Новини освіти і науки:

G+

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

Особливості відмінкових закінчень іменників четвертої відміни

Особливості відмінкових закінчень іменників третьої відміни

Іменники третьої відміни – це іменники жіночого роду з чистою основою на приголосний та іменник мати.

ОДНИНА

У родовому, давальному і місцевому відмінках іменники третьої відміни мають флексію –і (кров-і, сол-і, подорож-і). Кореневий звук [і] в іменниках третьох відміни у відкритому складі переходить в [о] чи [е]: піч – печі, вісь – осі, річ – речі, осінь – осені.

В орудному відмінкуоднин іменники третьої відміни мають закінчення –у (-ю). Кінцевий приголосний основи, якщо він стоїть після голосного, подовжується (зустріччю, осінню, сіллю, памороззю). Якщо основа закінчується двома приголосними, подовження у вимові і подвоєння на письмі немає (радістю, якістю, жовчю). Немає подовження приголосних і тоді, коли основа іменника закінчується губним приголосним або приголосним –р (любов’ю, матір’ю).

Кличний відмінок в іменників третьої відміни твориться в окремих випадках за допомогою флексії –е за аналогією до іменників першої відміни м’якої і мішаної груп (тіне, радосте, мудросте).

МНОЖИНА

У називному і знахідному відмінках множини іменники третьої відміни мають флексію –і: ноч-і, віст-і, тін-і, матер-і.

У родовому відмінку іменники третьої відміни мають закінчення –ей: доповід-ей, печ-ей, сол-ей, віст-ей, ос-ей, повіст-ей. Флексію –ів приймає іменник мати: матер-ів.

У давальному, орудному і місцевому відмінках виступають ті самі флексії, що й у іменників першої та другої відміни.

Кличний відмінок іменника мати омонімічний із називним: Рідна мати моя, ти ночей недоспала (Андрій Малишко).

До іменників четвертої відміни належать іменники середнього роду із закінченнями –а (-я), які у непрямих відмінках та в називному відмінку множини набувають суфіксів –ат (-ят), -ен (лоша - лошати, ведмежа - ведмежати, гуся - гусяти, ім’я - імені). Четверта відміна, як і третя, на відміни не поділяється.

ОДНИНА

Іменники четвертої відміни у родовому відмінку мають закінчення –и (після суфіксів–ат, -ят) та –і (після суфікса -ен): коліщат-и, телят-и, курчати, імен-і, племені.

У давальному і місцевому відмінках іменники вживаються із закінченням –і: курчат-і, каченят-і, лошаті, гусяті, ягняті, коліщаті, імені, племені; Ягняті нікуди тікати (Л. Гл.); на цуценят-і, в імен-і. Інколи від іменників з суфіксом –ен- вживається форма із флексією –ю: Олеся стоїть у старій свитині ... годячи панському плем’ю як лихій болячці (М. В.).

Форма знахідного відмінка однозвучна із формою називного відмінка (пасу теля, гусеня, каченя).

В орудному відмінку іменники вживаються без суфіксів–ат (-ят) із закінченням –ам (після м’яких та губних приголосних -ям): курч-ам, коліщ-ам, лошам, ягням, ім’ям, плем’ям, тім’ям. У літературній мові переважають форми з флексією –ям. За існуючими нормами у формах однини паралельне вживання двох флексій властиве лише окремим іменникам середнього роду: ім’ям - іменем, плем’ям - племенем, вим’ям - вименем, тім’ям - тіменем.

У кличному відмінку іменники четвертої відміни мають закінчення –а, яке після м’яких і після губних приголосних на письмі передається буквою я: коліща, лоша; теля; ім’я, плем’я. У формі кличного відмінка іменники IV відміни майже не вживаються.

МНОЖИНА

В усіх відмінках множини іменники мають суфікси –ат (-ят), -ен.

У називному відмінку іменники мають закінчення –а (-я): курчат-а, каченят-а, імен-а, дівчата, поросята, гусята, але вим’я. Діти-молодята! І дівчата,і хлоп’ята! Годі бігать і скакать: буду загадку казать (Л. Гл.).

Родовий відмінок має нульове закінчення (немає гусенят, цуценят, коліщат, дівчат, поросят, курчат, імен,але вим’їв).

У давальному відмінку іменники мають закінчення –ам (подарувати малят-ам; дати їсти оленят-ам; поросятам, курчатам, іменам, племенам).

У знахідному відмінку іменники – назви істот мають паралельні форми з називним та родовим відмінками (доглядаю немовлят і немовлята; фотографувати хлоп’ят, дівчат). Іменники-назви неживих предметів утворюють форму, омонімічну з називним відмінком множини (згадую імена; купив санчата; бачу бровенята, рученята; згадувати імена). Для назв тварин - подвійні форми: пас гусенята, ягнята, лошата, телята або ягнят, лошат, телят. Дала, кажуть, бровенята,Та не дала долі! (Шевч.); Іде Катря слободою й співає, і дівчат на вулицю викликає (М. В.).

В орудному відмінку іменники вживаються із закінченням –ами (розмовляти із хлоп’ят-ами, турбуватися поросят-ами; ягнятами, племенами).

У місцевому відмінку іменники вживаються і закінченням –ах (у племен-ах, на телят-ах, при поросятах, курчатах, у племенах).

Відмінювання іменників, що не мають форми однини

До групи множинних іменників поряд з назвами типу окуляри, сани, ворота, Чернівці, Карпати належать і такі, як люди, діти, кури, гордощі, радощі, хитрощі та інші іменники, що мають форми однини, але від інших основ. Множинним іменникам властиві ті самі форми відмінювання, що й іменникам першої, другої і третьої відмін.

У називному відмінку іменники цієї групи мають закінчення -и, -і(-ї), -а, -я. Закінчення -и виступає в іменниках гуси, люди, найми, сани, сходи, посиденьки, Афіни, Прилуки, Черкаси; закінчення -і (-ї) - в іменниках граблі, пахощі, кучері, ласощі, Чернівці, помиї, Гімалаї, Піренеї; закінчення -а (-я) - в іменниках вила, ворота, дрова, ясла, вінця.

У родовому відмінку множинні іменники мають закінчення -ей, -ів (-їв) і нульову флексію (чисту основу), наприклад: закінчення -ей: дітей, гусей, людей, саней, дверей, грошей; закінчення -ів (-їв): сходів, окулярів, кучерів, гордощів, хитрощів, помиїв, Гімалаїв, Піренеїв. Нульова флексія виступає в таких іменниках, як ножиць, вил, воріт, конопель, Черкас, Карпат.

У давальному відмінку іменники закінчуються на -ом (після м'яких приголосних орфографічне -ям): ночвам, обценькам, вилам, Карпатам, дверям, вінцям, Чернівцям.

В орудному відмінку виступають закінчення -оми, -ями, -ми. Закінчення -ами мають іменники з основою на твердий приголосний: дровами, сходами, радощами, пахощами, Прилуками, Карпатами; після м'яких приголосних основ орфографічне -ями: граблями, манівцями; закінчення -ми виступає в частині іменників незалежно від характеру кінцевого приголосного основи: саньми, дітьми, людьми, курмú. Іменники двері і гроші мають паралельні форми: дверми і дверима, грίшми і грошúма.

У місцевому відмінку множинні іменники мають закінчення -ах (після м'яких приголосних орфографічне -ях): на сходах, у яслах, на дверях, у сінях, на цимбалах, в окулярах, на грудях, на воротах (і на воротях), на штанах (і на штанях).

Форма кличного відмінка збігається з формою називного: люди, діти.

Невідмінювані іменники

Окрему групу становлять іменники, які не можна віднести до жодної з чотирьох відмін, оскільки вони не мають відмінкових закінчень, тобто не змінюються за відмінками і числами й виступають завжди в одній незмінній словоформі. Однак термін «невідмінювані» щодо іменників не зовсім вдалий. Адже у таких словосполученнях, як залізничне депо, залізничні депо, біля депо, піти в депо, залізничному депо, над залізничним депо, працювати в депо незмінне слово депо має значення роду, числа і відмінка. На це вказують узгоджувані з ними залежні прикметники або прийменники. Тому в деяких посібниках цей клас слів у системі іменника називають іменниками нульового типу відмінювання з повною омонімією словоформ. До цього типу належать:

· іменники, що закінчуються на -а з попереднім голосним: амплуа, боа, Нікарагуа;

· деякі іменники (власні назви), що закінчуються на -а з попереднім приголосним: Дюма, Алма-Ата;

· іменники, що закінчуються на -е (турне, Беранже, кофе, Туапсе), на -і (таксі, парі, Капрі, Голсуорсі), на -ї (Віньї, Шантільї), на -о (бюро, депо, метро, радіо, але іменник пальто відмінюється), на -у (рагу, кенгуру, Баку), на -ю(-у) або -у з попереднім м'яким приголосним (меню, інтерв'ю).

Відмінок незмінного іменника визначається за його синтаксичними зв'язками з іншими словами в реченні. Абревіатури, утворені з початкового звукосполучення прикметника (чи кількох) і повної форми іменника, відмінюються як самостійні іменники, що входять до їх складу як другі компоненти складноскороченого слова: хімзавод, педрада, літгазета, запчастини, сільгоспінвентар, Укрсільмаштрест.

Як іменники чоловічого роду другої відміни твердої групи відмінюються абревіатури, утворені з початкових звукосполучень двох або кількох слів: колгосп, раймаг, лісгосп, рибгосп, медсанбат, сільвиконком. Так само відмінюються ініціально-звукові абревіатури: дзот, загс.

До невідмінюваних абревіатур належать:

· утворення, в яких другим (останнім) компонентом є іменник у формі непрямого відмінка: комроти, завфермою, завкафедри, комполку;

· скорочено-складні слова, утворені з початкового звукосполучення одного слова і початкових звуків або літер інших слів: райвно; ініціальні та ініціально-звукові абревіатури: СРСР, УРСР, КПРС, ТАРС, РАТАУ.

Тема: ПРИКМЕТНИК ЯК ЧАСТИНА МОВИ

1. Поняття про прикметник. Загальна характеристика семантичних, морфологічних і синтаксичних особливостей прикметників.

2. Семантико-граматичні групи прикметників. Специфічні особливості якісних прикметників.

3. Відносні прикметники. Категорії відносних прикметників.

4. Присвійні прикметники.

5. Перехід прикметників з однієї семантичної групи в іншу.

6. Словозміна прикметників. Повні і короткі прикметники. Поділ прикметників на групи. Відмінкові закінчення прикметників.

Література:

1) Безпояско О.К., Городенська К.Г., Русанівський В.П. Граматика української мови. – К.: Либідь, 1993.

2) Волох О.Т. Сучасна українська літературна мова. – К.: Вища школа, 1986.

3) Сучасна українська літературна мова / За ред. А. Грищенка. – К., 1997.

4) Сучасна українська літературна мова / За ред. М.Я. Плющ. – К., 1994.

5) Сучасна українська літературна мова / За ред. О. Пономарева. – К., 1997.

6) Шкуратяна Н.Г., Шевчук С.В. Сучасна українська літературна мова. – К.: Літера, 2000.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Відмінювання іменників другої відміни. Особливості поділу на групи іменників з основою на –р. Особливості відмінкових закінчень іменників другої відміни родового відмінка.	\|	Поняття про прикметник. Загальна характеристика семантичних, морфологічних і синтаксичних особливостей прикметників.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.004 сек.