Новини освіти і науки:

G+

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

Поняття та структура правовідносин

Жодна людина не може залишатися поза правовідносинами, не вступати до них у своєму повсякденному житті і діяльності, оскільки без цього вона не зможе реалізувати багато своїх прав і можливостей, задовольнити інтереси, потреби. Правовідносини становлять основну сферу громадського цивілізованого життя.

Скрізь, де діє право, його норми, постійно виникають, припиняються або змінюються правовідносини. Особливо вони розвинуті у громадянському суспільстві, правовій державі. Вони супроводжують людину протягом усього її життя.

Правовідносини — наслідок, результат дії права як соціального і державного інституту. У додержавному (родовому) суспільстві правовідносин не було, оскільки не було права. Це означає, що правовідносини неможливі поза правом і без права. Є лише відносини, які об'єктивно потребують або не потребують правового опосередкування.

Таким чином, будь-які правовідносини є суспільними відносинами, та не всякі суспільні відносини є правовідносинами.

ОЗНАКИ ПРАВОВІДНОСИН:

1. Вони виникають, припиняються або змінюються лише на основі правових норм. Немає норми права — немає і правовідносин. Вони являють собою якусь єдність, цілісність.

2. Правовідносини – це взаємний зв'язок між суб'єктами, внаслідок якого вони наділяються взаємними юридичними правами й обов'язками, які у правовій науці прийнято називати суб'єктивними. Цей зв'язок і є власне правовідносини, в рамках яких праву однієї сторони відповідає обов'язок іншої, і навпаки.

3. Правовідносини – це завжди двосторонній або багатосторонній зв'язок. У більшості правовідносин кожний із учасників одночасно має право і несе обов'язок.

4. Правовідносини мають вольовий характер. Це проявляється двояко. По-перше, через норми права відображається державна воля; по-друге, в силу того, що правовідносини не можуть настати без волевиявлення їхніх учасників, принаймні одного з них. Необхідний вольовий акт або дія, що дає початок правовідносинам.

5. Правовідносини охороняються й гарантуються державою.

6. Правовідносини відрізняються суворою визначеністю сторін, тобто суб'єктів, і персоніфікацією їх прав і обов'язків. Правовідносини — це завжди конкретні відносини когось із кимсь.

1. Суб'єкти правовідносин— це учасники, або сторони правовідносин, які мають правосуб'єктність. Суб’єктом правовідносин є право- і дієздатний суб'єкт суспільного життя, який є носієм юридичних прав і обов'язків. Юридичною передумовою набуття учасниками суспільного життя суб'єкта правовідносин є наявність у нього правоздатності, а що до певних правовідносин - ще й дієздатності.

Правосуб'єктність— це можливість або здатність особи бути суб'єктом права з усіма наслідками, що звідси впливають.

Правовий статус— це вся сукупність прав та обов'язків, які належать суб'єкту права.

Правоздатність—це загальна можливість, яка визначається державою, мати передбачені законом права та обов'язки, здатність бути їх носієм. Правоздатність - це закріплена в законодавстві і забезпечена державою можливість суб'єкта мати юридичні права і нести юридичні обов'язки. У людей правоздатність виникає з моменту народження і припиняється зі смертю. Правоздатність особи ніхто не може обмежити, і ніхто не може бути її позбавлений.

Дієздатність - це закріплена в законодавстві і забезпечена державою можливість суб'єкта здійснювати свої права і обов'язки особистими діями. Дієздатність— це правоздатність особи мати права і обов'язки, своїми діями виконувати їх, а також нести відповідальність за наслідки своїх дій.

Дієздатність поділяють на угодоздатність і деліктоздатність.

Угодоздатність- це здатність суб'єкта правовідносин своїми діями здійснювати і укладати цивільно-правові угоди.

Деліктоздатність— це здатність суб'єкта правовідносин нести юридичну відповідальність за вчинене правопорушення (делікт).

Правосуб'єктність у цілому є однією з обов'язкових юридичних передумов правовідносин.

Суб'єкти правовідносин поділяються на такі види:

1. Фізичні особи(люди): громадяни даної держави, іноземні громадяни, біпатриди (громадяни двох держав), апатриди (особи без громадянства).

2. Об'єднання: державні (держава в цілому), органи держави, державні установи, підприємства, організації, юридичні особи, громадські організації (політичні партії, рухи).

3. Соціальні спільності: народ (нація), територіальні спільності (населення, адміністративно-територіальні одиниці, виборчі округи), трудові колективи.

2. Об'єкт правовідносин - це певне особисте або соціальне благо для задоволення і використання якого встановлюються взаємні юридичні права і обов'язки суб'єктів. Об'єктами правовідносинє ті матеріальні або нематеріальні блага (речі, дії, наслідки дій, особисті немайнові блага), з приводу яких виникли правовідносин, на використання або охорону яких спрямовані взаємні суб'єктивні права та юридичні обов'язки.

Залежно від характеру та видів правовідносин їх об'єктами виступають:

ü матеріальні блага (речі, предмети, цінності);

ü нематеріальні особисті блага (права і свободи людини, духовні цінності, морально-психологічний стан людини, певні соціальні властивості об'єднань, спільностей);

ü поведінка, дії суб'єктів, різного роду послуги та їхні результати;

ü продукти духовної творчості;

ü цінні папери, офіційні документи.

3. Зміст правовідносинхарактеризується синтезом фактичного і юридичного.

Юридичний зміст - це суб'єктивні права та юридичні обов'язки суб'єктів правовідносин, зафіксовані у певних правових нормах, тобто можливість дій уповноважених суб'єктів і необхідність відповідних дій зобов'язальних суб'єктів.

Фактичний зміст - це сама поведінка суб'єктів, їх діяльність, в якій реалізуються суб'єктивні права і юридичні обов'язки сторін.

Зміст суб'єктивного права включає такі можливості як можливість діяти відповідно до свого бажання, можливість вимагати певних дій від інших суб'єктів, зобов'язаних на це, можливість звернутися до компетентного органу чи посадової особи за захистом свого суб'єктивного права.

Отже, суб'єктивне юридичне право - це закріплена в юридичній нормі можливість певної поведінки суб'єкта з метою використання ним певного блага, яка забезпечується юридичними обов'язками інших суб'єктів. Суб'єктивне право — це гарантовані законом вид і міра можливості або дозволеної поведінки особи, реалізація якої залежить від волі і свідомості суб'єкта.

ЕЛЕМЕНТИ СУБ’ЄКТИВНОГО ПРАВА
1. Правоповедінка, тобто право на власні дії	2. Можливість або право вимагати від зобов'язаної особи відповідної поведінки, тобто право на чужі дії	3. Праводомагання (можливість або право оскаржити дії супротивної сторони у випадку невиконання нею своїх обов'язків)	4.Правокористування (можливість або право користуватися на основі даного права певним соціальним благом)

Зміст юридичних обов'язків становлять необхідність здійснення певних дій; необхідність утримання від здійснення дій, що суперечать інтересам інших осіб; необхідність нести юридичну відповідальність за невиконання чи неналежне виконання передбачених нормою права дій.

Тому, юридичний обов'язок - це закріплена в юридичній нормі і забезпечувана державою необхідність певної поведінки суб'єкта для задоволення інтересів уповноважених суб'єктів. Юридичний обов'язок — це вид і міра належної або потрібної поведінки. В основу суб'єктивного права покладено юридичне забезпечену можливість; в основу обов'язку — юридичне закріплену необхідність.

Структура юридичного обов'язку відповідає структурі суб'єктивного права і включає в себе такі компоненти:

ü необхідність особи виконувати певні дії або утриматись від них;

ü необхідність правозобов'язаної особи відреагувати на звернені до неї законні вимоги правомочної сторони;

ü необхідність нести відповідальність за невиконання цих вимог;

ü необхідність не перешкоджати контрагенту користуватись тим благом, на яке він має право.

Носій можливості (права) називається правомочним, носій обов'язку — правозобов'язаним.

У реальності частіш за все кожна із сторін у правовідносинах має і суб'єктивні права і юридичні обов'язки одночасно.

Підставами виникнення, зміни чи припинення правовідносин є юридичні факти. З юридичними фактами закон пов’язує виникнення, зміну та припинення правовідносин.

Юридичні факти - це конкретні життєві обставини, передбачені гіпотезою правової норми, що викликають виникнення, зміну чи припинення правовідносин.

Юридичні факти, які є діями, в залежності від відповідності їх приписам правових норм поділяються на правомірні та неправомірні.

Правомірні поділяються на: а) юридичні акти - така правомірна поведінка, що здійснюється з метою викликання юридичних наслідків (складання людиною заповіту); б) юридичні вчинки - дії, що не мають спеціальної мети викликати юридичні наслідки (знахідка скарбу).

Неправомірні - це дії, які суперечать юридичним приписам. Поділяються на винні (злочини, проступки) та безвинні, так звані правові аномалії (наприклад, випадки відповідальності без вини власника джерела підвищеної небезпеки).

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Правова норма і її структура	\|	Система права

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.005 сек.