Студопедия
Контакти
 


Тлумачний словник

Реклама: Настойка восковой моли




Авто | Автоматизація | Архітектура | Астрономія | Аудит | Біологія | Будівництво | Бухгалтерія | Винахідництво | Виробництво | Військова справа | Генетика | Географія | Геологія | Господарство | Держава | Дім | Екологія | Економетрика | Економіка | Електроніка | Журналістика та ЗМІ | Зв'язок | Іноземні мови | Інформатика | Історія | Комп'ютери | Креслення | Кулінарія | Культура | Лексикологія | Література | Логіка | Маркетинг | Математика | Машинобудування | Медицина | Менеджмент | Метали і Зварювання | Механіка | Мистецтво | Музика | Населення | Освіта | Охорона безпеки життя | Охорона Праці | Педагогіка | Політика | Право | Програмування | Промисловість | Психологія | Радіо | Регилия | Соціологія | Спорт | Стандартизація | Технології | Торгівля | Туризм | Фізика | Фізіологія | Філософія | Фінанси | Хімія | Юриспунденкция

Види менеджменту

Загрузка...

Методи менеджменту

План

2. Організація як об’єкт управління

3. Рівні управління

Рекомендована література

1. Осовська Г.В. Основи менеджменту: Підручник / Г.В. Осовська, О.А. Осовський. – К.: Кондор, 2006. – 664 с.

2. Мостенська Т.Л. Менеджмент / Т.Л. Мостенська, В.О. Новак, М.Г. Луцький, М.А. Міненко. – К.: Сузір'я, 2007. – 690 с.

3. Гірняк О. М. Менеджмент: Підручник / О. М. Гірняк, В. П. Нечаев,
П. П. Лазановський. - Л. : Магнолія плюс, 2005. - 352 с.

 

1. Методи менеджменту

 

Загальним методом менеджменту як науки є діалектичний підхід, що дає змогу правильно вирішувати питання удосконалення форм та методів управління виробництвом у таких економічних ситуаціях, які постійно змінюються, передбачає вивчення окремих аспектів, елементів та зв'язків системи управління тощо. Це здійснюється за допомогою методів моделювання, аналізу, синтезу та узагальнення, індукції й дедукціїта ін.

 

Спеціальні методи пізнання поділяють на дві групи:

 

методи збирання та первинної обробки конкретних даних (інформації). Це різноманітні прийоми та форми анкетування, інтерв'ю, вибір статистичних та інших даних, групування їх, побудова динамічних рядів, графічних зображень, розрахунок середніх. Важливу роль у досягненні надійних кінцевих результатів відіграє якість звітності, анкет, достовірність заповнення (змісту);   методи вивчення, оцінки та узагальнення інформаціїз погляду управлінських відносин (підготовка рішень, характеристика кадрів управління, узагальнення передового досвіду, стимулювання праці тощо).

 

До найбільш поширених методів наукових досліджень в управлінні належать перехід від вивчення конкретних фактів і цифр до узагальнення та виявлення найбільш суттєвих причинно-наслідкових зв'язків усередині самої системи управління, а також між цією системою і соціально-економічними процесами, що перебувають під впливом її; оцінка форми таких зв'язків, класифікація факторів, які стимулюють або, навпаки, гальмують вплив на їх розвиток, що відповідно позначається на кінцевих результатах.



Интернет реклама УБС

 

Останнім часом значного поширення набули математичні методи балансових, оптимізаційних та інших розрахунків, а також економіко-математичне моделювання, яке дає змогу досить точно відтворити основні якісні та кількісні характеристики поведінки (розвитку) суб'єкта і об'єкта управління у відносно простому та зручному для аналізу вигляді. Використання математичних методів та моделей у поєднанні з швидкодіючою технікою, наприклад, сучасних ЕОМ, значно підвищує ефективність і продуктивність праці вчених, скорочує строки проведення досліджень, підвищує точність та ефективність висновків.

 

Широко застосовуються економічні експерименти, які дають можливість перевіряти на практиці та уточнювати теоретичні розробки та гіпотези про нові методи і форми управління, перш ніж поширювати їх на всю господарську систему.

 

Одним з найважливіших методів науки управління є вивчення, узагальнення й поширення передового досвіду, в тому числі й досвіду управління в інших країнах. Ефективність застосування методів багато в чому залежить від кваліфікації кадрів, якості організації та стимулювання праці, зрілості та досконалості всіх інших елементів управління.

 

Наука управління потребує комплексного і системно-структурного підходу у вирішенні управлінських проблем.

Комплексний підхід передбачає вивчення досліджуваних явищ та їх зв'язку з різними методами, які застосовуються не тільки цією, а й іншими науками, що вивчають соціальні явища.

Системно-структурний підхід полягає, з одного боку, у розгляданні управлінської системи, тобто всієї сукупності управлінсько-організаційних зв'язків як єдиного динамічно розвиненого організму, а з іншого, у поділі його на структурні елементи, ланки з метою вивчення суті, місця і ролі кожного з них у системі взаємодії з іншими елементами. У ході системно-структурного аналізу розкриваються причинно-наслідкові зв'язки між елементами системи та закономірності її розвитку.

Методи менеджменту як науки управління формується синтезом загальнонаукового діалектичного методу дослідження і специфічних методів, пов'язаних із менеджментом як наукою.

2. Організація як об’єкт управління

За визначенням Честера Бернарда: «Організація - група людей, діяльність яких свідомо координується для досягнення загальної мети або спільних цілей».

 

Всі організації мають загальні для них характеристики.

 

1) всі організації використовують чотири види ресурсів:

ü людські ресурси;

ü фінансові ресурси;

ü фізичні ресурси (сировина, устаткування тощо);

ü інформаційні ресурси.

 

Будь-яка організація є відкритою системою. Ресурси, які організація використовує для виробництва продукції (надання послуг) вона забирає із зовнішнього середовища. В свою чергу продукція, що виробляється організацією також реалізується у зовнішньому середовищі. Отже організація може існувати лише у взаємодії з оточуючим середовищем. Це означає, що будь-яка реально існуюча організація є відкритою системою.

 

Всі організації здійснюють горизонтальний і вертикальний поділ праці. Якщо навіть дві людини працюють спільно для досягнення єдиної мети, вони повинні поділити роботу між собою. Поділ загальної роботи в організації на її складові частини називається горизонтальним поділом праці. Результатом горизонтального поділу праці є формування окремих підрозділів організації (відділів, цехів, виробництв, ділянок тощо). Оскільки робота в організації розподіляється між окремими підрозділами та виконавцями, хтось має координувати їх діяльність. Внаслідок цього об’єктивно виникає потреба у так званому вертикальному поділі праці, тобто у відокремленні діяльності із координації дій від самих дій, що координуються.

 

Всі організації мають структуру(сукупність підрозділів та зв’язків між ними, а також взаємовідносин між рівнями управління та функціональними сферами діяльності), яка надає їм цілісність й спроможність реалізувати своє призначення.

Глобальною метою діяльності будь-якої організації - є досягнення успіху. Організація вважається успішною, коли вона досягає поставлених перед собою цілей. Складовими успіху при цьому виступають:

ü виживання, тобто можливість існування якомога довше;

ü результативність та ефективність.

 

Щоб бути успішною впродовж тривалого часу, вижити та досягти своїх цілей, організація має бути як ефективною, так і результативною:

- результативність є наслідком того, що робляться потрібні слушні речі (doing the right things);

- ефективність є наслідком того, що вірно (правильно) створюються ці самі речі (doing things right).

Перше і друге є однаково важливим.

Якщо мета організації обрана правильно, це означає, що діяльність організації задовольняє певну важливу, реально існуючу потребу (створюються речі, на які є попит). Результативність у такому розуміння - це щось невідчутне, непомітне. Ефективність, навпаки, можна вимірювати, передати кількісно. Ефективність організації має назву продуктивності і вимірюється як співвідношення вартісної оцінки усіх виходів з організації та вартісної оцінки усіх входів в організацію.

 

Як менеджери сприяють ефективній та результативній діяльності організацій? Вони це роблять у процесі виконання чотирьох основних функцій менеджменту:

ü планування;

ü організація;

ü мотивація;

ü контроль.

 

3. Рівні управління

 

Будь-яку організацію можна розглядати як систему взаємозв’язаних у єдине ціле окремих елементів, що формує внутрішнє середовище.

 

До основних компонентів внутрішнього середовища організації відносяться:

ü виробництво,

ü дослідження та розробки,

ü технологія,

ü сировина,

ü матеріали,

ü фінанси,

ü робітники тощо.

 

Одночасно організація є і частиною (елементом) системи більш високого порядку - зовнішнього середовища, яке слід розглядати з двох аспектів:

ü зовнішнє середовище прямого впливу включає постачальників, споживачів, конкурентів та інших економічних партнерів (наприклад банки);

ü зовнішнє середовище опосередкованого впливу - економічна, соціальна, політико-правова, технологічна, екологічна, міжнародна компоненти тощо.

 

Все це і є тими компонентами, з якими доводиться мати справу менеджеру. У відповідності до цього розрізняють наступні сфери менеджменту:

ü виробничий менеджмент;

ü фінансовий менеджмент;

ü управління персоналом;

ü управління дослідженнями та розробками;

ü облік;

ü маркетинг;

ü загальна адміністрація.

 

Менеджер може:

ü керувати будь-якою з них (або її частиною);

ü керувати кількома одразу;

ü керувати всією організацією в цілому.

 

Співвідношення сфер і рівнів менеджменту

 

 

В залежності від того, скількома компонентами (сферами) організації управляє менеджер розрізняють три рівні менеджменту: вищий, середній, нижчий.

До вищого рівня відноситься невелика група основних керівників організації - президент (директор), віце-президенти (заступники), виконавчий директор. На вищому рівні менеджменту формулюється місія та встановлюються організаційні цілі, визначається загальнокорпоративна стратегія та основні задачі щодо її реалізації, приймаються рішення щодо виходу на нові ринки, випуску нової продукції, залучення інвестицій, напрямків досліджень та розробок тощо.

 

Середній рівень менеджменту (керівники виробничих та функціональних підрозділів) розробляє та реалізує оперативні плани із впровадження рішень, які були прийняті вищим керівництвом організації. Менеджери середнього рівня мають досить широку свободу дій щодо реалізації планів. Вони, наприклад, самостійно визначають: скільки необхідно найняти нових робітників; яке нове обладнання придбати; як використовувати засоби масової інформації для реклами тощо.

 

Менеджери нижчого рівня (керівники секторів, груп, майстри, бригадири тощо) координують діяльність операційних виконавців.

 

Вищі керівники організації опрацьовують стратегію, середні розробляють плани її реалізації, а нижчі - відповідають за конкретну роботу, яка виконується у відповідності до цих планів.

 

Численні дослідження у західних країнах стосовно якостей, необхідних успішному менеджеру, дозволяють лише приблизно визначити основні з них:

 

Технічні здібності Здатність кваліфіковано, зі знанням справи виконувати роботу на своїй ділянці, технічні прийоми конкретної діяльності
Аналітичні здібності Здатність ідентифікувати ключові фактори тієї або іншої ситуації, визначати їх взаємодію і ті з них, що вимагають найбільшої уваги
Діагностичні здібності Здатність діагностувати проблеми організації, тобто визначати їх симптоми та причини виникнення
Здатність взаємодіяти з людьми Здатність налагоджувати контакти та будувати стосунки із співробітниками організації
Концептуальні здібності Здатність усвідомлювати причинно-наслідкові зв’язки в організації, шляхи координації діяльності окремих частин організації, досягнення поставлених цілей найбільш продуктивним способом

 

Якості, необхідні менеджеру

 

Зазначені якості необхідні на різних рівнях управління організацією у різному ступені.

 

4. Види менеджменту

Стратегічний менеджмент- вид керування, при якому вище керівництво переносить центр уваги на оточення фірми для того, щоб відповідним чином і вчасно реагувати на зміни, що відбуваються в ньому. Стратегічний менеджмент передбачає:

ü визначення ключових позицій на перспективу залежно від пріоритетності цілей;

ü виділення ресурсів організації під стратегічні цілі фірми;

ü оцінку й стимулювання виробничих підрозділів і їхніх керівників у міру досягнення стратегічних цілей.

Стратегічний менеджмент - це процес, що передбачає три етапи:

ü у рамках стратегічного планування визначають довгострокові перспективи розвитку підприємства і його головних підрозділів;

ü на етапі реалізації планів розробляють заходи щодо здійснення фірмової стратегії;

ü у процесі контролю визначають основні проблеми в області стратегії компанії.

 

Маркетинговий менеджмент покликаний за допомогою маркетингової діяльності по реалізації створеного організацією продукту погодити в єдиний процес задоволення потреб клієнтів організації й досягнення її цілей. Передбачає такі процеси й дії:

ü вивчення й сегментація ринку;

ü розробка товарів;

ü ціноутворення;

ü створення систем збуту;

ü розподіл і збут створеної продукції.

Виробничий менеджментпередбачає, що керівники певного рівня й відповідні функціональні служби управляють процесом переробки сировини, матеріалів і напівфабрикатів у готову продукцію. Операції виробничого менеджменту:

ü керування розробкою й проектуванням продукту;

ü вибір технологічного процесу, розміщення кадрів, техніки;

ü керування закупівлею сировини, матеріалів і напівфабрикатів;

ü керування запасами на складах, що включає в себе керування зберіганням закуплених товарів, напівфабрикатів власного виготовлення для внутрішнього користування й кінцевої продукції;

ü контроль якості.

 

Фінансовий менеджментполягає в керуванні процесом руху фінансових коштів в організації; містить у собі:

ü складання бюджету й фінансового плану;

ü формування грошових ресурсів;

ü розподіл грошей між структурами, що визначають життєдіяльність організації;

ü оцінку фінансового потенціалу організації.

 

Кадровий менеджментпов'язаний з використанням можливостей працівників для досягнення цілей організації. Його елементи:

ü підбір і розміщення кадрів;

ü навчання й розвиток кадрів;

ü компенсація за виконану роботу;

ü створення умов на робочому місці;

ü підтримка відносин із профспілками й розв'язання трудових суперечок.

 

Інноваційний менеджментскладається в керуванні дослідженнями, розробками й розвитком фірми; управляє такими діями:

ü розвитком власної наукової, науково-технічної й експериментальної бази;

ü проведенням досліджень самостійно й у кооперації з іншими організаціями;

ü оформлення замовлень на проведення наукових досліджень або експериментальних робіт сторонньою організацією;

ü придбанням ліцензій на право виробництва товарів або послуг;

ü керування новими проектами, програмами.


Модуль 1

ПОНЯТТЯ, СУТНІСТЬ І ЗМІСТ МЕНЕДЖМЕНТУ ТА ОСНОВИ ПРИЙНЯТТЯ УПРАВЛІНСЬКИХ РІШЕНЬ

Тема 2

РОЗВИТОК НАУКИ УПРАВЛІННЯ

Лекція 3

РОЗВИТОК НАУКИ УПРАВЛІННЯ


Читайте також:

  1. Активи як об’єкт фінансового менеджменту
  2. Аналіз зарубіжних концепцій менеджменту
  3. Базові засади менеджменту
  4. БУДІВНИЦТВО В ПЕРСПЕКТИВІ ПРОЕКТНОГО МЕНЕДЖМЕНТУ
  5. Види ефективності менеджменту
  6. Види ефектів виробництва, пов’язаних з удосконаленням менеджменту організації
  7. Види та принципи менеджменту.
  8. Використання можливостей текстового редактора WORD у торговельному менеджменті. Формування документів та звітів для торговельного менеджменту
  9. Витоки формування інформаційного менеджменту
  10. Відмінності виробничого та операційного менеджменту.
  11. Грошові потоки як об’єкт фінансового менеджменту

Загрузка...



<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
Напрями менеджменту | Види контролю

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:


 

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.01 сек.