищення активності організму. Вона приводить тіло у стан готовності до активних дій наприклад для оборони чи втечі в екстремальних ситуаціях.

· Вона підвищує:

· -Серцеву діяльність

· -Артеріальний тиск

· -Кровопостачання і тонус скелетних мязів

· -Гліколіз

· -Обмін речовин

· При цьому гальмуються інші процеси, активність яких безпосередньо в даний момент не є дуже необхідною. Наприклад діяльність кишечника.

· Симпатична нервова система також має вплив на:

· -Функцію легень (розширення бронхів)

· -Функцію сечового міхура (сприяє затримці сечі)

· -Статеві органи (сприяє еякуляції у чоловіків і оргазму у жінок)

· -Внутрішні мязи ока (розширення зінниць, мідріаз).

· 44. Парасимпатична частина автономного відділу периферичної нервової системи: центри, вузли, гілки, медіатор. Особливості впливу на функції організму.

· Парасимпатична нервова система — частина автономної нервової системи, пов'язана з симпатичною нервовою системою, і в певних умовах функціонально їй протиставляється. У парасимпатичній нервовій системі ганглії розташовані безпосередньо в органах або на підходах до них, тому прегангліонарні волокна довгі, а постгангліонарні — короткі. Термін парасимпатична - тобто навколосимпатична - був запропонований Д. Н. Ленглі на прикінці XIX — початку XX століття.

·

· Ембріональним джерелом парасимпатичної системи є гангліозна пластинка. Парасимпатичні вузли голови утворюються шляхом міграції клітин з середнього і довгастого мозку. Периферичні парасимпатичні ганглії травного каналу походять з двох ділянок гангліозної пластинки - вагусної і попереково-кресцової.

· Анатомія і морфологія

·

· Інервація органів автономною нервовою системою з симпатичною нервовою системою поміченою червоним і парасимпатичною системою - блакитним

· У ссавців в парасимпатичній нервовій системі виділяють центральний і периферичний відділи. Центральний відділ включає ядра головного мозку і крижового відділу спинного мозку.

· Основну масу парасимпатичних вузлів становлять дрібні ганглії, дифузно розкидані в товщі або на поверхні внутрішніх органів. Для парасимпатичної системи характерна наявність довгих відростків у прегангліонарних нейронів і надзвичайно коротких — у постгангліонарних. При цьому парасимпатичні волокна іннервують певні зони тіла (винятком є травна система).

· Головний відділ підрозділяють на середнемозкову і подовжнемозкову частини. Середнемозкова частина представлена ядром Якубовича-Едінгера-Вестфаля, розташованим поблизу передніх горбів четверохолмія на дні Сильвієва водопроводу. У подовжнемозкову частину входять ядра VII, IX, X черепно-мозкових нервів.

· Прегангліонарні волокна від ядра Едінгера-Вестфаля, виходять у складі очерухового нерва, і закінчуються на ефекторних клітинах війкового ганглія (gangl. ciliare). Постгангліонарні волокна вступають в очне яблуко і йдуть до м'язів системи акомодації і сфінктера зіниці.

· Волокна парасимпатичної системи так само входять до складу лицевого і язикоглоткового нервів. Ядра спинномозкового центру розташовуються в ділянці II—IV крижових сегментів, в бічних рогах сірої речовини спинного мозку.

· Основним парасимпатичним нервом є блукаючий нерв (N. vagus), який на ряду з аферентними і еферентними парасимпатичними волокнами включає чутливі і рухові соматичні, і еферентні симпатичні волокна.

· Фізіологія

·

· Переважно нейрони парасимпатичної нервової системи є холінергичними. Хоча відомо, що разом з основним медіатором постгангліонарні аксони одночасно виділяють пептиди (наприклад вазоактивний інтестіальний пептид (VIP)). Крім того у птахів у війковому ганглії разом з хімічною передачею присутня і електрична. Відомо, що парасимпатична стимуляція в одних органах викликає гальмівну дію, в інших — збуджуючу відповідь. У будь-якому випадку, дія парасимпатичної системи протилежна симпатичної (виняток - дія на слинні залози, де і симпатична і парасимпатична нервова система викликають активацію залоз).

· Парасимпатична нервова система іннервує райдужну оболонку, слізну залозу, підщелепну, під'язикову і привушну залози, легені і бронхи, серце (зменшення частоти і сили серцевих скорочень), стравохід, шлунок, товсту і тонку кишку (посилення секреції залізистих кліток).

· Тобто парасимпатична нервова система активізується коли людині потрібно відновити запаси енергії, на відміну від симпатичної.

· 45. Загальна характеристика залоз внутрішньої секреції

· Ендокринні (безпроточні) залози

·

· Залози, які не мають вивідних проток і свої хімічні продукти (гормони, або інкрет) виділяють безпосередньо в кров, називаються ендокринними, залозами (grandulae endocriae s. sine ductibus).

·

· Гормони стимулюють або, навпаки, гальмують розвиток та життєдіяльність окремих органів та цілого організму. Так, вони впливають на обмін речовин, розвиток і ріст організму, статеве дозрівання та ін.

·

· Діяльність ендокринних залоз залежить від нервової системи і регулюється нею, а гормони, в свою, чергу, впливають на нервову систему, особливо на автономну.

·

· До ендокринних залоз належать щитоподібна, прищитоподібна, загрудинна, надниркова, гіпофіз, шишкоподібне тіло тощо.

·

· Щитоподібна залоза (grandulathyroidea) – найбільша з ендокринних залоз (маса її у дорослого 30-60 г), непарна. Залоза збільшується в період статевої зрілості і зменшується в старості.

·

· Форма залози нагадує підкову, має дві частини (праву та ліву) та непарну частину – перешийок, який з’єднує ці частини.

·

· Гормони щитоподібної залози (тироксин та трийодтиронін) виводяться безпосердньо в кров. Вони регулюють обмін речовин, ріст та розвиток тканин, а також впливають на склад крові.

·

· Гіпофункція щитоподібної залози спричинює особливу набряклість тканин, що проявляється у зменшенні обміну речовин та зниженні розумових здібностей.

·

· Гіперфункція щитоподібної залози приводить до базедової хвороби, яка характеризується хворобливою збудливістю нервової системи, прискоренням пульсу, витрішкуватістю, різким підвищенням обміну речовин тощо.

·

· Щитоподібну залозу іннервують гілки блукаючого нерва та шийних симпатичних вузлів.

·

· Прищитоподібні залози (grandulaeparathyroadeal). Розрізняють верхні та нижні щитоподібні залози. Кожна з них має капсулу, від якої відходить в товщу залози перегородка.

·

· Функція при щитоподібних залоз повністю не вивчена, але встановлено, що вони виробляють гормон, який сприяє засвоєнню організмом кальцію.

·

· Видалення залоз призводить до порушення росту кісток, підвищення збудливості центральної нервової системи, корчів та смерті від тетанії.

·

· Інервуються при щитоподібні залози гілками блукаючого нерва (верхній та нижній гортані нерви) та симпатичного стовбура.

·

· Загрудинна залоза (trymus) розташована у верхній частині переднього середостіння, за ручкою грудини, між правою та лівою середостінними плеврами. Маса залози у новонароджених в середньому 10-15 г, а в 11-15 – річних дітей досягає найбільшої маси (в середньому 25-35 г). Після статевого дозрівання організму починається зворотній розвиток залози, її речовина заміщується нервовою клітковиною. Однак і в похилому віці серед маси жирової клітковини зберігаються залишки залозистої тканини.

·

· Функція загрудинної залози полягає в регуляції процесів росту.

·

· Кров’ю загрудинну залозу забезпечують гілки внутрішніх грудних та нижніх щитоподібних артерій, а венозна кров відтікає по однойменних венах.

·

· Іннервується загрудинна залоза гілками блукаючого нерва та симпатичного стовбура.

·

· Надниркові залози (glandulaesuprarenales) – парні залози. Розташовані в за очеревинному просторі, безпосередньо на верхньому полюсі нирки. Маса залози (у дорослого) – 15-20 г, колір її жовтуватий. У наднирковій залозі розрізняють три поверхні: попередню, задню та ниркову. На передній поверхні є ворота залози – місце, де входять у неї судини та нерви.

·

· Зовні надниркова залоза покрита волокнистою пажулою, яка є частиною ниркової фасції. Ця капсула посилає в речовину залози перегородки.

·

· Надниркові залози надзвичайно важливі в життєдіяльності організму. Мозкова речовина надниркових залоз виробляє дуже важливий гормон – адреналін. Він стимулює функцію симпатичної частини автономної нервової системи, звужуючи кровоносні судини, підвищує кров'яний тиск, збуджує процес розщеплення глікогену в печінці та ін.

·

· Крім адреналіну в мозковій речовині утворюється гормон норадреналін, який сприяє передачі збудження з нервових закінчень на еферентне нервове волокно, а також з одного нейроциту центральної нервової системи на інший. Статеві гормони сприяють розвитку статевих органів у дитячому віці, а також розвитку вторинних статевих ознак.

·

· Гормони, що виділяються кірковою речовиною, поділяються на статеві глюкокортилоїди та мінералокортилоїди. Глюкокортилоїди впливають на обмін вуглеводів, білків та жирів, а також на кровотворні органи та мають протизапальну дію. Мінералокортилоїди беруть участь у регуляції мінерального обміну.

·

· Іннервують надниркові залози гілки блукаючого на великого нутряного нервів.

·

· Гіпофіз (hypophisis) – непарний невеликий утвір (маса у дорослого близько 0,5 г), округлої форми.

·

· Гіпофіз розташований у ялиці мозкового придатка і оточений щільною сполучнотканинною оболонкою, а зверху являє собою частину твердої оболонки головного мозку, натягнену на верхній поверхні тіла клиноподібної кістки. У діафрагмі сідла є незначний отвір, крізь який проходить лійка, що з’єднує гіпофіз із сірим горбом.

·

· Гіпофіз виділяє гормони, які стимулюють трофічні процеси в організмі, впливають на обмін речовин та на ріст.

·

· Гіпофіз поділяється на дві частини: передню (більшу) та задню (меншу). Передня частка гіпофіза живиться кров’ю від гілок артеріального кола мозку, а задня – від гілок внутрішньої – сонної артерії.

·

· Венозна кров від передньої частки відтікає у велику мозкову вену, а від задньої – в перечисті пазухи.

·

· Шишкоподібне тіло (corpuspineale) - непарний утвір, червоно-сірого кольору, яйцеподібної форми, масою у дорослого близько 0,2 г.

·

· Найбільшого розвитку залоза досягає до 7 років, а потім настає зворотний розвиток її. У дорослого залоза представлена в основному сполучною тканиною.

·

· Передбачається, що гормони шишкоподібного тіла гальмують статевий розвиток, оскільки пухлини залози у дітей викликають передчасний статевий розвиток.

·

· Кровопостачання шишкоподібного забезпечується гілками задньої мозкової артерії, а венозна кров відтікає у судинне сплетення третього шлуночка.

·

· 46.Щитоподібна залоза. Прищитоподібні залози. Топографія, будова.

· Щитоподібна залоза — непарний орган, що складається з двох долей, перешийка та рудиментарної пірамідальної долі. Розташований на передній поверхні шиї, попереду трахеї, і є периферійним гіпофіз-залежним органом ендокринної системи, який регулює основний обмін і забезпечує кальцієвий гомеостаз крові.

· Анатомія

· Щитоподібна залоза має капсулу — фіброзну оболонку, яка формує внутрішній та зовнішній листки, між якими знаходиться жирова клітковини, в якій проходять позаорганні судини, вени, та гілочки зворотних нервів. Зовнішній шар зпереду сформований претрахеальною пластинкою фасції шиї (lamina pretrachealis fasciae cervicalis), яка переходить в каротидну пластинку в сзаду та латерально. Спереду щитоподібну залозу покривають грудинно-щитоподібний (Sternothyroid) та під'язиково-щитоподібний м'язи (Sternohyoid) (див. мал. ліворуч), латерально — грудинно-ключично-сосцеподібний м'яз (лат. m.sternocleidomastoideus). На задній поверхні, щитоподібна залоза фіксована до перстнеподібного хряща та колець трахеї та до нижнього констриктора глотки підтримуючою зв'язкою Беррі.[1][2] Завдяки сполученню з гортанню щитоподібна залоза піднімається і опускається при ковтанні, зміщується в бік при повороті голови. Іннервується залоза симпатичними, парасимпатичними і соматичними нервовими гілками. У залозі чимало інтерорецепторів.

· Кровопостачання

· Щитовидна залоза добре постачається кров'ю (вона посідає перше місце серед органів за кількістю крові, яка протікає за одиницю часу на одиницю маси). Здійснюється воно двома верхніми і двома нижніми щитовидними артеріями. У 10% людей буває додаткова артерія (лат. a.thyroidea ima), яка бере початок від дуги аорти або від плечеголовного стовбура. Ця артерія підходить до перешийка ЩЗ і віддає гілки до медіальних відділів правої і лівої часток. Щитовидні артерії розгалужуються між фасціальною і власною капсулами залози, лягають на поверхню її часток, проникають всередину паренхіми.

· Фізіологія

·

· ЩЗ відповідає за секрецію наступних гормонів:

· йодовані — тироксин і трийодтиронін (секретуються епітеліальними клінтинами)

· тиреокальцитонін — кальцитонін (секретуються парафолікулярними С-клітинами)

·

· Йодовані гормони

· Тироксин і трийодтиронін утворюються завдяки поетапному йодуванню тиреоглобуліна, основної складової колоїду. Йодування розпочинається з надходження йоду в організм з їжею у вигляді органічних сполук або у відновленому стані. Під час травлення органічний і хімічно чистий йод перетворюється на йодид, який дуже легко всмоктується в тонокому кишечнику до кров'яного русла. Основна маса йодиду концентрується у ЩЗ. Та його частина, що лишається, виділяється з сечею, шлунковим соком, слиною і жовчю. Поглинутий залозою йодид окислюється в елементарний йод. Потім відбуваються зв'язування його у вигляді йодтирозинів і окислювальна їх конденсація в молекули тироксину і трийодтироніну. Співвідношення тироксину і трийодтироніну становить 4:1. Йодування тиреоглобуліну стимулюється особливим ферментом — тиреойодпероксидазою. Виведення гормонів із фолікула в кров відбувається після гідролізу тиреоглобуліну, який відбувається під впливом протеолітичних ферментів — катепсинів. При гідролізі тиреоглобуліну звільняються активні гормони — тироксин і трийодтиронін, які надходять у кров. Обидва гормони у крові перебувають у сполуці з білками глобулінової фракції, а також з альбумінами плазми крові. Тироксин краще зв'язується з білками крові, ніж трийодтиронін, унаслідок чого останній легше проникає в тканини, ніж тироксин. У печінці тироксин утворює парні сполуки з глюкуроновою кислотою, які не мають гормональної активності і виводяться з жовчю в органи травлення. Завдяки процесу дезинтоксикації не відбувається збиткове насичення крові гормонами ЩЗ.

· Названі гормони впливають на морфологію та функції органів і тканин. При видаленні ЩЗ у експерементальних тварин і при гіпотиреозі у людей молодого віку спостерігаються затримка росту і розвитку майже усіх органів, зокрема статевих залоз, сповільнення статевого дозрівання. Нестача тиреоїдних гормонів у матері несприятливо позначається на процесах диференціації зародка, зокрема ЩЗ. Недостатність процесів диференціації всіх тканин і особливо центральної нервової системи (ЦНС) спричинює ряд тяжких порушень психіки.

· Тиреоїдні гормони стимулюють обмін білків, жирів, вуглеводів, водний і електролітний обмін, обмін вітамінів, теплопродукцію, основний обмін. Вони посилюють окислювальні процеси, процеси поглинання кисню, витрати поживних речовин, споживання тканинами глюкози. Під впливом цих гормонів зменшуються запаси глікогену в печінці, прискорюється окислення жирів. Посиленя енергетичних і окислювальних процесів є причиною схуднення, що спостерігається при гіперфункції ЩЗ.

· Гормони ЩЗ вкрай необхідні для розвитку мозку. Вплив гормонів на ЦНС проявляється зміною умовнорефлекторної діяльності, поведінки. Підвищена їх секреція супроводжується збудливістю, емоційністю, швидким виснаженням. При гіпотиреоїдних станах спостерігаються зворотні явища — кволість, апатія, ослаблення процесів збудження. Тиреоїдні гормони значною мірою впливають на стан нервової регуляції органів і тканин. Унаслідок підвищення активності вегетативної, переважно симпатичної, нервової системи під дією тиреоїдних гормонів прискорюються серцеві скорочення, збільшується частота дихання, посилюється потовиділення, порушуються секреція і моторика травного каналу. Крім того, тироксин знижує здатність крові до зсідання за рахунок зменшення синтезу в печінці та інших органах чинників, які беруть участь у процесі зсідання крові. Цей гормон пригнічує функціональні властивості тромбоцитів, їх здатність до адгезії (склеювання) і агрегації. Гормони ЩЗ впливають на ендокринні та інші залози внутрішньої секреції. Про це свідчить той факт, що видалення ЩЗ призводить до порушення функції всієї ендокринної системи.

·

·

· Паращитоподібна залоза (лат. glandula parathyroidea) — периферійний орган ендокринної системи, що розташований на задній поверхні кожного з полюсів щитоподібної залози під спільною сполучнотканинною капсулою.

·
Анатомія

·

· Паренхіма паращитоподібних залоз представлена різної форми епітеліальними тяжами (трабекулами) та скупченнями клітин — паратироцитів, між якими розташовані гемокапіляри. Як правило, в організмі людини є чотири прищитоподібних залози — парні верхні і парні нижні. ПЩЗ є життєво необхідним органом. Залози одержують іннервацію від шийних гангліїв (симпатична) і блукаючого нерва (парасимпатична). Розміри кожної залози такі: довжина 4-8 мм, ширина 3-4 мм, товщина 2-3 мм. Загальна маса залоз становить в середньому близько 1 г. У дітей залоза блідо-рожевого кольору, у дорослих — жовто-коричневого. Залози мають власні волокнисті капсули, добре кровопостачаються за рахунок верхніх і нижніх щитовидних артерій та аналогічних вен.

· Гістологія

·

· Паратироцити — залозисті клітини, які залежно від функціонального стану залози поділяються на два типа клітин, що мають певні відмінності:

· Назва Фарбування Кількість Розмір Функція

· Головні клітини темніші 97% невеликий продукують ПтГ (див. нижче).

· Ацидофільні (оксифільні) клітини світліші 3% великий невідома

· Фізіологія

·

· Головні клітини виробляють паратгормон (ПтГ), що поруч з кальцитоніном щитоподібної залози регулює рівень кальцію в організмі і пітримує його вміст у крові на певному рівні. Також він впливає на кісткову тканину, збільшує відносну кількість остеокластів і підвищує їх активність. Внаслідок цього посилюється виведення кальцію з кісток у кров, де рівень його вмісту підвищується. Це досягається за допомогою резорбції кальцію кісток, реабсорбції із дистальних канальців нефрона, прискорення всмоктування із кишок під впливом метаболіту вітаміну D, який утворюється в нирках. Паратирин є антагоністом кальцитоніну, їх взаємодія забезпечує гомеостаз кальцію в крові.

· При гіпофункції паращитовидних залоз розвивається остеопороз, гіперплазія фіброзної тканини і деформація кісток, їх переломи. Підвищена кількість кальцію в крові може спричинити утворення каменів в сечових шляхах.

· [ред.]Регуляція функції паращитовидної залози

·

· Найважливішим регулятором рівня паратгормона є концентрація кальцію в крові. При гіпокальціємії продукція паратгормона збільшується, при гіперкальціємії розпочинається розпад синтезованого в клітинах гормона, зменшується його концентрація в крові. Стимуляція прищитовидних залоз відзначається і при збудженні адренергічної системи, посередники якої діють через альфа-адренорецептори клітинних мембран. Рівень кальцію в крові особливо важливий для функції збудливих структур. Його зниження супроводжується підвищенням збудливості нервово-м'язової системи, виникнення мимовільних тонічних скорочень скелетних м'язів. Спазматичні скорочення дихальних і глоткових м'язів можуть призвести до смерті. Цей синдром носить назву тетанії і є проявом гіпопаратиреозу.

·

· 47. Гіпофіз: передня та задня частки, топографія, будова. Шишкоподібна залоза, її розміщення.

· Гіпо́фіз (лат. hypophysis, синонім — нижній придаток мозку) — залоза внутрішньої секреції, масою всього 0.5-0.6 г, розміщена в головному мозку в гіпофізарній ямці турецького сідла клиновидної кістки черепа.

· Гіпофіз відноситься до центральних органів ендокринної системи і до проміжного мозку.

· Анатомія та фізіологія

·

· Гіпофіз складається з трьох частин:

· Передньої долі (аденогіпофіз), що здатна посилювати чи послаблювати синтез гормонів, які діють на інші залози, та виробляє сім власних гормонів (соматотропний гормон, тиреотропний гормон, фолікулостимулюючий гормон, лютеотропний гормон, лютеїнізуючий гормон, лактогенний гормон і адренокортикотропний гормон);

· Задньої долі (нейрогіпофіз), де накопичуються два гормони, що синтезуються гіпоталамусом окситоцин і вазопресин;

· Середньої долі, яка виробляє меланофорний гормон, що сприяє синтезу меланіну.

· [ред.]Патологічні стани

·

· Аденоми гіпофіза це доброякісні пухлини із залозистої тканини, яка розташована в передній долі гіпофіза. Причини виникнення аденом гіпофіза досі повністю не з'ясовані. За сприяючі чинники вважаються:

· Інфекційні процеси в нервовій системі

· Травми черепа та головного мозку

· Різні несприятливі дії на плід під час вагітності.

· Останнім часом надається значення і тривалому вживанню оральних контрацептивних препаратів.

·

·

· Шишкоподібне тіло (епіфіз, пінеальна залоза, верхній мозковий придаток) — невелике утворення, розташоване у хребетних під покровом голови або в глибині мозку; функціонує або як сприймаючий світло орган або як залоза внутрішньої секреції, активність якої залежить від освітленості (в деяких видів хребетних обидві функції суміщені).

· У людини це утворення формою нагадує соснову шишку, звідки і одержало свою назву (piphysis — шишка, наріст).

· Диригент ендокринної системи

·

· Один з дослідників, Вальтер П'єрпаолі, називає епіфіз «диригентом» ендокринної системи, оскільки на підставі своїх досліджень прийшов до висновку про те, що активність гіпофізу і гіпоталамусу керується шишкоподібною залозою.

· Положення, розміри, будова

·

· Епіфіз відноситься до проміжного мозку і розташовується в неглибокій борозні між верхніми горбиками середнього мозку і над таламусом. Розвивається в ембріогенезі зі зведення (епіталамусу) задньої частини (діенцефалона) переднього мозку

· Маса залози у дорослої людини близько 0,2 г, довжина 8-15 мм, ширина 6-10 мм, товщина 4-6 мм.

· Зовні шишкоподібне тіло покрите м'якою сполучнотканинною оболонкою мозку, яка містить безліч анастомозуючих (таких, що з'єднуються між собою) кровоносних судин. Клітинними елементами є спеціалізовані залозисті клітини — пінеоцити та гліальні клітки — гліоцити.

· Мелатонін

·

· Максимальна кількість мелатоніна виробляється вночі, пік активності припадає приблизно на 2 годину ночі, а вже до 9 години ранку його вміст в крові падає до мінімальних значень.

· Експериментально встановлено, що мелатонін при прийомі всередину надає снодійну дію не порушуючи фази сну, відмічений гіпотензивний ефект, нормалізація імунних реакцій організму і нейтралізація дії гормонів стресу на тканині.

· Мелатонін виявився могутнім природним антиоксидантом і може використовуватися для профілактики онкологічних захворювань. У літературі є дані про ефективність його при бронхіальній астмі, глаукомі, катаракті, як нешкідливий контрацептив.

·

· По рівню секреторної активності виділяють три періоди.

· Максимальна секреція мелатоніну відмічена в дитячому віці. У 11-14 років зниження продукції мелатоніна епіфізом «запускає» гормональні механізми статевого дозрівання. І ще одне значуще зниження активності залози збігається за часом з настанням менопаузи.

· При цукровому діабеті, при депресіях і онкологічних захворюваннях понижений синтез мелатоніну, або порушений нормальний ритм його секреції. Прийом гормону при цих захворюваннях приводив до позитивних результатів.

· Крім цього досліджувалася дія чинників зовнішнього середовища на рівень секреції ендогенного мелатоніна. Виявили, що синтез мелатоніну припиняється при яскравому освітленні. Це відкриття послужило поштовхом до відродженню фототерапії. І тепер світлолікування на Заході широке застосовується хронобіологами для лікування десинхронозів.

· Виявилось, що скорочення харчового раціону експериментальним тваринам на 60 % приводить до збільшення тривалості життя в 1.5 раз. І у людини низькокалорійна дієта уповільнює процеси старіння, знижує вірогідність розвитку всіх захворювань від яких найчастіше вмирають люди в розвинених країнах (рак, хвороби серця інсульти, атеросклероз, діабет). При цьому спеціальними дослідженнями встановлено, що на обмеження раціону реагує саме епіфіз, підвищуючи секрецію мелатоніна. Тривалість життя пов'язана із загальною кількістю гормону, що синтезується вночі. А робота ендокринної системи в цілому дуже чуйно програмується в дитинстві, залежно від культури живлення. З'ясовано також, що нормалізації порушеного ритму секреції мелатоніна добре допомагають дозована гіпоксія і фізичні навантаження.

· Може виявитсь, що саме епіфіз здатний уловлювати зміну електромагнітного фону. На це припущення наштовхує ряд фактів:

· Для перелітних птахів епіфіз є навігаційному приладом.

· При дії на організм людини електромагнітним полем тих, що працюють побутових і промислових електроприладів достовірно пригноблюється протипухлинний ефект мелатоніну.

· Кореляція нічного піку секреції мелатоніна з нічними імпульсами магнітного поля Землі, близько 2 годин ночі.

· Позитивні результати при лікуванні різних захворювань локальним дозованим опромінюванням проміжного мозку рентгенівськими променями.

·

· 48. Надниркові залози, топографія, будова.

· Надниркова залоза (glandula suprarenalis)

· Надниркова залоза (glandula suprarenalis) – парна ендокринна залоза, яка лежить на верхньому кінці правої та лівої нирок (extremitas superior renis dextri et sinistri) на рівні ХІ–ХІІ грудних хребців (vertebrae thoracicae).

· Кожна надниркова залоза (glandula suprarenalis) трикутної форми і має:

· - передню поверхню (facies anterior);

· - задню поверхню (facies posterior);

· - ниркову (нижню) поверхню (facies renalis);

· - верхній край (margo superior);

· - присередній край (margo medialis);

· - ворота (hilum).

· Надниркова залоза (glandula suprarenalis) складається з:

· - кіркової речовини (cortex);

· - мозкової речовини (medulla).

· У кірковій речовині (cortex) виробляються:

· - в клубочковій зоні (zona glomerulosa) мінералокортикоїди;

· - в пучковій зоні (zona fasciculate) глюкокортикоїди;

· - в сітчастій зоні (zona reticularis) андрогени.

· Мозкова речовина надниркових залоз (medulla glandularum suprarenalium) виробляє:

· - адреналін;

· - норадреналін.

· Кіркова та мозкова речовина наднирників має різне походження.

· Кіркова речовина диференціюється із мезодерми і розташована між двома первинними нирками під назвою інтерреналової тканини. Із цієї тканини можуть розвиватись додаткові наднирникові залози (glandulae suprarenales accessoriae) або інтерреналові тіла.

· Мозкова речовина наднирників розвивається з ембріональних нервових клітин – симпатобластів, які виселяються із закладок симпатичного стовбура і перетворюються у хромафінові клітини (хромафінобласти) мозкової речовини, які також є матеріалом для формування парагангліїв.

·

· Надниркова залоза (gl. suprarenalis) — парна залоза. Розташована в заочеревинному просторі безпосередньо на верхньому кінці нирки. Своєю формою нагадує тригранну піраміду, обернену верхівкою до діафрагми, а основою до нирки. її розміри в дорослої людини: висота 3 — 6 см, поперечник основи близько 3 і ширина близько 4 — 6 см; маса 20 г. На передній поверхні залози є ворота (hi-lum) — місце входу та виходу судин і нервів. Залоза вкрита волокнистою капсулою, яка є частиною ниркової фасції. Відростки капсули проникають в неї через ворота й утворюють строму. На поперечному розрізі надниркова залоза складається із кори {cortex) і мозку (medulla).

· Функція. Надниркові залози відіграють дуже важливу роль в організмі. Мозок виділяє гормони (адреналін та ін.), які стимулюють функцію симпатичної частини автономної нервової системи, звужують кровоносні судини, активізують процес розщеплення глікогену в печінці тощо. Гормони, які виділяє кора (кортикостероїди), регулюють водно-електролітний, ліпо-їдний обмін і виливають на функцію статевих залоз. Вироблення кортикостероїдних гормонів тісно взаємозв'язане з функціями гіпофіза і гіпоталамуса.

· В ембріогенезі кожна надниркова залоза закладається у вигляді двох зачатків: кора розвивається із мезодерми між первинними нирками (інтерреналміїїй орган); мозок - із симпатичних елементів (ектодермального походження), що мігрують із гангліозної пластинки та інтенсивно забарвлюються солями хромової кислоти (хромафінний орган). У нижніх хребетних і деяких ссавців (кріль) ці частини надниркової залози існують окремо.

· Кровопостачання: гілки нижньої діафрагмальної та ниркової артерій і черевної частини аорти; венозна кров відтікає по однойменних венах.

· Іннервація: гілки блукаючого та великого нутряного нервів.

·

· 49. Підшлункові острівці, їх розміщення, особливості будови.

· Підшлункова залоза — це залоза внутрішньої та зовнішньої секреції, розташована позаду шлунка, цілком ним вкрита спереду, складається з частини (головки), тіла і хвоста. Це змішана залоза, яка виробляє як травний сік (екзокринна функція), і гормони (ендокринна функція), зокрема, інсулін, глюкагон, соматостатин, панкреатичний поліпептид, ліпокаїн і ін. Вона виділяє всі без винятку ферменти, потрібні для процесу травлення. Протягом доби вона виробляє понад 800 мл соку. Підшлункова залоза має вигляд видовженої пірамідки завдовжки 20 см і розташована за шлунком (якщо людина стоїть) або під шлунком (якщо лежить на спині). "Характер" у цього органа панський. Не любить, коли її навантажують зайвою роботою (тому будь-яке переїдання, навіть вживання надмірної кількості дієтичних продуктів, їй не до вподоби).

·

· Містить острівці ендокринної тканини, які секретують вже згаданий гормон інсулін, глюкагон та соматостатин .

· Підвищення секреції інсуліну веде до збільшення поглинання глюкози клітинами тканин і відкладання в печінці та м`язах глікогену, зниженню концентрацію глюкози в крові.

· Підшлункова також виробляє гормон глюкагон. Він діє протилежно інсуліну-сприяє розчепленню глікогену до глюкози. Підшлункова залоза відкриває свої протоки у дванадцятипалу кишку.

· У тканину підшлункової залози у вигляді острівців вкраплені клітини, що виробляють гормони інсулін і глюкагон. Ці гормони регулюють вуглеводний обмін, діючи у протилежних напрямках. Інсулін забезпечує поглинання та засвоєння глюкози клітинами. Надлишок глюкози під його контролем відкладається в печінці у вигляді тваринного крохмалю — глікогену. Глюкагон перешкоджає надмірному зниженню глюкози у крові у разі тривалого голодування. Під дією глюкагону в печінці відбувається розщеплення глікогену до глюкози, що надходить потім у кров. У такий спосіб інсулін і глюкагон регулюють рівень глюкози у крові. Надлишок глюкагону або брак інсуліну призводить до збільшення вмісту у крові глюкози (гіперглікемії), і навпаки, нестача глюкагону та надлишок інсуліну викликають зворотне явище — гіпоглікемію. При порушенні роботи острівцевих клітин підшлункової залози розвивається цукровий діабет — хвороба, що вимагає дотримання суворої дієти з обмеженим споживанням вуглеводів, а іноді й щоденного введення хворому гормону інсуліну.

·

· 50. Схема будови травного каналу.

·

· У медицині також використовують назву шлунково-кишковий тракт та абревіатуру ШКТ. Існує й поняття травного каналу, де відбувається механічна обробка їжі — її подрібнення, перемішування, розчинення; він є транспортною системою, якою просуваються харчові маси. Тут їжа також зазнає хімічної обробки травними соками, що містять необхідні ферменти. У травному каналі відбувається всмоктування низькомолекулярних органічних речовин — продуктів реакцій розчеплення; травний канал виводить неперетравлені залишки їжі з органіму. Травний канал складається з ротової порожнини, глотки, стравоходу, шлунка, тонкого і товстого кишечника, що закінчується прямою кишкою з анальним отвором.

· Функції травної системи

·

· Виділення ферментів та інших речовин у складі слини, шлункового, підшлункового, кишкового соків та жовчі становить секреторну функцію. Всмоктування поживних речовин здійснюється слизовою оболонкою шлунку, тонкої і товстої кишок. Поряд з цими функціями органи травлення здійснюють видільну функцію, яка полягає у виведенні з організму деяких продуктів обміну речовин.

· Будова травної системи тварин

·

· У більшості тварин травна система влаштована за однаковим принципом. Шлунково-кишковий тракт є суцільною трубкою, що сполучає ротовий отвір з анальним, по якій в каудальному напрямку переміщаються харчові маси, які розщеплюються на дрібніші, придатніші до всмоктування частинки. У фізіологічному та морфологічному відношенні травний тракт поділяють на три відділи:

· передній — представлений ротовою порожниною, глоткою і стравоходом. Основна функція цього відділу полягає в механічній та початковій хімічній обробці їжі;

· середній — включає в себе шлунок, тонку і частково товсту кишку до її каудальної частини. Основними функціями цього відділу є хімічна обробка їжі, а саме її перетравлення, всмоктування поживних речовин у кровоносне і лімфатичне русло. Тут формуються калові маси з неперетравлених залишків їжі;

· задній — представлений каудальною частиною прямої кишки, що забезпечує виділення неперетравлених залишків їжі поза межі травного каналу.

· Проте у різних тварин є деякі відмінності в будові травної системи, які часто бувають пов'язаними з особливостями їх живлення. Так, у тварин, що харчуються м'ясом, кишковий канал коротший ніж у травоїдних тварин. Деякі тварини мають багатокамерний шлунок. Кількість зубів також розрізняється у різних видів тварин.

·

· Травний канал

· В середньому довжина травного каналу дорослого чоловіка становить 7,5 метрів, в ньому виділяються такі відділи:

· -Ротова порожнина із зубами, язиком і слинними залозами.

· -Глотка.

· -Стравохід.

· -Шлунок.

· -Тонка кишка, включаючи підвідділи:

· дванадцятипала кишка

· порожня кишка

· клубова кишка;

· -Товста кишка, включаючи підвідділи:

· сліпа кишка з червоподібним відростком

· ободова кишка зі своїми підвідділами:

· висхідна ободова кишка

· поперечна ободова кишка

· спадна ободова кишка

· сигмоподібна кишка

· -пряма кишка з широкою частиною — ампулою прямої кишки, і дистальною, нижньою частиною — задньопрохідним каналом із анальним отвором.

· Допоміжні органи

· Перетравлення їжі відбувається під дією ряду речовин — ферментів, що містяться у виділеннях в травний канал соку декількох великих залоз. У ротову порожнину відкриваються протоки слинних залоз, виділена ними слина змочує ротову порожнину і їжу, сприяє її перемішування та формування харчової грудки. Також за участю ферментів слини амілази і мальтози у ротовій порожнині починається перетравлення вуглеводів.

· У тонкий кишечник, а саме в дванадцятипалу кишку, виділяються сік підшлункової залози і золотисто-жовтий секрет печінки — жовч. Сік підшлункової залози містить бікарбонати і ряд ферментів, наприклад, трипсин, хімотрипсин, ліпазу, панкреатичну амілазу, а також нуклеази. Жовч, перш ніж потрапити в кишечник, накопичується в жовчному міхурі. Ферменти жовчі поділяють жири на дрібні краплі, що прискорює розщеплення їх ліпазою.

· Гістологія

· Стінка травної трубки утворена чотирма оболонками:

· слизова оболонка — включає:

· епітеліальну пластинку — утворює бар'єр із вибірковою проникністю на межі зовнішнього і внутрішнього середовищ. Вона має ряд особливостей у різних відділах травної трубки. У передньому вона представлена багатошаровим плоским незроговілим, або частково зроговілим епітелієм, як і в задньому відділі. У середньому відділі стає одношаровим призматичним епітелієм. На поверхню епітелію виділяються секрети залоз, кінцеві секреторні відділи яких розташовуються в стінці травної трубки;

· власна пластинка — розміщується під епітелієм, відмежована від нього базальною мембраною та представлена пухкою волокнистою сполучною тканиною, в якій проходять кровоносні і лімфатичні судини;

· м'язова пластинка — лежить на межі із підслизовою оболонкою та утворена 1-3 шарами гладеньких м'язових клітин. Її скорочення сприяє зміні рельєфу слизової оболонки. У деяких відділах травної трубки, а саме в ротовій порожнині, м'язова пластинка слизової оболонки відсутня.

· підслизова — складається з пухкої волокнистої сполучної тканини, яка містить у стравоході та дванадцятипалій кишці кінцеві секреторні відділи екзокринних залоз. Її присутність забезпечує рухомість слизової оболонки та формування складок;

· м'язова — утворена, як правило, двома шарами м'язових елементів — зовнішнім поздовжнім і внутрішнім циркулярним, між якими в прошарках пухкої волокнистої тканини шлунка та кишки розташовуються міжм'язові нервові сплетення Ауербаха. Більша частина травної трубки, а саме її середній відділ, утворений гладенькою м'язовою тканиною. Передній і задній — утворені поперечнопосмугованою м'язов

Переглядів: 2577

<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>

Нервова тканина |

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.077 сек.