Я не пам’ятаю як вони підійшли, але єдине, що я відчув, це важку руку Василя в себе на плечі і щасливі очі Олесі напроти.

- Пішли до хати! Я зараз все розповім. – радісно мовив дядько, таким радісним, за мій час перебування тут, я його ще не бачив. Це трохи підбадьорило мене, і мої кроки стали швидкими і впевненими.

В будинку за великим столом,посеред якого стояли помаранчеві квіти і свічка сиділи четверо. Ми сміялися і веселилися, за бокалом хорошого червоного вина. Василь із захопленням розповідав про те, як грізний імператор насправді виявився маленьким, ображеним на цілий світ курдупликом, який напевно зійшов з розуму, коли побачив кепітів без масок. Олеся щебетала нам про обличчя жителів, і як вони уважно вивчали риси одне одного, торкалися власних облич. Щось говорили і ніяк не могли на говоритися…

Liber avem

Дорогі мої, читачі, чи як вас назвати, не знаю!

Якщо ви це читаєте, то напевно ви знаєте мене особисто і я змусила вас це прочитати. Я коли це писала не ставила на меті вразити вас своїм писемним талантом, я писала для того, щоб просто заспокоїтися, врівноважити свій душевний стан. Чесно скажу, мене особисто ця новела не вразила. Та й не сподобалася вона мені. Я хотіла донести до вас якусь певну думку, та на мій погляд мені це не вдалося. Нижче ви можете залиши власні щирі коментарі:

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.005 сек.