Студопедия
Новини освіти і науки:
МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах


РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання


ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ"


ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ


Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків


Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні


Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах


Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами


ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ


ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів



Контакти
 


Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция






Державний устрій на українських землях у складі Речі Посполитої

Суспільно-політичний лад та право»

ЗМІСТ

1.. Державний устрій на українських землях у складі Речі Посполитої 1

2.. Суспільний лад на українських землях у складі Речі Посполитої 4

3.. Запорозьке козацтво – нова суспільна формація. 6

4.. Органи влади й управління на Запорізькій Січі 7

5.. Судоустрій Речі Посполитої 8

6.. Джерела та основні риси права Речі Посполитої 11

 

Державний устрій на українських землях у складі Речі Посполитої

 

Об’єднання в одній державі військового й економічного потенціалу Польщі, Литви та України поставило Річ Посполиту в один ряд з наймогутнішими країнами Європи, вона почала здобувати перемогу за перемогою у Лівонській війні з Росією,[1] причому у польському війську нараховувалося до 30 тис. українських козаків.

Річ Посполита поділялася на три великі провінції: Великопольщу (Мазовія, Пруссія, Підляшшя), Малопольщу (польські землі та українські воєводства), Великого князівства Литовського (литовські та білоруські землі). Українська територія поділялася на 7 воєводств: Київське (Київський, Овруцький і Житомирський повіти); Волинське (Володимирський, Луцький, Кремінецький повіти); Руське (Львівська, Галицька, Перемишльська, Саноцька та Холмська землі); Белзьке (Бузький, Городельський та Гробовецький повіти); Поділь­ське (Кам’янецький, Червоногородський і Летичівський повіти); Брацлавське (Брацлавський і Вінницький повіти), Чернігівське воєводство (Чернігівський та Новгород-Сіверський повіти).

У відриві від українських земель перебували Північна Буковина й Закарпаття. Північна Буковина тривалий час зберігала автономію в складі Молдавського князівства, що вважалося васалом Польщі. А 1514 р. ці землі захопила султанська Туреччина. Українське Закарпаття опинилося під владою Угорщини, а з 1526 р. Туреччини та Австро-Угорщини. З переходом українських земель під владу Польщі було поставлене під сумнів саме існування українців як окремого народу та етнічної спільності. Люблінська унія, усуваючи з українських земель литовську владу, знищила рештки українських державних традицій.

Протягом довгого часу, починаючи від Люблінської унії 1569 р. і до Третього поділу Польщі 1795 р., королівська державна влада, польсько-литовське сеймове законодавство й адміністративно-територіальний устрій Корони Польської поширювався майже на всі українські землі. Згідно Польсько-Литовського сейму 1569 р. Польща та Литва зливалися в єдину федеративну державу (дворянську, аристократичну республіку), на чолі якої стояв обраний польський король і великий литовський князь в одній особі. Єдиним законодавчим органом для обох держав був – Сейм. Разом з тим, поляки та литовці мали свої окремі: державну адміністрацію, військо, суд, скарбницю і навіть окремі закони.

Державна влада у Речі Посполитій базувалася на основі одного стану – шляхти, яка була найбільш привілейованим і найзаможнішим станом у країні. Кожен польський, литовський чи український шляхтич мав виборче право обрання короля, сейму та сеймику. Лише з представників шляхти формувався державний владний апарат Речі Посполитої.

Король здійснював найвищу владу в державі. Був верховним головнокомандувачем і керував закордонною політикою Речі Посполитої. У період між сеймами був головою виконавчої влади. Разом із сеймом репрезентував і законодавчу владу, оскільки мав право законодавчої ініціативи і затвердження сеймових ухвал. Саме від його імені публікувалися сеймові постанови (конституції). Король обирався великим сеймом по-життєво і призначав всіх державних урядовців також по-життєво. Цікаво, що при цьому монарх не міг усувати їх з посад.

Король головував у сенаті та очолював сеймові та надвірний (ассесорський) суди з особливо важливих справ. Найголовнішим владним повноваженням короля була роздача ним у по життєве володіння земельних маєтностей. Разом з тим, король був значно обмежений у своїй владі сеймом: без згоди тогочасного парламенту він не мав права на одруження (з 1573 р.); не міг отримувати нові землі та маєтки для себе і родини (1631 р.); був не в змозі виїжджати за межі королівства (з 1641 р.).

Король здійснював свою владу за допомогою досить розгалуженого але упорядкованого адміністративного апарату, до якого входили: великий коронний маршалок, канцлер і підканцлер, підскарбій, великий коронний гетьман, великий польний гетьман, великий коронний підкоморій, великого коронного підскарбія, великого коронного секретаря, великий коронний хорунжий, великий коронний писар тощо.

Великий коронний маршалок – очолював королівську адміністрацію. До його обов’язків входило забезпечення громадського спокою в місцях перебування короля, де маршалок мав право чинити суд над порушниками порядку; керував та забезпечував охорону королівського двору; приймав гостей короля й наглядав за дотриманням церемоніалу й етикету; здійснював організацію роботи сейму та сенату; Його заступником був надвірний маршалок (здійснював охорону королівської особи, наглядав за помешканням короля і його скарбницею).

Канцлер і підканцлер – опікувалися справами королівської канцелярії. Підскарбій відповідав за діяльність державної скарбниці, здійснював керівництво фінансами та монетним двором Речі Посполитої.

Великий коронний гетьманздійснював від імені короля вищу військову владу. Був тогочасним міністром оборони. Відповідав за стан боєздатності посполитого рушення та кварцяного війська[2], керував польською армією під час війн і походів, контролював фінансування військових підрозділів, укладав відповідні реєстри війська, здійснював контроль над військовим правосуддям, тощо. Саме великий коронний гетьман відповідав за набір реєстрового козацького війська та, по суті, був його командувачем, оскільки керував козацькими «старшими» та «наказними» гетьманами реєстрового Війська Запорізького. Великий коронний гетьман також входив до сеймової Ізби польської і лише з 1773 р. – до Сенату. Заступником великого коронного гетьмана був гетьман польний.

Великий коронний підкоморій – збирав усі шляхетські подання та звернення на ім’я короля й передавав їх монархові. Також здійснював нагляд за помешканням короля та його скарбницею, охороняв його особу. Назва уряду підкоморія виникла з огляду на те, що в давні часи коморою називали двір князя разом з його спальнею та скарбницею.

Великий коронний підскарбій – їх у Польскій Короні було два. Вони входили до Сенату й наглядали за прибутками Речі Посполитої. Їхнім найголовнішим завданням було знаходження грошей для виплат війську.

Великий коронний секретар – займався публічним, приватним і таємним листуванням короля. Ставив на листи королівські печатки. На цю посаду призначали осіб, які володіли декількома іноземними мовами, ораторським мистецтвом та гарно писали, також знали право інших країн.

Великий коронний хорунжийвідповідав за збереження хоругви (прапору) Корони і під час урочистостей або походів знаходився поруч з королем.

Великий коронний писар – знаходився завжди при монархові або канцелярії, брав участь у закордонних посольствах, мав право засідати в Асесорському королівському суді.

Вальний (загальнодержавний) сейм – поряд із королем здійснював законодавчу функцію у державі. Скликався один раз на два роки і тривав не більше 6 тижнів. Скликалися і позачергові сейми, що тривали до двох тижнів. Він був двопалатним і складався з посольсь­кої Ізби (палати) та Сенату. Польська Ізба формувалась як представництво земських шляхетських сеймиків й складалася з 170 послів. До Сенату входили всі воєводи та каштеляни, архієпископи та єпископи, великий і надвірний маршалок, канцлери і підканцлери, підскарбії та ін. На початку ХVII ст. до сенату входило 140 осіб, які пожеттєво посідали свої місця.

Король без годи Ізби та Сенату не міг ухвалити жодного законодавчого акту. Сейм ухвалював постанови, встановлював податки, скликав посполите рушення, здійснював нобілітацію шляхти, ратифікацію міжнародних угод та контроль за королівським урядом, надавав згоду щодо призначення на державні посади. Король без згоди земських послів і сенаторів не міг ухвалювати законодавчі акти, що стосувалися правового становища шляхти.

Коронний трибунал – був вищою апеляційною інстанцією для шляхетського стану. З його утворенням у 1578 р. щорічно (у вересні) відбувалися провінційні депутатські сеймики, на яких обирали представників (по 1-2 особи від кожного воєводства) до головної судової установи держави. Крім світських осіб, у трибуналі засідали й представники католицького духовенства. Судові справи, що надходили з українських земель Речі Посполитої, розглядали сесії (каденції), які наприкінці весни – на початку літа кожного року проводилися в Любліні. З часом свої трибунали утворювалися в межах воєводств.

Сеймики – регіональні зібрання шляхти, через які шляхта реалізовувала своє право бути «політичним народом», а отже, участь в управлінні державою та виробленні загальнодержавної політики. На засідання сеймику, який обов’язково збирався напередодні варшавського сейму згідно з королівським листом, збиралася вся місцева шляхта. З її середовища обирався головуючий на сеймику – маршалок. Сеймики висували послів з власними вимогами до великого сейму. А одноголосно ухвалена земська сеймикові постанова ставала елементом місцевого права.

Воєводства поділялися на повіти, кожен повіт на волості. Адміністративне та військове державне управління в межах Речі Посполитої здійснювалося через воєвод. На посади воєвод призначалися на довічне врядування найбагатші і найвпливовіші представники магнатства та шляхетства, які автоматично входили до складу Сенату Речі Посполитої. Вони здійснювали наступні функції: керували посполитим рушенням; головували на місцевих сеймиках; здійснювали контроль за місцевими виборами, за цінами та мірами ваги у королівських містах; здійснювали керівництво вічовим судом та судочинство над єврейськими громадами тощо.

Представниками державної влади у воєводстві були також: каштелян (допомагав воєводі у формуванні війська, збирати податки, керував замковою залогою та рицарством, розслідував злочини), писар, ловчий, чашник (чесник), мечник, скарбник, підчаший, хорунжий, підкоморій, стольник, підстолій і городничих (городовий староста) – відповідав за стан укріплень воєводства та наглядав за збором окремих податків з населення.

Міста Речі Посполитої поділялися на королівські, самоврядніта приватні. Державна влада над значною частиною міст здійснювалася за допомогою надання їм магдебурзького права. Міська влада складалася з виборних урядників. Міський уряд очолював бурмістр і війт, що складався з райців[3] і лавників (присяжних), кількість яких коливалася від 8-12 осіб. При уряді міста існували дві колегії – рада і лава.Рада представляла місто у його зносинах з державою, розглядала цивільні справи, майнові суперечки та дрібні злочини, здійснювала нагляд за благоустроєм міста та дотриманням правил торгівлі. Наприкінці ХVI ст. рада і лава утворювали єдиний орган – магістрат.

Бурмістр – був головою міського уряду в містах, очолював магістрат, або раду. Обирався з-поміж заможних міщан. Здійснював публічну владу в місті. Війта обирали із середовища райців, лавників, міських писарів чи підсудків терміном на один рік. Крім міського управління, війт також очолював міське судочинство і здійснював судочинство як в цивільних, так і кримінальних справах. Влада бурмістра і війта поширювалася тільки на міста, що перебували на магдебурзькому праві.

У самоврядних містах існували відокремлені міські території – юридики. На них не поширювалась судово-адміністративна влада міського самоврядування, а управління їх населенням здійснювалось від імені феодала спеціальними посадовцями – війтами і тіунами. Юридики існували у Львові, Києві, Луцьку, Вінниці, Чернігові, Самборі та інших містах України.

Старости (солтиси, тивуни) та отамани – здійснювали державне управління у сільських громадах українських воєводств.

 




Переглядів: 5508

<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
Попит і пропозиція землі | Суспільний лад на українських землях у складі Речі Посполитої

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

 

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.004 сек.