МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах
РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ" ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів Контакти
Тлумачний словник |
|
|||||||
Функції мови, мова і мовленняВСТУП Сучасна українська мова як предмет наукового вивчення та як навчальна дисципліна в педагогічних вузах. Основний зміст, обсяг і завдання курсу. Загальні відомості про мову: мова як суспільне явище, функції мови, мова і мовлення. Українська мова – національна мова українського народу. Різні концепції походження української мови. Мова і державність. Українська літературна мова як упорядкована форма загальнонародної мови. Сучасна українська літературна мова як цілісна система, що поєднує в собі часткові підсистеми: фонологічну, морфологічну, лексико-фразеологічну та синтаксичну.
Література Андрусів С. Національне буття як мова //Урок української. – 2003. – № 1. – С.42-44. Вівчарик М. І одинадцяти років забракло. Чому? // Урок української. – 2003. – №1. – С.2-5. Єрмоленко С.Я. та ін. Українська мова. Короткий тлумачний словник лінгвістичних термінів. – К.: Либідь, 2001. Кочерган Н.П. Вступ до мовознавства. – К.: Видавничий центр „Академія”, 2001. Лисиченко Л.А. Бесіди про рідне слово. (Слово і його значення). – Харків: ХДПУ, 1993. Радчук В. Свята мови зі сльозами на очах // Урок української. – 2003. – № 1. – С.6-8. Сучасна українська літературна мова / За ред. М.Я.Плющ. – К.: Вища шк., 2001. Тараненко О. Українська мова в сучасній Україні // Культура слова. – Вип. 53-54. – 2000. – С.33-42. Шкуратяна Н.Г., Шевчук С.В. Сучасна українська літературна мова: Навч. посібник. – К.: Літера, 2000. Щербань П. А особливо – при вивченні мови й літератури // Урок української. – 2003. – № 1. – С.36-37. Ющук І.П. Практичний довідник з української мови. – К.: Рідна мова, 1998.
1. Сучасна українська мова як предмет наукового вивчення та як навчальна дисципліна в педагогічних вузах. Основний зміст, обсяг і завдання курсу Науку про мову називають мовознавством, лінгвістикою (лат. „лінгва” – мова), філологією (гр. „філос” – слово). Протягом курсу студенти ознайомлюються з науковими працями українських мовознавців, з досягненнями сучасної лінгвістичної думки. Курс тісно пов’язаний з професійною підготовкою вчителів. Поняття „сучасна українська літературна мова” – унормована літературна форма загальнонародної української мови від часів І.П.Котляревського, Т.Г.Шевченка і до нашого часу. Завдання курсу: дати основні відомості про фонетичну систему, лексичний склад і граматичну будову сучасної української літературної мови; допомогти оволодіти літературними нормами сучасної української літературної мови. Курс складається з таких розділів: фонетика і фонологія, орфоепія (вчення про звукову систему мови); графіка і орфографія (вчення про передачу звуків на письмі та правила написання та їх частин); лексикологія і фразеологія (вчення про словниковий склад і фразеологічні одиниці мови); морфеміка і словотвір (учення про будову і способи творення нових слів); граматика (морфологія + синтаксис): учення про частини мови, форми слів і словозміну; про словосполучення і речення; пунктуація (вчення про систему розділових знаків, їх типи та правила вживання).
2. Загальні відомості про мову: мова як суспільне явище, Мова – явище суспільне. Виникла в суспільстві, обслуговує суспільство, є однією з найважливіших його ознак і поза суспільством існувати не може. На відміну від інших приматів тільки людина має мовний ген (природну схильність і здатність до оволодіння мовою). Основні функції мови: комунікативна і мислетворча. Комунікативна функція (лат. communicatio – спілкування) – головна функція, функція спілкування, яке можливе лише в суспільстві. Комунікативну функцію виконують звуки мовлення, написані й надруковані тексти. Допоміжні комунікативні засоби – жести, міміка. Мислетворча функція – функція формування думки. Номінативна функція – функція називання предметів та явищ. Є й допоміжні, похідні від головних функції. З комунікативною функцією пов’язані: емотивна (вираження почуттів, емоцій); прагматична (ставлення мовця до висловлюваного); естетична (виховання естетичного смаку); культуроносна (мова – носій культури). З мислетворчою функцією пов’язані: когнітивна (лат. сognitus – знання, пізнання), гносеологічна (гр. gnosis – знання, пізнання) – пізнавальна; акумулятивна (лат. accumulatio – нагромадження) – накопичення знань про навколишній світ, інтелектуального здобутку попередніх поколінь засобами мови (фразеологізми, афоризми). Мова і мовлення.Розмежування мови і мовлення обґрунтував швейцарський лінгвіст Ф.де Соссюр. Мова – система одиниць спілкування і правил їх функціонування. Явище загальне, всенародне. Мовлення – процес використання мови. Явище часткове, індивідуальне. Мову і мовлення розрізняють за такими параметрами: Мова – явище абстрактне, мовлення – конкретне. Мова – явище стабільне, довговічне; мовлення – динамічне, випадкове. Мова і мовлення тісно пов’язані між собою. Читайте також:
|
||||||||
|