Релігія як предмет наукового дослідження

Тема 1. Загальне релігієзнавство як наука

ЗАГАЛЬНЕ РЕЛІГІЄЗНАВСТВО

РОЗДІЛ 1.

З давніх-давен люди жили з релігією і в міру своїх вірувань знали свою релігію. Але ці знання були обмеженими – знаннями лише своєї релігії – і знаннями суб’єктивними – однобокі знання "з середини", тобто з точки зору своєї релігії.

В процесі розширення ареалу ойкумени /заселення людей/ відбувалася як диференціація людства на роди, племена, народи і держави, так і їх інтеграція, що до зв’язку та взаємовпливу колись роз’єднаних груп населення. Поряд з цим в суспільстві накопичувалися знання про різні релігії, почало формуватися поняття про релігію взагалі. Задовго до нашої ери таке явище як релігія знайшло своє відповідне словесне значення.

Загальноприйняте в сучасній загальнолюдській культурі слово "Релігія" латинського походження. Найдавніші дослідники давали різне пояснення походженню цього слова, вкладали в нього неодна- ковий зміст. Так, древньоримський політичний діяч, жрець, науковий дослідник та славетний оратор Марк Тулій Цицерон /106 – 43 роки до нашої ери/ доводив, що слово "Релігія" походить від дієслова "Ре-леге-ре", тобто відкладати в сторону, вибирати, відзначати, що релігія – це щось відмінне від усього на світі, віддалене від нього і не подібне до нього. Його сучасник, римський літературознавець і поет Сервій Сульпіцій писав, що слово "Релігія" походить від слова "релінкваре", що означає вшановувати, благоговіти. Видатний християнський богослов і Отець церкви Лактанцій /250 – 320/ вважав, що слово "Релігія" походить від "ре-ліга-ре" /"ре-ліг-іо"/, що означає зв’язувати /зв’язую/, поєднувати, відновлювати зв’язок чи відношення. Більшість сучасних релігієзнавців поділяють думку Лактанція і твердять, що саме слово "релігія" – це зв’язок людини з богом, з світом надприродного. Сам же Лактанцій слову "Релігія" давав християнське тлумачення. Для нього релігія – це відновлення Христом зв’язку грішних людей з богом. Філософ і богослов V століття Августин Блаженний доводив, що слово "Релігія" походить від "ре-ліге-ре" – обирати, обранність. Для нього релігія – це люди, які обрані богом. Є й інші пояснення походження і змісту слова "Релігія".

Ні в стародавньому Римі, ні в період Середньовіччя термін "Релігія" не набув широкого застосування. Тоді різні релігії не позначалися спільним терміном, а для їх назви застосовувалися конкретні висловлювання: "християнство", "іслам", "язичництво", "католицизм", "православ’я", "аріанство" тощо. Слово "Релігія" тоді здебільшого вживалося в книжній мові, до того ж – не в строго фіксованому значенні. Так, при перекладі Біблії з староєврейської та грецької мови на нові мови європейських народів воно вживалося замість, наприклад, слова "служіння" /Вихід, 3, 12; 4, 23/, "благочестя" /Діяння, 3, 12; Якова 1, 26/ та близьких до них понять.

Історія слова "Релігія'' в сучасному розумінні його змісту розпочалася в період Відродження. Вивчаючи класичну старовину (античність, Римська держава), діячі культури віднайшли там слово "релігія" і почали поширювати його в його новому і збагаченому значенні. Характерно, що застосування цього слова в сучасних європейських мовах, особливо в французькій та англійській, має сліди коренів різних, в тому числі і названих нами вище латинських слів. Таким чином поступово за цим словом закріплюється поняття релігії взагалі, незалежно від її конкретного напрямку, віросповідання чи секти. Після 1520 року Мартин Лютер користується словом "релігія" як уже звичним для його часу.

В ХVІ столітті слово "Релігія" під впливом західноєвропейської культури починає проникати у слов’янські мови, в тому числі і в українську. Причому, спочатку його вживають українці-протестанти, що поширилися на Волині під назвою соцініан, аріан, антитринітаріїв та кальвіністів. Потім воно з’являється в офіційних документах, що писалися польською мовою, а потім вже в творах українською мовою. Так, відомий твір Христофора Філарета називається: "Апокрисис, альбо Отповедь на книжки о Соборе Берестейском именем людей старожитной релеї греческой" /1598 рік/. В російську мову слово релігія увійшло лише під кінець ХVШ століття. В середині ХVШ століття російський релігієзнавець Дмитро Сергійович Анічков ввів у науковий обіг свою працю про походження релігії: "Рассуждение... о начале и происшествии... богопочитания".

В англійській, німецькій, французькій та інших європейських мовах за поняттям релігійного феномена зараз твердо і однозначно закріпилося слово "Релігія". В інших – поруч з словом "Релігія" вживається і старовинна назва "богопоклоніння" /голландська/, "набожність" /іспанська, польська, українська/, "віра" /албанська/. У чеській мові слово "Релігія" вживається лише в книжній мові. В мові словацькій, югославських народів немає слова "Релігія", а вживається традиційне "набожество", в грецькій – "богобоязненність" /феосефія/. Проте в наукових релігієзнавчих дослідженнях слово "релігія" в усіх мовах має своє фіксоване застосування, набуває все більш чіткого і загальноприйнятого значення.

Для наукового дослідження релігія – надзвичайно складний і, в певному відношенні, зовсім незвичний предмет. Вкажемо основні особливості цього явища.

Релігія, по-перше, проявляється в неозоро різноманітних формах. Лише для того, щоб систематизувати всі сучасні форми релігії, потрібно було б залучити до цього всіх вчених світу. Релігієзнавцям до цього часу вдалося класифікувати і описати лише найбільш суттєві і загальні риси проявів релігії, а описи проявів релігії в тій чи іншій місцевості, серед того чи іншого народу взяли на себе етнографи. До цього слід додати, що релігієзнавцям до цього часу не вдалося систематизувати за однією чи декількома ознаками різні види релігій; розмістити релігії одну біля одної в певній послідовності і порядку; показати, яка з цих релігій більш розвинена /досконала, моральніша, красивіша/, а яка менш розвинена; яка з них, так би мовити, "вища", а яка – "нижча".

По-друге, релігія та її явища органічно вплетені в життя суспільства і людини, в наслідок чого важко, а часом неможливо відокремити, вичленити релігію від власне нерелігійних елементів, а відсіль неможливо вивчати релігію саму по собі як таку. Хрещення дитини, обрізання хлопчиків, ініціація юнаків можуть бути визначені як явища релігійні і в той же час як явища народного звичаю. А ось, наприклад, звичай окремих народів їсти чи не їсти свинину, конятину, зайчатину, жаб’ячі лапки?.. Це явище релігійне чи нерелігійне? – Визначитися тут вже не так просто, для вичленування в них релігійного потрібні широкі наукові і спеціальні знання.

По-третє, релігійні явища органічно пов’язані з інтересами різних груп населення: народів, націй, класів, спілок, партій, землячеств тощо. Вони виражають їхні інтереси або зачіпають їх. Візьмемо наше сьогодення. В Україні зараз діє понад півсотні різних релігій та конфесій. Значна частина національно-патріотичних політичних діячів нещодавно висувала гасло: "Самостійна держава Україна повинна мати свою самостійну державну релігію!" При чому, цією державною релігією вони хочуть бачити Українську Автокефальну Православну Церкву /УАПЦ/, становленню якої правдами і не правдами, канонічно і не канонічно всіляко сприяють. А значна частина релігійно-політичних діячів Західної України хотіли б бачити державною релігією Українську Греко-Католицьку Церкву /УГКЦ/ і діють таким же чином. Найбільша частина православних віруючих, головним чином – російськомовного населення – виступають як проти УГКЦ, так і УАПЦ; вони вважають істинною православною церквою ту церкву на Україні, яка знаходиться в канонічній залежності від Московської патріархії. Своєрідні соціально-політичні пристрасті вирують зараз і навколо інших релігійних напрямків: баптизму, єговізму, п’ятидесятництва, недавно створеної громади "Біле братство Атма" та Рунвіри /Рідна Українська віра/. Остання ставить собі на меті відродити язичницьку релігію, яка існувала в Київській Русі до прийняття християнства. В цих умовах важко політично нейтрально вивчати і об’єктивно оцінювати будь-яку релігійну організацію на Україні.

В-четвертих, релігія – занадто інтимне явище. Кожним віруючим воно сприймається в залежності від його неповторного світогляду. Релігія – це форма утаємнених стосунків між "Я" /віруючим/ і "Ти" /Богом/, це сповідь людської душі. Тайни своїх спілкувань з богом більшість віруючих людей забирають з собою в могилу.

І нарешті – саме головне, в п’ятих. Релігія – це віра в надприродне; релігія – це спілкування з богом, духом, ангелом… Для вивчення релігії потрібно вивчати і надприродне. Але наука вивчає лише явища об’єктивні, природні, пояснює все природними причинами. Де немає природного пояснення явищ, там немає і науки. Для науки як такої надприродне не існує. А де допускається надприродне /Бог, чудо/, там немає науки. Якщо ж наука при вивченні релігії виключить з неї надприродне, то в свою чергу в такому випадку наука буде мати справу не з релігією, а. з чимось іншим, вона підмінить предмет свого дослідження. Отже, наука не може вивчати надприродне, а при вивченні релігії вона повинна вивчати надприродне. Перед наукою в даному випадку постає принципово не вирішувана проблема. До цього слід додати ще одне, суто логічне утруднення. Якщо бога взагалі немає, якщо він не існує, то в цьому випадку для науки немає, не існує предмета вивчення; науці немає що вивчати. Якщо ж наука при вивчені релігії буде виходити з положення про те, що бог існує, то це вже буде не наука. Це буде богослов’я.

В процесі свого становлення всі названі вище перепони науково подолало релігієзнавство. Релігієзнавство навіть знайшло "ключик" до вивчення надприродного. Для науки, справді, надприродного не існує, і вона його не вивчає. Але існує віра в надприродне – в богів, духів, чудеса. Ось цю віру в надприродне /не саме надприродне, а – віру в надприродне/, яке існує, і вивчає релігієзнавство.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Релігієзнавство як наука	\|	Історії дослідження релігії

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.005 сек.