Студопедия
Новини освіти і науки:
Контакти
 


Тлумачний словник






Загальне значення іменника і його граматичні ознаки.

ТРЕТЬОЇ ТА ЧЕТВЕРТОЇ ВІДМІН

1. Загальне значення іменника і його граматичні ознаки.

2. Семантико-граматичні категорії іменника: конкретні і абстрактні іменники; розряди істот і неістот; власні і загальні назви; збірні та речовинні іменники.

3. Значення і граматичне вираження категорії роду. Іменники спільного роду. Рід невідмінюваних іменників. Іменники подвійного роду.

4. Поняття про категорію числа іменників Засоби вираження категорії числа іменників. Групи іменників за наявністю форм числа: іменники singularia tantum (однинні); іменники pluralia tantum (множинні). Число невідмінюваних іменників.

5. Поняття про категорію відмінків. Система відмінкових форм у сучасній українській мові. Основні значення відмінкових форм.

6. Основні ознаки поділу іменників на відміни. Відмінювання іменників першої відміни. Відмінювання іменників другої відміни. Особливості поділу на групи іменників з основою на –р. Особливості відмінкових закінчень іменників другої відміни родового відмінка. Особливості відмінкових закінчень іменників третьої відміни. Особливості відмінкових закінчень іменників четвертої відміни. Відмінювання множинних іменників. Незмінювані іменники.

 

Література:

1. Безпояско О.К., Городенська К.Г., Русанівський В.М. Граматика української мови. Морфологія. – К.: Либідь, 1993.

2. Вихованець І.Р. та ін. Граматика української мови. – К.: Рад. школа, 1982.

3. Волох О.Т. та ін. Сучасна українська літературна мова: Морфологія. Синтаксис. – К.: Вища шк., 1989.

4. Сучасна українська мова / За ред. О.Д.Пономарева. – К.: Либідь, 2001.

5. Шкуратяна Н.Г., Шевчук С.В. Сучасна українська літературна мова. – К.:Літера, 2000.

 

Іменник – це повнозначна частина мови, що має значення предметності, вираженої у формах роду, числа і відмінка. Опредмечування – один із найчастіше вживаних засобів абстрагування: людина відділяє від предмета або явища його окрему ознаку й позначає її іменником: чорний – чорнота, мужній – мужність. Іменники виступають назвами істот (жінка, птах, олень), речей (ліжко, двері), рослин (лілея, осика), явищ природи (повінь, хуртовина), різних одиниць виміру (рік, кілометр), абстрактних понять (юність, краса), дії або стану (біг, чекання) та ін.



Интернет реклама УБС

Основні граматичні ознаки іменника – це наявність категорій роду, відмінка і числа. Кожний іменник належить до одного з трьох граматичних родів – чоловічого, жіночого або середнього. Не мають граматичного роду лише іменники множинної форми (ворота, висівки).

Іменники змінюються за відмінками (крім деяких слів іншомовного походження, деяких абревіатур і прізвищ) і характеризуються граматичним значенням числа (одні мають співвідносні форми числа, інші виступають лише в однині або у множині). Категорії роду, числа і відмінка в іменників є визначальними, класифікуючими.

Іменник як назва предмета виступає в типовій для нього функції підмета (у початковій формі називного відмінка) або додатка (у непрямих відмінках). Іменник може також виконувати вторинні функції: означення, обставини, іменної частини складеного присудка.

 

2. Семантико-граматичні категорії іменника: конкретні і абстрактні іменники; розряди істот і неістот; власні і загальні назви; збірні та речовинні іменники.

 

Залежно від семантики і морфологічних ознак серед іменників виділяють кілька семантико-граматичних категорій слів, а саме: назви власні та загальні, конкретні – абстрактні, одиничні – збірні, речовинні – не речовинні, істот та неістот.

а) конкретні і абстрактні іменники:

До лексико-граматичного розряду конкретних належать такі іменники, яким властивий повний збіг лексичного і граматичного значення предметності. Лексичні одиниці цього розряду називають предмети, явища, сприймані органами чуттів людини як окремі субстанції. Предметами є не тільки одиничні речі на зразок ніж, ґудзик, телевізор, двері, замок, а й будинок, завод, вулиця, пустеля, річка, канал, дощ, вітер, молоко, хлопець, тварина, день, тиждень, Ельбрус, Десна тощо.

На протилежних засадах ґрунтуються ознаки розряду абстрактних іменників. Вони позначають не власне предмети, об’єкти, а абстраговані й узагальнені й представлені мовою у вигляді предметів, ознак, властивостей, дій і процесів, які безпосередньо пов’язані з існуванням конкретних, матеріальних об’єктів.

До абстрактних належать іменники на позначення властивостей і ознак (скромність, доброта, мужність, патріотизм), дій і процесів (біг, спів, горіння, штовхання, приїзд), почуттів і психічного стану (здоров’я, хвороба, біль, непритомність), одиниць міри і ваги (кілограм, метр, вольт), численних наукових понять (клімат, швидкість, гравітація, сюжет, діалектика, категорія, вічність, функція).

б) розряди істот і неістот:

Розряд іменників-назв істот утворюють іменники-назви людей, тварин, птахів, риб, комах тощо. Але не всім поняттям, які ототожнюються з живими істотами, відповідають об’єктивні реалії. Так, наприклад, не мають реально-предметних відповідників міфічні і демонологічні назви (Зевс, домовик, дракон, змій, відьма), хоч у мовній практиці вони оформлюються як істоти.

До розряду іменників-назв неістот входять назви частин організму людини й тварини, їхніх внутрішніх органів (око, рука, хвіст, дзьоб, серце), назви світил, планет (Марс, Юпітер), назви страв (борщ, локшина, котлети, шпроти, кальмари), назви різноманітних об’єктів рослинного світу (дуб, мальва, щавель, калина, бузок, чебрець), а також іменники на позначення сукупностей людей, тварин або птахів, а саме: народ, натовп, загін, полк, селянство, студентство, людство, стадо, зграя та ін.

Іменники-назви істот відповідають на питання хто?, іменники – назви неістот – на питання що?

в) власні і загальні назви:

Різниця між власними і загальними іменниками полягає в тому, що власні виділяють окремі предмети з ряду однотипних, тоді як другі виступають узагальненням назв класів однотипних предметів або явищ (порівняйте: Дніпро та ріка, Світязь і озеро). Вивченням власних назв займається дисципліна ономастика. У розмежуванні загальних і власних іменників важливу роль відіграють показники орфографічного плану. Власні назви за правилами українського правопису пишуться з великої літери.

г) збірні та речовинні іменники:

Лексико-граматичне значення збірності властиве іменникам, які позначають нерозчленовану колективну сукупність однорідних предметів – найчастіше істот, рослин та інших предметів.

Вони функціонують як похідні лексичні одиниці, утворювані за допомогою суфіксів ств-о (-цтв-о) (студентство, селянство, воїнство, козацтво, панство), (верб’я, дуб’я, клуб’я, жолуддя), -в-а (братва, мурашва), -от-а (жінота, парубота, біднота), -инн-я (-овинн-я) (стеблиння, ластовиння, кукурудзиння, гарбузиння), -ник (-няк) (сливник, дубняк, хмизняк, лозник), -еч-а (малеча, молодеча, стареча), -изн-а (білизнά, старизна), -ич (галич), -ія (братія, інженерія).

Специфічну групу складають збірні іменники з суфіксами, які закріпились в українській мові внаслідок запозичених слів з інших мов. До них належать, зокрема, похідні на –ур-а (професура, апаратура, література), -ик-а (-ік-а, -атик-а) (орнаментика, символіка, проблематика, синоніміка), іменники на -арій (інструментарій, гербарій).

Речовинні іменники називають речовину, яка не підлягає рахунку безпосередньо (її можна лише виміряти за допомогою спеціальних одиниць виміру): 5 кг цукру, 2 пляшки молока, склянка меду. Тому речовинні іменники вживаються лише в однині. Вони можуть називати продукти харчування, овочі, ягоди, тканини, матеріали, ліки, рослини, копалини тощо: хліб, молоко, цукор, жито, мед, пшениця, малина, морква, шовк, вовна, анальгін, ліщина, срібло, нафта, мідь. Речовинні іменники можуть мати форму множини, якщо вказують на різновиди, ґатунок (мінеральні води, натуральні соки, ефірні спирти) або велику кількість, наприклад: Сніги впали великі, і Андрій радо прокидав від порога до воріт стежку. Косили пізні гречки, коли в село повернувся Гуща. (М. Коцюб.).

 

Одиничні (сингулятивні) назви

Одиничні (сингулятивні) назви існують для виділення предмета із маси, що виражається іменником із значенням збірності або речовинності.

Засобом утворення сингулятивних назв є суфікс одиничності -ин(а), -ін(а): картопля - картоплина, зерно - зернина, пір'я - пір'їна. Від них можуть утворюватися пестливо-зменшувальні форми (соломина — соломинка — соломиночка).

Одиничні назви мають форму однини, але набувають форм множини у сполученні з числівниками (три квасолини, п'ять картоплин, двома очеретинами). Сингулятивні іменники протиставляються збірним та речовинним: волосина (волосинка, волосиночка) - волосся; перчина (перчинка) - перець; соломина (соломинка, соломиночка) - солома, горошина (горошинка) - горох.


Читайте також:

  1. DIMCLRE (РЗМЦВЛ) - колір виносних ліній (номер кольору). Може приймати значенняBYBLOCK (ПОБЛОКУ) і BYLAYER (ПОСЛОЮ).
  2. I визначення впливу окремих факторів
  3. II. Визначення мети запровадження конкретної ВЕЗ з ураху­ванням її виду.
  4. II. Мотивація навчальної діяльності. Визначення теми і мети уроку
  5. IV. Закріплення й узагальнення знань
  6. IV. УЗАГАЛЬНЕННЯ І СИСТЕМАТИЗАЦІЯ ВИВЧЕНОГО
  7. Iсторичне значення революції.
  8. Ne і ne – поточне значення потужності і частоти обертання колінчастого вала.
  9. Ocнoвнi визначення здоров'я
  10. V. Систематизація і узагальнення нових знань, умінь і навичок
  11. VI. Узагальнення та систематизація знань
  12. АБСТРАГУВАННЯ УЗАГАЛЬНЕННЯ




<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
Повнозначні (самостійні) та неповнозначні (службові) частини мови. Явища переходу слів з однієї частини мови в іншу. | Рід невідмінюваних іменників. Іменники подвійного роду.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:


 

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.001 сек.