Екологічні проблеми ландшафтів Дніпропетровської області

Дніпропетровська область розташована в межах Придніпровʼя. Рельєф області хвилясто-рівнинний (висоти 100–200 м). На північному заході знаходиться Придніпровська височина (висота до 192 м), яка поступово знижується в південно-східному напрямку й обривається до долини Дніпра крутим уступом. На крайньому півдні височина поступово переходить у Причорноморську низовину. Лівобережна частина області зайнята Придніпровською низовиною, на крайньому південному сході області заходять відроги Приазовської височини. Територія області дуже розчленована глибокими долинами річок, балками і ярами (найбільша яружність спостерігається в центральній частині області).

В області протікає 291 річка довжиною більше 10 км, з них 55 – довжиною понад 25 км. Головна водна артерія – Дніпро – перетинає область з північного заходу на південний схід. Його притоки – Оріль, Самара з Вовчою (ліві), Базавлук, Мокра Сура, Інгулець із Саксаганню (праві). Річки рівнинного типу, переважно снігового живлення. Густота річкової сітки становить на Причорноморській низовині 0,3–0,5 км/км², на лівобережжі Дніпра – 1,0–1,5 км/км², на підвищених ділянках Придніпровської височини – понад 2 км/км².

У межах області знаходяться частини Дніпродзержинського, Дніпровського і Каховського водосховищ. Побудовано 95 невеликих водосховищ і 2932 ставки. На території області споруджено канал Дніпро– Кривий Ріг, проходить траса каналу Дніпро–Донбас. В області 1237 озер, але вони незначні за розмірами.

Область розташована у степовій і лісостеповій фізико–географічних зонах. Більша частина площі області зайнята сільськогосподарськими угіддями (рис. 46).

Рис. 46. Агроландшафти – невідьємна складова структури земель в області

Ліси займають 3,9 % території області. Вони двох типів: заплавні й байрачні. Заплавні ліси – у заплавах Дніпра, Орелі, Самари, Вовчої; найбільші лісові масиви – Самарський бір (дубово–сосновий), що тягнеться уздовж берега Самари, та Дібровський ліс (дуб, ясен, клен, липа), розташований на південному сході Покровського району. Основні породи: дуб, вʼяз, липа, ясен, берест, ільм, клен, вільха, сосна, в підліску – клен татарський, ліщина, бруслина європейська, бузина, глід, шипшина та ін. Байрачні ліси ростуть по схилах балок і ярів (берест, дуб, груша, ясен, сосна, липа тощо; в підліску – глід, ліщина, шипшина, терен, клен татарський, клен польовий). Під лісами і полезахисними смугами з білої та жовтої акації, польового клену знаходиться 178,7 тис. га.

Степова рослинність залишилася лише на схилах балок, у перелісках і на деяких ділянках вододілів, де ґрунти мало придатні під ріллю. Вона представлена різнотравно-типчаково-ковиловою, на крайньому південному заході – типчаково-ковиловою рослинністю (ковила, типчак, вівсяниця, тонконіг вузьколистий, стоколос прямий, пирій повзучий, горицвіт весняний, полуниці зелені, шавлія поникла лучна, вероніка весняна, конюшина альпійська і гірська, вика вузьколиста, люцерна тощо). На вододілах, схилах балок, ярів і річкових долин ростуть чагарники (мигдаль степовий, дереза, шипшина, терен, глід та ін.).

Промисловий потенціал Дніпропетровської області дуже великий, та людина, використовуючи це, наносить невідтворну шкоду природі. Тут антропогенне навантаження на ландшафти значно перевищує їх відтворюючі та захисні можливості, а тому це призводить до значного погіршення природних умов.

Так промислово-господарський комплекс Дніпропетровської області створювався та розвивався протягом багатьох років майже без урахування екологічних наслідків. Щорічно у Дніпропетровській області утворюється понад 1 млн т ТПВ, з яких переробляються чи утилізується тільки 11–12 %.

Більша частина звалищ, полігонів ТПВ вичерпала свій потенціал. Щорічно утворюється промислових відходів 1, 2, 3 класів небезпеки більш ніж 90,0 тис. т. Основну частину загального обсягу становлять великотоннажні відходи гірничо-металургійного комплексу, площа накопичення котрих більш ніж 13 тис. га. Найбільша їхня концентрація зосереджена в промислово розвинених регіонах області – Дніпропетровську, Кривому Розі, Дніпродзержинську.

У регіоні склалася критична ситуація з вивозом й утилізацією ТПВ. На території області розташовано всього 5 спеціалізованих полігонів. Однак налічується 758 необладнаних полігонів, з яких 385 – кваліфікуються як стихійні звалища.

Підтоплення є однією з важливіших проблем. В області ґрунтовими водами підтоплені 43 міста, селища міського типу загальною площею 27,8 тис. га, а також більш ніж 500 сільських населених пунктів площею майже 25 тис. га.

В даний час в області підтоплені 20 міст з загальною площею підтоплення 25512,8 га, з них тільки в Дніпропетровську підтоплень 6300 га в м. Кривий Ріг – 11100 га, в м. Павлоград – 2400 га, та 23 селища міського типу з загальною площею підтоплення 2190,3 га.

Через підвищення рівня ґрунтових вод активізуються зсувні процеси в обласному центрі в м. Дніпродзержинськ. Загальна площа зсувних територій області становить приблизно 4,05 тис. га, зареєстровано 433 зсуви, що потребуюють відселення 13259 чоловік, які проживають в 674 будинках. Фахівці дійшли висновку, що ураження території області екзогенними процесами становить 11 %. Це ще більше погіршить ситуацію, особливо на територіях із техногенним підтопленням, що має постійний незворотній характер. Тому захист від шкідливого впливу вод, переш за все від підтоплення міст і селищ, набуває важливе значення.

Вплив на будь-який компонент ландшафту по ланцюгу вертикальних звʼязків передається на інші компоненти, а по горизонтальним звʼязкам – на інші геосистеми. Впливи прямо або опосередковано змінюють природні процеси.

Дедалі значнішою стає проблема екологічної деформації територій під впливом антропогенного фактора. Такою важливою проблемою є вплив процесу вугледобування.

Так, зміни литогенної основи можуть бути повʼязані з впливом людини: добутку корисних копалин, ґрунтові роботи. Створюються карʼєри, відвали пустої породи, терикони й інші техногенні форми рельєфу, які сприяють зсувам, розвіюванням, просіданням, обвалам (рис. 47).

Рис. 47. Карʼєри незворотньо змінюють ландшафти Дніпропетровщини [100]

Форми рельєфу, що утворилися, формують нові природні комплекси, змішування порід порушує істотній режим поверхневих, ґрунтових вод, можливе утворення поверхневих водойм, заболочування території. Ці процеси, як правило, незворотні.

Терикони спричиняють негативний вплив на атмосферу, ґрунт, поверхневі та підземні водні джерела (рис. 48). Багато з териконів горять, це сприяє значним змінам складу атмосферного повітря та випадінню кислотних опадів, оскільки з одного палаючого відвалу за добу в середньому виділяється в атмосферу 4–5 т оксиду вуглецю та від 600 до 1100 кг сірчаного ангідриду, а також невелика кількість сірководню, оксидів азоту та інших продуктів згоряння.

Рис. 48. Терикони – джерело безлічі екологічних проблем ландшафтів [100]

Підземні води, взаємодіючи з териконами, дуже збагачуються завислими частинками, тому зі слабколужних перетворюються на кислі (рН сягає 2 – 3).

На землях, зайнятих під териконами ґрунту, на відміну від природних, у верхніх горизонтах ґрунт порушено (насипані, зрізані, перемішані). У таких ґрунтах змінені кислотно-лужний баланс і фізико-механічні властивості. На запечатаних територіях, в териконах шахтні породи з часом під дією життєдіяльності бактерій у поєднанні з дією вологи і коливань температури вивітрюються. Цей процес негативно позначається на прилеглій території. Терикони забруднюють прилеглі чорноземні ґрунти, роблять їх непридатними для всього живого.

Конічна форма відвалів, велика крутизна їх схилів (до 45°) сприяє катастрофічним ерозійним процесам. З одного гектара поверхні териконів щороку змивається від 86 до 900 метрів породи.

Терикони можна визначити як обʼєкти, що приносять значну шкоду прилеглим ґрунтам. Відбувається піритизування вугілля, багатого ураном. У вугіллі уран в основному представлений настураном (оксидом урану). Утворена в результаті окислення піриту відвальної маси сірчана кислота розчиняє всі метали, у тому числі і уран. Розчинення урану призводить до підвищення радіоактивності породи териконів. Отже, проблема переробки териконів є актуальною.

Також в результаті фізичного і хімічного вивітрювання порода руйнується, перетворюється на пил і разом з горючими газами та вогнищем горіння є одним з основних джерел забруднення атмосфери й погіршення санітарного стану міст і робочих селищ вуглевидобувних шахт.

Одним зі способів зниження шкідливої дії є озеленення териконів за допомогою лісових насаджень. Лісові насадження дозволяють врегулювати поверхневий стік і скоротити ерозійні процеси на поверхні відвалів. Проте досліджень з цього питання дуже мало.

При випаданні зливи на сухий ґрунт вирішальну роль відіграє водопроникність у початковий період вбирання, а при попередньому зволоженні верхнього шару породи до повного насичення істотнішою стає всмоктуюча здатність породи у фазі стабілізації. Якщо інтенсивність зливи перевищує інтенсивність вбирання, виникає стік води і водна ерозія, якщо не перевищує – ерозії не буде.

Водна ерозія на териконах характеризується катастрофічним розміром. Її результатом на відвалах, що вивчаються, стало винесення з кожного гектара їх поверхні в довкілля від 2568 до 3450 т породи, що містить багато небезпечних компонентів.

Знизити активність водної ерозії на териконах можна, скеровуючи водопроникність породи по відношенню до зливових опадів і талих вод, яка великою мірою залежить від наявності на відвалах деревної рослинності. Створюючи штучні насадження і сприяючи розвитку деревної рослинності самосіву можна повністю зупинити ерозійні процеси на відвалах.

На території Дніпропетровської області більше 200 років відбувається видобуток вугілля шахтним способом. Окрім вугілля, з шахт виймається велика кількість порожньої породи, яка складується у відвали.

• Донецький край:

I. Західно-Донецька схилово-височинна область.

Райони: 1. Барвінківсько-Новодонецький.

2. Торецько-Бахмутський.

3. Межівсько-Курахівський.

IІ. Донецька височинна область.

Райони: 4. Макіївсько-Старобешівський.

5. Верхньокринсько-Нагольненський.

6. Дебальцівсько-Ровеньківський.

7. Лисичансько-Краснодонський.

8. Лугансько-Суходільський.

9. Верхньояланчицько-Кринський.

Задонецько-Донський край:

ІІІ. Старобільська схилово-височинна область.

Райони: 10. Балаклійсько-Руженський.

11. Куньєвсько-Борівський.

12. Сватівсько-Новоайдарський.

13. Білокуракинсько-Білолуцький.

14. Біловодсько-Міловський.

В адміністративно-територіальному відношенні Донецький та Задонецько-Донський край охоплює Донецьку, Луганську та частково Харківську області.

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Екологічні проблеми ландшафтів Кіровоградської області	\|	Екологічні проблеми ландшафтів Донецької області

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.006 сек.