Студопедия
Контакти
 


Тлумачний словник

Реклама: Настойка восковой моли




Запорозьке козацтво – нова суспільна формація

 

До середини ХVI ст. козаками в Україні називали людей, які займалися уходними промислами (мисливством, рибальством) на південному порубіжні та боротьбою з татарами. При цьому вони залишалися в межах своєї станової незалежності і не звільнялися від пов’язаних з нею обов’язків перед властями та окремими магнатами. У Великому князівстві Литовському назва «козак» стосувалася нижчого прошарку татар, осаджених (поселених).

Термін «козак» на письмі вперше згадується в «Таємній історії монголів» від 1240 р. і означало людину самітню, не зв’язану ні з домівкою, ні з сім’єю. У словнику половецької мови від 1303 р. це слово трактувалося як «страж», «конвоїр». Проте, уже 1492 р. кримський хан Менглі-Гірей повідомляв великого князя литовського Олександра про напад загону козаків з Києва та Черкас на турецьку галеру.

З метою оборони краю від татарських набігів, місцева влада створювала спеціальні загони військових з козаків. Такі ж загони мали в своїх маєтках і магнати. А старости південних повітів нерідко й самі брали в них участь, це Предслав, Лянцкоронський, Остафій Дашкович, Бернарт Претвич – їх називали організаторами козацтва, першими гетьманами.

В наслідок соціального гніту в Україні наприкінці ХVI ст. виникло покозачення значної частини селян та міщан. Поодинці і цілими сім’ями люди втікали з панських маєтків і оселялися на південних та південно-східних окраїнах. Вони оголошували себе козаками, намагаючись повністю уникнути залежності від феодалів і через займанщину розпочати вільне господарювання.

Козацьке населення зосереджувалося в основному на півдні Київщини і Східного Поділля, а з другої половини ХVI ст. значна кількість козаків осідає нижче дніпровських порогів на островах та на обох берегах Славутича (Канів, Черкаси, Чигирин, Біла Церква, Переяслав). Процес їх концентрації супроводжувався зростанням тимчасових укріплених «городців» для захисту від татар та ведення і зберігання господарства.[4] Отже, процеси, що відбувалися в державі призвели до того, що спочатку козакували вихідці з міст і містечок (для оборони від татар), з другої пол. XVI ст. у козацтво потрапляють селяни, міщани, колишні бояри і слуги, представники шляхти, як польського так і українського походження.



Интернет реклама УБС

З діяльністю Вишневецького Запорозька Січ виходить на міжнародну арену й перетворюється на лідера боротьби східного слов’янства проти Кримського ханства й султанської Туреччини. Причому в очах сучасників вона постає як своєрідне державне утворення, без якого європейські країни вже не могли обходитися в міждержавних відносинах. Наприкінці XVI ст. з запорожцями рахувалися Московська держава, Туреччина, Венеція, Молдова, Австрія, Крим. Хоч козацтво жило на підвідомчій Польщі території, воно досить часто проводило самостійну зовнішню політику. Спроби польського уряду навести між запорожцями лад на зразок регулярного війська наштовхувалися на рішучий опір. Козаки відмовлялися визнавати владу центральних властей, а замість призначуваних старших обирали власних отаманів.

Реєстрове козацтво. Щоб приборкати непокірну козацьку вольницю, польський уряд вдався до випробовуваного віками принципу – розділяй і володарюй. Поляки вирішили розколоти козаків, посіяти між ними ворожнечу, шляхом залучення на свій бік частини козацтва. З цією метою 5 червня 1572 р. король Сигізмунд II Август видав грамоту про формування загону у 300 козаків, які мали перебувати на державному утриманні. Решта козаків, оголошувалися поза законом.

Невдачі у Лівонській війні й загрозлива обстановка на Подніпров’ї 16 вересня 1578 р. спонукала змусили польський уряд збільшити реєстр. Так між Стефаном Баторієм і п’ятьма представниками запорізького козацтва був підписаний договір, згідно з яким вже 600 козаків мало нести військові повинності на користь монарха й отримувати за це платню. Цей загін підпорядковувався коронному гетьманові М. Вишневецькому.

У подальшому реєстр то збільшувався, то навпаки зменшувався. Не дивлячись, що на середину XVIІ ст. його чисельність сягала 40 тисяч чоловік, загальну військову повинність несли 1000, 6000, 8000, 12000 козаків. Так, наприклад в наслідок селянсько-козацького повстання 1637-1638 рр., польський уряд приймає «Ординацію Війська Запорізького реєстрового, що перебуває на службі Речі Посполитої», якою скасував права та привілеї реєстрового козацтва, а реєстр скоротив до 6000 осіб.

Реєстрове військо розташовувалося на території вище Січі, від Чигирина до Трахтемирова включно. Реєстровці дістали військові клейноди – корогву (прапор), бунчук, печатку та інші атрибути влади, кілька гармат, труби, литаври тощо.

Привілеї реєстрових козаків: козаки вихо­дили з-під юрисдикції панів і звільнялися від влади воєвод та старост, якщо проживали на королівських землях; мали право судитися в своїх судах; звільнялися від податків, мали право купувати землю, вільно займатися різними промислами і торгівлею; за службу отри­мували з державної скарбниці грошове жалування, сукно, порох, свинець. Верхівка реєстрового козацтва (козацька старшина та заможне ко­зацтво – вихідці з української шляхти, які мали села та хутори, млини, корчми), як і все реєстрове козацтво, часто приймали участь у народних повстаннях кінця XVI – першої пол. XVII ст., що служило їх не однократним розпуском.

 

Загрузка...



<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
Суспільний лад на українських землях у складі Речі Посполитої | Органи влади й управління на Запорізькій Січі

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:


 

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.001 сек.