Новини освіти і науки:

G+

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

Сучасна система виховання на Україні.

За останні 20 років у теорії виховання з'явилося нове, маловідоме раніше поняття «підхід до виховного процесу». Його розуміють як виділення головного в педагогічному явищі, образно кажучи, як «бінокль», у який педагог розглядає предмет свого дослідження:

1. Системний підхід — аналіз явищ і процесів у певній системі, яка дає можливість упорядкувати їх і розглядати як єдине ціле, у взаємодії і зв'язку між собою.

2. Структурний підхід — розгляд явищ, що входять в ту чи іншу систему як ієрархія структурних компонентів вертикально-горизонтального розташування зв'язків між ними.

3. Комплексний підхід — різновид системного і структурного підходів, але відрізняється від них тим, що об'єднує (комплектує) різнорідні фактори, які мають значення для виховання:

а) єдність цілей і напрямів виховного впливу; б) врахування у вихованні техніко-економічних, організаційних, ідеологічних і соціальних факторів суспільного життя, які впливають на виховання; в) поліпшення планування і координації роботи всіх ланок, що займаються вихованням; г) охоплення виховним впливом усього населення, включаючи батьків; д) включення виховного впливу в соціальну практику; є) постійна перевірка виховних зусиль та їх ефективності.

4. Діяльнісний підхід до виховання — висування діяльності як головного фактора єдності свідомості, поведінки і ставлення до праці, коли учнем здійснюється певна система видів діяльності (навчальна, суспільно-трудова, ігрова, естетична, спортивна, індивідуально-спрямована, ціннісно-орієнтаційна).

Саме через діяльність учень вступає у стосунки з педагогами, а педагоги, в свою чергу, виховують його через свою діяльність, через керівництво його діяльністю. Виробляється в діяльнісному підході єдність свідомості і поведінки.

5. Творчий підхід — умова, фактор успіху в спільній діяльності педагогів і учнів, де на перший план висувається учнівська творчість як результативний компонент їх навчання творчості з боку педагогів. Творчий підхід розглядається як специфічна частка діяльнісного підходу. Педагогічна творчість є запорукою успішного розвитку і здійснення на високому рівні навчально-виховного процесу.

6. Диференційний підхід — поділ учнів у процесі навчання і виховання на мікрогрупи за однорідними критеріями: навчально-діяльнісними (успішність, сумлінність), поведінковими (зразковою, незадовільною), соціальними умовами (матеріальна забезпеченість, наявність сімейних умов для виховання), іншими, локальнішими ознаками для проведення дослідно-експериментальної роботи.

7. Індивідуальний підхід — урахування в процесі виховання особливостей кожного учня на основі його психолого-педагогічного вивчення, прогнозування його розвитку і здійснення певної виховної програми.

8. Суб'єктно-об'єктний підхід — розгляд виховного процесу, як і навчального, крізь поділ його учасників на активнодіючі суб'єкти (педагоги, активісти) і об'єкти (учні), з тим, щоб у процесі виховання останні активізувались і, займаючись самовихованням, стали суб'єктами впливу на себе.

В Україні створено передумови для оновлення змісту й технологій виховання, формування гуманістичних цінностей та зразків громадянської позиції, виконання освітою своєї виховної, культурологічної місії. Зживається погляд на виховання як процес подолання негативних тенденцій в розвитку особистості та засіб перевиховання, сприйняття вихованця лише як об’єкта вихованих впливів. На зміну йому приходить розуміння виховання як процесу залучення особистості до створеної людством системи цінностей, окультурення її життя, сприяння становленню її сутнісних сил, творчої активності.

Сучасне виховання має відігравати випереджальну роль в демократичному процесі, ставати засобом відродження національної культури, припинення морально-духовної деградації, стимулом пробудження таких якостей, як совість, патріотизм, людяність, почуття власної гідності, творча ініціатива, підприємливість тощо; гарантом громадянського миру і злагоди в суспільстві. З огляду на це діяльність всіх інститутів соціалізації мусить будуватися так, щоб сприяти ставленню особистості як творця і проектувальника власного життя, гармонізації та гуманізації відносин між нею та довкіллям.

4.Типи дошкільних закладів і їх функції. Згідно із Законом України «Про дошкільну освіту» систему дошкільної освіти утворюють дошкільні навчальні заклади незалежно від підпорядкування, типів і форм власності; наукові й методичні установи; органи управління освітою; освіта і виховання в сім'ї.

Дошкільний навчальний заклад — заклад освіти дітей від двох місяців до шести (семи) років, який здійснює догляд, оздоровлення, виховання і навчання дітей. Закон передбачає такі типи дошкільних навчальних закладів:

1. Дитячі ясла — для дітей віком від двох місяців до трьох років.

2. Дитячі садки — від трьох до шести (семи) років.

3. Дитячі ясла-садки — для дітей віком від двох місяців до шести (семи) років.

4. Дошкільні навчальні заклади сімейного типу. У них виховують дітей віком від двох місяців до шести (семи) років, які перебувають у родинних стосунках.

5. Дошкільні навчальні заклади (ясла-садки) комбінованого типу для дітей віком від двох місяців до шести (семи) років. У них функціонують групи загального розвитку, компенсуючого типу, сімейні, прогулянкові, з метою здійснення дошкільної освіти з урахуванням стану здоров'я, розумового, фізичного і психічного розвитку дітей.

6. Дошкільні навчальні заклади (дитячі будинки) інтернатного типу. Вони забезпечують розвиток, виховання, навчання та соціальну адаптацію дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського спілкування, дітей дошкільного і шкільного віку, які перебувають у родинних стосунках і утримуються за рахунок держави.

7. Спеціальні та санаторні дошкільні навчальні заклади компенсуючого типу для дітей віком від двох до семи (восьми) років. Призначені для виховання дітей, які потребують корекції фізичного та (або) розумового розвитку, тривалого лікування й реабілітації.

8. Центри розвитку дитини. Забезпечують фізичний, розумовий, психологічний розвиток і його корекцію, оздоровлення дітей, які відвідують інші навчальні заклади чи виховуються вдома.

9. Будинки дитини. Створені для медико-соціального захисту дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, віком від народження до трьох років.

10. Дитячі будинки сімейного типу. У них виховують дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського спілкування, віком від двох до вісімнадцяти років.

5.Педагогічний процес у дошкільному закладі. Педагогічний процес — спеціально організована, динамічна взаємодія педагога і дітей, спрямована на забезпечення їх навчання, виховання, розвитку.

Зміст педагогічного процесу визначається концептуальними засадами освітньо-виховної системи. Головною метою його є раціональна організація навчально-виховної роботи, спрямованої на всебічний розвиток дитини.

Ідею єдності виховання і навчання, яка визначає цілісність педагогічного процесу, обґрунтував К. Ушинський. Він стверджував, що від комбінації основних елементів найбільше залежить виховна сила школи. Сутність педагогічного процесу полягає в єдності навчання, виховання і розвитку. Саме цим обумовлюються його функції:

— навчальна (формування мотивації, досвіду навчально-пізнавальної та практичної діяльності, засвоєння основ наукових знань, ціннісних орієнтацій особистості);

— виховна (формування моральних, естетичних якостей і ставлень людини);

— розвивальна (формування і розвиток психічних процесів, властивостей і якостей особистості).

Одиницею педагогічного процесу є педагогічне завдання — певна педагогічна ситуація, співвіднесена з метою діяльності й умовами її здійснення. Головними компонентами педагогічного процесу є його суб'єкти: педагог і вихованець. Складовими педагогічного процесу є:

1. Цілеспрямована педагогічна діяльність, носієм якої є педагог як системоутворювальна ланка педагогічного процесу.

2. Дитина, яка як об'єкт педагогічного впливу є індивідуальністю, що розвивається і змінюється відповідно до педагогічних цілей; 3. Зміст педагогічного процесу, завдяки якому здійснюється соціалізація дитини, формуються система знань, ставлення до світу, мотиви, стимули і форми поведінки, духовні потреби та ціннісні орієнтації.

4. Організаційно-управлінський комплекс, у межах якого відбуваються всі педагогічні події й факти.

5. Педагогічна діагностика (визначення стану та життєздатності педагогічного процесу в цілому й окремих його частин).

6. Результат педагогічного процесу, який є критерієм його ефективності.

7. Організація взаємодії із суспільним і природним середовищем.

6.Компетентнісний підхід у дошкільній освіті. Актуальним завданням сучасної освіти є реалізація компетентнісного підходу в навчанні та вихованні, який передбачає спрямованість освітнього процесу на формування і розвиток ключових компетенцій особистості. Компетенція — це суспільна норма, вимога, яка включає знання, уміння, навички, способи діяльності, певний досвід.Компетентність — це здатність застосовувати набуті знання, вміння, навички, способи діяльності, власний досвід у нестандартних ситуаціях з метою розв'язання певних життєво важливих проблем. Розвиток цілісної, життєво компетентної особистості – головне завдання, яке ставить перед сучасною дошкільною освітою Базова програма розвитку дитини дошкільного віку «Я у Світі». Компетентність убирає в себе результати розвитку всіх базисних

характеристик особистості, що сформувались в діяльності дитини –

комунікативної, інтелектуальної, продуктивної та життєдіяльності в цілому. Крім того, компетентність – це гармонійне співвідношення «хочу» і «можу». Відповідно до Базового компонента компетентність дошкільника

оцінюється за формами його активності (фізичної, соціально-моральної,

емоційно-ціннісної, пізнавальної, мовленнєвої, художньої, креативної), у сферах

життєдіяльності: «Природа», «Культура», «Люди», «Я Сам» та основних видах

діяльності (предметно-практичній, пізнавальній, комунікативній). Прилучаючись до сфери «Природа», дитина почуває себе

першовідкривачем, охоче експериментує з різними об’єктами природи,

навчається знаходити нове у відомому й знайоме в новому, встановлювати

найпростіші закономірності, берегти природу, відчувати її красу та

багатомірність, свою причетність до неї. Сфера «Культура» спонукає дошкільника до активних дій, розширення

власного досвіду. Відкриває значущість власних зусиль для себе та інших людей,

що заохочує до творчості, формує потяг до мистецтва, викликає повагу до

майстерності. Дитина входить у світ практичної та духовної діяльності,

навчається діставати задоволення від неї, цінувати вироби. Опановуючи сферу «Люди», дитина навчається рахуватися з іншими

людьми. У неї формується інтерес до подій суспільного життя, розуміння

колективних взаємин; накопичується досвід допомоги й захисту інших,

з’являється розуміння спільного й відмінного з іншими, виникають співчуття і

співрадість, формується соціальна компетентність, уміння поводитися у межах

припустимої поведінки.

Через сферу «Я» дошкільник спостерігає за собою, виділяє себе з

навколишнього світу, вивчає власне «Я»

7. Перспективи розвитку науки і практики дошкільної освіти. Виховання і навчання у змінюваних соціальних умовах передбачає постійне вдосконалення програм усього навчально-виховного процесу дошкільного закладу. Для забезпечення цього необхідна надійна науково-педагогічна основа, глибоко продумана система взаємодії педагогічної теорії і практики. Із цього погляду важливо, щоб наука якомога раніше виявляла нові потреби педагогічної практики і знаходила ефективні шляхи їх забезпечення, а наукові відкриття оперативно доходили до виховних закладів, передусім до педагога. Упровадження результатів наукових досліджень у практику є цілеспрямованим процесом, який забезпечує організацію педагогічної діяльності на основі наукових закономірностей, висновків і рекомендацій. Він передбачає спеціальну підготовку до використання результатів на практиці, ознайомлення з ними дошкільних працівників, навчання їх способам практичної реалізації наукових рекомендацій і надання їм допомоги в цьому, аналіз результатів використання наукових даних на практиці. Для ефективної взаємодії педагогічної теорії і практики недостатньо знати вихователям дитячих садків методи і прийоми виховання. Необхідно, щоб вони оволоділи і їх теоретичними засадами, усвідомили їх новаторську сутність. Для педагогіки це важливо в усі часи, а на зламах цивілізаційного розвитку — особливо.

У сучасному світі, домінуючою цивілізаційного тенденцією якого є формування постіндустріальних, інформаційних суспільств з усіма соціально-економічними, духовними та іншими перевагами і ризиками, особливої актуальності набуває проблема педагогічних інновацій — створення, освоєння і використання педагогічних нововведень. Як зазначають фахівці, слід розрізняти новацію — власне нове (метод, методика, технологія, програма тощо) та інновацію — процес освоєння нового (нововведення).

8. Гуманізація педагогічного процесу в днз засобами народної педагогіки. Гуманізація виховання і навчання - це реалізація принципів світогляду у процесі побудови стосунків між педагогом і вихованцем, в основі якого -повага до людей, турбота про них; в центрі педагогічної уваги - інтереси і проблеми дитини; формування у дітей ставлення до людини як до найвищоїцінності. зміцнення педагогічних позицій родинно-суспільного виховання і формування підростаючої особистості оптимально реалізується тоді, коли дошкільнята зростають і розвиваються, засвоюючи духовні надбання народу. Коли у виховному процесі широко застосовуються споконвічні засоби впливу, завдяки яким кожне наступне покоління практично продовжує національні традиції та звичаї, сімейно-побутову та суспільну культуру.
Ось такий підхід спрямовує дошкільну науку і практику на відновлення принципу гуманізму. Народні педагогічні засоби, спрямовані на дошкільнят, звичайно багатофункціональні й високоемоційні, оскільки і розважають малюків і задовольняють їхню допитливість, естетичні потреби, невтомне прагнення до руху, творчого мислення, спонукають до товаристського співробітництва. Могутніми засобами народної педагогіки є рідна мова, народні ігри, іграшки, дитячий фольклор, музична, пісенна, хореографічна, художня народна творчість, дотримання національних традицій, звичаїв, свят та обрядів.

9. Виховання і розвиток..
Розвиток особистості — це складний процес, в якому рівні розвитку постійно змінюються. У розвитку людини взаємодіють біологічний і соціальний аспекти. Адже, народившись із певними задатками і якостями, людина протягом усього життя вдосконалюється. Термін «виховання» вживається в педагогічній науці в чотирьох значеннях: у широкому соціальному, коли йдеться про виховний вплив на людину всього суспільства і всієї дійсності, яка містить в собі не лише позитивну спрямованість, а й конфлікти та протиріччя, у широкому педагогічному, коли мається на увазі виховання в діяльності шкіл, технікумів, інститутів та інших закладів,; у вузькому педагогічному, коли виховання є цілеспрямованою виховною діяльністю педагога, щоб досягти певної мети в учнівському колективі; у гранично вузькому, коли педагог або батько розв'язують конкретну індивідуальну проблему виховання або перевиховання.Проблема розвитку та виховання особистостіналежить до найактуальніших соціальних аспектів суспільного життя і завжди потребує глибокого наукового обгрунтування психологічної сутності чинників цього процесу.

У психологічних теоріях можна виокремити два напрями, які по різному розглядають джерела психічного розвитку дитини, — біологічний і соціальний. Представники першого, біологічного напряму вважають, що провідним є спадкове, яке наперед визначає всі особливості розвитку особистості. Американський учений Е. Торндайк стверджує, наприклад, що всі духовні якості особистості, її свідомість — це такі самі дари природи, як інші органи тіла. Усе це спадково дається людині й механічно втілюється в ній після її зачаття та народження. Американський педагог Дж. Дьюї вважає, що людина народжується навіть з готовими моральними якостями, почуттями, духовними потребами.

Прихильники теорії “біогенетичного закону” обстоювали вільне виховання дітей, бо, на їхню думку, лише за такого виховання вони можуть повноцінно розвиватись і включатися в життя того суспільства, в якому живуть.

Другий напрям розвитку особистості репрезентований соціогенетичною концепцією. Згідно із соціогенетичними теоріями розвиток дитини визначається соціальними умовами: в якому середовищі народилася та виховується дитина, у такому напрямі й відбувається її розвиток.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.009 сек.