Зовнішня і внутрішня мотивації

Зовнішня мотивація − це стимулювання людини ззовні, класична комбінація батога та пряника. Зовнішня мотивація найбільше пов’язана з креативністю в бізнесі.

У біхевіористичних теоріях основний акцент в детермінації поведінки робиться на підкріпленні − позитивних (винагороди, заохочення) або негативних (покарання) наслідках, які виникають після виконання певного поведінкового акту. Ідеї біхевіоризму беруть свій початок в дослідженнях оперантного обумовлення, що проводилися Едвардом Л. Торндайком [73]. Ним була виявлена закономірність, що одержувала згодом його ім’я і відома в психології як закон ефекту Торндайка. Цей закон свідчить, що привабливі та непривабливі наслідки поведінки впливають на частоту ініціації поведінкових актів, що призводять до цих наслідків. Поведінка, яка призводить до позитивних наслідків, закріплюється і має тенденцію до повторення, тоді як поведінка, що призводить до негативних наслідків, має тенденцію до припинення. Для пояснення регуляції поведінки ці ідеї були використані К. Халлом [42] і Б.Ф. Скіннером [70] [71]. Головною особливістю всіх варіантів біхевіористичного підходу є визнання того, що основним ініціатором і регулятором поведінки є зовнішнє по відношенню до неї підкріплення.

Сутність прикладного застосування даної моделі в менеджменті і взагалі в життєвій практиці полягає в систематичному підкріпленні бажаної поведінки. В організації або на підприємстві виділяються патерни поведінки, найбільш доцільні з погляду керівника: висока активність, хороша дисципліна або відсутність запізнень на роботу. При демонстрації цієї поведінки працівник заохочуються спеціальними жетонами, зірками або вимпелами. При накопиченні певної кількості премій такого роду він може одержувати більш значущі призи або заохочення. Аналогічна система існує і в магазинах, коли покупцеві, що зробив певну кількість покупок, видається премія, що підкріплює поведінку, спрямовану на покупки саме в цьому магазині. Важливо відзначити, що всі ці системи розраховані на підкріплення спочатку нецікавої та непривабливої поведінки, яку людина по своїй волі не почне виконувати. Хоча вони показали свою ефективність, проте багато дослідників погоджуються із тим, що людина виявляється маріонеткою підкріплень. Більше того, було відмічено, що бажана поведінка має місце тільки в період дії підкріплення (якщо не вступають в дію інші мотиваційні механізми). Немає підкріплення − немає мотивованої поведінки.

Іншим варіантом теорій зовнішньої мотивації є теорії валентності − очікування − інструментальності. Даний тип теорій побудований на двох фундаментальних умовах людської поведінки, які в психології почали вивчатися після робіт К.Лєвіна [49]-[51] і Е.Толмена [74] [75]. Перша умова полягає в наступному. Для того, щоб бути мотивованою до певного виду поведінки, особа має бути упевнена, що існує прямий зв’язок між здійснюваною поведінкою і його наслідками. Ця суб’єктивна упевненість одержувала назву “Очікування! Інструментальністъ”. Друга умова: наслідки поведінки мають бути емоційно значущі для особи, повинні мати для неї певну цінність. Ця ефективна привабливість одержувала назву “валентність”. Формула мотивованої поведінки в цьому випадку виглядає так: поведінка = валентність × очікування. Добуток двох параметрів означає, що, якщо хоча б один із співмножників дорівнює нулю, то і весь добуток дорівнюватиме нулю. Якщо наслідки поведінки будуть незначущі для особи, то вона не відчуватиме інтенції до його виконання. Також, якщо людина буде упевнена, що поведінка ніяк не пов’язана з його результатами, то мотивації до виконання не буде. Висока мотивація відповідно до даного підходу буде у тому випадку, коли людина буде упевнена, що бажані для неї наслідки є прямим результатом здійснюваної поведінки. У рамках даної парадигми створено багато відомих мотиваційних теорій [6] [12] [77].

Ця група теорій відноситься до зовнішніх, тому що провідними регулюючими чинниками поведінки є валентність зовнішнього по відношенню до поведінки, результати і зв’язок між поведінкою і цим результатом. Коли робітник збирає на конвеєрі (здійснювана поведінка) агрегат (одержувати результат) і заробляє таким чином гроші на життя (привабливі наслідки), мотивація даної трудової поведінки носить яскраво виражений зовнішній характер. Його ініціація, інтенсивність і спрямованість знаходяться в прямій залежності від привабливості наслідків і зв’язку між поведінкою і цими наслідками. Сама по собі поведінка цінності для людини в цьому випадку не має. Вона цінна настільки, наскільки служить надійним інструментом для досягнення бажаних наслідків. Через це і в біхевіористичних теоріях, і в теоріях “валентності х очікування” поведінка розглядається як інструментальна, виконуюча функцію засобу для отримання привабливого підсумку, що є зовнішнім по відношенню до неї самої.

Якщо керівник нашого менеджера обіцяє йому матеріальну винагороду за успішну розробку нового пакету пропозицій щодо кредитуванню або погрожує, що звільнить його у випадку невдачі, то працівник, безсумнівно, має мотив знайти вирішення даної проблеми. Проте така мотивація примушує його робити свою справу заради того, щоб отримати бажаний результат або уникнути чогось неприємного.

Гроші не обов’язково заважають прояву креативності, проте у багатьох випадках вони і не допомагають.

Безумовно, найпоширеніший спосіб зовнішнього стимулювання, який використовують керівники − гроші, і вони не заважають проявам креативності. Проте в багатьох ситуаціях вони і не допомагають, особливо якщо у людей виникає відчуття, що ними маніпулюють або їх підкупляють. Важливо розуміти, що гроші самі по собі не можуть змусити захопитися роботою. Якщо людина внутрішньо сприймає свою справу за нудну, ніяка грошова винагорода не зробить її такою, щоб вона для особи стала захоплюючою.

Саме захоплення, інтерес, що йде зсередини, бажання щось зробити лежать в основі внутрішньої мотивації.

У нашому прикладі можна говорити про внутрішню мотивацію розробника нового кредитного пакету, якщо менеджер одержимий інтересом до питань кредитування, або бажанням показати, на що він здатний, або прагненням справитися із завданням, яке до цього часу ніхто вирішити не міг.

За наявності внутрішньої мотивації працівники займаються своєю справою заради неї самої та пов’язаного з нею задоволення. Мотивуючим чинником у цьому випадку є самаробота. Вивчаючи тему креативности, науковці виявили стільки свідоцтв на користь внутрішньої мотивації, що сформулювали принцип внутрішньої мотивації креативності: люди працюють найбільш творчо, якщо ними рухають інтерес, задоволеність і значущість роботи в цілому, а не зовнішні дії.

Відмінностям між внутрішньою і зовнішньою мотивацією розглянемо на прикладі “Креативного лабіринту”.

Креативний лабіринт

Щоб зрозуміти відмінність зовнішньої мотивації від внутрішньої, представимо комерційне завдання у вигляді лабіринту.

Одна людина прагне дійти до виходу з найменшим ризиком і якнайшвидше, бажаючи отримати певну матеріальну винагороду, скажімо, гроші − так миша кидається вперед, відчувши шматочок сиру. Ця людина знайде найпрямішу та простішу дорогу до мети і скористається нею. По суті, якщо їй хочеться скоріше оволодіти винагородою, вона може вибрати втрамбований шлях і вирішити проблему точно так, як її вирішували до неї.

Подібний підхід, заснований на зовнішній мотивації, дійсно допоможе людині вибратися з лабіринту. Проте ухвалене нею рішення в процесі просування до виходу навряд чи буде цікавим та самобутнім. Вона не зуміє по-новому побачити суть проблеми або виявити її несподівані аспекти. Отримане нею механічне рішення навряд чи просуне бізнес далеко уперед.

Інший вчинить інакше. Йому процес блукання по коридорах лабіринту, можливо, видасться цікавим і забавним способом випробувати власні сили. Без сумніву, його подорож відніме більше часу та не обійдеться без помилок, оскільки у будь-якому лабіринті − у будь-якій дійсно складній проблемі − безвиходів набагато більше, ніж виходів. Але коли людина, керована внутрішньою мотивацією, нарешті знайде вихід, дуже ймовірно, що рішення виявиться набагато цікавішим стандартного. Воно буде творчим.

Про важливість внутрішньої мотивації свідчать висловлювання багатьох видатних діячів, відомих творчими досягненнями. Відповідаючи на питання, в чому запорука успіху вченого, лауреат Нобелівської премії фізик Артур Шавлов відмітив: “Величезне значення має інтерес до своєї справи. Найбільш успішні часто не найталановитіші, а найцікавіші. Їх мучить спрага знайти відповідь”. Альберт Ейнштейн говорив про внутрішню мотивацію як про “радість пошуку та пізнання”. Письменник-романіст Джон Ірвінг, коментуючи безмірно довгий час, витрачений на письменництво, сказав: “Мною рухає пристрасть. Пояснення моєї працездатності в тому, що я не сприймаю це як роботу”. А в контракт Майкла Джордана, якому, можливо, немає рівних в творчому підході до гри, включений пункт про “любов до баскетболу”, в якому Джордан обумовлює право грати в баскетбол, де і коли він захоче.

Далеко не всі творчі люди стають суперзірками на зразок Майкла Джордана. Насправді левову частку творчої роботи в світі бізнесу сьогодні виконують люди, чиї імена ніколи не потраплять в аннали історії. Цих людей відрізняють високий рівень компетенції, хороші навики творчого мислення та глибока внутрішня мотивація. І що не менш важливо, працюють вони в організаціях, керівники яких свідомо створюють умови, сприяючі розвитку всіх перерахованих елементів, а не їх придушенню[2].

Термін “внутрішня мотивація” вперше був введений в 1950 р. [36]. До цього часу популярність біхевіористичного підходу почала спадати, і перш за все тому, що, незважаючи на спроби сформулювати універсальні закони людської поведінки, багато видів людської активності ніяк не вкладалися в пояснювальні схеми біхевіоризму. В кінці 50-х рр. з’явилися дві роботи, які як би підвели підсумок цієї незадоволеності: книга Р. Вудвортса [81] і стаття Р. Уайта [78].

У книзі “Динаміка поведінки”, яка стала розвитком ідей, вперше викладених в 1918 р. [80], Р.Вудвортс проголосив принцип первинності поведінки на противагу біхевіористскомупринципу первинності драйву (спонукання). Перефразовуючи відому приказку, цей принцип можна сформулювати так: “Людина їсть, щоб здійснювати поведінку, а не здійснює поведінку для того, щоб їсти”. Людина, згідно Р. Вудвортсу, народжується з активною тенденцією освоїти світ за допомогою поведінки. Така поведінка розуміється як постійний потік активності по ефективній взаємодії з оточенням. Задоволення драйвів (спонукання) перериває цю активність для того, щоб забезпечити організм необхідною енергією.

Р. Уайт в статті “Перегляд мотивації: поняття компетентності” запропонував концептуально більш розроблену модель на цю ж тему. Він ввів поняття “компетентність” (competence), яке об’єднує такі види поведінки, як торкання, огляд, маніпулювання, конструювання, гра, творчість. Він вважає, що всі ці види поведінки, при виконанні яких організм не отримує ніяких видимих підкріплень, переслідують одну ціль: підвищення компетентності та ефективності людини. Силою, що детермінує це прагнення до компетентності, є “мотивація через відчуття ефективності” (effectance motivation). Даний вид мотивації має місце всякий раз, коли людину спонукає потреба в ефективності, компетентності та майстерності.

Аналізуючи численні роботи по порівняльній психології, психоаналізу, персонології та психології творчості, Р. Уайт переконливо показує, що для розуміння великого набору різних видів людської поведінки конструкти “компетентність”, “прагнення до компетентності” і “мотивація ефективністю” (що практично рівнозначно конструкту “внутрішня мотивація”) є продуктивнішими, ніж конструкти “оперантне обумовлення”, “підкріплення” або гомеостатична модель біологічних драйвів.

Внутрішня мотивація − це те, чому індивідуум вкладає свої зусилля, чому він діє день за днем, створюючи свою команду і свою організацію. Він робить це заради зміни на краще свого життя та життя інших людей.

Внутрішня мотивація − це “пальне”, яке індивідуума підтримує і не дає згаснути та охолонути в момент подолання труднощів і невдач. Внутрішня мотивація спонукає діяти.Внутрішня мотивація охоплює наступні компоненти:

– мрія;

– самореалізація;

– ідеї;

– творчість;

– самоствердження;

– переконаність;

– цікавість;

– здоров’я;

– потрібність комусь;

– особистий ріст;

– потреба в спілкуванні.

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Три компоненти креативності	\|	Процес і природа людського мислення

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.005 сек.