Який вплив справило християнство на процеси розвитку Київської Русі?

В історії українського народу мали місце дві культурно-релігійні епохи. До 988 р. у духовному житті наших пращурів панував релігійно-міфологічний світогляд — обожнення сил природи та поклоніння духам предків; цьому світогляду відповідало й мистецтво народів, які мешкали на території сучасної України, Із прийняттям християнства у Київській Русі (988) поширилася нова, витончена й складно організована релігія, тому й мистецтво слов'ян почало розвиватися в загальному дусі середньовічної європейської культури й було нерозривно пов'язаним із церквою і християнською вірою: слов'янські майстри мали свої стійкі, вікові традиції язичницького мистецтва, а сприйнявши багато чого з Візантії, виробили самобутній, неповторний стиль і справжні шедеври архітектури, живопису, прикладного мистецтва.

На відміну від Західної Європи, на Русі держава не зазнала влади церкви, відповідно, у культурі простежувалися сильніші світські елементи. За відносно короткий термін Київська Русь зробила величезний крок, вийшовши на загальноєвропейський культурний рівень.

Упродовж сторіч у східних слов'ян накопичувався багатий досвід архітектури, склалася національна традиція містобудування. Тривалий час основним будівельним матеріалом була деревина. У центрі поселень знаходилися «гради», що слугували для захисту від ворогів, проведення племінних зборів і культових обрядів. Більшість споруд у слов'янських «градах» зводили зі зрубів — колод, укладених у чотирикутні вінці. Зі зрубів будувалися й прості хати, і дво- або триповерхові тереми; зруби закладалися в основу кріпосних валів.

Якісно новий рівень розвитку архітектури пов'язаний із переходом від дерев'яного до кам'яного й цегляного будівництва. Із прийняттям християнства почалося спорудження храмів, що являють собою самостійне давньоруське перероблення візантійських зразків.

Перші кам'яні споруди були створені в період князювання Володимира Великого. На центральній площі Києва у 988—996 рр. звели церкву Успіння Богородиці (Десятинну церкву). Володимир Великий призначив на її побудову та утримання десяту частину своїх прибутків — десятину, звідки й походить назва храму. У літописах згадується місто Полонне як «Святої Богородиці град десятинний».

Найбільшого поширення на Русі набуло хрестово-купольне планування соборів. Така композиція храму ґрунтувалася на християнській символіці, підкреслюючи її призначення. Відповідно до цієї системи склепіння з центральним куполом спиралися на чотири стовпи, утворюючи хрестоподібну композицію. Кутові частини покривалися також купольними склепіннями. Головна частина православного храму завжди орієнтована на схід. Зі східного боку, у вівтарній частині, до храму прибудовувалися апсиди — напівкруглі виступи, укриті половиною купольного або зімкненого склепіння. У центральній апсиді розташований вівтар — місце, де відбувається богослужіння, у бічних — підсобні приміщення (жертовник у лівій та дияконник у правій). Внутрішні стовпи ділили простір храму па поздовжні галереї-нефи (міжрядні простори). У західній частині знаходиться вхідне приміщення — нартекс (притвор, бабинець). Така побудова чудово пристосована до потреб богослужіння, тому за багато століть вона майже не змінилася.

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Розкрити самобутність найдавнішої культури доколумбової Америки – майя.	\|	Варіант 7

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.005 сек.