Студопедия
Новини освіти і науки:
Контакти
 


Тлумачний словник






Правочини

Тема № 5.

1. Поняття та види правочинів.

Відповідно до ст. 202 ЦК України право чином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків. Дана дія може бути одночасно підставою припинення одного правовідношення та виникнення іншого правовідношення.

Правочини відрізняються від інших юридичних фактів такими особливостями:

а) правочини є вольовими актами. Вольовий характер дій виражається в тому, що суб’єкти права, здійснюючи правочин, прагнуть досягти певного правового результату;

б) правочини завжди є правомірними діями;

в) правочини завжди є діями суб’єктів цивільного права. Цим вони відрізняються від адміністративних актів;

г) воля в право чинах завжди спрямована на досягнення правового результату;

д) правочини опосередковують динаміку цивільних правовідносин.

Види правочинів:

1. односторонні, двосторонні та багатосторонні правочини;

2. консенсуальні та реальні правочини;

3. каузальні та абстрактні правочини;

4. оплатні та безоплатні правочини;

5 строкові та безстрокові;

6. умовні та безумовні;

7. фідуціарні правочини;

8) біржові правочини.

1) Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або декількома особами. Тобто, одностороннім є правочин, для здійснення якого досить волевиявлення однієї сторони (видання довіреності, складання заповіту). Односторонній правочин створює обов’язки лише для особи, яка його вчинила.

Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.Двосторонній правочин являє собою зустрічні волевиявлення двох сторін, спрямовані на встановлення, зміну чи припинення цивільних правовідносин (договори). Багатосторонні правочини – це правочини, в яких беруть участь три і більше сторони (договір про сумісну діяльність).

2) Консенсуальним є правочин, у якому для настання правових наслідків досить досягнення сторонами угоди зі всіх істотних умов. З моменту досягнення згоди правочин вважається укладеним. У його сторін виникають відповідні права та обов’язки.



Интернет реклама УБС

Для реального правочину однієї згоди сторін недостатньо, необхідне передання речі, сплата грошової суми. Поки вона не відбудеться правочин вважається неукладеним (договір позики).

3) Каузальними є правочини, в яких безпосередньо визначена підстава їх укладення, обумовлена метою досягти певного правового результату (придбати майно у власність). До них належить найбільша частина цивільно-правових договорів.

Абстрактним вважається правочин, у якому не визначено підстави його дійсності (видання векселя, банківська гарантія).

4) Відплатним є правочин, у якому обов’язок однієї сторони здійснити певні дії відповідає обов’язку другої надати першій стороні зустрічне майнове задоволення.

Якщо обов’язок набувається стороною без отримання зустрічного майнового задоволення від іншої сторони, то такий правочин є безоплатним.

Деякі правочини можуть бути відплатними і безвідплатними (договір доручення, зберігання).

5) Строковими є правочини, у яких визначено момент виникнення у їх сторін прав і обов’язків, тривалість існування зобов’язання, момент припинення тощо.

У безстрокових правочинах не визначається ні момент вступу в дію, ні момент припинення. Такий правочин, як правило, негайно набирає чинності і припиняється на вимогу однієї із сторін (договір найму, укладений на невизначений строк).

6) Умовним є правочин, в якому виникнення прав і обов’язків ставиться сторонами у залежність від обставини, яка може наступити або не наступити в майбутньому. Умови можуть бути відкладальними або скасувальними. Якщо виникнення прав і обов’язків пов’язують з настанням якоїсь події, то умова є відкладальною. Якщо настання події припиняє права і обов’язки, то вона називається скасувальною.

7) Фідуціарні правочини – це такі правочини, які базуються на особливо довірчих відносинах між суб’єктами, які їх вчинили. До таких правочинів можна віднести договір доручення та довіреність. Втрата довіри у вказаному правочині може призвести до відмови від нього.

8) Біржові правочини –правочин купівлі-продажу, поставки та обміну товарів, допущених до обігу на товарній біржі, укладений членами біржі або їх представниками (брокерами). Вказаний правочин вважається укладеним з моменту його реєстрації на біржі, яка повинна бути здійснена не пізніше наступного за вчиненням правочину дня. Біржові правочини, зареєстровані на біржі, не підлягають нотаріальному посвідченню (ст. 15 ЗУ „Про товарну біржу”).

 

2. Умови дійсності правочинів.

Дійсність правочину – це визнання за ним властивостей юридичного факту, що породжує правовий наслідок, до якого прагнули субєкти правочину при його вчиненні.

Ст. 203 ЦК України встановлює загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину:

1. Зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Зміст правочину – це сукупність його умов, сформульованих однією стороною, якщо вчиняється односторонній правочин, або узгоджених усіма сторонами при двосторонніх або багатосторонніх правочинах.

До моральних засад суспільства належать загальнолюдські цінності: добро, справедливість, чесність, повага, розумність.

2. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

3. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Наявність правочину свідчить про те, що обидва учасники бажали укласти правочин і що зовнішній вираз волі відповідає внутрішньому. Це означає, що необхідна єдність внутрішньої волі і волевиявлення, тому у випадку, коли в правочині воля відсутня (мало місце насильство, обман) правочин визнається недійсним.

4. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.Форма правочину – це спосіб вираження волі сторін, що беруть у ньому участь. Відповідно до ст 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов’язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків. У випадках, встановлених договором або законом, воля сторони до вчинення правочину може виражатися її мовчанням (продовження користування майном у договорі найму).

5. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.Правочин має бути реально спрямований на виникнення обумовлених ним правових наслідків, тобто необхідною умовою є єдність волі та волевиявлення (набуття права власності).

6. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.Дане правило свідчить про те, що захист прав і інтересів неповнолітніх і непрацездатних дітей лежить на їхніх батьках (усиновителях). Вони діють від їхнього імені в їхніх інтересах як зоконні представники, тим самим доповнюючи недостатню дієздатність дитини.

3. Поняття недійсного правочину.

Недійсний правочин – це правочин, що не відповідає вимога закону. Він породжує не ті права і обов’язки, яких бажали його учасники, а правові наслідки, котрі прямо передбачені у законі. Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. 1-3, 5,6 ст. 203 ЦК України.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ст 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов’язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов’язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, — відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Якщо у зв’язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною.

Недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

Таким чином, недійсність правочину є наслідком того, що дія, яка ззовні нагадує правочин, за своєю суттю не відповідає вимогам, що висуваються до юридичного факту, який кваліфікується як правочин.

4. Види недійсних правочинів.

Відповідно до ст. 218 ЦК України недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом.

Заперечення однією із сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами. Рішення суду не може грунтуватися на свідченнях свідків.

Якщо правочин, для якого законом встановлена його недійсність у разі недодержання вимоги щодо письмової форми, укладений усно і одна із сторін вчинила дію, а друга сторона підтвердила її вчинення, зокрема шляхом прийняття виконання, такий правочин у разі спору може бути визнаний судом дійсним.

У разі недодержання вимоги закону про нотаріальне посвідчення одностороннього правочину такий правочин є нікчемним.

Суд може визнати такий правочин дійсним, якщо будевстановлено, що він відповідав справжній волі особи, яка його вчинила, а нотаріальному посвідченню правочину перешкоджала обставина, яка не залежала від її волі (ст. 219 ЦК України).

У разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним. Якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.

Відповідно до ст 221 ЦК України правочин, який вчинено малолітньою особою за межами її цивільної дієздатності, може бути згодом схвалений її батьками (усиновлювачами) або одним з них, з ким вона проживає, або опікуном. Правочин вважається схваленим, якщо ці особи, дізнавшись про його вчинення, протягом одного місяця не заявили претензії другій стороні. У разі відсутності схвалення правочину він є нікчемним.

На вимогу заінтересованої особи суд може визнати такий правочин дійсним, якщо буде встановлено, що він вчинений на користь малолітньої особи.

Відповідно до ст. 222 ЦК України правочин, який неповнолітня особа вчинила за межами її цивільної дієздатності без згоди батьків (усиновлювачів), піклувальника, може бути згодом схвалений ними у порядку, встановленому ст. 221ЦК України. Правочин, вчинений неповнолітньою особою за межами її цивільної дієздатності без згоди батьків (усиновлювачів), піклувальників, може бути визнаний судом недійсним за позовом заінтересованої особи.

Правочин, який вчинила фізична особа, цивільна дієздатність якої обмежена, за межами її цивільної дієздатності без згоди піклувальника, може бути згодом схвалений ним у порядку, встановленому ст. 221ЦК України.

У разі відсутності такого схвалення правочин за позовом піклувальника може бути визнаний судом недійсним, якщо буде встановлено, що він суперечить інтересам самого підопічного, членів його сім’ї або осіб, яких він відповідно до закону зобов’язаний утримувати (ст. 223 ЦК України).

Правочин, вчинений без дозволу органу опіки та піклування, є нікчемним.

На вимогу заінтересованої особи такий правочин може бути визнаний судом дійсним, якщо буде встановлено, що він відповідає інтересам фізичної особи, над якою встановлено опіку або піклування.

Правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті — за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені. Нездатність фізичної особи керувати своїми діями може бути викликана різними обставинами: нервовим стресом, шоком від фізичної травми, алкогольним або наркотичним сп’янінням. Дана обставина повинна існувати у момент вчинення правочину.

У разі наступного визнання фізичної особи, яка вчинила правочин, недієздатною позов про визнання правочину недійсним може пред’явити її опікун.

Сторона, яка знала про стан фізичної особи у момент вчинення правочину, зобов’язана відшкодувати їй моральну шкоду, завдану у зв’язку із вчиненням такого правочину (ст. 225 ЦК України).

Опікун може схвалити дрібний побутовий правочин, вчинений недієздатною фізичною особою, у порядку, встановленому ст. 221 ЦК України. У разі відсутності такого схвалення цей правочин та інші правочини, які вчинені недієздатною фізичною особою, є нікчемними. На вимогу опікуна правочин, вчинений недієздатною фізичною особою, може бути визнаний судом дійсним, якщо буде встановлено, що він вчинений на користь недієздатної фізичної особи.

Дієздатна сторона зобов’язана повернути опікунові недієздатної фізичної особи все одержане нею за цим правочином, а в разі неможливості такого повернення — відшкодувати вартість майна за цінами, які існують на момент відшкодування.

Опікун зобов’язаний повернути дієздатній стороні все одержане недієздатною фізичною особою за нікчемним правочином. Якщо майно не збереглося, опікун зобов’язаний відшкодувати його вартість, якщо вчиненню правочину або втраті майна, яке було предметом правочину, сприяла винна поведінка опікуна.

Дієздатна сторона зобов’язана відшкодувати опікунові недієздатної фізичної особи або членам її сім’ї моральну шкоду, якщо буде встановлено, що вона знала про психічний розлад або недоумство другої сторони або могла припустити такий її стан(ст. 226 ЦК України).

Правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним. Якщо юридична особа ввела другу сторону в оману щодо свого права на вчинення такого правочину, вона зобов’язана відшкодувати їй моральну шкоду, завдану таким правочином (ст. 227 ЦК України).

Правочин вважається таким, що порушує публічний порядок,якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним (ст. 228 ЦК України).

Якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Помилка – це неправильне, спотворене уявлення особи про обставини, що дійсно мають місце.

Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов’язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.

У разі визнання правочину недійсним особа, яка помилилася в результаті її власного недбальства, зобов’язана відшкодувати другій стороні завдані їй збитки. Сторона, яка своєю необережною поведінкою сприяла помилці, зобов’язана відшкодувати другій стороні завдані їй збитки (ст. 229 ЦК України).

Відповідно до ст. 230 ЦК України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (ч.1 ст. 229 ЦК УКраїни), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування. Сторона, яка застосувала обман, зобов’язана відшкодувати другій стороні збитки у подвійному розмірі та моральну шкоду, що завдані у зв’язку з вчиненням цього правочину.

Правочин, вчинений особою проти її справжньої волі внаслідок застосування до неї фізичного чи психічного тиску з боку другої сторони або з боку іншої особи, визнається судом недійсним.

Винна сторона (інша особа), яка застосувала фізичний або психічний тиск до другої сторони, зобов’язана відшкодувати їй збитки у подвійному розмірі та моральну шкоду, що завдані у зв’язку з вчиненням цього правочину (ст. 231 ЦК України).

Відповідно до ст. 232 ЦК України правочин, який вчинено внаслідок зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, визнається судом недійсним. Довіритель має право вимагати від свого представника та другої сторони солідарного відшкодування збитків та моральної шкоди, що завдані йому у зв’язку із вчиненням правочину внаслідок зловмисної домовленості між ними.

Правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину. Під тяжкими обставинами розуміють скрутне майнове становище особи, яке виражається у відсутності коштів, необхідних для нормального існування людини. При визнанні такого правочину недійсним застосовуються наслідки, встановлені ст. 216 ЦК України. Сторона, яка скористалася тяжкою обставиною, зобов’язана відшкодувати другій стороні збитки і моральну шкоду, що завдані їй у зв’язку з вчиненням цього правочину (ст. 233 ЦК України).

Фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Ознаками фіктивного правочину є: а) наявність зовнішньої форми правочину, що фіксує певні наміри сторін; б) відсутність у сторін дійсного наміру створити наслідки, які обумовлювалися у цьому правочині. У діях сторін відсутня основна ознака правочину – спрямованість на встановлення, зміну або припинення цивільних правовідносин. Фіктивний правочин визнається судом недійсним (ст. 234 ЦК України).

Відповідно до ст. 235 ЦК України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Отже, тут завжди має місце укладення двох правочинів: 1) реального правочину, вчиненого з метою створити певні юридичні наслідки; 2) правочину, вчиненого для приховання першого (реального) правочину.

Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

Нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. Якщо за недійсним правочином права та обов’язки передбачалися лише на майбутнє, можливість настання їх у майбутньому припиняється (ст. 236 ЦК України).

 

 

Тема № 6.

Представництво і довіреність. Строки. Позовна давність.

 


Читайте також:

  1. Загальні положення про правочини
  2. Правочини
  3. Правочини
  4. Правочини з дефектами волі
  5. Правочини з дефектами форми
  6. Правочини щодо розпорядження майновими правами інтелектуальної власності.
  7. Умови дійсності правочину. Нікчемні та оспорювані правочини
  8. Цивільно-правові правочини та умови їх дійсності.




<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
Тема № 4. | Поняття представництва та повноваження представника.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:


 

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.003 сек.