• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

Реалізація норм права. Правозастосування

1. Поняття та основі ознаки реалізації норм права.

2. Форми і способи реалізації норм права.

3. Поняття і ознаки застосування норм права.

4. Підстави, форми і функції застосування норм права.

5. Основні стадії застосування норм права.

6. Основні вимоги до правильного застосування норм права.

7. Поняття і ознаки акта застосування норм права.

8. Види актів застосування норм права.

9. Прогалини в законодавстві.

10. Колізії в законодавстві.

1. Поняття та основі ознаки реалізації норм права.

Реалізація норм права - втілення правових норм і принципів у правомірній поведінці суб'єктів права, у їх практичній діяльності. Її можна розглядати як процес і як кінцевий результат.

Реалізувати норми права, що містяться в приписах законів та інших нормативно-правових актів, у судових прецедентах, нормативно-правових договорах та інших джерелах (формах) права означає добро­вільно втілити їх у життя - у суспільні відносини, поведінку грома­дян. Без реалізації (здійснення) право втрачає свій соціальний зміст і призначення. Ш. Монтеск'є писав: «Коли я вирушаю в яку-небудь країну, я перевіряю не те, чи гарні там закони, а те, як вони здійсню­ються, оскільки гарні закони зустрічаються скрізь» .

Ознаки реалізації норм права:

1) правомірність дій, тобто їх відповідність нормам права (непра­вомірні дії, вчинення правопорушення не можуть вважатися реалізацією норм права);

2) соціальна корисність дій - їх спрямованість на задоволення приватних і публічних потреб та інтересів суспільства і людини;

3) процедурний характер дій, регламентованість нормами права процесу (стадійності) діяльності суб'єктів права;

4) вольовий характер дій, тобто їх усвідомлення, находження аргументів на користь балансу між суб'єктивними інтересами і нормами; настанова на дії, що відповідають нормам і принци­пам права;

5) забезпеченість державою процесу і результату реалізації права.

Норми права втілюються в життя відповідно до їх призначення: логічні (класичні) норми діють безпосередньо, спеціалізовані (нети­пові) норми (загальнозакріплені, установчі, прогностичні, декла­ративні, дефінітивні, темпоральні, тощо) - через системні зв'язки з логічними нормами в якості їх помічників у регулюванні суспільних відносин, поведінки людей.

2. Форми і способи реалізації норм права.

Поняття «реалізація права» охоплює кілька форм і способів впли­ву на поведінку суб'єктів права.

Класифікація форм реалізації норм права за складністю і спрямо­ваністю дій суб'єкта:

· проста, безпосередня (без участі держави) - додержання, вико­нання, використання;

· складна, опосередкована (за участю держави) - застосування.

Способи безпосередньої реалізації норм права:

додержання (заборон) - стримування від дій, заборонених

юридичними нормами, суворе додержання встановлених забо­рон (наприклад, дотримання швидкості руху автомобіля в місті - 60 км за годину). Передбачає пасивну поведінку суб'єкта - неза­лежно від його бажання;

виконання(обов'язків)-вчинення активних дій, що наказують­ся нормами права, в інтересах правомочноїсторони, виконання обов'язків (наприклад, своєчасне заповнення і подання до подат­кової адміністрації декларації про доходи). Передбачає активну поведінку суб'єкта - незалежно від його бажання;

використання(дозволів)-використання можливостей, нада­них правовими нормами, здійснення суб'єктивних прав для задоволення власного інтересу (наприклад, використання права на вищу освіту). Передбачає як активну, так і пасивну поведінку.

Форми реалізації норм права залежно від юридичного забезпечення:

через загальні правовідносини - реалізація норм права на загальних умовах безпосереднього наділення певних осіб суб'єктивними юридичними правами та обов'язками як учас­ників правовідносин. Тут не потрібні додаткові юридич­ні факти, крім наявності суб'єктивних юридичних прав і обов'язків, що виникають на підставі норми права, загаль­ної для всіх осіб, котрі підпадають під її дію (право громадян на судовий захист);

через конкретні (індивідуальні) правовідносини - реалізація норм права, що потребує, крім загальних умов наділення певних осіб суб'єктивними юридичними правами й обов'язками як учасників правовідносин, ще й наявності конкретних юридич­них фактів, котрі зазвичай мають індивідуалізований характер (конкретні правовідносини договору постачання передбачають, крім наявності суб'єктивних юридичних прав і обов'язків, ще й додаткового юридичного факту - акту про постачання товару однією стороною іншій на умовах договору).

Форми реалізації норм права залежно від кількості суб'єктів:

індивідуальна - самостійне здійснення суб'єктивних прав і юридичних обов'язків без вступу у правовідносини з іншими суб'єктами (особиста участь у виборах);

колективна - можливість реалізувати суб'єктивні права і юридичні обов'язки лише колективним шляхом (місцевий рефе­рендум може бути проведений за вимогою не менше половини народних депутатів від загальної кількості місцевої ради).

Форми реалізації норм права залежно від ступеня активності:

активна - суб'єкт права здійснює активні дії. Способами актив­них дій є використання дозволів (прав) або виконання обов'язків (участь у мітингах і демонстраціях та інші конституційні права);

пасивна - суб'єкт права утримується від здійснення певних дій, за які встановлюється юридична відповідальність. Спосо­бом пасивних дій є дотримання заборон, а також використання дозволів (прав). Пасивна форма реалізації норм права властива також для дозвільних норм, що закріплюють фізичні й духовні права і свободи особи (право на життя, честь, гідність, особисту недоторканність, свободу світогляду тощо).

Форми реалізації норм права залежно від порядку реалізації:

добровільна - суб'єкт права самостійно і добровільно реалізує норми, що надають йому дозволи (права), покладають на нього обов'язки і заборони (тобто здійснюється трьома способами - дотриманням заборон, виконанням обов'язків і використанням дозволів (прав);

примусова - суб'єкт права здійснює покладені на нього обов'язки у примусовому порядку (тобто здійснюється одним способом виконанням обов'язків, лише частково дотримання).

Форми реалізації норм права залежно від визначеності у часі:

негайна (взяття під варту злочинця);

тривала строкова (обов'язок наймача квартири вносити опла­ту у визначений термін);

тривала безстрокова (обов'язок повнолітніх дітей утримувати своїх батьків, які є непрацездатними і потребують матеріальної допомоги).

3. Поняття і ознаки застосування норм права.

Застосування норм права (правозастосовна діяльність) -владно-організаційна діяльність уповноважених державних органів, організацій і посадових осіб, яка здійснюється в процедурно-процесуальному порядку і полягає у реалізації норм права шляхом винесення юридичних рішень щодо конкретних суб'єктів з конкретних питань.

Ознаки застосування норм права:

1) державно-владний характер, оскільки здійснюється зазвичай компетентним органом або посадовою особою, котрі наділе­ні державно-управлінськими повноваженнями (президентом, головою обласної державної адміністрації та ін.) і повинні не виходити за їх межі;

2) індивідуалізований і конкретизований характер, оскільки являє собою вирішення конкретної справи, життєвого випад­ку, певної правової ситуації на основі норм права, тобто поля­гає у «прикладанні» норм права до конкретної особи (персони), конкретних обставин;

3) процесуальний характер, оскільки є не одноразовим актом, а процесом - офіційним порядком дій, що складається з низки послідовних стадій;

4) творчий, інтелектуальний характер, оскільки це завжди інте­лектуальна діяльність компетентних суб'єктів. Для застосування норм права повинні свідомо проводити низку дій уповно­важені органи, їх посадові і службові особи (судді, прокурори, нотаріуси та ін.);

5) здійснюється на основі норм права. При цьому розуміння норми права і конкретного випадку є одним і тим самим розумовим актом, результатом якого виступає конкретизуюча норма;

6) юридично оформлений характер - завершується ухваленням спеціального акта (у більшості випадків - письмового), який називається актом застосування норм права, або правозасто-совним актом;

7) забезпечувальний характер - забезпечується здійснення право- застосувальних актів третіми особами (наприклад, примусове виконання вироків судів (кримінальних покарань) - працівни­ками кримінально-виконавчої служби).

Якщо реалізація норм права (додержання, виконання і викорис­тання) пов'язана з діями громадян, громадських організацій, комер­ційних об'єднань (корпорацій), то застосування норм права здій­снюється, як правило, державними органами і посадовими особами, а у певних ситуаціях - громадськими об'єднаннями.

Правозастосовна діяльність у передбачених законодавством випадках виступає необхідною правовою передумовою реалізації прав та обов'язків. Правозастосування норм права може стати етапом реаліза­ції норм права (додержання, виконання, використання) або заверши­ти реалізацію норм права, тобто має додатковий характер у механізмі реалізації норм права.

Громадяни не можуть бути суб'єктами правозастосування норм права, але можуть ініціювати правозастосовну діяльність (подати позовну заяву до суду). У разі якщо державний орган передає частину своїх повноважень окремим фізичним особам, то в процесі реалізації права вони виступають не як фізичні особи, а як представники цього держав­ного органу. На відміну від реалізації права, коли суб'єкт самостій­но визначає свою поведінку відповідно до норм права, суб'єкт правозастосування впорядковує поведінку не свою, а сторонніх суб'єктів права (діє в «чужому інтересі»), організовує певні суспільні відноси­ни через ухвалення індивідуальних формально обов'язкових рішень щодо персоніфікованих суб'єктів.

4. Підстави, форми і функції застосування норм права.

Підстави застосування норм права:

1) неможливість безпосередньо, без допомоги владних структур, реалізувати свої права (право на навчання; право на нарахуван­ня і виплату пенсії);

2) необхідність вирішити спір про право (у майнових відносинах, при оподаткуванні), коли сторони самі не можуть виробити узгоджене рішення про наявність або міру суб'єктивних прав і юридичних обов'язків (розподіл майна між подружжям, вирі­шення спорів між учасниками цивільного договору);

3) необхідність вдатися до примусових заходів, визначити міру юридичної відповідальності у разі вчинення правопорушень, невиконання обов'язків, перешкоджання у здійсненні прав (стягнення штрафу, конфіскація майна).

4) необхідність офіційно встановити наявність чи відсутність юридичних фактів або конкретних документів (установлення факту батьківства, смерті, розірвання шлюбу).

5) необхідність здійснити виконавчо-розпорядчу діяльність орга­нів держави і органів місцевого самоврядування - вирішення кадрових питань (зарахування до штату, підвищення на поса­ді), організація або ліквідація структурних ланок органу держа­ви, виділення фінансів, приміщень, нагородження, присвоєння звань, почесних посад тощо;

6) необхідність установити статус суб'єкта права (реєстрація уповноваженим органом громадських, державних і комерцій­них об'єднань);

7) необхідність вирішити організаційні питання (ухвалення постано­ви парламенту про порядок висвітлення роботи сесії та ін.) тощо.

Форми правозастосовної діяльності:

оперативно-виконавська - владна оперативна розпорядча діяльність державних органів з виконання приписів правових норм, зокрема, здійснення адміністративних послуг, з метою позитивного впливу на суспільні відносини (видача свідоцтва про реєстрацію шлюбу; рішення про будівництво промислового об'єкта; нарахування та виплата пенсії);

правоохоронна - владна діяльність державних органів і окре­мих недержавних інститутів з охорони норм права від будь-яких порушень, прав і свобод людини, законності і правопорядку (нагляд за додержанням законів, попередження правопорушен­ня; здійснення охоронних повноважень посадовими особами з моменту складання процесуальних документів з фактом право­порушення тощо);

правозахисна - владна діяльність уповноважених органів (пере­дусім правосудна діяльність загальних і спеціалізованих судів) і окремих недержавних інститутів щодо винесення рішень з питань відновлення (компенсації) прав, покарання правопо­рушників, чим здійснюється захист прав і свобод постраждалої особи, суспільства і самого правопорушника від зазіхань з боку інших учасників провадження у справі про правопорушення (тобто забезпечується недоторканність усіх учасників судового провадження - правопорушника, потерпілого, свідків тощо).

Функції застосування норм права (що виходять з природи право- застосування):

індивідуального правового регулювання - видання конкрети­зованих та індивідуалізованих владних приписів (у вироку суду на основі норми права правопорушнику встановлюється конкретна міра покарання);

правового забезпечення - забезпечує видання індивідуалізова­них владних приписів дотримання, виконання і використання норм права, слугує способом організації фактичної поведінки з реалізації права (винесення вироку у кримінальній справі є вико­нанням норми кримінального права).

5. Основні стадії застосування норм права.

Порядок застосування норм права може бути простим і склад­ним. Прикладом простого порядку (процесу) є застосування санкції за безквитковий проїзд у міському транспорті (пропозиція контроле­ра сплатити штраф, одержання суми і надання квитанції). Інша спра­ва - складний процес застосування права (наприклад, застосування Особливої частини Кримінального кодексу України).

Складний порядок застосування права зазвичай становлять такі основні стадії (поділ на зазначені стадії є умовним, оскільки на прак­тиці вони збігаються).

1. Встановлення фактичних обставин справи - встановлюються головні факти (факти, що підлягають доведенню) і факти, що підтвер­джують головні, але обов'язково ті й у тому обсязі, як того вимагає нормальне вирішення юридичної справи. У ряді випадків коло обста­вин, що підлягають встановленню, позначене у законі. Часто збиран­ня доказів і попереднє встановлення фактів є справою одних осіб, а ухвалення рішення в справі - інших. Однак завжди відповідальна особа правозастосовного органу (прокурор, суддя, директор підпри­ємства, начальник УВС та ін.) зобов'язана переконатися у вірогіднос­ті фактів, їх обґрунтованості і повноті.

Фактичні обставини справи встановлюються за допомо­гою юридичних доказів (письмовихі речових; прямихі непрямих; первісних і похідних; достовірних і недостовірних; припустимих і неприпустимих; таких, що мають і не мають юридичної сили; доброякісних і недоброякісних; таких, що викриваютьі виправ­довують). Доказами є відомості про факти, інформація про них, а також самі факти (пожежа, крадіжка) і джерела відомостей про них - документи, акти, показання свідків. Джерела відомостей про факти обов'язково засвідчуються (наприклад, протокол про пред­мети, виявлені під час обшуку, має бути підписаний понятими). Із документів, які фіксують свідчення про фактичні обставини справи, і документів, що складаються правозастосовними органами, оформ­люється юридична справа як сукупність документів, певним чином оформлених та розміщених.

Фактичні обставини справи встановлюються через доказуван­ня логічно послідовну творчу діяльність органу дізнання, слідчо­го, прокурора, суду щодо зібрання, дослідження та оцінки певних документів про обставини, які необхідно встановити для правиль­ного вирішення юридичної справи. Доказування дає змогу відтво­рити той чи інший фрагмент дійсності, реконструювати обставини з метою встановлення істини для застосування норм права. У процесі доказування використовуються презумпції і преюдиції, які відповід­но до законодавства не мають потреб в доказуванні. Законодавство фіксує, які обставини потребують доказування, а які - ні (загальнові­домі, презумпції, преюдиції), які факти доводяться певними способа­ми (наприклад, експертизою). Остаточне оцінювання доказу завжди є справою правозастосувача.

При оцінюванні представлених доказів суддя має досягти тако­го ступеня «внутрішнього переконання», який би був необхідним і достатнім для ухвалення рішення.

2.Встановлення юридичної основи справи (інакше: юридична кваліфікація фактичних обставин) - правова оцінка всієї сукупнос­ті обставин справи шляхом співвіднесення певного випадку з певни­ми юридичними нормами. Юридична кваліфікація фактичних обста­вин передбачає: а) відшукування галузі, підгалузі, інституту права і знаходження норми (закріплена у нормативно-правовому припи­сі), яка може бути застосована до цього випадку; б) перевірка відпо­відності тексту норми офіційному її викладу (не слід шукати норму в неофіційних текстах і не можна посилатися на них); в) аналіз норми з погляду її дії в часі, просторі та за колом осіб, тобто встановлення меж її дії; г) визначення юридичної сили джерел (форм) права, що застосовуються; вирішення колізій норм при виявленні суперечнос­тей або розбіжностей їх змісту у чинних актах; ґ) аналіз норми щодо необхідності тлумачення її змісту.

Тлумачення (з'ясування) є неодмінним елементом правозастосовної діяльності, а) необхідно перевірити, чи є офіційне тлумачен­ня норми права, що зафіксована в нормативно-правовому приписі, і за наявності - обов'язково його врахувати; б) недостатньо перевірити, чи було офіційне тлумачення; правозастосувач повинен сам тлумачи­ти норму права, з'ясовувати її зміст, оцінювати відповідність фактич­них обставин її змісту, бо без тлумачення її не можна застосовувати, оскільки норма права має загальний характер і в кожному конкретно­му випадку важливо встановити, чи охоплюється цей випадок її дією. До того ж, не кожна норма права викладена в нормативно-правових приписах чітко.

Отже, застосування норм права відбувається за допомогою «кидан­ня погляду» то на норму, то на ситуацію; також за допомогою поза­чергового переходу від аргументації, яка використовується в ситуації, до аргументації, яка стосується норми. Такий перехід завжди є спро­бою інтерпретації норми, спробою скоригувати відповідно до обста­вин її зміст, щоб забезпечити справедливе рішення.

3. Прийняття рішення та його документальне оформлен­ня у правозастосовному акті -складається з таких завершальних частин правозастосовного процесу: а) підготовка проекту правозастосовного акта відповідно до вимог правозастосовної техніки; б) форму­вання та фіксація в цьому проекті державновладного індивідуального припису (рішення), що є діяльністю, у процесі якої конкретні факти (мале посилання) підводяться під дію відповідної норми права (вели­ке посилання); в) перевірка відповідності підготовленого проекту чинним джерелам права; г) прийняття та підписання правозастосов­ного акта; г) доведення змісту прийнятого індивідуального рішення, зафіксованого в правозастосовному акті, до адресата.

Індивідуальне рішення, оформлене в правозастосовному акті, завжди відіграє роль юридичного факту, який породжує, змінює або припиняє конкретні правовідносини (наприклад, одруження, розлу­чення подружжя, усиновлення дитини). Зазвичай рішення, що прийня­те в результаті здійснення складного процесу застосування права та породжує чи змінює конкретні правовідносини, потребує ще однієї стадії, без якої не відбудеться соціального результату.

4. Виконання ухваленого рішення уповноваженими органа­ми -державними органами, державними та іншими організаціями, громадянами. Це стадія фактичної діяльності, «роботи» правовиконавчих органів (наприклад, примусове виконання судових рішень державними виконавцями як представниками влади). На жаль, нерідко ухвалені судами чи виконавчими органами рішення зали­шаються на папері, що є ущемленням прав і законних інтересів громадян. Виконання чи невиконання правозастосовних рішень it більшості випадків залежить від якості самого рішення, його відповідності закону і доцільності, можливості досягти реальної мети. Правозастосувач повинен нести персональну відповідаль­ність за використання тих правових можливостей (засобів), які необхідні задля того, щоб правовиконавчі органи виявили актив­ність у їх здійсненні.

Отже, державно-владне рішення, що є результатом правозастосування, виконує подвійну правову функцію: 1) юридичної конста­тації - визнання існування певних фактів, їх правомірності (непра­вомірності), визнання того чи іншого права за певною особою або констатації у цій події факту правопорушення; 2) нового юридичного обов'язку - після ухвалення рішення необхідна додаткова діяльність, новий обов'язок компетентних органів щодо виконання рішення. Колишні правовідносини припиняються або змінюються, і виника­ють нові.

Усі зазначені дії є головними вимогами застосування норм права і слугують одній меті - правильній кваліфікації фактів, а значить - зміцненню законності і правопорядку.

6. Основні вимоги до правильного застосування норм права.

Основні вимоги правильного застосування норм права - систе­ма правил (принципів і норм), що підлягають виконанню в процесі правозастосовної діяльності.

Основні вимоги правильного застосування норм права:

1.Правова законність - належне додержання юридичної підста­ви справи: а) засновувати рішення справи на конкретній нормі права чи сукупності норм, які прямо стосуються справи; б) діяти в межах своєї компетенції; не виходити за межі повно­важень, передбачених законом; в) не ухилятися від застосування норми, коли виникають обставини, передбачені нею; не припи­няти дії норми з будь-якого приводу (застарілість, невідповід­ність місцевим умовам та ін.) або під впливом особи (органу), що не уповноважена на те законом; г) діяти відповідно до вста­новленої процедури і дотримуватися форми правозастосовного акта, що передбачена законом (акт повинен мати належні рекві­зити).

2. Обгрунтованість -всебічне і повне дослідження всіх фактич­них обставин справи: а) виявляти всі факти, що стосують­ся справи; б) ретельно і неупереджено (об'єктивно) вивчати факти, встановлювати їх вірогідність, доводити їх відповідно до процедури, передбаченої процесуальним законом; в) відки­дати всі сумнівні факти і факти, що не стосуються справи.

3. Доцільність -вибір оптимального шляху реалізації норми в конкретній життєвій ситуації: а) у межах змісту норми виби­рати рішення, яке найповніше і найправильніше відображає зміст закону і досягає мети; б) враховувати, що норма права не містить усіх особливостей кожної життєвої ситуації і діяти у відповідності з конкретними життєвими умовами місця і часу вирішення справи, її індивідуальними особливостями; в) зважа­ти на соціальну значущість застосовуваної норми, її відповід­ність «духу» права, однак не приймати рішення, яке суперечить закону (contra legem) або в обхід закону (praeter legem).

4. Справедливість -відповідність між діянням і винесеним рішенням у справі: а) неупереджено (об'єктивно) ставити­ся до дослідження обставин справи, до осіб, що беруть участь у ній до остаточного рішення; б) приймати рішення, що узго­джується з принципами моралі, загальнолюдськими ціннос­тями, із власними моральними переконаннями та суспільства в цілому - у тому випадку, коли законом передбачені різні варі­анти вирішення (тобто коли встановлені відносно визначені й альтернативні санкції).

Дотримання вимог правильного застосування права має істотне значення для зміцнення правопорядку, надійності права і стабільності правової системи суспільства.

7. Поняття і ознаки акта застосування норм права.

Акти застосування норм права (правозастосовні акти) - інди­відуальні правові акти-волевиявлення (рішення) уповноваженого компетентного державного органу або посадової особи, які на осно­ві юридичних норм установлюють (змінюють, припиняють) права і обов'язки учасників конкретних правовідносин або міру відповідаль­ності конкретних осіб за вчинене ними правопорушення.

Ознаки актів застосування норм права:

1) є результатами вирішення юридичних справ і підсумками процесу застосування норм права;

2) приймаються на основі нормативно-правового акта або інших джерел (форм) права і спираються на конкретну норму (норми) права, тобто є законними і обґрунтованими;

3) виходять від компетентних органів держави, їх посадових осіб або уповноважених на це законом органів місцевого самовряду­вання чи громадських об'єднань і являють собою категоричні, офіційно-владні, обов'язкові для виконання веління, які охоро­няються примусовою силою держави;

4) адресуються чітко визначеним суб'єктам, тобто є засобами індивідуальної правової регламентації суспільних відносин;

5) поширюють норми права на конкретні юридичні ситуації (виключається поширення на подібні випадки); вичерпують себе одноразовим застосуванням, тобто розраховані на один раз, однак можуть породжувати правові стани, що набувають тривалості (рішення про сплату аліментів);

6) мають певну встановлену законом форму документа (наказ, рішення, вирок, ухвала, розпорядження), якщо це письмові акти (а їх більшість); крім назви за формою, містять інші чітко позначені реквізити: заголовок, дата та місце видання; назва органів або посадових осіб, котрі їх видали; підписи, дати; мають сувору структуру;

7) можуть бути оскаржені чи опротестовані будь-ким із зацікавле­них осіб у передбаченому законом порядку.

Акти застосування норм права - найпоширеніші види правових актів. Вони входять до системи правових форм управління суспіль­ством: організовують діяльність у різних його сферах, служать дієвим засобом охорони та захисту прав і свобод громадян (нарахування пенсіонеру пенсії; вирок суду в конкретній кримінальній справі та ін.).

Акти застосування норм права зближує з нормативно-правовими актами те, що вони мають юридичну силу, державно-владний обов'язковий характер. Як і нормативно-правові, правозастосовні акти можуть виходити від тих самих органів і посадових осіб - прези­дента, уряду, міністерств і відомств, органів місцевого самоврядуван­ня (наприклад, укази президента можуть бути нормативними й інди­відуальними).

Відмінність правозастосовних актів від нормативно-правових: 1) приймаються на основі нормативно-правового акта; 2) є персоніфі­кованими (індивідуальними); 3) поширюють норму права на конкрет­ний випадок (є одноразовими); 4) містять у собі обов'язок підкорити­ся - виконати сформульоване у справі рішення; 5) не мають зворотної сили в часі.

Зазвичай (але не без винятків) будова (композиція) тексту правозастосовних актів складається з таких частин:

вступна - назва акта; назва органу, який його видає; місце і час його винесення; учасники справи та особи, на яких поширю­ється акт; кілька слів щодо змісту (теми) питання;

мотивувальна - опис встановлених у справі юридично значу­щих фактів з посиланнями на джерела, що підтверджують дока­зи; аналіз доказів; їх оцінка; юридична кваліфікація фактів; обґрунтування вибору правової норми, яка реалізується;

результативна - виклад актів владного рішення (основних і додаткових приписів) індивідуального характеру з указівкою взаємних прав і обов'язків суб'єктів, що можуть (повинні) реалізувати норму права. Згідно зі ст.ст. 333-335 КПК України вирок суду має складатися з трьох частин - вступної, мотиву­вальної, результативної.

8. Види актів застосування норм права.

Види актів застосування норм права:

За формою зовнішнього вираження: 1) письмові (таких більшість) - акти-документи, можуть бути, як мінімум, двох видів: а) окремі доку­менти (вирок суду); б) резолюції на матеріалах справи (затвердження прокурором обвинувального рішення); 2) усні - актислова (виклик понятих); 3) конклюдентні - акти-дії або фізичнодіяльнісні акти (застосування працівником міліції табельної зброї); 4) знакові - акти-символи (дорожні знаки, знаки світлофора на переході вулиці, звукові і а світлові сигнали на водному і залізничному транспорті). Усі вони несуть в собі конкретні владні приписи, обов'язкові для виконання.

За юридичними наслідками: 1)правоконстатуючі (свідоцтво про шлюб; свідоцтво про смерть); 2) правовідновлювальні (відновлення на посаді); 3) правозмінні (заміна арешту підслідного на підписку про невиїзд); 4) правоприпиняючі (протест прокурора з приводу незакон­ного виселення громадянина Н.).

За способом прийняття: колегіальні; одноосібні.

За сферою дії: у часі, у просторі, за колом осіб.

За суб'єктами прийняття: акти парламенту; акти глави держа­ви; акти виконавчих органів влади; акти органів місцевого самовряду­вання; акти контрольно-наглядових органів; рішення загальних судів; акти господарських судів; акти нотаріату; акти керівників підпри­ємств, військових частин та ін.

За юридичною формою: вироки, накази, ухвали, протести, подан­ня, попередження, розпорядження, рішення тощо. Особливе місце серед цих актів займають вироки й інші рішення судових органів, прийняті ними при розгляді кримінальних, цивільних або адміністра­тивних справ.

За функціями у правовому регулюванні (або функціями права):

1) регулятивні - офіційно підтверджують або визначають права й обов'язки сторін, викладені в диспозиції регулятивних норм (свідо­цтво про реєстрацію шлюбу); 2) охоронні - офіційно попереджають конфлікти і суперечки, застосовують попереджальні заходи примусу (відсторонення водія від управління транспортним засобом за наяв­ності підстав вважати, що він перебуває у стані сп'яніння); 3) захис­ні - встановлюють міру юридичної відповідальності відповідно до санкції захисних норм, відновлюють порушене право (квитанція про сплату штрафу, рішення про сплату аліментів).

За галузевою належністю: конституційно-правові, кримінально-правові, адміністративно-правові, цивільно-правові та ін. (окрім процесуальних).

За значенням у юридичному процесі: основні, що містять остаточ­не рішення у справі (вирок, рішення суду); допоміжні, що забезпечу­ють прийняття основних актів (постанова про порушення криміналь­ної справи).

За характером індивідуальних приписів: уповноважувальні (дозво­ляючі), зобов'язувальні, забороняючі.

9. Прогалини в законодавстві.

Прогалини узаконодавстві - повна або часткова відсутність (пропуск) необхідних юридичних норм у чинних законодавчих актах, якими, виходячи з принципів права, мають бути врегульовані певні суспільні відносини.

Причини виникнення прогалин у законодавстві:

1) невміння відобразити в нормативних актах усе різноманіття сучасних життєвих ситуацій, що потребують правового регу­лювання і можуть бути врегульовані правом;

2) відставання нормотворчості від розвитку суспільних відносин як наслідок невміння передбачити появу нових життєвих ситу­ацій;

3) наявність деформацій у процесі нормотворчості, спричинених, наприклад, лобіюванням голосування в парламенті в інтересах певних бізнесових груп;

4) технічні помилки законодавця, допущені при розробці норма­тивних актів та застосуванні прийомів юридичної техніки.

Прогалини в законодавстві виникають зазвичай там, де існує: а) неповнота правових норм; б) суперечність норм однакової юридичної сили, коли одна з них «знищує» іншу; в) повна відсутність правової норми.

Види прогалин в законодавстві за часом виникнення: первинні — виявляються у момент видання нормативного акта; вторинні - вини­кають після видання нормативно-правового акта у зв'язку з появою нових суспільних відносин або в результаті виникнення потреби врегулюванні явищ і процесів, які раніше не викликали необхідності регламентації.

Способи переборення прогалин в законодавстві:

Усунення - відбувається через нормотворчу діяльність шляхом внесення змін і доповнень у закони, видання нових, досконаліших юридичних актів чи створення юридичного прецеденту, або укладан­ня нормативного договору.

Подолання - здійснюється в процесі правозастосовної діяльності за допомогою аналогії закону й аналогії права, а також субсидіарного застосування права (міжгалузевої аналогії).

За наявності прогалин у законодавстві, законодавець пропонує правозастосувачу різну поведінку:

· у галузі кримінального законодавства і законодавства про адміністративні правопорушення аналогіяне допускається.У цьому разі правозастосувач має керуватися принципом, відо­мим ще з часів римського права: «Немає злочину і немає вини, немає покарання і немає стягнення, якщо немає закону»;

· у галузі цивільного, сімейного, трудового законодавства прога­лини переборюються такими способами: аналогія закону; аналогія права; субсидіарне застосування норм права (міжга­лузева аналогія).

Аналогія закону - застосування до неврегульованих суспільних відносин правової норми, яка регулює подібні суспільні відносини і міститься в приписах (положеннях) законодавчих актів. Анало­гія виключається, якщо вона прямо заборонена законом або закон пов'язує настання юридичних наслідків з наявністю конкретних норм.

Аналогія права - застосування до суспільних відносин, не врегу­льованих нормативно-правовими актами, принципів права, загаль­них засад і змісту законодавства («духу» права). Це означає викорис­тання таких принципів права, як справедливість, гуманізм, рівність перед законом і судом, відповідальність за вину тощо, які закріпле­ні в конституції держави або в законах, у їх загальних положеннях. У ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на справедливий суд) і ч. 9 ст. 8 Цивільного процесуального кодексу України забороняється відмова у розгляді справи з мотивів відсутності, неповноти, нечіткості, суперечливості законодавства, що регулює спірні відносини. Черговість застосування аналогії зако­ну і аналогії права передбачена законодавцем у п. 7 ст. 8 ЦПК Укра­їни: якщо спірні відносини не врегульовані законом, суд застосовує закон, що регулює подібні за змістом відносини (аналогія закону), а за відсутності такого - суд виходить із загальних засад законодав­ства (аналогія права).

При вирішенні справи за аналогією необхідно додержуватися таких умов:

1) аналогія допустима лише за умови повної відсутності або непо­вноти правових норм, їх нечіткості, суперечливості;

2) суспільні відносини, до яких застосовується рішення за анало­гією, повинні бути врегульовані хоча б у загальній формі, тобто перебувати у сфері правового регулювання;

3) наявність подібності (аналогії) аналізованих обставин і обста­вин, передбачених наявною нормою, повинна бути в істот­них, юридично рівнозначних ознаках; розбіжність - у деталях, у неістотному;

4) пошук норми, яка регулює аналогічний випадок, має здійсню­ватися спочатку в актах тієї самої галузі права, у разі відсутнос­ті такої - в іншій галузі та у законодавстві в цілому;

5) вироблене в ході використання аналогії правове рішення не повинно суперечити дії приписів закону, його меті;

6) обов'язково має бути вмотивоване пояснення причин застосу­вання рішення за аналогією до даного випадку.

10. Колізії в законодавстві.

Юридичні колізії - це загальний термін, яким визначаються формальні суперечності або розбіжності усередині юридичної систе­ми держави, що породжені уповноваженими суб'єктами нормотворчості, правозастосування, правотлумачення та заважають злагодже­ному її функціонуванню. Це такі суперечності або розбіжності: між різними нормативно-правовими актами, між нормативно-правовим актом і нормативно-правовим договором (колізії в нормотворчості); між різними правозастосовними актами, між нормативно-правовими та правозастосовними актами (колізії в правозастосуваннї); між різни­ми актами тлумачення норм права, між нормативно-правовими актами і актами тлумачення норм права, між правозастосовними актами іі актами тлумачення (колізії в правотлумаченні). Колізії (суперечнос­ті) можуть виникати «на стику» національного і міжнародного права, причинами яких є: недодержання загальноприйнятих принципів міжна­родного права; відмова реально привести національне законодавство у відповідність з міжнародними стандартами в галузі прав людини; невиконання актів міждержавних об'єднань; ухвалення національних актів усупереч нормам міжнародного права; неправильне тлумачення міжнародно-правових актів; ігнорування критерію конституційності. Різновидом юридичних колізій є колізії в законодавстві.

Колізії в законодавстві - суперечності або розбіжності між нормами права, закріпленими у приписах нормативно-правових актів, що регулюють однакові правові відносини і виявляються в процесі їх застосування компетентними органами і уповноваженими посадови­ми особами.

Ознаки колізій у законодавстві:

1) виникають тільки між нормами права, закріпленими в законо­давстві; не можуть утворюватися між нормами, вираженими в інших формах права, а також між нормою права й актом її тлумачення, між актами тлумачення;

2) виникають з приводу регулювання однакових фактичних обста­вин;

3) утворюються тільки у випадку різного регулювання однакових фактичних обставин принаймні двома нормами права.

Норми нечинного юридичного акта (тобто фактично або формаль­но скасованого, який при цьому не має переживаючої дії чи зворотної сили) не можуть вступати в колізію з чинними нормами.

Причини колізій у законодавстві: економічна нестабільність у державі; політичні кризи; порушення принципу поділу влади і системи «стримувань і противаг»; вихід органів держави за межі своїх повноважень та втручання в компетенцію один одного; девальвація суспільних інститутів; недосконалість законів; відсутність в окремих сферах законодавчої практики планування видання нормативних актів та їх систематизації; судові помилки; довільне тлумачення Конститу­ції та інших нормативно-правових актів тощо.

Способи переборення колізій в законодавстві:

• попередження - застосовується на стадії підготовки, ухвалення і введення в дію законів. Превентивні заходи щодо виникнення колізій: 1) прогнозування та планування нормотворчої діяльнос­ті; 2) вдосконалення законодавчої техніки; 3) проведення право­вої експертизи проектів нормативно-правових актів (узгодження їх з системою чинних актів); 4) систематизація законодавства;

• усунення - повне звільнення від колізій у процесі законодав­чої діяльності, їх ліквідація. Способи усунення колізій: 1) скасу­вання одного (або кількох) колізійних актів; 2) внесення змін у нормативно-правовий акт; 3) прийняття нової норми (або нормативно-правового акта); 4) судовий розгляд (визнання судом - Конституційним судом та адміністративними судами - норматив­ного акта таким, що не відповідає акту вищої юридичної сили);

• подолання - тимчасове вирішення колізій із застосуванням визначеної правової норми, проте без остаточного зняття супе­речностей між ними (колізія між нормами не зникає). Спосо­би подолання колізій: 1) використання колізійних норм (норм-арбітрів); 2) тлумачення законодавчих актів, особливо коли вибір між нормами неможливо зробити на підставі колізійних норм; 3) застосування загальних правил подолання колізій: темпоральної (часової), ієрархічної (субординаційної), змістової, змішаної.

Види колізій в законодавстві і загальні правила їх подолання:

1. Темпоральна (часова) колізія - виникає внаслідок введен­ня в дію в різний час двох і більше нормативних актів одного рівня з того ж самого питання, які мають розбіжності (колізія між законом і законом, указом і указом та ін.). Для її подолан­ня необхідно керуватися принципом: наступний акт одного рівня з того ж самого питання скасовує дію актів попередніх. Винятком є норми: 1) про зворотну силу закону; 2) про пережи­вання закону;