Принцип зворотного зв’язку

Особливе значення в управлінні має дотримання принципу зворотного зв’язку, який проявляється у взаємодії суб’єкта й об’єкта управління, в тому числі у ситуаціях, коли суб’єкт і об’єкт управління міняються місцями. Це стосується різних ланок управління: і роботи управлінця, який приймає рішення на підставі зібраної інформації, що неможливо без отримання попередньої інформації від об’єкта управління про готовність ці рішення виконувати, про правомочність та своєчасність його прийняття.

Порушення цього принципу може привести до порушення стабільності у соціумі та відчуження. Прикладом порушення принципу зворотного зв’язку є односторонній контроль, характерний для тоталітарних систем, коли єдиною референтною групою, як свідчать дослідження з цього приводу К.Г.Баллестрема, К.С.Гаджиєва та інших, стає держава, яка уніфікує всі соціальні зв’язки людини, втручаючись у найпотаємніші сторони її життя, відділяє людину від сім’ї, церкви, родини, нації, перетворює на якогось середньостатистичного індивіда, в якому стерилізуються або подавляються індивідуальні й особистісні риси. Єдина моноідеологія і сконструйовані на її підставі політичні орієнтації, установки, принципи через систему засобів масової інформації, сім’ю, школу тощо, укоріняються в свідомість людей, а все, що не відповідає цій ідеології, не приймається до уваги, не розглядається і знищується як зло.

Що стосується індустріального суспільства, в якому індивід отримує можливість вибору, воно теж не є абсолютним і повністю релятивним. Так, Г.Маркузе у роботі «Одновимірна людина» пише, що у такому суспільстві перетворення соціальних потреб на індивідуальні засобами соціального контролю стає настільки ефективним, що всі суперечності здаються ірраціональними, а будь-яка протидія - неможливою. У процесі інтроекції індивід ототожнює себе із своїм суспільством, а через нього - із суспільством в цілому. Це досягається шляхом складного наукового управління й організації, в якій вплив прогресу приводить розум до підкорення фактам життя і до динамічної здатності продукувати такий же спосіб життя. У ньому ідеї, сподівання і цілі, які за змістом виходять за межі існуючого універсуму, відхиляються або зводяться до понять цього універсуму. Суспільство блокує всю групу опозиційних операцій і поведінки. Виникає ситуація, яку Г.Маркузе називає одновимірністю. Технічний прогрес забезпечує таку технологічну раціональність у всіх сферах життя, що панування, тотальне управління поширюється на всі сфери приватного і суспільного існування, об’єднує всі реальні форми опозиції, поглинає всі альтернативи, таким чином досягається стабільність «умиротворення існуванням», досягнута репресивним шляхом.

Альтернативою одновимірності може стати відмова від того, що є цінним і важливим у даному суспільстві. Виразником цієї відмови стає нижчий прошарок знедолених аутсайдерів, безробітних, які існують поза демократичними процесами. Їх існування має потребу у зміні умов та інституцій, отже, їх позиція стає революційною, навіть, якщо такою не є їхня свідомість. Якщо існуюче суспільство навіть має економічні і технічні спроможності й збройні сили, щоб розправитися з опозицією і зберегти свої інституції, порушення принципу зворотного зв’язку може привести у цій ситуації до гострого соціального конфлікту. Отже, система управління має діяти таким чином, щоб здійснювався постійний моніторинг між суб’єктом і об’єктом управління, який своєчасно просигналізує про ускладнення соціальної ситуації і загрозу соціального напруження.

Принцип зворотного зв’язку передбачає не тільки своєчасну, але й об’єктивну інформацію, що має передаватися від суб’єкта до об’єкта управління і навпаки, бо, кажучи словами Е.Фромма, якщо люди не усвідомлюють, в якому напрямку вони рухаються, то вони схаменуться лише тоді, коли вже буде занадто пізно. Чим більшою є здатність об’єкта управління осягати дійсність самостійно, а не лише як певну суму відомостей, що ними забезпечує суспільство, тим впевненіше він почувається, звільняється від ілюзій, тоталітарних тенденцій, що можуть нав’язуватися суб’єктом управління.

Особливого значення при прийнятті управлінських рішень набуває об’єктивність соціальної інформації. Вирішення будь-якого управлінського питання починається зі збору, фільтрації, інтерпретації та узагальнення даних. При цьому інформація, проходячи певну обробку, ніби у кривому дзеркалі, поступово змінює свій вигляд, а, проходячи комп’ютерну обробку, часто втрачає деякі факти, які мали б вплив на результат. Виникає парадокс численної інформації і певного допуску. Це впливає на прийняття управлінських рішень, які змушені виходити не тільки з певної інформації, але включають і такий момент, як соціальне передбачення. Для управлінця це означає необхідність виявити ступінь ймовірності або достовірності інформації, наскільки повно відображена у ній дійсність, вирішити проблему співвідношення між пізнанням та оцінкою соціальних фактів.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Принцип каузальності	\|	Одиничне, особливе, загальне.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.005 сек.