Студопедия
Контакти
 


Тлумачний словник

Реклама: Настойка восковой моли




Тема 16: «Товариство Червоний хрест»

Товариство Червоного Хреста України — неприбуткова, всеукраїнська, добровільна, громадська, гуманітарна організація, діяльність якої ґрунтується на Женевських конвенціях про захист жертв війни від 12 серпня 1949 року, ратіфікованих Україною 8 липня 1954 року, а також Додаткових протоколах до них. Керівництво організації знаходиться на вулиці Пушкінській, 30 в місті Києві.

Волонтери та співробітники товариства керуються фундаментальними принципами Міжнародного руху Червоного Хреста і Червоного Півмісяця, які ґрунтуються на захисті людського життя та здоров'я, запобігання людським стражданням та їх полегшення, незалежно від раси, релігійних та політичних поглядів.

Червоний Хрест в Україні виник 18 квітня 1918 року під час Першої світової війни за ініціативи Маріїнської громади сестер милосердя Червоного Хреста, яка з 1878 року надавала благодійну медичну допомогу киянам. 15-18 квітня 1918 року був проведений І з'їзд товариства Червоного Хреста України.

Першими завданнями товариства була допомога біженцям та військовополоненим, турбота про інвалідів і дітей-сиріт, боротьба з голодом та епідеміями, організація лазаретів, госпіталів і харчувальних пунктів. Червоний Хрест мав у своєму розпорядженні два хірургічних і п'ять протиепідемічних шпиталів у Києві, польові шпиталі уБердичеві, Сарнах, Рівному, Радзівілові, Проскурові, Волочиську, Черкасах, Коростені, Жмеринці, Козятині, Ярмолинцях, два протиепідемічні шпиталі в Конотопі й Одеський евакуаційний шпиталь.

У міжвоєнний період за ініціативи активістів товариства були збудовані громадські пральні та лазні, засновані та обладнані фельдшерсько-акушерські пункти, аптеки та магазини санітарної гігієни. Незабаром при ньому створено 18 рухомих санітарних загонів, 60 пунктів харчування.

Для боротьби з епідемією висипного тифу товариство створила лікувальні пункти на тисячі місць. Під час Голодомору 1921-23 років товариство організувало сотні безкоштовних їдалень, наддало селянам мільйони продовольчих пайків, одним із подвижників був Линниченко Платон Костянтинович.



Интернет реклама УБС

У 1923 році голови товариств Червоного Хреста Росії, Україні, Білорусі, Вірменії, Грузії і Червоного Півмісяця Азербайджану підписали декларацію про об'єднання і був створений Союз товариств Червоного Хреста і Червоного Півмісяця СРСР (Радянський Червоний Хрест), який став членом міжнародної організації Червоного Хреста.

На початку 1930-х років Червоний Хрест УРСР мав у своїй власності 119 медичних, 206 профілактичних та дитячих закладів, четверту частину всіх протитуберкульозних диспансерів, 36 оздоровчих установ, 800 лазень, 300 фельдшерсько-акушерських пунктів, 400 аптек і магазинів санітарії та гігієни. Засновувались загони санітарної авіації, підготовлювались сестри милосердя, санітарні дружинниці та інструктори, розгорнулося навчання населення у гуртках першої допомоги.

Під час Другої світової війни товариство підготувало і направило на фронт понад сто тисяч медичних сестер, саніструкторів та сандружинниць, завдяки чому вдалося повернути у бойові частини більше половини поранених. Медичні сестри допомагали воїнам незалежно від армії, до якої вони належать, виконуючи обов'язок медичного працівника. Роботу тринадцяти українських сестер милосердя під час бойових дій відзначений медаллю імені Флоренс Найтінгейл. Крім них, ще тисячі дівчат та жінок, які під час війни закінчили курси медсестер і санінструкторів, добровільно пішли на фронт.

У радянському тилу осередки Червоного Хреста України значну увагу приділяли не лише підготовці санітарних інструкторів та медсестер, але й збиранню крові для забезпечення нею шпиталів. Перший донорський пункт був відкритий у червні 1941 року в Києві на вулиці Виноградній. Саме Червоний Хрест тоді став ініціатором безоплатного донорства, яке і на наш час дає можливість медичним закладам оперативно надавати допомогу в екстремальних ситуаціях. В цей же час на противагу товариству створюється Український Червоний Хрест, що починає працювати в екзилі.

У повоєнні роки для Червоного Хреста України важливе значення отримало продовження зміцнення зв'язків і співпраці з органами й установами здоров'я та залучення широких мас до участі в заходах щодо ліквідації санітарних наслідків війни.

Після Чорнобильської катастрофи, що відбулась 26 квітня 1986 року, співробітники Червоного Хреста розселили десятки мешканців Прип'яті, провели обходи, щоб знайти для переселенців тимчасові помешкання, склали списки евакуйованих і таких що прийшли самі. Евакуйованим надавалася грошова та медична допомога, для обслуговування мешканців забруднених районів було виділено 213 сестер милосердя.

За ініціативою Червоного Хреста України в 1990 році починає діяти комплексна Чорнобильська програма, у рамках якої проведено більш ніж 240 тисяч дозиметричних обстежень у 70 населених пунктах. У Житомирській та Рівненській областях успішно діють пересувні діагностичні лабораторії Українського Червоного Хреста, за допомогою яких щороку обстежується до 30 тисяч жителів із радіаційно забруднених районів.

Товариство Червоного Хреста УРСР, що входило до Союзу товариств Червоного Хреста і Червоного Півмісяця СРСР, зі здобуттям незалежності України було перетворене на самостійне Товариство Червоного Хреста України, яке стало членом міжнародного руху Червоного Хреста та Півмісяця. Товариство було визнане Міжнародним Комітетом Червоного Хреста 29 вересня 1993 року і рішенням ІХ сесії Генеральної Асамблеї Міжнародної Федерації Товариств Червоного Хреста і Червоного Півмісяця, яка відбулася з 25 по 28 жовтня 1993 року у місті Бірмінгемі, Велика Британія.

На 2010-ті роки налічується понад 6,3 мільйони прихильників та активістів Товариства Червоного Хреста України. Патронажна служба Червоного Хреста нараховує понад 3200сестер милосердя. Товариство Червоного Хреста реалізовує понад 40 проектів і програм по всій України, які отримують фінансування за рахунок публічних пожертв та угод про партнерство. Щороку товариство обслуговує понад 105 тисяч самотніх хворих похилого віку, майже 23 тисячі інвалідів війни та праці, більше ніж 25 тисяч учасників Німецько-радянської війни, понад 8 тисяч інвалідів дитинства.

Діяльність:

· Допомога при надзвичайних ситуаціях та стихійних лихах.

· Гуманітарні програми, основними з яких є медико-соціальна допомога, профілактика ВІЛ/СНІДу та туберкульозу, Міжнародна Чорнобильська програма, заохочення донорського руху тощо.

· З'ясування долі членів роз'єднаних родин, розшук документів, з'ясування стану могил, підтримка через послання Червоного Хреста.

· Розвиток молодіжного руху в рамках своєї діяльності.

· Протидія торгівлі людьми та виховування ідеалів гуманізму і толерантності в суспільстві шляхом популяризації гуманітарних цінностей, основ Міжнародного Гуманітарного права, впровадження кампаній зі зменшення стигми та дискримінації уразливих верств населення.

· Видання з 1997 року часопису — «Вісник Червоного Хреста України», що виходить за сприяння Регіональної делегації Міжнародного Комітету Червоного Хреста в Україні, Білорусі та Молдові.

 

 

Інформація взята із сайту http://uk.wikipedia.org/wiki/Товариство_Червоного_Хреста_України

 

 

Тема 17: «Розвиток медсестринства»За багато віків до утворення Київської Русі цікаві пам'ятки культури, втому числі й медицини, залишили по собі скіфи, що населяли Крим,південні землі між Дніпром і Дунаєм і мали торгові і культурні зв'язки згреками (про них згадують Геро-дот і Гіппократ). Скіфам були відоміцілющі властивості багатьох рослин, вони володіли деякими прийомамилікування різних хвороб, могли робити навіть трепанації. Під часрозкопок Чортомлинського кургану, недалеко від Керчі, знайдено золоті ісрібні вази із зображенням скіфів, які надають медичну допомогу(перев'язування нижньої кінцівки, виривання зуба). Деякі скіфи булиобізнані з медициною античних греків, мали медичну практику в Афінах. У IX ст. формується східнослов'янська держава Київська Русь з центром уКиєві. За князювання Володимира Святославовича, а потім його синаЯрослава Мудрого. Київська Русь підноситься до рівня передових державтогочасної Європи. Виникнення сестринської справи в Україні, як і у всій Європі, нерозривнопов'язане з прийняттям та становленням християнства, створенняммонастирів, при яких були лікарні, подорожні доми, які поєднувалифункції готелю, лікарні та амбулаторії для мандрівників, що направлялисядо святих місць та потребували медичної допомоги. Одна з перших згадок про створення стаціонарної лікувальної установи уКиївській Русі відноситься до X століття, коли княгиня Ольгаорганізувала лікарню , де догляд за хворими був доручений жінкам.Літописець Нестор у своєму знаменитому "Житии Феодосия Печерского"згадує про створення монастирської лікарні в Києві на рубежі третьої тачетвертої чверті XI століття. Згодом подібні лікарні були створені вПереяславі, Вишгороді та Чернігові. Видатним медиком, першою в світі жінкою, яка прославилася своїмимедичними знаннями була внучка Володимира Мономаха, дочка Мстислава-Євпраксія Мстиславівна. Вона видала грецькою мовою трактати "Аліма" та"Мазі", де було зібрано і систематизовано знання з тогочасної медицини,і, крім опису хвороб та засобів їх лікування, дано поради щодо гігієни,зокрема, гігієни жінки та дитини. За часів середньовіччя в Україні не було ніяких навчальних медичнихзакладів, а навчання мистецтва лікувати та доглядати за хворимиздійснювалось шляхом передачі знань від батьків дітям або на зразокремісничого учнівства при монастирях. Відомо, що в середньовічних містахУкраїни (кінець XIV ст.) медициною займалися члени професійних цехів.Серед них хірурги - цирульники надавали допомогу жителям міст і бралиучасть у військових походах та козацьких битвах. Цехи цирульників були уЛьвові (засновані у 1512 році), при Київському магістраті, вКам'янеці-Подільському та інших містах. У цехах цирульників провадилосьтакож навчання учнів віком з 12 років. Цирульники вміли робитикровопускання, ставити банки, розрізати гнояки, виривати зуби, лікуватита перев'язувати рани, вправляти вивихи, переломи, здійснюватиампутації, виготовляти різні пластирі для лікування ран, знали ознакипевних хвороб. Видатною особистістю XVI ст. був Георгій Дрогобич (близько 1450 - 1494рр.) - один з найосвіченіших медиків свого часу. Народився в містіДрогобичі. Закінчив Краківський університет, у якому здобув ступіньбакалавра, потім магістра; прагнучи вдосконалювати свою освіту, вінвступає до Болонського університету (Італія), де удостоюється званьдоктора філософії та медицини, в цьому ж університеті обираєтьсяректором (1481-1482), викладав медицину в Краківському університеті. 38 ГДрогобич мав авторитет енциклопедичне освіченої людини. Він опублікуваву Римі книгу "Іисіісшт ргодпозіісоп", присвячену переважно астрономії ічастково медицині. Це була перша в історії друкована праця нашогоспіввітчизника. Значну роль в історії розвитку медичної справи в Україні відігралибратства. Крім просвітницької, релігійно-благодійної діяльності, вонизаймалися допомогою хворим членам своєї парафії, мали притулки длянемічних та сиріт, які в XVI столітті дістали назву шпиталів. Зокрема,Львівське братство мало п'ять шпиталів. Лікувальні заклади мало іКиївське братство. До початку XVII століття відноситься поділ медичного персоналу на трикатегорії: "дохтур, обтекарь й лекарь, потому что дохтур совет дает йприказьівает, а сам тому не иску-сен, а лекарь прикладьівает йлекарством лечит, а сам ненау-чен, а обтекарь у них обоих - повар". Наприкінці XVIII століття українські землі входили до складу двохімперій: Російської та Австро-Угорської. Але кордон між Росією таАвстрією був не лише географічно-політичним поняттям. Він означавприналежність населення по обидва його боки до двох різних, а в дечому —цілком протилежних суспільно-політичних та культурно-освітніх систем.Враховуючи історичну ситуацію, яка склалася, розвиток медицини в цихрегіонах України мав свої особливості. Західна Україна (тодішні Львівська, Станіславська та Тернопільськагубернії, інакше - Галичина, та частина Волині, інакше - Лодомирія ) зачасів панування Австро-Угорщини та панської Польщі мала винятково важкісоціально-економічні умови. З точки зору економіки весь цей крайпрактично служив аграрним придатком промислових центрів Австро-Угорщинита Польщі. Більшість населення краю була неграмотним або малограмотним.До соціального та економічного гноблення додавалось і національне.Результатом незадовільного стану населення західноукраїнських земельбула висока захворюваність гострими та хронічними інфекційними хворобамита висока смертність. Навіть за офіційними статистичними даними,смертність на 1000 населення складала на початку XX століття від 22,5 до23,9. Висипний та черевний тифи, дизентерія, туберкульоз, трахома,венеричні хвороби носили масовий характер. Перші спроби організувати лікувально-санітарну справу в Західній Українівідносяться до другої половини XVIII століття. В квітні 1870 року натериторії Західної України була створена Крайова рада здоров'я, вобов'язки якої входило здійснення заходів по організації медичноїдопомоги населенню. На цей час припадає перше повідомлення в літературі про відкриттяакушерських курсів у Львові. Ці курси, названі повивальними, заснувалапоміщиця Яблонська, яка мешкала в околицях міста. На курси приймалинеграмотних сільських жінок; термін навчання тривав 3 місяці. До цьогочасу в Західній Україні не було ні єдиного навчального медичногозакладу. Імператриця Австрії Марія Терезія з метою поліпшення медичної опіки наднаселенням, розвитку медичної освіти і науки у королівстві Галичина таЛодомирія декретом від 22 грудня 1772 року призначила доктора медициниАндрея Кру-пинського крайовим протомедиком Галичини. Йому було дорученостворити на західноукраїнських землях систему медичної служби і медичноїосвіти. Про медико-санітарний стан Львова і всього королівства Галичина таЛодомирія дає уявлення один із фрагментів доповідної Андрея Крупинськогогубернаторові - графу Антоні Пергену від ЗО травня 1773 року: "Хворі,бідні, убогі і немічні старці, вкриті виразками і брудом, лежать у гноюабо тиняються вулицями. Я неодноразово просив сестер милосердя подати їммедичну допомогу і помістити їх в лікарню. Сестри стверджують , що влікарнях немає вільних місць. За таких умов може спалахнути епідемія.Слід зробити все, щоб запобігти цьому нещастю". У своїх меморіалах від ЗО травня та ЗО серпня 1773 року АндрейКрупинський з болем і гіркотою констатував, що через відсутністьдипломованих акушерок під час пологів часто помирають матері зі своїминемовлятами. Тому першочерговим завданням він вважав відкриття укоролівстві медичних навчальних закладів. На його клопотання губернаторграф Антоні Перген 20 березня 1773 року видав розпорядження, згідно зяким у Львові почалось читання лекцій з усіх галузей медичної науки дляосіб, що займалися лікарською, акушерською та аптекарською практикою,але не мали дипломів. Урочисте відкриття Львівського акушерського колегіуму відбулося 1 жовтня1773 року. Цей день ознаменував зародження середньої медичної освіти назахідноукраїнських землях. Навчання в колегіумі було безкоштовним. Більштого, слухачі перебували на повному утриманні землевласників, якіскерували їх на навчання. З губернаторського фонду вони одержували поодному гульдену на тиждень. Слухачами колегіуму могли стати фізичноздорові, морально стійкі особи обох статей віком від 21 до ЗО років.Звичайно, підбирали інтелектуально розвинених, які відзначалисямилосердям та любов'ю до акушерської справи. За статутом навчання в колегіумі тривало один - три роки. При колегіумідіяли курси прискореної підготовки акушерок. Це сприяло значномуполіпшенню акушерської допомоги в королівстві. За Шумовським В. (1906), у всій Галичині з 2,5-мільйон-ним населенням в1772 -1776 рр. не було ні однієї акушерки. До 1792 року у Львові і увсій Галичині нараховувалась 91 акушерка та 137 хірургів. При такій системі освіти відчувалась гостра нестача середнього медичногоперсоналу. Не дивлячись на це, багато з них не мало роботи, абозаймалось приватною практикою. На цей час дрібні лікувальні установивзагалі працювали без середнього медичного персоналу, а у великих - наодного лікаря припадав лише один середній медичний працівник. У зв'язкуз цим їхні умови праці були вкрай важкими, а платня мізерною. В клінікахєдиного в Західній Україні медичного факультету Львівського університетумедичними сестрами працювали переважно монашки, які недостатньо володілинавіть найелементарнішими навичками догляду за хворими. Приблизно на цей період припадає відкриття перших навчальних закладівдля підготовки медичних сестер у Західній Україні. Перша школа медичнихсестер була створена лише у 1895 році при загальній лікарні у Львові.Вона була організована і фінансувалась крайовим відділом здоров'яспільно з товариством Червоного Хреста. Навчання в школі в різні періодичасу тривало від 2 до 6-7 місяців. При одержанні диплома випускниці медсестринської школи давали урочистуобіцянку такого змісту: "Клянуся і обіцяю вірно служити ідеям ЧервоногоХреста, дотримуватися вимог професійної етики, виконувати свої обов'язкидобросовісно, не ухилятись від догляду за різного роду хворими і сприятипоширенню принципів охорони здоров'я населення і особистої гігієнинароду на території моєї діяльності". Друга школа для підготовки медичних сестер була відкрита у Львові вгрудні 1937 року і носила назву "Приватна школа догляду за хворими".Школа була власністю Товариства імені Христової дитини і готуваламедичних сестер для дитячих установ. Навчання було платним. Сюдиприймали жінок у віці 18-25 років. Підготовка тривала 2,5 роки. Зі школивиходили грамотні, за тогочасними мірками, медичні сестри по догляду загрудними та хворими дітьми. Після закінчення навчання вони йшлипрацювати в дитячі лікарні, а частково - в дитячі консультації і багатісім'ї, щоб доглядати за новонародженими та хворими дітьми. При такій системі підготовки медичних працівників середньої ланки вЗахідній Україні було дуже мало. Так, на вересень 1939 року в сільськихта міських стаціонарних медичних установах західних областей Українипрацював лише 371 середній медичний працівник. У 1936 році уЛьвівському, Тернопільському та Станіславському воєводствах у штаті 62так званих "осередків здоров"я", кожний з яких обслуговував повіт з 8-10волостей з населенням 15 тисяч чоловік, було всього 76 медичних сестер,або в середньому одна медична сестра обслуговувала весь повіт. Злам 30-40-х років XX століття ознаменувався перемінами в життіукраїнського населення на західноукраїнських землях, загарбаних Польщеюпісля Першої світової війни. У жовтні-листопаді 1939 року згідно зприйнятими документами Західна Україна возз'єдналась з УРСР та булавключена до складу СРСР. У західних областях УРСР у 1940 році було створено 1948лікувально-профілактичних установ різного профілю, в яких працювало 4129лікарів та 8900 середніх медичних працівників. У лікарняних установах нацей час було розгорнуто 14200 ліжок. Паралельно з реорганізаціями в практичній охороні здоров'я проводилисьвідповідні зміни в системі медичної освіти. Львівськафельдшерсько-акушерська школа, яка була створена в грудні 1939 року набазі Львівської державної акушерської школи, в січні 1940 року розпочалапідготовку медичних працівників за трьома спеціальностями: фельдшер,акушерка (три роки) та медсестра (два роки). Усього в школі навчалося109 чоловік. У червні 1941 року відбувся перший випуск акушерськоїгрупи. У Станіславі (тепер Івано-Франківськ) та Крем'янці (Тернопільськоїобласті) у вересні 1940 року відкрились 4-річні фельдшерсько-акушерськішколи. Викладання в усіх школах проводилось за програмами для середніхмедичних навчальних закладів Радянського Союзу, затвердженимиНаркомздравом СРСР. Напад на Радянський Союз фашистської Німеччини перешкодив розвиткуохорони здоров'я, сестринської справи та середньої медичної освіти взахідних областях України. На весь період німецької окупаціїфельдшерсько-акушерські школи у Львові, Крем'янці та Станіславі булизакриті, а їхнє майно пограбовано. Відразу після звільнення західного регіону України віднімецько-фашистських загарбників з вересня 1944 року відновили своюроботу фельдшерсько-акушерські школи у Львові, Станіславі та Крем'янці.У цьому ж році була відкрита фельдшерсько-акушерська школа в Луцьку. Вних навчалися переважно українці — вихідці з цього краю. Поповнення медичними кадрами лікувально-профілактичних установ західногорегіону України відбувалось за рахунок випускників місцевих вищих тасередніх медичних навчальних закладів. Крім цього, сюди направлялись нароботу лікарі та середній медичний персонал, переважно медичні сестри, зінших областей України та Росії. У повоєнні роки в усіх західних областях України, куди ввійшли, крімЛьвівської, Станіславської, Тернопільської та, частково, Волинськоїобластей, Волинська та Рівненська області, почався інтенсивний розвитоксередньої медичної освіти. У період з 1944 до 1966 року, крім існуючих 3середніх медичних навчальних закладів, було відкрито ще 22. Дещо інакше розвивались сестринська справа та освіта в тих регіонахУкраїни, які після третього поділу Польщі перейшли під пануванняРосійської імперії. Це стосувалось Східної (Великої) України. У середині XVIII століття запроваджувалась система медичногообслуговування, згідно з якою в губерніях створювалися приказигромадського піклування (так звана приказна медицина). Але рівеньнадання медичної допомоги міському населенню в установах цієї системибув низьким, а в селах їх практично не існувало. У 1775 році сенат видав наказ про створення у Києві урядового шпиталю. У1792 році в місті був відкритий також військовий шпиталь. З 1786 рокупри Кирилівському монастирі почав діяти будинок для інвалідів, у 1806році до нього було переведено психічнохворих. В Україні в 1787-1797 роках діяла Єлизаветградська меди-ко-хірургічнашкола. У Київській академії на початку XIX століття функціонувалимедичні класи. У 1806 році в Києві офіційно відкрито Кирилівськібогадільні, де в 1842 році створено першу фельдшерську школу. У 1800 році були збудовані державні лікарні в Кременчуку, Полтаві,Ромнах, Лубнах та інших губернських та повітових містах, де поряд злікарями працювали їх помічниками фельдшери та, як допоміжний персонал,неосвічені жінки. У 1803 році у Києві покладено початок стаціонарнійродопомочі -відкрито перший пологовий будинок (акушергауз) на 2 ліжка зіштатною акушеркою. Із створенням губернських (1797) та повітових лікарських управ почаласяорганізація деякої медичної допомоги сільському населенню в переважнійбільшості силами фельдшерів та повивальних бабок. Найбільшими медичними освітніми центрами в Україні були: Харків (1815),Київ (1841) та Одеса (1900) - з часу відкриття у них медичнихфакультетів при університетах. Початок Кримської війни (1853) визначив початок нового етапу в розвиткусестринської справи. У цей час М.І. Пирогов прийняв пропозицію щодозалучення загонів сестер милосердя в Кримській кампанії. Перші в історіїмедицини жінки-ме-дичні працівники почали надавати допомогу пораненим тахворим воїнам на полі бою. М.І. Пирогов неодноразово вказував, що "наша сестра милосердия ...должнабьіть простая, богопочтительная женщи-на, с практическим рассудком й схорошим техническим обра-зованием, ...непременно должна сохранитьчувствительное сер-дце". У жовтні 1855 року в Севастополі М.І. Пироговнаписав "Правила для сестер Крестовоздвиженской общиньї". Він впершеподілив сестер на три основні категорії: сестер-господинь,сестер-аптекарок та перев'язувальних сестер. Для кожної з цих категорійвін розробив спеціальні інструкції та правила взаємин між собою та злікарями. Він писав: "Научньїе й техничес-кие предписания врачей должньїисполняться сестрами в точ-ности й беспрекословно". Але і від лікарів,особливо молодих, він вимагав використання досвіду сестер, бо сестри "несле-пьіе исполнительницьі приказаний лица, только что вступив-піего наврачебное поприще". "Разве знание личности больно-го, - писав він, -приобретенное постоянньїм за ним уходом ничего не значит для врача,видящего его только раз или два в день" . У Севастополі надавала допомогу пораненим і особливо в цьомувідзначилась проста дівчина Дагпа Севастопольська. У народі її вважаютьта шанують як героїню, як першу сестру милосердя. Кримська війна (1853-1856) та участь у ній сестер милосердя єнайяскравішим та значним етапом розвитку сестринської справи в XIXстолітті. Ідея залучення сестер милосердя до надання допомоги пораненимта хворим на фронті була повністю реалізована МІ. Пироговим, який бравактивну участь у підготовці та організації роботи сестринськогоперсоналу в цей період. Сестри милосердя виконували обов'язки по доглядуза пораненими, допомагали лікарям при операціях, відали господарствомпольових шпиталів і т.д. З того часу необхідність та доцільність участіжінок в догляді за хворими та пораненими одержали загальне визнання.Було вирішено розвивати цей досвід і створювати систему підготовкисестринського персоналу не тільки на випадок війни, але й для мирногочасу, бо кваліфікованого персоналу по догляду дуже потребували лікарні. Після Кримської війни почали створювати нові багато-чисельні сестринськіобщини. Сестри милосердя більш широко стали залучатися для догляду влікарнях та шпиталях і в мирний час. Таким чином, М.І. Пирогову належитьпріоритет у визначенні професійного та соціального статусу сестримилосердя в період військових дій. Після Кримської війни з новою активністю звертається увага на підготовкумедичних кадрів середньої ланки. Із середини XIX століття почали діятифельдшерські школи в Києві та Харкові. У 1870 році в Києві відкритовійськову фельдшерську школу, а в 1877 році - курси медичних сестер. Алезабезпеченість медичною допомогою населення залишалась на низькомурівні. Після введення в Росії у 1864 році земської медицини її запровадження вУкраїні почалось з Лівобережжя, на Правобережжі відповідне реформуваннявідбулось лише у 1906 році, а на Київську, Волинську та Подільськугубернії положення про земство поширилося тільки в 1911 році. Медичнадопомога багатьом верствам населення України була недоступна черезобов'язкову плату за лікування. По селах взагалі державних лікарень небуло. Лише в деяких губерніях діяла невелика кількість фельдшерськихпунктів, на які, як і на решті території Росії, покладався обов'язокздійснювати "роз'їзну" систему медичного обслуговування. У 1913 році натериторії України, яка входила до складу Росії, було 1043 земськілікарські дільниці. Фабрично-заводська медицина мала на меті надання медичної допомогиробітникам промислових підприємств України, але вона мало чимвідрізнялась від медичної допомоги сільському населенню, інакше кажучи,була далеко недостатньою. Лише на найбільших підприємствах були створеніфельдшерські пункти. У 1913 році на території України працювало 7900 лікарів (з них уземських установах працювало всього 970 лікарів), 12400 середніхмедичних працівників, в тому числі 3500 земських. У роки Першої світової війни поряд із занепадом економіки зазналазначного занепаду і медична служба та освіта в Україні. Певні зусилля для боротьби з епідеміями та високим рівнем захворюваностів Україні, розширення мережі лікувальних закладів та розвиткупрофесійної підготовки середніх медичних працівників були докладеніРосійським урядом після Жовтневої революції. Наприкінці 1920 року вУкраїні працювало 1099 лікарських дільниць та 1081 фельдшерський пункт.В утвореній УРСР проводилась відповідна робота щодо розвитку тавдосконалення всіх служб охорони здоров'я. Реформаторські заходи з питань середньої медичної освіти, якіпроводились згідно з постановами Наркомздраву та Наркомпросу СРСР,здійснювались і в Україні. 1 листопада 1939 року позачергова сесія Верховної Ради СРСР прийнялазакон про включення Західної України до складу СРСР та возз'єднання зУРСР. Під час фашистської окупації України в роки Великої Вітчизняної війни наїї території припинили свою діяльність медичні школи, а їх майно булопограбоване. Після вигнання фашистів з України уряд проводив важливі заходи щодоохорони здоров'я населення, в тому числі й щодо відновлення та розвиткусередньої медичної освіти взагалі та медсестринської зокрема. Після Великої Вітчизняної війни Радянський уряд приділив велику увагувідновленню мережі середніх медичних навчальних закладів та відкриттюнових. З 1947 року загальне методичне керівництво середніми спеціальниминавчальними закладами почало здійснювати Міністерство вищої та середньоїспеціальної освіти СРСР. Воно розглядало та затверджувало перелікиспеціальностей та навчальні плани підготовки фахівців. У 1948 році підготовка фельдшерів-акушерок була переведена на 4-річнийтермін, навчання медичних сестер для дитячих установ збільшилося з 2 до3 років. У 1952 році для осіб, які не мали закінченої середньої медичної освіти,а працювали в установах охорони здоров'я, були відкриті при медичнихшколах вечірні відділення з метою надання можливості такій категоріїпрацівників отримати середню медичну освіту без відриву від виробництва. З метою уніфікації середньої медичної освіти, ліквідаціїбагатопрофільності та підвищення якості підготовки середніх медичнихкадрів у 1954 році були встановлені такі типи середніх медичнихнавчальних закладів та терміни навчання в них: • медичні училища з 3-річним терміном навчання для підготовкифельдшерів, акушерок, санітарних фельдшерів, фель-дшерів-лаборантів тазубних лікарів; • фармацевтичні училища з 3-річним терміном навчання для підготовкифармацевтів; • училища для підготовки зубних техніків з 2-річним терміном навчання. Відповідно до Постанови Ради Міністрів СРСР від 4 серпня 1959 року за №908 "О формах й сроках обучения й об улучшении качества подготовкиспециалистов в средних спе-циальньїх учебньїх заведеннях" Мінвуз СРСРзатвердив нові навчальні плани підготовки медичних кадрів. Булипродовжені терміни навчання за спеціальностями: фельдшер,санітар-фель-дшер, акушер та фармацевт, - для осіб на базі неповноїсередньої школи до 4 років і на базі повної середньої школи до 2,5років. У навчальні плани було введено навчальну практику та збільшеночас на практичне навчання. З 1959 року Міністерство охорони здоров'я СРСР почало організаціюпостійно діючих курсів підвищення кваліфікації, вдосконалення таспеціалізації середніх медичних кадрів. У період після ццзакінчення війни та до середини 70-х років не тількирозширювалась мережа медичних училищ, а й збільшувалась кількість учнів,які здобували медичні професі. Наприклад, у 1950/1951 навчальному роціучнів у медучили-щах було у 2,5 раза більше, ніж у 1945/1946 і т.д.Поступово з процесом задоволення потреб суспільства в середніх медичнихкадрах і, в першу чергу, медичних сестер реорганізовувалась мережанавчальних закладів, регулювалась кількість учнів у них. Так, в середині80-х років припинив свою діяльність ряд периферійних медичних училищ, апідготовка середнього медичного персоналу була сконцентрована на тих,які мали добру матеріально-технічну базу та викладацькі кадри і девідчувалась потреба підготовки відповідних середніх медичних фахівців змісцевих жителів для кадрового забезпечення місцевихлікувально-профілактичних закладів. Наприклад, в західних областяхУкраїни вказана реорганізація закінчилась так. У Львівській областізалишилось з шести три медичних училища (Львівське, Бориславське таСамбірське); у Волинській обсті з семи медичних училищ залишилось тежтри (Луцьке, Ківерцівське та Ковельське); у Рівненській області з п'ятимедучи-лищ залишилось три (Рівненське, Дубнівське та Рокитнянсь-ке); вТернопільській області з чотирьох - два (Чортківське та Крем'янецьке); вІвано-Франківській області так і залишилось 2 медичних училища - вобласному центрі та в Коломиї, правда із закриттям фармацевтичного. Розвиток відомчої системи охорони здоров'я призвів до створення медичнихучилищ для задоволення їхніх лікувально-профілактичних установ середнімимедичними кадрами з "надуманою" спеціалізацією, якої практично не було.Прикладом таких навчальних закладів є медичні училища Міністерствашляхів сполучення СРСР. У 1979 році СРСР ратифікував Конвенцію Міжнародної організації праці№149 "О сестринском персонале". Наказом МОЗ СРСР від 9 вересня 1987 рокуза №1104 була переглянута номенклатура спеціальностей із середньоюмедичною освітою, введена атестація середніх медичних працівників зприсвоєнням кваліфікаційної категорії. Для медичних сестер введено такікваліфікаційні категорії: медсестра без категорії (для випускниківмедичних училищ), друга, перша та вища. У 1989 році спеціальність "Медична сестра", яка існувала до цього, булаперейменована на спеціальність "Сестринська справа", що більш суттєвовідображала суть фаху. Був введений новий навчальний план із цієїспеціальності й у ньому вперше представлена дисципліна "Основисестринської справи". У 1991 році був прийнятий Закон Української Радянської СоціалістичноїРеспубліки "Про освіту", в якому з врахуванням міжнародного досвіду булизаплановані суттєві зміни в системі вищої освіти з введенням чотирьохрівнів кваліфікації (молодший спеціаліст, бакалавр, спеціаліст тамагістр) та визначенням типів навчальних закладів. 24 серпня 1991 року позачергова сесія Верховної Ради України прийнялаПостанову та Акт проголошення незалежності України. УКРАЇНА сталанезалежною демократичною державою з неподільною та недоторканоютериторією, на якій чинними є лише власні Конституція, закони тапостанови уряду. Серед інших гострих проблем незалежна Українська держава відчула потребуопрацювання законодавчої бази та перебудови в галузі освіти. Згідно зрозробленою 1992 року Державною національною програмою "Українськаосвіта в XXI столітті" взято курс на створення власної системинаціональної освіти. У цьому ж році Верховна Рада схвалила "Закон проосвіту", яким передбачено запровадження в Україні неперервної ступеневоївищої освіти чотирьох рівнів. Відповідно до нього спростовано термін"середня спеціальна освіта" та замінено терміном "вища освіта першогорівня". Навчальні заклади, які надають такий рівень освіти, називаютьсязакладами освіти І рівня акредитації. З'являються вищі навчальні закладинового типу - коледжі, які належать до закладів освіти II рівняакредитації. У цих освітніх закладах студентам надається базова вищаосвіта та після закінчення - ступінь бакалавра. У закладах ІІІ-ІУ рівнівакредитації надається повна вища освіта на рівні спеціаліста тамагістра. З 1995-1996 років почали відкриватися факультети сестринської справи вмедичних університетах та академіях України. У цей час було створеномедсестринський факультет у Тернопільській медичній академії. ЗО січня 1996 року МОЗ України видає наказ за № 19 "Про створенняНаціональної програми розвитку медсестрин-ства України". Відповідно донеї створена робоча група, яка займається конкретними питаннями розробкивказаної програми та її реалізації в практичній охороні здоров'я ісистемі медсес-тринської освіти. 50 У липні 1997 року вперше в Україні випущено близько 80 медичнихсестер-бакалаврів. Ще у 1994 році Міністерство охорони здоров'я Українина виконання рішення власної Колегії від 21 квітня 1993 року "Про стан іперспективи підготовки молодших спеціалістів І і II рівнів акредитаціїсистеми навчальних закладів Міністерства охорони здоров"я України" танаказу від 14 травня 1993 року за № 104 проінформувало керівниківорганів та закладів охорони здоров'я і керівників закладів, щопідпорядковані МОЗ України, листом від 21 вересня 1994 року за №10.03.68/699 про те, що: "Медична сестра-бакалавр може займати посадиголовної медичної сестри лікувально-профілактичної установи, старшоїмедичної сестри відділення, медичної сестри спеціалізованого відділення,медичної сестри-викладача медичних навчальних закладів І та II рівнівакредитації, медичної сестри сімейного лікаря". Але ще й донинізаконодавче не затверджені юридичний статус та посадові оклади фахівцівнового типу. У травні 1997 року відбулась установча конференція із створенняАсоціації медичних сестер України. Президентом Асоціації стала ГалинаІвашко. Зараз відбувається процес юридичного оформлення Асоціації,розробляється програма її діяльності. Отже, з вищенаведеного випливає, що: 1. Становлення сестринської справи в різних регіонах України відбувалосьпо-різному внаслідок особливостей історичного, політичного тасоціально-економічного їх розвитку з врахуванням впливів Західної Європита Росії до 1940 року та СРСР з повоєнних часів до 1991 року. 2. Західній Україні належить пріоритет у формуванні поглядів насестринську справу як особливий вид медичної діяльності, який вимагаєвідповідної теоретичної та практичної підготовки. Становленнясестринської справи в Правобережній та Лівобережній Україні проходило зізначним запізненням навіть порівнянне з тим, як це відбувалося в самійРосійській імперії. 3. Завдяки активній участі М.І. Пирогова в організації сестринськогодогляду за хворими та пораненими під час Кримської війни був впершепроведений розподіл медичних сестер за функціональними обов'язками тарозроблені інструкції і програми навчання медичних сестер різнихпрофілів в умовах військового часу. 4. Намагання Радянського уряду замовчати позитивний історичний досвідорганізації та змісту сестринської справи, свідома ізоляція системипідготовки та використання сестринських кадрів в СРСР, ігнорування інеприйняття світового досвіду, ізоляція медичних сестер від участі увсесвітніх та міжнародних професійних організаціях, привнесення в справуохорони здоров'я хибних ідеологічних принципів призвели до значноговідставання системи та суті підготовки медичних сестер від міжнароднихстандартів і перетворення медсестринсь-кої освіти та діяльності надопоміжну, другорядну. 5. З часу здобуття Україною незалежності та суверенітету робляться певнікроки в піднесенні престижу професії та освіти медичної сестри якнайбільш потрібної та масової в практичній охороні здоров'я.Запровадження ступеневої неперервної вищої медсестринської освітипідносить її на один рівень з лікарською. Але в цьому питанні є щебагато проблем. Нерозривно з історією медсестринства пов'язана історія ТоваристваЧервоного Хреста.
Використана література 1. Грандо О. Подорож у минуле медицини. - К: Тріумф, 1995. - 175 с. 2. Грандо О. Визначні імена в історії української медицини. - К: Тріумф, 1997- 335 с. 3. Шегедин М.Б. Медсестринство у світі. - Львів, 1998. - 288 с. 4. Вороненко Ю.В., Чернишенко Т.І. Реформування медсест-ринської освітив Україні // Медсестринство України. -1998. - №1. - С. 5-11. 5. Сорокіна І. Мати Тереза // Медсестринство України. - 1998. - № 1. - С. 55-57. 6. Чернишенко ТІ. Міжнародний день медичної сестри // МедсестринствоУкраїни. - 1999. - №2. - С. 5-7. 7. Голяченко О.М., Сердюк А.М., Приходський О.О. Соціальна медицина,організація та економіка охорони здоров'я. - Тернопіль: Джура, 1997. -328 с. 8. Молитовник християнської родини. - Кристинопіль, 1996. -С. 16-17. 9. Введение к комплекту материалов. "ЛЕМОН". Учебньїе ма-териальї посестринскому делу. ВООЗ. - Европейское реги-ональное бюро, 1996. - 45 с.

 

Загрузка...



<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
Тема 15 : «Митрополит Петро Могила» | 

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:


 

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.001 сек.